В прес-центрі Української Інформаційної Служби відбулася прес-конференція істориків Руслана Забілого та Володимира В`ятровича.

8 вересня було незаконно затримано директора Національного меморіалу “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого. 9 вересня припинено доступ співробітників до службових приміщень і робочих місць Меморіалу. 9 вересня СБУ повідомила про порушення кримінальної справи проти Руслана Забілого.
Учора о сьомій тридцять ранку, коли один з головних дослідників УПА, директор львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (який було створено за президента Ющенка і який перебував у структурі СБУ) Руслан Забілий вийшов з львівського потягу на київську платформу, і його оточили співробітники СБУ. Пана Забілого запросили в автомобіль, відвезли в офіс, де протримали 14 годин, “опитуючи” на історичні теми.
Співробітники спецслужб примусово, без дозволу історика вилучили в нього всі електронні носії, де зберігалися документи щодо діяльності УПА, які він накопичував протягом кількох років, та порушили проти нього кримінальну справу.
Музей, очолюваний Русланом Забілим, було створено за президента Ющенка, і він перебуває в структурі СБУ.
Ми поставили панові Забілому, а також колишньому голові архіву СБУ Володимиру В’ятровичу, яким теж цікавилися його колишні колеги, кілька запитань.
Пане Забілий, ваші колеги з СБУ стверджують, що ви розсекретили державну таємницю...
Я є директором львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, який перебуває в структурі СБУ. Тож коли моє київське керівництво мало до мене питання, то могло мене викликати. Але зробило це якось дивно. Коли я приїхав до Києва, мене зустріли прямо на вокзалі. Хоча я і без того збирався до центрального офісу СБУ, щоб вирішити питання з музеєм.
З собою я мав у комп’ютері документи про діяльність УПА, які публікуються в ЗМІ вже протягом кількох років.
Що ж до таємниці, то не знаю про що йдеться. Я – історик і директор музею, я маю доступ лише до розсекречених історичних документів.
Як з вами розмовляли столичні есбеушники?
Вони заявили, що мають інформацію, буцімто несанкціоновано було знято цілком таємну, не розсекречену документацію і їм необхідно перевірити цю інформацію. У колі підозрюваних опинився і я.
Я дав пояснення, але цього виявилося недостатньо. Мені поставили умову: щоб переконатися, що я кажу правду, в мене затребували (щоб я віддав добровільно) свої особисті речі – два жорстких диски й ноутбук. Там містилися давно розсекречені документи, з якими я працював. А також мої особисті дослідження, статті, які готувалися до друку, матеріали, які я збирав протягом десяти років, досліджуючи тематику визвольного руху. І коли я вимагав підтвердження правомірності дій щодо вилучення, зокрема постанови суду, мені нічого не надали.
Під час розмови я спочатку не міг збагнути, про що йдеться. Мені ж конкретно ніхто не пояснив, чому мене затримали. Вони розпитували про мою діяльність як науковця, історика, уточнювали, з якими я працюю матеріалами.
Після того, як я не дав згоди на вилучення жорстких дисків та ноутбука, на мене почали тиснути, казали, щоб я подумав про сім’ю, про те, що мені може загрожувати п’ять років в’язниці. О дев’ятій ранку були запрошені поняті, де без моєї згоди ці речі вилучили, оскільки я не погодився на добровільне їх надання.
Мені не дозволяли телефонувати, забрали телефон. Лише дали можливість зв’язатися з дружиною.
Напевне, хотіли, аби ви в чомусь зізналися. У чому саме?
Вони просили дати мої речі на догляд. Потім почалися запитання, чим я займаюся, яку тематику досліджую, яка сфера моїх зацікавлень, чи маю я контакти з істориками з-за кордону, з ким із них контактую. Просили розповісти, чим я займався раніше, що робив у Інституті українознавства. Коли я просив поставити чітке запитання, щоб я дав чітку відповідь, вони казали, що це оперативна інформація і що все розкривати вони не мають права, а “мусять мене обережно підвести до того, з чого я сам зробив би висновок”.
