rss
02/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Мова \ Мовні норми мають бути законом

Пам’ятаєте, як колишній голова Верховної Ради Іван Плющ щедро засівав через “мікрохвон” усю Україну своєю колоритною мовою? Ось фраґмент його звернення до колег: “Доброго ранку, шановні депутати! Як ви помните, вчора утром ми з вами договорилися сьодня розминку не проводити”.

На позначення такого мішаного типу мовлення існує науковий термін– суржик. За енциклопедією “Українська мова”, суржик (букв.– суміш жита з пшеницею, ячменю з вівсом і т. ін., а також борошно з такого зерна)– мова, в якій штучно об’єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов. Уживається цей термін переважно щодо українського просторіччя, засміченого невмотивовано запозиченими (внаслідок українсько-російської інтерференції) російськими елементами: самольот, січас, тормозити, строїти, кидатися в очі, займатися в школі, гостра біль. Суржик– це збіднена мова, позбавлена національного колориту, краси й виразності.
На жаль, сучасна мовна ситуація в незалежній Україні, попри чинність Закону УРСР “Про мови в Українській РСР” і конституційних норм 1996 р. (зокрема 10 статті Конституції України), якими закріплено державний статус української мови, засвідчує стійкі позиції суржику в нашому суспільстві. Для характеристики цього явища дослідники використовують негативно конотовані вислови: “хронічна хвороба нації” (Ліна Костенко), “мовна каліч”, “напівмовність” (Б. Ажнюк), “мішане мовлення”, “мовний покруч” (Б. Антоненко-Давидович), “взаємообкрадання, взаємозабруднення мов” (А. Окара), “химерний мішанець”, “кровозмісне дитя білінгвізму”, “упосліджений гібрид, що має всі ознаки фізичного та психологічного каліцтва” (Л. Ставицька), “скалічена мова”, “мовний безлад”, “мовна патологія” (О. Сербенська), “антимова” (Л. Біланюк) тощо.
В очах української й російської інтелігенції суржикомовне середовище вбоге, рабське.
Український мовознавець Б. Тарасенко пропонує під час дослідження мішаного українсько-російського мовлення розмежовувати поняття креолізованого та інтерферованого різновидів суржику.
На нашу думку, перший різновид можна охарактеризувати як тип українського просторіччя з помітною домішкою росіянізмів, що став розмовною мовою і фактично основним засобом спілкування українськомовного населення країни внаслідок масової тривалої контактної українсько-російської двомовності в її асиметричній, або диглосній, формі (порівняймо його з т. зв. креольськими мовами, що сформувалися на основі піджинів, які, у свою чергу, є результатом вторинного перетворення природних мов в умовах регулярних і масових етнокультурних контактів).
Під інтерферованим розуміємо такий різновид мішаного українсько-російського мовлення, що виникає або під час мовних контактів, або під час індивідуального засвоєння української мови як нерідної; він є відхиленням від норми й системи другої мови (у нашому випадку– української) під впливом рідної мови (російської). Значенням термін “інтерференція” близький до слів “запозичення”, “калькування”. Але якщо останні називають і невиправдані, і виправдані мовні одиниці, то наслідком інтерференції завжди є відхилення від мовної норми.
Яскравим зразком інтерферованого різновиду може бути публічне мовлення українських політиків, для багатьох із яких рідна російська мова.
Візьмемо для прикладу мовлення кількох відомих людей з українського політикуму й проаналізуємо його з погляду відхилення від норми й системи української мови.
На фонетичному рівні такими відхиленнями є зафіксовані нами явища: наближення ненаголошеного [о] до [а], або “акання”: каристуючись, алігархи, нагарадили, салідарність, прогаласували (у значенні “віддали свій голос”, а не “закричали”), запрапановані, пагано, кааліція, азброєння, праграму, гатувати; м’яка вимова звука [ч] та інших шиплячих у словах, де вони мають бути твердими: ч’ули, суч’асний, щ’о, блищ’е (ближче), ващ’е (важче), щ’оріч’ний, щ’ірий, селищ’ами і, навпаки, тверда вимова шиплячих перед і: шистдесят, гроши, рушийна (сила), інши (інші), скажить, служиння, в души, більшисть, наши (діти), до межи; м’яка вимова губних приголосних: [м’a] со, [п’а] тдесят, де [в’а] носто, де [в’а] тнадцять; пом’якшення приголосних перед е, и: п’ерсонал, пробл’еми, к’ерівник, С’евастополь, д’інаміка, фінанс’істи, с’ітуація та в інших невмотивованих випадках: за ц’ім (планом), на т’іх (людей), на як’іх, д’ітячі (майданчики); тверда вимова приголосних перед закінченням – я і сполукою -іа всередині слова в латинських запозиченнях: фракция, опозиция, руйнация, стагнация, інвентарізация, реконструкция, модернізация, електростанция, социальний, национальний, нация, потенциал; неправильне звукове відтворення буквосполук, написання яких не повинно збігатися з вимовою: вині[сш] и замість вині[шш] и, запорі[жц’]і замість запорі[з’ц’]і; невмотивоване спрощення або ускладнення груп приголосних в іншомовних словах: кон’юктура, безпрецендентний, інциндент замість кон’юнктура, безпрецедентний, інцидент; неправильна вимова звуків, зумовлена незнанням мовцем: а) правил орфографії (ка [о] ліція, су [д’йа], ане [г] дот, мі[л’іа] рд, [н’йу] анси, котелe [н] замість ко [а] ліція, су [д’д’] я, ане [ґ] дот, мі[л’йа] рд, [н’у] анси, котелe [н’]); б) питомо українських чергувань звуків: річі, Межгір’я, (нам) вкрай (важливо), вісьмий, голословний, Чорновіла, в світі (замість речі, Міжгір’я, украй, восьмий, голослівний, Чорновола, у світі); ненормативне наголошування слів: вимога, одинадцять, прийняли, читання, узнака, дучка, простий, бралб, за дужки, нелегка (справа), (на круглому) столі, перелік, авгієві (стайні), скажу, не було, внесла, навела, прошу, випадок, собі, (любі) мої, тому (останні акцентуаційні форми є результатом прагнення мовця розмовляти на західноукраїнський кшталт).
До порушень граматичних норм у мовленні українських політиків відносимо такі помічені нами явища: неправильне відмінювання числівників: з п’ятидесяти п’яти до шестидесяти, у тища дев’ятсот тридцять п’ятому (році), у двохтищ п’ятому (році), у двух тисяч четвертому (році), семидесяти, від двісті тридцяти до двісті шестидесяти; неправильне застосування відмінкових закінчень іменників: з громадянином Кириченко, про Сергія Тігіпко, надати слово Миколі Томенко (правильно Кириченком, Тігіпка, Томенку); судити по політикам, уряд Крима (правильно по політиках, Криму); невміння утворювати ступені порівняння прикметників: самий кризовий час, найважкіший, (правильно найбільш кризовий, найважчий); творення дієприкметників за російськими словотвірними моделями: в умовах розгортаючогося наступу, вітаю всіх із відбувшимся початком сесії (дієприкметники з цих конструкцій слід випустити), нав’язші на зубах проблеми (краще вжити задавнені проблеми), програвша сторона (правильно сторона, яка програла), пропагуємая діяльність (правильно пропагована); уживання невластивих для відповідних слів суфіксів: атомщики, непередбачувальні (замість атомники, непередбачувані), відкладуєте (замість відкладаєте); неправильне керування залежними словами: подякувати всіх (треба всім), знущання над малим бізнесом (треба з бізнесу), є чому (треба чого) повчитись, програми по підтримці середнього бізнесу (треба програми підтримки), по прізвищу Противсіх, взяв по проханню (треба на прізвище, на прохання), по цих документах (треба за цими документами), на російській мові (треба російською мовою), ігнорувати волею народу (треба волю); уживання одного прийменника в значенні іншого: В Умань щороку приїздить біля (треба близько) двадцяти тисяч хасидів; ненормативне використання числових або родових форм іменних частин мови та залежних від них слів: під часи (правильно під час) роботи, боротися з повенем (правильно з повінню), вніс чітку і зрозумілу запис (правильно чіткий і зрозумілий запис), у дев’яносто третіх– дев’яносто четвертих роках (треба у дев’яносто третьому– дев’яносто четвертому роках), кризис (правильно криза).
Порушення нашими політиками лексичних норм української мови демонструють приклади: а) вживання слів із невластивою (або й протилежною) їм семантикою: я рахую (вважаю), що… (під впливом рос. я считаю, что…); вірні (правильні) рішення; задати (поставити) запитання; вони настоюють (наполягають) на цьому; ми потрібні (повинні) це зрозуміти; уходимо (ідемо) на рекламу; на протязі (упродовж, протягом) року; діючий (чинний) закон; це було три роки назад (тому); в області (у галузі) ракетної оборони; дві неділі (два тижні) тому; слухняне (слушне) питання; б) використання росіянізмів (інколи в українському словотвірному або фонетичному оформленні): фінанси розподілялись по крупіцам із центру; почали поступати (надходити) скарги; державна казна (скарбниця); ноль (нуль); оговорка (помилка на