rss
12/07/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Вечір поезії “Осанна осені...осанна!”

З приємністю та якимось сумом читаєш літературні згадки творчої інтелігенції минулого і позаминулого століття (тоді це взагалі було нормою) про поетичні вечори у колі, котре прагло слова небуденного, освяченого Генієм, висіяного між люди...

Ми, сьогоднішні, мобільні й гнучкі для новітніх технологій у царині комунікацій. Проте розлоге коріння пам’яті утримує спогади про ту розкіш хвилювання душі на вечорах поезії, а то й просто від зустрічі з причетним до обраної когорти...
Яке розмаїття мови накопичено, скільки відтінків і нюансів завдяки їй змінюється! Як у чарівній мозаїчній трубочці, коли від найменшого поруху утворюється новий візерунок! Такими магічними переливами відгукуються в душі нашій і вірші, що несподіваними образами і метафорами відновлюють колись сформоване душевне тіло, яке під рукою матеріального світу втрачає дивні обриси Божого творіння...
Зразу ж роблю застереження: йдеться про Поетів, а не про графомансько-віршоплітний цех, який не знає безробіття!
Такі розсипи створених перлів потребують рук, які б милувалися ними, перебирали їхні дивні звуки, залучали для переслуху такої Краси...
Ми маємо прекрасну нагоду, завдяки цінувальникам і великим Оберегам української традиції малярства, музики, поезії. Такими людьми, зокрема, є працівники Українського Національного Музею у Чикаго, котрі мають досвід в організації і проведенні виставок українських художників з різних країн світу, а недавно взяли під своє крило поетичний театр “Істина”. Співпраця з президентом Ярославом Ганкевичем та працівниками музею гарантує режисеру театру можливість використати Слово, що сильніше зазвучить в обрамленні музики і живопису. Режисер Леоніда Митничук зайняла своєю творчістю достойну нішу в різномаїтті діянь наших митців у Чикаго. Залучивши до участі людей, що цінують поетичне слово, розуміють надійність впливу на душу, вона з усією пристрастю віддається цій, дуже нелегкій в плані організації, збору читців, які зайняті працею для хліба насущного, роботі.
Черговий виступ театру в музеї відбувся 29 жовтня о 7-й вечора. Прихильники відгукнулися на його назву, взяту з рядків найвидатнішої української поетеси сучасності Ліни Костенко – “Осанна осені...осанна!”

Title
Title

 

Відкрила вечір Марія Климчак. Вона привітала прихильників мистецтва з можливістю зануритися в світ поезії і музики, висловила надію на подальшу дружбу присутніх з творчими людьми і колективами, котрі співпрацюють з музеєм, і вступила дорогу музиці й Поезії...
-Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь о! – та сама!
                                            (Л.Костенко)

 Title

В зал з другого поверху музею під елегійну мелодію у вечірніх сукнях з накиненими на плечі легкими прозорими шалями спускаються дами...При вступі на сцену їм подає руку джентльмен, що за якусь хвилю стане єдиним чоловічим голосом вечора. Осінній, журливий настрій прослідковується у неспішності читання, музичному супроводі, власне у порі року, яку обрано сьогодні святом! Ротації учасників на сцені не тиснули передбачуваністю, звичністю, а всіляко стимулювали уяву.
Ось тріпоче в пристрасному пориві, наповнена енергетикою душі поетеси, Ліна Митничук:
– Роздаш себе. По крихті, по краплині.
– Не пожалієш – вихлюпнеш до дна.
– А ватра догорить на полонині,
– Забута і на гори всі – одна.
                                            (Н. Стефурак)

Голос досягає висот зриву і знемагає у шепоті, емоції закручують виром та затягають в потаємні безодні...
Вірить у силу кохання, вічність життя Йосип Миколяш:
– Мені здається, – може, я не знаю, -
– Було і буде так у всі часи:
– Любов, як сонце, світу відкриває
– Безмежну велич людської краси.
                                            (В. Симоненко)

Імпозантність і стримана емоційність читця, вміння відчувати партнера – заслуга і його самого, і режисера. Дзюркотливо сумнівається і шукає підтримки юна Лідочка Кизима:
-Мені так добре, стіни такі отчі,
Такий у серці невимовний щем!
І тільки чую – набрякають очі,
Як хмари, перегущені дощем...
                                           (Л. Костенко)

Теплішають погляди глядачів, коли читає Лідочка – дівчина увінчана розкішною плетеницею з осіннього листя. М’яка манера декламування, дитячий ще тембр спонукає до захисту юного створіння від осінньої сльоти і життєвих буревіїв.
Оксана Миколяш сумує за молодими літами і запевняє у неможливості забути єдине кохання:
– Те приймаю, що доля дає.
Та чи зможу Тебе я забути,
Як любов нашу ворон склює.
                                          (О. Царицанська)

Зрілі літа...багато знаєш, геть все розумієш... Тому і журність, тому і покора долі.
Не може розстатися з гарячим і веселим літом Галя Угрина:
-Рве синій вітер білі посторонці.
А в серці літа – щедрий сонцепад!
І зливками розтопленого сонця
Лежать цитрини, груші й виноград.
                                        (Л. Костенко)

А далі – природна завершеність циклу:
-Вже в стільниках стерні немає меду сонця...
                                         (Л.Костенко)

Title
 
Дивна зміна відбувається, коли після апатично-застиглої картинки осені, з’являється жива розповідь про споконвічно відомий закон гостинності у народі, коли “...маленькі яблучка їжте, а великі залиште – може хтось в гості зайде!” Як це нам знайоме, коли у родині обходишся, бувало, й малим, а для гостя – все щось краще, святковіше, смачніше!

