“Вдаримо авто­пробігом по бездо­ріжжю і нехлюйству!”
                                            Остап Бендер, “Золоте теля”

Ви будете сміятися, але президент України Віктор Янукович таки вліз у “Запорожець”. І до того ж, вліз не сам, а на пару з президентом Росії Дмитром Медведєвим. Куди тільки не втиснешся заради піару. Поки ці двоє каталися, в Україні СБУ бавилося в кішки-мишки з Турчиновим, а в Криму ледь не вибухнув військовий корабель. А підопічні Медведєва, російські вояки, тим часом хизувалися м’язами, тобто, проводили навчання на тепер вже колишній грузинській території…

Два тижні тому ми вже писали, як блідо й негламурно виглядає українська влада зі своєю дорогою гречкою, щезлими безслідно журналістами і міліцією на кадилаках на фоні сусіднього прем’єра Володимира Путіна з його власноруч поламаною на другій-третій сотні кілометрів жовтою “Ладою Калиною”.
Те, що ситуацію треба виправляти, і, до того ж, терміново, помітили і в Адміністрації президента. І в нашого, і навіть в сусіднього – Путін, хоч і кожного разу клянеться в своїх громадянських почуттях до глави РФ, але з собою в подорож президента не взяв. Сам піаритися поїхав. Одне слово, треба було терміново рятуватися. І за пару днів після написання нашої статті Україну й Росію облетіла новина: президенти обох країн збираються в автопробіг.
Питання з транспортом вирішували в Медведєва – надали президентам кожному по старій раритетній “Побєді”, написали замість номерних знаків чарівне слово “дружба” – і вперед, за орденами. Як казав Гагарін, “поїхали!”.
Обидві “Побєди” були 1948-го року випуску. Як казали злісні коментатори – найостанніша надійна модель російського автопрому. Український “горбатий” “Запорожець” – і той набагато молодший, як-не-як, 1962 рік випуску. По дорозі поговорили і про нього, про символ українського автопрому.

“Медведєв поцікавився у Януковича, чи їздив він на такому автомобілі.
“Намагався”, – пожартував президент України. “У дитинстві, коли залізти міг, поки не виріс”, – підтримав жарт президент Росії, маючи на увазі, що високий президент України, ймовірно, насилу зараз зможе поміститися в цю мікролітражку.”

Однак після автопробігу, по приїзді до резиденції російського президента з характерною назвою “Завідово” президентські піарщики мабуть таки зрозуміли: щось не те. Слово “дружба”, на щастя, однаково виглядає як українською, так і російською, а от у всьому іншому – явно видно перебір в російський бік. І тут хто зна звідки в “Завідово” з’явилася раритетна модель “Запорожця”. І довелося Віктору Федоровичу не тільки самому залазити в гордість вітчизняного автопрому, а ще й Дмитра Анатолійовича катати… Очевидці (а їх там було небагато) кажуть, що український президент ледве-ледве вліз за кермо. Щоправда, їздили тільки три кола по території резиденції, тож все обійшлося. А якби весь автопробіг, всі 60 км, на “горбатому” проїхали – хто знає, чи не довелося би вирізати панів-президентів автогеном з раритету…
Втім, якась користь з президентської автобіганини таки була – в Глухові, містечку на Сумщині, до приїзду високих гостей навіть новий асфальт проклали. Заасфальтували не тільки каналізаційні люки, а й бордюри. І заразом всі паркани вздовж траси пофарбували в зелений колір – зрозуміло, думкою власників парканів ніхто не цікавився. Ну, як завжди. Так би мовити, вдарили по бездоріжжю. Місто на кілька годин взагалі перекрили, а всіх школярів і студентів на шість годин виставили по президентському маршруту свіжесенький асфальт нюхати. Ну, але заради нової дороги можна потерпіти. Зате журналісти натішилися невимовно. Ходили і розпитували школярок, котрі ледь не через одну висловлювали бажання вийти заміж за Медведєва…

