Кажуть, що медіа – це свого роду влада, хоча й без виконавчих повноважень, і газетні видання в цій потужній системі займають не останнє місце.
В пресі висвітлюється все: основні події світу та приватні секрети зірок, політичні перипетії та економічні процеси, визначні особистості та природні явища. Як правило, за кадром залишаються тільки самі журналісти, які докладаючи чималих зусиль, доносять увесь цей потік корисної інформації до зацікавлених читачів. І сьогодні ми вирішили виправити цю несправедливість, у кожному разі по відношенню до одного з представників медіа – нашого головного кореспондента з Києва, керівника нашого корпункту в Україні – Віктора Рибаченка. Відкриємо вам маленьку таємницю: у Віктора Федоровича – ювілей. До цієї дати він не готувався спеціально, але торував розміреною ходою власну доріженьку всі 60 літ. Саме тому і шлях цей вийшов добротний, і оглянутись на нього не соромно. За спиною цілий ліс солідних доробків, вдячних студентів і, звичайно, сімейне гніздечко, в якому виховав четверо дітей – гідну і надійну зміну.
Ось коротенька довідка про Віктора Рибаченка, яку він сам підготував для нашого вебсайту. “Віце-президент Асоціації політичних психологів України, член Координаційної Ради Міжнародної Спілки іміджмейкерів, член Правління Спілки Рекламістів України, керівник Вищої школи реклами, іміджмейкінгу та піару, Школи молодого журналіста і піарника, радник на громадських засадах Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України, Предстоятеля УПЦ-КП Філарета, оглядач Укрінформу.
Закінчив відділення психології філософського факультету Київського державного університету (тодішня назва КНУ ім. Т. Шевченка), викладав у ряді інститутів та університетів.
Працював у Кабінеті Міністрів України, Верховній Раді України, Державному комітеті зв’язку та інформатизації (помічник Голови Комітету з політичних питань), Інституті філософії АН України, Інституті психології АПНУ. Був керівником трьох виборчих кампаній до Верховної Ради України по мажоритарному округу (успішно завершилися дві з них обранням народного депутата), членом штабу ряду інших кампаній.
Викладає філософсько-психологічні дисципліни, у тому числі в Інституті журналістики та міжнародних відносин: іміджологію, психологію масової комунікації, практику виборчих кампаній, спічрайтинг, копірайтинг, політичну психологію, психологію особистісного зростання, медіапсихологію. Автор і постійний ведучий низки телевізійних і радіо-програм (1980-2007 роки) на Держтелерадіо України та ТРК “Київ”: “Трикутник”, “Істина дорожче”, “Молодіжна студія “Гарт”, “Вечірня розмова” тощо. Був шеф-редактором двох газет, зараз головний редактор газети “Третя сила”. Нагороджений відзнакою “Лідер України”, орденами Св. Рівноапостольного Князя Володимира, Михаїла Аристратига, Нестора-Літописця.
Захоплення: філософія, психологія, політика, історія, поезія, фотографія, журналістика. Ось уже п’ять років постачає часопис живими, глибокими, гостро-проблематичними матеріалами. Мешкає у Києві, одружений, виховує трьох доньок – Лесю, Маргариту, Софію та сина Богдана”.
Ось так – лаконічно і скромно. Хоча мабуть кожному зрозуміло, що такий “послужний” список заробити нелегко. А якщо врахувати, що у Віктора Федоровича не було додаткового “проштовхувального двигуна”, а кожну вершину приходилось долати самотужки – то ця людина викличе, як мінімум, повагу. А нашу любов і симпатію читачів він завоював ще з перших своїх публікацій. Проте до всього, що написав Рибаченко про себе, нам, як колегам по перу, хотілось би додати ще декілька деталей, щоб доповнити загальний портрет. Мабуть найголовнішим є те, що Віктор Федорович, незважаючи на нелегкий життєвий шлях та досягнуті вершини, зумів залишитись порядною та чуйною людиною з неперевершеним почуттям гумору та вогником молодості. Крім того він – безумовний романтик, який у своїх ліричних віршах може вишукано доторкнутись до найпотаємніших струн вразливої душі та відкрити багатогранну гаму почуттів. Попри все це, ми його знаємо, як людину, котра всіма фібрами душі вболіває за долю своєї Батьківщини, хвилюється за її майбутнє і намагається в своїх аналітичних статтях допомогти зрозуміти, чому ці процеси відбуваються таким чином. Мабуть, саме тому Вікторові Рибаченку, як людині з таким гострим аналітичним розумом та тонким розумінням політичних та державних процесів, доля обрала місце наставника молоді та натхненника для читачів. Можливо, саме завдяки його викладацькій діяльності чи аналітичним публікаціям і виростуть та сформуються молоді порядні політики нового зразка, які виведуть державу з цієї жахливої коми.
