Все-таки у дивні часи ми живемо і у дивному світі. Кожен мислячий українець повинен звикати, що його оточує не одна реальність, як це має бути, а, принаймні, декілька. Ось візьмемо для прикладу місцеві вибори, які продовжують залишатися темою №1 в Україні.
Як вони проходили і завершилися, бачив кожен, хто хотів бачити. І це була та перша реальність, яка мала б стати головною і єдиною. Але ж ні – формується друга реальність – оцінка цих виборів опозицією. І ця оцінка різка та негативна – говориться про тиск, підкуп та фальсифікацію. На противагу формується точка зору влади, яка наполягає на тому, що вибори були не без дрібних недоліків, проте у цілому пройшли демократично і законно – і це вже третя реальність. У таких випадках прийнято кликати третейських суддів, які б об’єктивно, збоку винесли свій правовий вердикт. Опозиція чекала від міжнародного співтовариства засудження цих виборів та визнання їх брудними. Влада чекала, що їх трохи посварять, дорікнуть, але не дуже. І міжнародна спільнота долучилася до формування уже четвертої реальності, сказавши, що ці місцеві вибори були не такими демократичними, як минулі президентські. Почувши це, влада задоволено посміхнулася – адже відбулися “малою кров’ю”, їм лише погрозили пальчиком. Опозиція гірко засміялася, згадавши “демократизм” президентських виборів.
|
Реакція українців на місцеві вибори та їх підсумки |
Але ж той впертий українець, який все-таки хотів хоча би для себе уяснити істину і сформулювати розуміння проведених виборів та їх оцінку, сьогодні не зовсім розуміє – якими ж вони все-таки були, ці вибори? Такими, які їх оцінює опозиція? Чи влада? Чи міжнародна спільнота? Чи такими, якими він їх бачив на власні очі і чув про це звідусіль?
І чим же вони закінчилися, врешті-решт?
Офіційні підсумки: проблема підрахунків
Згідно закону, остаточні офіційні підсумки проведених місцевих виборів мали бути оприлюднені 5 листопада. Їх нема і сьогодні, 9 листопада, коли я пишу ці рядки. Сайт Центральної виборчої комісії (ЦВК) мовчить, як риба, і не дає жодних результатів. Жодних, читачу! Можете уявити стан їхньої заляканості, якщо вони не дають навіть тих підсумків, які вже фактично встановлені у більшості областей України і “гуляють” сторінками преси, озвучуються на радіо та по телебаченню, вивішуються на Інтернет-сторінках. Але ж офіційними вважаються тільки ті результати, які встановлені виборчими комісіями і їх верховним штабом – ЦВК. А штаб занімів. То хто ж його так налякав? Більше всього, напевне, вони самі себе налякали, боячись будь-якого невірного чи поспішного кроку. Складається враження, що ЦВК, як той полонений, йде під конвоєм, чітко розуміючи правило: крок вліво, крок вправо вважається спробою втечі і стріляють без попередження.
|
А мова йде всього лише про підрахунок голосів у доволі невеликих територіях – районах, містах, областях. Це ж не порівняєш з всеукраїнським підрахунком на парламентських виборах! І тим не менше, є чимало міст і містечок, де результати все ще “встановлюються”. Як вони “встановлюються”, можна показати на прикладі невеликого міста Ірпінь, що під Києвом. Як розповідають ірпенчани, кандидати у депутати, після голосування силовики у камуфляжах “очистили” приміщення виборчої комісії від усіх, включно зі спостерігачами, і комісія у гордій самотності продовжувала “встановлювати” результати. У підсумку кандидат від “Третьої сили” молодий Володимир Карплюк, який згідно попередній соціології лідирував у мерських перегонах, почув, що відстає від кандидата-регіонала і стати мером Ірпеня йому аж ніяк не світить, незважаючи на 600 голосів переваги. Однак же про 600 голосів шепнули йому неофіційно, ті, що рахували, а офіційно він має програти десь 300 голосів. З іншого боку переможець, оголошений мером, регіонал Скаржинський може обуритися: “Які 600 голосів переваги Карплюка? Хто довів? Ось офіційні підсумки підрахунку – у мене перевага”. І що, читачу, хто буде офіційно правий? Правильно, той, хто виборчою комісією проголошений переможцем.
Хисткість позиції усіх, хто апелює до показників соціології чи екзит-полів, які обіцяли їм перемогу, полягає у тому, що згідно закону результати місцевих виборів встановлюють тільки дільничні та територіальні виборчі комісії і оформлюють це протоколами з так званими “мокрими” (тобто оригінальними, не копіями) печатками. Опротестувати оголошені результати можна у суді, але що таке сьогодні українські суди і під чиїм вони контролем – усім відомо. Так було і за “помаранчевих”, що влада контролювала суди, так продовжується і при “біло-синіх”, тільки більш жорстко.
