Як вже повідомлялось у ЗМІ, на початку травня 2010 року, у місті Лохвиці (Полтавська область), у самому центрі цього містечка, нащадками червоних катів та послідовниками регіональних нуворишів було пошкоджено Пам’ятний знак жертвам Голодоморів та політичних репресій української нації, який встановлено Лохвицькою районною організацією ВО “Свобода” у жовтні 2009 року.

Очевидно, що перше пошкодження скорботної фігурки ангела, який молиться, коло Пам’ятного знаку в Лохвиці було наслідком й жахливим відлунням тих подій, коли 27 квітня 2010 року на сесії ПАРЕ президент частини України на догоду аранжерів-україножерів з Кремля та всупереч Закону України “Про Голодомор” від 28 листопада 2006 року заперечив Голодомор 1932-33 років, не визнавши це масове політичне вбивство ВКП (б) та її сателітами мирного населення, – геноцидом українського народу.
Ця страшна наруга у Стратсбурзі над пам’яттю невинно убієнних жертв Голодомору-геноциду з боку очільника частини держави, якого на виборах підтримала лише третина населення, починає поступово доходити та знаходити своїх прибічників з числа реакційних кіл у провінційних містечках, на кшталт Лохвиці, які відчули себе “на коні” у боротьбі проти правдивої української історії та світлої пам’яті нашої нації.
Згодом зусиллями місцевих “свободівців” пошкоджений Пам’ятний знак було відновлено та встановлено на своє місце, а 16 травня 2010 року відбулося також його освячення благочинним Лохвицького району УПЦ Київського Патріархату о.Георгієм Лобачевським за участі небайдужих мешканців міста:
“Мадонно мого часу!
Над тобою
Палають німби муки і скорбот,
І подвиг твій,
Обпечений ганьбою,
Благословив розстріляний народ...”.
...Однак бузувіри не зупинились!
Новий акт вандалізму й наруги було вчинено 8 вересня 2010 року – знову пошкоджено фігурку скорботного ангела – його брутально збито з постаменнту й по-звірячому повідбивано крильця!
Як, бачимо, глум над світлою пам’яттю українців у Лохвиці є вже системним.
... Й принагідно згадався мені тут уривок із вірша незабутнього Василя Симоненка, який найбільш точно підходить до харакеристики страшного й підступного вандалізму по-лохвицьки:
“Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!”
Ні! Ні. Ні...
Не знищити нікому й ніколи пам’ять народну про невинні жертви українського люду від кривавих пазурів московсько-більшовицького режиму, хоч якими б підлими не були провокації нащадків цих катів.
Бо пам’ять ця живе не лише в монументах, а безпосередньо у людських душах!
Думається, що в цьому антиукраїнському дійстві є так чи інакше винною й нинішня влада та її, з дозволу сказати, правоохоронці, які не зуміли виявити жодного із зловмисників-вандалів, починаючи ще з листопада 2009 року, коли у тій же Лохвиці коло Знаку “Борцям за Волю України” було зірвано й пошкоджено Державний прапор України!
Усе це, впевнений, є ланками одного антиукраїнського ланцюга, започаткованого у владному Києві й продовженого у обласній Полтаві.
Наш земляк, уродженець лубенських Біївець, Василь Симоненко ще за пріснопам’ятних радянських часів писав:
“Нехай духовні покидьки
Й заброди
Байстрям, безбатченком
Назвуть твоє дитя,
Найтяжчий злочин –
Вкрасти у народу
Тобі довірене життя”.
Точно – ні життя нашої нації, ні тим більше її духовної пам’яті не вкрасти, не витравити й не знищити.
Народ мій – незнищенний.
Незнищенні його герої.
Незнищенна Пам’ять.
Україна, де навесні 1933 року помирало 17 людей щохвилини, а щодня – понад 25 тисяч, – була фактично винищена більшовицькими вурдалаками, тому ми маємо щодня й щохвилини згадувати поіменно та схиляти голови перед невинно убієнними жертвами московського режиму й засуджувати катів українського народу та їхніх нинішніх послідовників, які в центрі та на місцях намагаються підступно знищити ПАМ’ЯТЬ про найбільшу трагедію людства – Геноцид українського народу.
Слава Україні! Героям Слава!

Голова Лохвицької районної організації ВО “СВОБОДА”
(Полтавська область)
Олександр Панченко