слові, обмовка); послідній (останній); такі асоціації є сьогодні абсолютно неумісними (недоречними); урна (скринька) для голосування; одноголосно (одностайно); тупик (глухий кут); сутолока (штовханина); навики (навички); вот (ось); так як (оскільки, бо) із-за того, що (через те, що); повернути історію вспять (назад); колокольчик дзвонить (дзвоник калатає); кріпке (міцне) здоров’я; це співпадає (збігається) з моєю точкою зору; це протирічить (суперечить, не відповідає) закону; абсолютно сплочонна (згуртована) команда; на заключення (наостанок) дозвольте подякувати; сказався (дався взнаки) певний контраст; як вони відносяться (ставляться) до людей; неспроста (недарма); давління (тиск) влади; в) уживання слів, утворених від українських коренів за російськими словотвірними моделями: Зробити це нам не складає ніякої важкості (по-українськи це речення звучить так: Зробити нам це не важко або Це нам не важко / до снаги).
Наведемо кілька прикладів ненормативного вживання українськими політиками слів у складі фразеологізмів: Його оточення це зробило втіхаря (зробило тишком-нишком), все летіло в тартарари (летіло шкереберть), в кінці кінців (врешті-решт), дякуємо велике (щиро / красно дякуємо), приймати заходи (уживати заходів), зайняла перше місце (посіла перше місце), підвести підсумки (підбити підсумки).
У результаті неправильного вживання слів у мовленні політиків виникають також невиправдані тавтологічні сполуки, як-от: Буде будувати (будуватиме); абсолютний (повний) абсурд; на сьогоднішній день (сьогодні); податковий податок (податковий збір); відшкодування шкоди (відшкодування збитків); притягнути до відповідної відповідальності (притягнути до відповідальності); політичний вплив дуже і дуже впливає на характер приватизації; внесок вноситься (хтось робить внесок); посів посаду (обійняв посаду) тощо.
Переважна більшість наведених ненормативних мовних фактів має інтерферентну природу. Інтерференція в нашому випадку беззаперечний негативний результат російсько-українського або українсько-російського білінгвізму.
У соціумі, де взаємодіють близькоспоріднені мови, пересічний мовець, як правило, рідко переймається думкою про те, одиниці якої мови він використовує у мовленні, для нього головне– досягти порозуміння зі співрозмовником.
Проте є люди, які не мають права на помилки. Це публічні особи–державні діячі, урядовці, депутати, чиновники різних рангів, працівники ЗМІ, освіти тощо. Їхнє мовлення має бути зразковим, оскільки його наслідують різні верстви населення. Вони зобов’язані бути носіями літературної мови– мови освічених людей. Натомість наведені приклади засвідчують, що публічні люди в Україні, зокрема політики, постійно порушують норми літературної мови (що, очевидно, не заважає їм уважати себе освіченими). Це відбувається й через мовне нехлюйство, безкультур’я, некомпетентність, небажання стежити за своєю мовою, через нігілістичне ставлення до самих мовних правил.
Долати мовне безкультур’я, яке набуло ознак затяжної хвороби нашого суспільства, повинні й українські політики (якщо вони не політикани), й уся наша інтелектуальна еліта, і сама держава, яка досі нічого не зробила в цій галузі.
Варто прислухатися до народних прислів’їв: “Пізнати з мови, хто якої голови” (українське), “Граматиці підкоряються навіть імператори” (латинське), “Немає людини, яка не робила б помилок, але той, хто виправляє свої помилки– мудрець” (китайське).
Варто завжди пам’ятати, що мова– це теж закон, який треба виконувати. І лише той, хто живе за законом, за правилами, має право й від інших вимагати дотримання законів і правил.

 
Ірина МАГРИЦЬКА,
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри української мови та літератури СНУ імені В. Даля
Розміщено 02 Вер 2010 у рубриці Мова єдина “Слово Просвіти”

 

Олена Логвинюк, Чикаго
Мова так дивовижно бриніла,
Наче скрипка в безумній тиші,
І я просто від захвату мліла,
І писала, писала вірші.
І мені одинокій здавалось,
Що мене ворожили слова,
І любов’ю життя наповнялось,
Й дурманіла моя голова.
Навкруги зацвітали черешні,
Пахли яблука в моєму саду,
І збулися всі мрії нарешті,
Все до чого так довго я йду.
Мова так дивовижно бриніла,
Наче скрипка в безумній тиші,
Все прекрасне і знову все миле,
На хвилинку в розбитій душі.

Як вбивали українську мову

Українська мова в сучасних умовах

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com