Належне місце українському образотворчому мистецтву у світовій культурі забезпечує Український Національний Музей у Чикаго. Виставка “Ода краси і життя” відкривається 1 жовтня і презентує творчість живописця Олександра Ткаченка та скульптора Леоніда Козлова.

Сьогодні мова піде про Олександра Ткаченка.
Картини, створені майстром, засвідчують особливий стиль художника, природність внутрішнього світу автора, його творчість віддзеркалює психологічне вміння подивитися на себе і своє середовище. Дилему своєї присутності в емігрантському просторі вирішив через професійну працю, що в певній мірі є еліксиром своєрідного мистецького самозцілення. Обдарований живописець і колорист, у пору творчої зрілості, по-юнацьки зачарований красою природи, розписи якої зливаються з роздумами над пережитим.
Художник живе й працює в Америці понад 20 років, куди переїхав із Січеславщини. Мало кому відомо, що Катеринослав, сьогодні Дніпропетровськ, з 1919 по 1926 рік носив назву Січеслав. Дніпровські землі овіяні славою запорозьких козаків: шість з восьми Запорозьких Січей були розташовані на цій території. Народжений в урбанізованому Криворіжжі, Олександр Ткаченко належить до покоління тих, хто відроджували традицію національної образотворчості на зросійщеному Сході України. Саме прізвище диктувало, що ткачем власної долі бути йому, і з батьківської волі став учнем українського класу російської школи в Кривому Розі. При вступі у Дніпропетровське художнє училище написав на відмінно твір з української літератури, ставши студентом у 16 років. У перших кроках до художньої освіти допомагали вчителі дитячої образотворчої студії у рідному місті, куди теж запровадив хлопця батько, зауваживши хист до ремесла. І сьогодні, з синівською вдячністю пригадує Олександр ті часи, як найщасливіші миті дитинства. Після закінчення училища, молодий художник брав активну участь в альтернативних мистецьких акціях, які прийшли на зміну офіційних виставок. Серед нових імен, зазвучало і його. На спілчанських виставках з’являються, як ковток свіжого повітря, оригінальні графічні твори Олександра Ткаченка. Разом з приятелями Єрмоловим та Юшковим, Ткаченко у 1988 році репрезентує своє мистецтво в Києві в Політехнічному інституті. Це був, до речі, перший вихід до столиці нового, ідеологічно незаанґажованого мистецтва дніпропетровців часів “горбачовської перебудови”. Через рік цю виставку було представлено в Дніпропетровську. Проте місто, відоме як “батьківщина застою”, важко прокидалося до усвідомлення свого минулого та сучасного, тяжко опановувало свою національну культурну спадщину. На жаль, Дніпропетровське художнє училище, після більш ніж 70-років свого існування, некомпетентним рішенням владних структур було перетворене за роки незалежної України на відділення Дніпропетровського обласного театрально-художнього коледжу. Мистецьке божевілля – і в сутності, і в “ментальності” самого міста– індустріального та бюрократичного, козацького та космополітичного.

Молоде подружжя художників Олександра і Марії Ткаченків з маленьким сином вирішують за вітром свободи податися у малознані краї. Для життя обрав тиху закутину в годині їзди від Детройту. Тут, його скромну оселю оточують дубові гаї, за вікнами – справжній рай для творчості. Його роботи, як маленькі шедеври, що славлять природу – “Догорає вечір”, “Криниця”...
Авторське бачення ладу позначене стриманою гамою кольорів, вишуканістю і чистотою. Опоетизована палітра його довкілля десь перегукується зі стежками до дідової хати, замаєної поліськими лісами, із міріадами барв маминого козацького степу. Він навдивовижу правдивий в портретуванні природи, у “пісні трав” підкреслюється її цінність, як першооснови життя.
У творчому доробку мистця чимало виставок в американських галереях та музеях. Вдруге виставляється в Українському Національному Музеї в Чикаго. У попередній виставці відчутнім було ностальгічне бажання наблизитися до прабатьківської народно-побутової звичаєвості. Відповідно до смаків відвідувача, Ткаченко одягав своїх героїнь і національний одяг, як символ народної культури. Теперішню виставку вирізнятиме зворушлива і небагатослівна, як і сам автор, тема. На противагу українському суспільству, яке “хворіє” від звань “народних” і “заслужених”, мистець, в складних реаліях сьогодення, пише, виважені внутрішньою зрілістю, твори. На щастя, не захопила Олександра бацила, характерна і для діаспорного мистецького середовища, а саме, ментально українське несприйняття доробку колег (окрім свого власного). Спільні виставки з однодумцями з України слугують найкращим прикладом тому. Своїм творчим кредо вважає постійно нагадувати світові про присутність духовного, про дарований Богом талан жити в гармонії з природою, з людьми і з самим собою. Тож шана від людей та замилування самобутньою творчістю природньо знаходять таких, як
Олександр Ткаченко. Виставка триватиме до кінця жовтня. Відкриття відбудеться у п’ятницю, 1 жовтня, о 7-ій годині вечора. Адреса музею: 2249 W.Superior St., Chicago, IL 60612.