Лідер “Свободи” – про нещирість влади та опозиції, мрії щодо власної фракції в парламенті та стосунки з “Батьківщиною”.

Перші місяці президентства Віктора Януковича позначилися зростанням рейтингів праворадикальної ВО “Свобода” – колись маргінальної західноукраїнської партії, яка зараз всерйоз претендує на контроль над місцевими радами на заході України. “Свобода” разом з “Батьківщиною” є головними учасниками Комітету захисту України – організації, покликаної об’єднати політсили, опозиційні до діючої влади. Попри регулярне проведення спільних акцій, “Свобода” з “Батьківщиною” не втомлюються критикувати одна одну, чому сприяє і суттєвий ухил Юлії Тимошенко вправо – на традиційне електорально-ідеологічне поле “Свободи”. Водночас риторика “свободівців” стає дедалі радикальнішою – вони відкрито закликають до революції і планують через перемогу на виборах 31 жовтня почати свій “похід на Київ”.
Олеже Ярославовичу, навіщо “Свобода” використовує настільки радикальну риторику: “війна, вороги, революція” тощо? Вам не здається, що українці вже втомились боротися і хочуть пожити спокійно?
Думаю, що громадяни України втомились від так званої політкоректності та толерантності. Ніякої боротьби ж не було, було легке протистояння під час Помаранчевої революції. Влада, яка прийшла в руки цьому, як виявилося, кримінально-олігархічному клану помаранчевих і біло-сердечкових, дісталася їм занадто просто. Вони не змогли оцінити внеску української громади в їхню можливість керувати державою.
А наша риторика відповідає реаліям цього часу, ми говоримо так, як говорять прості люди на вулицях. Люди потребують таких політиків, яким можна повірити, тих, які мають моральне право говорити правду. Наша риторика – адекватна відповідь на дії нинішньої окупаційної адміністрації.
Заклики до революції – це передвиборна риторика? Уточніть, до якої саме революції ви закликаєте, хто має бути її рушійними силами, буде вона кровною чи безкровною тощо.
Я хочу нагадати, що про третю революцію – соціально-національну – ми говоримо вже давно. Ми говорили, що перша революція – національно-визвольна – була на початку 90-х років минулого століття. Вона виявилася програшною, тому що не відбулося люстрації, не відбулося докорінного очищення влади. Друга революція – Помаранчева – виявилася зрадженою. Говорили одне, люди підтримували одні ідеї, а ті, хто прийшов до влади, почали діяти зовсім іншим чином. Одразу після Помаранчевої революції ми почали говорити про третю революцію – соціально-національну – за національну справедливість та соціальну солідарність.
Оскільки зараз суспільство вже не хоче терпіти, починає формуватись революційна ситуація. Зрозуміло, що риторика політичних сил зараз мусить бути не просто аналітичною, а мітингово-конкретною.
Лише реальна революція може змінити систему владу в нашій державі, забезпечити проведення люстрації, зупинити узурпацію влади.
“Реальна революція” – це що? Захоплення “вокзалу, телеграфу і поштамту”?
Це можуть бути мирні методи, методи парламентської боротьби, але вони ефективні до певного часу. Ми не виключаємо, що можуть бути і більш жорсткі вуличні методи революційної боротьби. Але ми не є прихильникам кровопролиття, ми не є прихильниками громадянської війни.
Тому зрозуміло, що на першому етапі, а хочеться, щоб він залишився і єдиним, ми ставимо завдання змінити систему влади шляхом парламентського протистояння. А надалі – змінити й правове поле держави.
Однак ми не виключаємо, що можуть бути й інші методи, треба бути готовими до того, що цю владу не побореш так легко.
А боротьба проти влади варта цих “інших методів”, пролитої крові?
Боротьба не проти влади, а боротьба за українські ідеали. Звичайно ж, вона того варта.
У найближчій перспективі більш доцільними вам видаються парламентські чи позапарламентські форми боротьби?
На це запитання ми зможемо відповісти за два тижні, коли відбудуться місцеві вибори. Якщо, як ми передбачаємо, будуть надвеликі фальсифікації, то треба буде подумувати про реальну вуличну боротьбу з цією владою. Якщо ж вдасться провести значну частину наших представників у місцеві органи влади і отримати контроль над органами місцевого самоврядування в деяких регіонах, то ми будемо включати так звані парламентські методи боротьби.
Як ви плануєте реалізовувати озвучений план “захоплення Києва” через органи місцевого самоврядування?
Є багато способів. Це опір органів місцевого самоврядування незаконним діям центральної влади, це кадрова політика, це контроль, це тиск на центральну владу. Якщо цей тиск буде реальним, на нього не можна буде не зважати.
На сьогоднішній день п’ятнадцять обласних рад мають більшість із представників так званих опозиційних сил – БЮТ, “Нашої України” тощо. Якби вони кожного разу ухвалювали протестні рішення, наприклад, щодо необґрунтованого підняття цін на комунальні послуги – то влада вимушена була би реагувати на це. А якби влада не реагувала, то наслідком було би висловлення недовіри головам обласних адміністрацій. Якби Янукович кожного дня отримував недовіру головам обласних адміністрацій, яких він призначає, то він почав би розуміти, що, ухвалюючи будь–які рішення, він не може нехтувати позицією тих місцевих рад. А зараз всі ті п’ятнадцять місцевих рад, окрім Тернопільської, мовчать. А чому мовчать? Бо вони пристосуванці і вже домовились з “регіоналами”!