Поезія, поезія – музика у слові! Чудове лірико-драматичне сопрано відомої співачки, улюблениці чикагців Алли Курильців у супроводі піаністки Оксани Підручної художнім різцем поглибило сприйняття віршованого слова.
Проникливо, до тремтіння серця були виконані романси “Серце не може без тебе”, “Було і нема”, “Над горою місяць повен...”, “Айстри”, “Задрімало моє сонечко”
Ліричні ноти вечора суворішали від драматичності життя поета Василя Стуса, що не прогнувся під загал, розуміючи, що “...спільне – то мертве, живе – індивідуальне...”. Тому і заключна пісня вечора звучала як молитва воїна перед битвою, як віра, що Божа опіка над Україною – вічна:
Так, ми відходимо, як тіні,
І, мов колосся з-під коси,
В однім єднаєм голосінні
Свої самотні голоси.

* * *
-Народжень дибиться громаддя,
Громаддя вікових страстей,
І Бог не одведе очей
Від українського свічаддя!

Майже речитативом виспівуючи ці слова, чуєш, як самій волосся піднімається від розуміння величі духу поета, від трагічності життя і тому великої цінності кожної його хвилини.
Не шкодували гості вечора оплесків для виконавців поетичних і музичних творів. Звукооператор Олесь Хрипливий забезпечив музичну настроєвість цілої програми. Любителі поезії Ліни Костенко, Василя Стуса, Неоніли Стефурак, Ольги Царицанської, друзі учасників дійства могли поспілкуватися з читцями і між собою. У залі, що була прибрана в тему – серпанком і осіннім листям, можна було побачити священиків: Мирона Панчука, Миколу Бурядника, Володимира Кушніра, віце-консула Андрія Філіпчука, президента фундації Києво-Могилянської академії Марту Фаріон, Оресту Фединяк, голову фундації “Самопоміч” Кредитівки “Самопоміч”, художника Володимира Монастирецького, виставку якого ми з нетерпінням чекаємо 5 листопада, Надію Хойнацьку, колишнього директора “Рідної школи”, Орисю Кордозо- президента Українського Інституту Модерного Мистецтва, поета Зіновія Маринця з дружиною Анною і багатьох інших цікавих і творчих людей.

 Title

Ведуча з приємністю відзначила спонсора цього вечора – Кредитівку “Самопоміч”. На святі був присутнім директор відділу маркетингу Володимир Тюн. Кафе “Shokolad”, як спонсор, пригощало неперевершеними тістечками.
Надзвичайно тепла атмосфера, притаманна нашому музею в цілому і сьогоднішньому вечору зокрема, згуртувала для бесіди гостей і господарів. Любителі поезії ділилися враженнями від почутого і пережитого, поглядами на сучасний і колишній рівень ліричної поезії, співу. Старше покоління віддає належне сучасній техніці, що полегшує створення світлових та музичних ефектів, тоді, коли в часи їхньої молодості більше уваги надавалося голосу і тільки голосу. Представники музичного сегменту нашої спільноти – бандуристка і співачка Ірина Туршин та керівник хору “Сурма” Зенон Модрицький могли оцінити також музичну частину нашого виступу. Завжди береш до уваги поради фахівців, удосконалюючи тим самим результат своїх творчих зусиль.
Навіть у рідній спільноті знаходяться ще менші утворення людей, які пов’язані територіально, чи за часом, проведеним колись разом, чи за якимись іншими ознаками. Всі, без виключення, виступи поетичного театру “Істина” супроводжує давній прихильник творчості Василя і Леоніди Митничуків пан Осип Литвинишин, колишній багатолітній староста хору “Сурма”. У свої поважні роки чоловік весело і легко спілкується, фотографується з молодими жінками, жартує.
А відомий своєю щедрістю до студентів і рідного Батурина пан Микола Кочерга розчулився розповіддю про закон гостинності і виступив приватним спонсором нашої трупи. Було несподівано і приємно! Як і завжди в такому випадку, не хочеться розходитися. Єднання душ Поезією відбулося...

 

 

Світлини Петра Ковтуна та автора

В. В’ятрович: “Ми перемогли під час “Помаранчевої Революції”, але не вміли використати перемоги”

На Многії Літа, ВЛАДИКО!

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com