Результати: поступове оприлюднення
І все ж-таки результати місцевих виборів поступово – місто за містом, область за областю – оприлюднюються. Не маючи остаточних підсумків, все-таки можна вже скласти картину, яка віддзеркалює політичну ситуацію в територіях. Загальний підсумок такий – традиційні національно-демократичні сили потерпіли політичний крах, навіть на теренах Центральної та Західної України. Рух, УНП, “Собор”, “НУ”, інші мають лише точкові, локальні успіхи. “Батьківщина” відступила, хоча й має певні перемоги. У цій ситуації найбільш резонансно виступило ВО “Свобода”, яка почала претендувати на провідне місце у лавах національно-демократичної опозиції. Непогані результати отримали “Сильна Україна” С.Тигіпка та “Фронт змін” Яценюка, але до національно-демократичної опозиції їх не віднесеш. Хоча Яценюк, зокрема, наголошує на своїй опозиційності, але її колір якийсь інший. Коли це число газети надійде до читача, усі підсумки мають бути уже оприлюднені, за виключенням тих територій, на яких 14 листопада відбудуться повторні вибори.
Що маємо на сьогодні?
Усі території України з точки зору підсумків виборів можна поділити на 3 частини: 1. Ради, де певна політична партія взяла контрольний пакет голосів і має повну владу у даній раді; 2. Ради, де певна політична партія взяла відносну більшість, але не контрольний пакет голосів і задля отримання влади у даній раді має блокуватися з іншою (іншими) фракціями; 3. Міста, де посаду міського голови (мера) виграв представник певної політичної сили – висуванець партії, або її член.
Так ось, як стверджують ЗМІ, за результатами місцевих виборів ПР одержала владу у 18 областях країни. Голоси регіоналам нині віддали навіть ті області, які раніше підтримували БЮТ.
Вже відомо, що регіонали повністю взяли під контроль 11 облрад і парламент Криму (там вони за партсписками і за “мажоритаркою” провели більше 50% депутатів). Причому 9 з цих 12 областей – це регіони південного Сходу, які традиційно голосують за ПР. Тепер до цієї компанії додалися ще нещодавно бютівські Кіровоградська, Черкаська і Сумська області. До вказаної дюжини можна сміливо додавати Київську область, в якій усі дані ще невідомі, але вже оголошено, що ПР бере 100 зі 148 мандатів.
Крім того, явна перевага над конкурентами у партії влади ще в п’яти областях – Житомирській, Полтавській, Чернігівській, Вінницькій і Чернівецькій; тут регіоналам досить буде одного, навіть незначного, союзника, щоб поповнити список узятих ПР регіонів. Таким чином, вже зараз можна констатувати, що 18 з 25 регіонів країни увійшли до вертикалі влади Віктора Януковича.
З іншого боку, говорити у зв’язку з цим про тотальну підтримку ПР в 3/4 областей країни не варто. Такі результати отримані в центральній Україні переважно за рахунок мажоритарників (більшість впливових людей на місцях йшли в депутати від партії влади). Та й по партсписках у Центрі ПР набрала відносну більшість голосів, але відрив від БЮТ не дуже значний.
У підсумку, проте, регіонів, підконтрольних ПР, може виявитися більше 18 – ще в трьох областях мають відбутися великі торги з тими, хто може скласти коаліцію з ПР. Приміром, на Закарпатті регіоналам потрібно домовитися з “Єдиним центром” Віктора Балоги.
Попрацювати належить волинським регіоналам – тут у “Батьківщини” більше депутатів, але водночас до облради пройшло досить представників від партій, з якими треба домовлятися: ЄЦ, Народної партії Литвина, “Фронту змін”, КПУ, “Сильної України” тощо. Схожа картина в Хмельницькій області – там, передусім, треба домовлятися з людьми від партії Яценюка.
Мери: боротьба особистостей
Щодо виборів мерів, ситуація також на користь Партії регіонів. Представники ПР, за даними її прес-служби, були обрані мерами 118 міст обласного значення в Україні (66,66% від загального числа), зокрема 11 – мерами міст обласного значення.
Особливо запеклою була боротьба за мерство у містах-мільйонниках та інших ключових мегаполісах України.