Тим часом в решті України життя йшло по старій наїждженій дорозі – з бездоріжжям і нехлюйством, яким, зрозуміло, президентський автопробіг не допоміг.
У Криму під час навчань, на яких був присутній міністр оборони Михайло Єжель, на одному з кораблів щось бабахнуло – четверо моряків з важкими пораненнями потрапили в лікарню. Всі експерти два дні хором сушили голови – що ж то було і хто стріляв. Тим більше, що на українських навчаннях може бути що завгодно – он якихось там 9 років тому наші вояки взагалі пасажирський літак ненароком збили. Тож перевіряли купу версій – починаючи з того, що судно збили з літака свої ж колеги по навчанню і до вибуху боєприпасів на самому кораблі. Врешті-решт зійшлися таки на останній версії. В Міноборони сказали, що у всьому було винне коротке замикання. Але злі голоси анонімних експертів подейкували, що винне не коротке замикання, а нехлюйське поводження із застарілими боєприпасами, котрі, як завжди, і нести важко, і викинути шкода. Деякі капітани це добро топлять, а деякі з міркувань подвійної економії вистрілюють на навчаннях…
Тільки з’ясували, що ж то в Криму бабахнуло, як на тобі – на Міністерство оборони впала нова напасть. “Дзеркало тижня” надрукувало статтю про те, що українські миротворці в Косово у 2006 – 2009 роках “підробляли” на махінаціях з пальним. “Подвійна бухгалтерія”, співпраця з приватними фірмами за “відкати”, обхід митного контролю – одне слово, все, чим активно користується і сама ж українська влада, не кажучи вже про громадян. На самій лише несплаті косовських митних зборів “зекономили” 2,7 млн. євро. Газета заявила, що в її розпорядженні є лист начальства миротворчої місії KFOR до Міноборони України з приводу контрабанди пального, у якому у персональній причетності до махінацій звинувачують навіть тогочасного командувача українського контингенту. У 2007 році керівництво KFOR зверталося до Міністерства оборони України з приводу махінацій миротворців, однак справа в Україні безнадійно заглухла. У 2009 році керівництво місії не витерпіло такого “ігнору” і написало до МОУ ще одного листа, з фактами і доказами махінацій. Теж жодної відповіді не було. І тільки зараз балканські ЗМІ роздули скандал, було заарештовано кількох косовських албанців, причетних до справи.
На статтю в “ДТ” в Міноборони відреагували напрочуд оперативно: того ж дня заявили, що жодних листів, жодних скарг на роботу миротворців від KFOR до міністерства не надходило. Але не факт, що косовські органи правопорядку на цій ноті заспокояться…
“ДТ” відверто пише, мовляв, ми вже про це давно знали, проводили власне розслідування з того приводу, однак не хотіли цього друкувати, бо переймалися міжнародним іміджем України.
Виглядає все вкрай цікаво, особливо з врахуванням того факту, що чоловік заступника редактора “Дзеркала тижня”, він же зять головного редактора “Дзеркала тижня” Анатолій Гриценко був міністром оборони у 2005-2007 роках. А зараз він є головою Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.
Тож кому, як не йому, краще знати, що там з цими миротворцями робиться.
З огляду на це вкрай дивно читати рядки в “ДТ”, повні щирого здивування, мовляв, як же ж то так, що українські миротворці скрізь відзначилися двома речами: безстрашною працездатністю і ще більш безстрашними махінаціями.

“У Лівані українські миротворці героїчно зробили роботу, за яку не хотів братися ніхто інший– розмінували величезні території. Але за шахрайства з пальним їх з ганьбою достроково “попросили”.
В Іраку українському контингенту теж було чим пишатися– стабільною ситуацією на підконтрольній території, професійно підготовленими українцями силами місцевої поліції. Але й тут не обійшлося без ложки дьогтю. Пам’ятаєте випадок із контрабандою з Іраку “зекономленої” валюти, яка видавалася американцями готівкою керівництву українського контингенту для розрахунків з іракськими підрядчиками?”
Дзеркало тижня

Мені зі свого боку дивно дивитися на цей щирий подив. Дивно, тому що “ДТ”, кажучи “А”, явно чи то лінується, чи то встидається сказати “Б”. А саме – те, що українські миротворці отримують зарплатню, ледь не найнижчу з усього миротворчого контингенту. І зовсім не тому, що ООН економить на українських вояках. Ні, ООН платить справно. Але – ці гроші йдуть на рахунок загального фонду державного бюджету. І на рахунки Міноборони виділяють набагато менше, ніж держава отримувала від ООН. Конкретніше: в 2009 році в ООН Україні виділили за миротворців 100 млн. грн. (котрі потрапили прямо до бюджету), а вже у бюджеті для забезпечення участі у міжнародних миротворчих операціях було передбачено 74,613 млн. гривень. 25 млн. грн. корова язиком злизала, напевне…