Якщо Янукович почне здійснювати свою обіцянку щодо розширення прав місцевого самоврядування, ви будете його в цьому підтримувати?
Ми взагалі не віримо, що Янукович та його команда будь-що можуть робити, виходячи зі шляхетних національних міркувань.
А в команді Януковича чи загалом у Партії регіонів зовсім немає таких людей, яких ви вважаєте адекватними, і з якими ви могли би співпрацювати?
Деякі представники Партії регіонів, насамперед в Західній Україні, щоб сподобатись виборцям, голосують у місцевих радах за надання пенсій ветеранам ОУН–УПА, виступають проти Табачника як українофоба, покладають квіти до пам’ятника Бандері тощо. Але ж ми розуміємо, що це все лише лицемірство. Не можна на сході держави казати й робити одне, а на заході зовсім протилежне.
Якщо ти є членом якоїсь партії, ти несеш відповідальність за дії всієї партії. Якщо тобі не подобаються дії своєї партії, то ти або з неї виходиш, або переконуєш однопартійців, і партія рухається згідно з твоїми принципами. Отже, жодних ілюзій щодо цих передвиборних загравань з боку “регіоналів” ми не маємо.
Чому опозиційні сили, проводячи спільні акції, продовжують “кусати” одна одну – насамперед це стосується “Свободи” і “Батьківщини”?
Якщо ми бачимо відверту нещирість чи неправильні дії з боку тієї ж “Батьківщини” – ми що, маємо мовчати?.. Те, що ми координуємо свої дії з іншими політичними силами в боротьбі проти режиму Януковича, не означає, що ми не можемо їх критикувати. Хіба ми мусимо мовчати, коли БЮТ у Харкові висловлює підтримку кандидатам в обласну раду по мажоритарних округах від Наталії Вітренко? Хіба ми мусимо мовчати, коли БЮТ на міського голову Полтави підтримує діючого мера Матковського, який зрізав білборди з Мазепою, наказував вилучати з обігу десятигривневі купюри, щоб не образити “русскіх братьєв”, забороняв український славень тощо. Чим олігархи і українофоби в БЮТ відрізняються від олігархів та українофобів з Партії регіонів?.. Чи ми не маємо критикувати Яценюка, коли він на посаду мера Одеси підтримує діючого міського голову Гурвіца – того Гурвіца, який встановлював пам’ятники Катерині Другій? І таких прикладів чимало.
“Батьківщина” критикує і звинувачує нас значно частіше, і, що найголовніше, цілком бездоказово.
Якщо “Свобода” потрапить в парламент, її фракція, вочевидь, буде невеликою. Що може зробити в Раді фракція в два-три десятки депутатів? Ви не думаєте, що своєю наявністю в парламенті ви дасте “регіоналам” змогу лякати вами їх електорат перед виборами, здобуваючи певні бонуси?
Озвучена вами теза запущена бютівськими політтехнологами, щоб переконати людей не голосувати за “Свободу”. Нібито критика “Свободою” Партії регіонів призводить до зростання рейтингу Януковича. Але це все неправда.
Давайте думати логічно. Хто зараз Януковичу вигідніший – така політична сила, як “Свобода”, яка, навіть маючи невелику фракцію, прийде в парламент і всім їм там шиї поскручує, чи така опозиція, як БЮТ чи “Наша Україна”, які їм наплодили купу “тушок”, завдяки яким і вдалося посилити владу Януковича, – бо без “тушок” не було би Кабміну Азарова, не було би закону про місцеві вибори тощо.
Що ви маєте на увазі під “шиї поскручує”?
Наша фракція зможе зірвати будь-яке засідання. Загалом, зірвати будь-яке засідання може будь-який депутат самостійно, я не буду уточнювати, як саме.
Згадайте В’ячеслава Чорновола – його невелика фракція “Народної ради” була значно меншою від фракції комуністів. І якщо треба було, вони йшли, вони рвали мікрофони тощо – а зараз це можна робити іншими методами. Але дієва і дисциплінована фракція націоналістів зможе щонайменше давати правдиву інформацію про те, що насправді робиться в парламенті. Навіть факт оприлюднення того, що робиться за кулісами Ради, міг би бути певною профілактикою ситуації.
Чи готова “Свобода” заради просування на схід України певним чином модифікувати свою ідеологію?
Звичайно, залежно від змін політичної ситуації ми коригуємо певні програмові позиції, але вони не повинні йти врозріз з принциповими ідеологічними переконаннями. Бо якщо ми заради політичної кон’юнктури будемо змінювати свої політичні позиції, то не матимемо жодних перспектив ані на сході, ані на заході.
До того ж, ідеологія українського націоналізму народилась не на заході України, а якраз на сході – згадаймо Міхновського, Донцова, Сціборського та інших.
Але вам не здається, що ментальна матриця східних українців принципово відмінна від західних, і ви не зможете її змінити?
Це навіть не ментальна матриця, це вплив різного окупанта – якщо Західна Україна була під польським, австрійським, угорським, румунським окупантом, то східна – під російським. Геноцид і репресії, які там відбувалися, сформували певний страх, який передавався з покоління в покоління. Звичайно, потрібно працювати, і там нам непросто працювати, але якщо ти переконаєш мешканця Великої України, він вже ніколи не зрадить. І ми думаємо, що нова українська революція якраз на Великій Україні і зародиться.

Мілан Лєліч, “Главред”