Увага всіх була прикута, передусім, до Харкова та Одеси. У Харкові від ПР йшов Геннадій Адольфович Кернес – фігура надто суперечлива і яскрава.
|
Зліва – бютівець Аваков, справа – “Гепа” Кернес. |
Уяви собі, читачу, що навіть в офіційному довіднику він значиться, зокрема, як кримінальник із прізвиськом “Гепа”. Інакше, як Гепа Кернес ЗМІ його також не називають. І при тому, що Кернес, дійсно, притягався до кримінальної відповідальності за якісь дрібні афери, він примудрився після цього заснувати адвокатську фірму, одружитися (вкотре) на доньці тодішнього заступника Генпрокурора України Ю.Гайсинського, розвинути свій бізнес, обратися у Харкові мажоритарним депутатом міськради, став секретарем міськради при голові Добкіну, потім, коли Добкіна від ПР призначили губернатором Харківщини, Гепа став в.о. міського голови. Цю “солодку парочку” (Добкіна та Кернеса) інакше, ніж Допа й Гепа ЗМІ, особливо не регіоналівські, не називають. Допа, кажуть, так активно просував Гепу на мера, що все у Харкові тріщало. Основним суперником Гепи був екс-губернатор Харківщина екс-нашоукраїнець Аваков, який тепер висувався від БЮТ. Стверджують, що Гепі результат добряче “підмалювали, але як би то не було, офіційно міським головою Харкова оголошений саме він.
А тепер, читачу, уяви собі стан багатьох територій України, якщо мером інтелектуальної столиці України – Харкова, міста, де найбільше вищих учбових закладів, – стає кримінальник Гепа. Навіть, якщо йому якийсь відсоток “дорахували”, все ж таки основну масу своїх голосів підтримки він мав від харків’ян. То до чого ж докотилися жителі “першої столиці” України, якщо хоча б у якійсь мірі віддавали свої голоси аферисту Гепі. До чого ж докотилися керівники виборчої кампанії ПР, якщо не спромоглися висунути у Харкові у якості свого кандидата якогось серйозного, авторитетного політика? Нагадаю, донедавна лідером регіоналів у Харкові був губернатор Євген Кушнарьов, екс-Глава Адміністрації Президента України. При усіх порівняннях – це не Допа з Гепою. Але Кушнарьова “ненавмисне” застрелили на полюванні і Харків потрапив у руки “солодкої парочки”.
Другим за напругою був двобій у Одесі, де проти чинного мера-нашоукраїнця Едуарда Гурвиця регіонали висунули главу Антимонопольного комітету України О.Костусєва. Як не протестував Гурвіц, як не заявляв про фальсифікації, як не обзивав Костусєва найостаннішими словами, а мером Одеси оголосили саме цього прийшлого “варяга”, який уже багато років тому виїхав з Одеси до Києва і став столичним жителем.
|
Знаменитому пам’ятнику одеського градоначальника герцога (Дюка) де Ришельє відтепер “приліпили” голову нинішнього мера Костусєва. |
Згадуючи тріумфальне обрання Гурвіца мером на минулих виборах в Одесі, дивуєшся, що могло статися, коли діючий мер, який щодня на виду у місцевих жителів, програв людині, яку в Одесі не чули з десяток років. Або Гурвіц так проштрафився, що місто його вже не захотіло, або ще якісь таємні виборчі технології спрацювали.
Якщо ж врахувати традиційний антисемітизм Харкова і традиційне єврейофільство Одеси, єврейської столиці України, то можна зрозуміти і такий жартівливий колаж:
Якщо ж серйозно, то національність, звичайно, провідної ролі не грала. Ось у Луганську грек за національністю комуніст Спиридон Кілінкаров спочатку був оголошений переможеним усього на 21 голос українцю Кравченку, потім у результаті судового перегляду – переможцем з плюсом у… 20 голосів! Так досі і не знаємо, хто ж остаточно мер у Луганську, бо по черзі мерами оголошені обидва претенденти – і Кілінкаров, і Кравченко.
Ось на сьогодні ще неповний перелік чинних міських голів міст України з населенням понад 50000 чоловік.
|
Читач бачить картину домінування ПР в органах місцевої влади наочно. Є й курйози. Так в одному із сіл та на одній із дільниць Дніпропетровська найбільше голосів виборців комісія нарахувала у графі “Проти всіх”. Але такого кандидата не було. Було лише небажання сотень тисяч виборців, які або не прийшли, або пришли і висловилися “проти всіх”, брати участь у таких ось виборах.
Але підсумки підведуть і остаточно запрацює вертикаль влади, у якій максимально сконцентровані владні важелі, здобутий контроль над двома третинами територій України. А ось для чого вони сконцентровані, для яких цілей – хтось здогадується, хтось точно знає, а життя на практиці покаже найближчим часом.