На особливості механізму фінансування миротворчих місій у 2009-му році скаржився Юрій Єхануров – тоді, коли він був міністром оборони (от коли він був прем’єр-міністром, він на це не скаржився). Єхануров навіть взагалі пропонував повернути миротворців додому – мовляв, грошей на них нема. Цю ж саму пропозицію з такими ж аргументами висували в Міністерстві оборони і в 2007-муроці, коли міністром був Гриценко.
Однак обидва рази “нагорі” відмовили. Це й не дивно – миротворчу діяльність вважають однією з найголовніших позитивних складових іміджу України у світі. А їх, цих позитивних складових, не так вже й багато, щоб от так запросто від них відмовлятися….
А крім операції під егідою ООН ще ж є миротворчі операції НАТО, які повинна фінансувати сама Україна, і які їй ніхто не компенсує. І, між іншим, Україна, попри те, що не є членом НАТО, набагато частіше бере участь в операціях Альянсу, ніж деякі його учасники.
Тим не менш, українські миротворці, за деякими даними, отримують вдвічі менше, ніж їхні колеги з інших країн. А працюють на совість. Ну і про гідну фінансову компенсацію цієї справи думають – куди вже тут дінешся.
Тим більше, що самі військовослужбовці, як таки відзначило “ДТ”, змінюються, а керівництво їхнє залишається. А махінації тривали не рік і не два. А “верхнє” керівництво Міноборони – принаймні, теперішнє – до “підробітків” у стилі Остапа Бендера теж охоче. Навіть не просто охоче – ласе.
Теж ж “Дзеркало тижня” кілька тижнів тому з’ясувало, що не так давно міністр оборони Михайло Єжель підписав розпорядження про відчуження майна державного підприємства Міноборони “Балаклавського судомеханічного заводу “Металіст” вартістю 10 млн. доларів (за мінімальною оцінкою) без будь-якої компенсації. Ще раз: віддав ЗАДАРМА майно вартістю як мінімум 10 млн. доларів (це майже 80 млн. гривень, тобто більше, ніж минулого року держава виділила на всі миротворчі місії, разом узяті).
Зокрема: земельні ділянки в районі Балаклавської бухти площею майже 8,4 га, на яких розташовані глибоководні причали, а також близько 1,8 га в урочищі Батилиман, наданими держпідприємству для розміщення там бази відпочинку. При цьому відомство не заперечує проти подальшої зміни цільового призначення цих земель.
Фантастична щедрість за державний кошт. І, що цікаво, жодна державна структура цією інформацією не зацікавилася.
Зате екс-віце-прем’єра і “праву руку Тимошенко” Олександра Турчинова до СБУ запрошують ледь не щотижня, аби розпитатися про газ Фірташа, тобто RosUkrEnergo.
Втім, до поведінки міністра оборони українське правосуддя вже звикло. Відразу ж після призначення Єжеля міністром ЗМІ розкопали, що на нього в 2003 році було заведено кримінальну справу за статтями про перевищення військовою службовою особою службових повноважень, а також недбале ставлення до військової служби.
Зокрема, його звинувачували в реалізації за заниженою ціною кіпрській фірмі двох морських танкерів “Макіївка” і “Керч”, яких за його наказом було виведено зі складу Збройних сил без відповідного розпорядження Кабінету міністрів. Остаточна ціна кораблів була зменшена майже на 1 млн. грн.
За попередніми даними, загальна сума збитків, завданих державі унаслідок дій Єжеля, сягала близько 3 млн. грн.
Проте через деякий час після призначення Єжеля міністром у військовій прокуратурі заявили, що кримінальну справу проти чинного міністра оборони вже закрито – “за відсутністю складу злочину”. Ну бо й справді: нема грошей – нема й злочину…
Втім, миротворчі операції й махінації з контрабандою – ще не найгірше, чим може займатися українське військо. З огляду на тісну автобіганину українського й російського президентів, хочеш – не хочеш, а починаєш оглядатися на те, що ж там робить російська армія. А в них там – теж навчання. Але не в Росії, а в Південній Осетії. Тій самій, через яку в 2008 році Росія воювала з Грузією. Тоді ж, за підтримки і збройного втручання Росії за 5 днів регіон було повністю виведено з-під контролю Грузії. Незалежність краю визнали РФ, Венесуела, Нікарагуа, Науру.
Відзначимо, що навіть далеко не беззахисні країни, поряд з якими Росія проводить військові навчання, здебільшого починають нервуватися і офіційно висловлюють обурення із цього приводу. Наприклад, не так давно протест проти російських навчань висловлювали у Варшаві і Токіо. При тому, що ні на Японію, ні на Польщу останнім часом Росія не нападала – на відміну від Грузії. Та ще й російське керівництво днями заявило, мовляв, якщо що на “придушення грузинської атаки” їм потрібно буде набагато менше, ніж 5 днів.
Грузинське керівництво, зрозуміло, висловило невдоволення у відповідь, але якось мляво. Мовляв, ну і як тут з цією Росією можна говорити про якусь нормалізацію відносин?
Залишається сподіватися, що то все так і лишиться на рівні навчань і словесних баталій. І українським миротворцям не доведеться їхати до нової гарячої точки в Грузії…