Від імені редакції та усіх читачів вітаємо вас, Вікторе Федоровичу, з ювілеєм. Як неможливо уявити нашу газету без ваших чудових статей, так і неможливо уявити наш дружний колектив без вас, нашого улюбленого Рибаченка. Успіхів вам, натхнення, здоров’я і благополуччя на многії і благії літа!
Софія Разумова, Лариса Кухар та колектив тижневика
“Час і Події”
Шановний Вікторе Федоровичу!
Вітаю сердечно з першою половиною пройденого життєвого шляху. Вітаю з великими досягненнями. Як журналіст, поет, педагог, психолог, медіа- ведучий Вам є чим пишатися. І пишатися Вами Вашим друзям та колегам. На порозі Вашої кругленької дати, разом з вами хочеться
– Оглянутися назад.... Нам є що згадати . Дружимо і співпрацюємо уже 25 літ. Була прекрасна молодість, Еврика, дерзання, мрії, дискусії, спільна участь у громадському житті
– Зупинити миттєвість.... Ми знову - колеги і соратники. Співпрацюючи з редакцією «Час і події», розділяємо ті самі цінності, тривоги, радощі рідної країни та особисті. І висновок: життя надзвичайно цікаве, повне, як і раніше, відкриттів, знахідок, несподіванок. Ви продовжуєте відкривати світи і ділитися своїми надбаннями з читачами, студентами, слухачами
– Заглянути в майбутнє ... Зичу величезної плідності в усіх іпостасях щедро одарованої Вашої натури. Вірю , що Ваші творчі пошуки виллються в десятки аналітичних статей, розвідок, поетичних рядків та книг.
Бажаю Вам і надалі багатих і щедрих еврик! Залишайтеся вічно молодим душею !
З повагою Ваш друг, колега, соратник
Лідія Корсун, Нью - Йорк
Те Тернове Вино Ностальгії...
 |
30 років по Університету і 20 по Чорнобилю
|
…Пам’ять спалахами тих блискавок о третіх півнях за дощовими віконними потоками в бібліотеці 5-го психологічно-філологічно-хімічного гуртожитку КДУ вихоплює тіні двох хлопців-абітурієнтів, що щиро дивуються, чому на філософію-психологію КДУ треба здавати усно “мохи та лишайники” (біологію з улюбленими (майже Гегелівськими за глибиною абстракцій) питаннями “на засипку” на кшталт “А зараз скажіть мені, що таке ягель?”), а в МДУ – письмово математику з математичною логікою (з тих же діалектичних причин)...
Друже ж ти мій, скільки битих і небитих шляхів індивідуацій було переблукано з тієї короткої липневої ночі до цього ясного листопадового ранку, скільки Гераклітових річок і потічків перебредено, скільки запалено морів і спалено мостів, скільки зазнано Берестечок і не написано плачів за ненародженими поемами, скільки алхімічних кохань було перетоплено у тиглі власного серця, щоб знову постати перед вічною таємницею Mysterium Coniunctionis з арнікою у довгому чорному заплутаному волоссі і з вусами від яфин малим бурсаком із важким Magnum Opus в руках, з якого випадають осінніми кленовими листками поетичні дарунки Долі і просотується темне тернове вино ностальгії за самотністю...
Сергій Воловик,
Університет Дюка, США
лист до редактора
версія для друку