 Відкритий лист до Президента України

Провід і все членство ОУН (б) висловлює обурення щодо існуючого політичного стану та порушення прав і свобод людини в Україні

Пане Президенте!
У своїх виступах Ви неодноразово заявляли, що будете принципово обстоювати людські права і запобігати їх порушенню, а також заявили, що потрібні докази таких порушень.
Доказів на сьогоднішній день маємо більше, ніж достатньо. Але на даний момент дуже гострою й актуальною є справа Руслана Забілого та свавільні дії СБУ проти працівників Національного музею та Меморіалу жертв окупаційного режиму “Тюрма на Лонцького” у Львові.
Далі збільшується тиск проросійських сил та, очевидно, знаходять Вашу підтримку позиції тих членів уряду, які хочуть переписати історію і наше минуле, а зокрема позиції міністра освіти Дмитра Табачника.
Окремі кроки, які були зроблені CБУ, відколи на чолі цієї структури став Валерій Хорошовський, були направлені на згортання доступу до розсекречених документів, пов’язаних із відновленням національної пам’яті українського народу, в тому й періодів законної боротьби українців проти комуністичного режиму.
Cлужба безпеки України вже неодноразово чинила тиск на академіків, істориків, політиків і ці дії не отримали осуду з Вашого боку та з боку Вашої Адміністрації.
Очевидним стає те, що в Україну знову повертається почуття страху перед діями влади, складається враження, що країна вертається до свавільних радянських часів. Імідж України у світі чимдалі падає. Ряд іноземних держав активно звертають увагу на випадки порушення прав і свобод людини в Україні і роблять свої висновки.
Звіт Міжнародної Організації “Amnesty International” у квітні 2010 р. подав інформацію про випадки насильства та порушення людських і національних прав українців. Він також містив рекомендації, які полягали, зокрема, в тому, щоб Президент оприлюднив статистику випадків порушення людських та національних прав та прозвітував, що зроблено, щоб запобігти такій ситуації; створити незалежну структуру, яка слідкуватиме за випадками порушення прав людини міліцією, CБУ та іншими державними структурами.
В обставинах, які складаються останнім часом в Україні та викликають чимдалі більше занепокоєння, ОУН вважає, що
• Президент повинен негайно звільнити Голову CБУ та притягнути до відповідальності осіб, які брали участь у затриманні невинного історика.
• Необхідно негайно повернути Руслану Забілому і працівникам музею вилучені речі та відновити безперешкодну працю музею “Тюрма на Лонцького”.
• Припинити переслідування істориків та дослідників, які відкривають правду про радянську комуністичну владу і визвольну боротьбу українців у ХХ столітті.
• Негайно відповісти перед народом на рекомендації, дані у звіті Міжнародної Організації “Amnesty International’s”.
Конституційний обовязок Президента -і захищати інтереси України та її громадян, а не підтримувати позиції тих, які порушують ці права й завдають шкоди державі й українській нації.
Cтефан Романів Голова ОУН (б)
16 -го вересня 2010