Вас запитували про УПА?
Так, запитували, для чого мені ця тематика, може, краще б я пішов працювати в школу вчителем історії, що не так погано. Питали, для чого я обрав кар’єру історика. Запитували мої думки щодо національної пам’яті, як я ставлюся до процесу люстрації.
Я відповідав, що історією мають займатися історики, а не політики. Потім запитували, як я ставлюся до Голодомору. Я відповів, що до Голодомору ставлюся як до геноциду, і він є геноцидом, і про це повинні говорити історики, які працюють з документами, що є у вільному доступі.
Яка нині доля очолюваного вами музею?
З сьогоднішнього ранку припинено доступ до службових приміщень музею, співробітників не допускають на їх робочі місця та до комп`ютерів. Проте сама експозиція ще працює, відвідувачі можуть заходити. Але мені казали, що голова служби начебто піклується про долю музею, і він докладе всіх зусиль, аби він існував.
Ви продовжите займатися темою УПА?
Обов’язково.
Аби краще зрозуміти, що, власне відбулося, ми поставили кілька запитань Володимиру В’ятровичу, який також досліджує діяльність УПА. Саме він, працюючи директором архіву СБУ, відкрив історичні архіви для громадськості.
Пане Володимире, чи могло бути таке, що в руки дослідників потрапила ще не розсекречена інформація?
Ні. Процедура була така. Документи спочатку розсекречувалися, потім копіювалася, а потім вносилися в електронну базу. Але якщо електронні копії документів були потрібні якомусь дослідникові, то, незважаючи на те, що вони не були внесені в базу електронного архіву, ми могли надавати їх для дослідження. Ми також дозволяли розсекречені документи копіювати безпосередньо в читальному залі електронними засобами самим дослідниками, за умови, що копії їхніх копій залишаються в нас. Ми таким чином давали документи десяткам дослідників з різних країн, у тому числі з Росії. Саме безпрецедентна відкритість наших архівів привернула увагу істориків до теми УПА.
Руслан Забілий як історик, директор музею в структурі СБУ мав значно більше документів, ніж містив на той час архів. Але це, підкреслюю були розсекречені документи. Гадаю, що випадок з Русланом – це спецоперація кремлівського керівництва. Вони хочуть закрити тему УПА. Приховати роль Москви.
Що мав із собою Руслан Забілий?
У нього були вилучені історичні документи, які розповідають про функціонування в Україні радянського тоталітарного режиму. Це розсекречені документи з архівів СБУ, зокрема щодо радянської карально-репресивної системи... Це електронні копії документів УПА. Це накази командування УПА, інструкції, звіти про виконання операцій, величезна кількість листівок.
Чи були в Руслана документи, які стосувалися дискредитації УПА радянською владою?
Так. Там був масив документів, який стосувався творення легенди про Нахтігаль, про нібито участь Романа Шухевича у єврейських погромах. Це були інструкції КДБ, як саме готувати свідків до процесу проти Нахтігалю, чіткі вказівки, що свідки мають говорити. Був такий цікавий момент, коли один зі свідків виявився настільки нахабним, що вирішив поторгуватися з КДБ, казав, що готовий сказати все, що треба, але за це попросив путівку до Східної Німеччини.
Ще там були документи про Голодомор. 1983 року КДБ інформувало керівництво партії, що на Європі розгортається кампанія проти Голодомору і слід чинити спротив. Одне слово, ці документи історичні і не містять якоїсь державної таємниці.
Ці документи були лише в базі Забілого?
Очевидно, що ні. Більшість із них є доступними через той електронний архів, які створював я. Це цілий масив документів, які показують, як формувалася та структурувалася армія УПА. Це накази головного командування УПА за оригінальними підписами Романа Шухевича. Там є цікаві матеріали про тренінги та підготовку вояків УПА. Вони вивчали історію, географію, та політологію. Це крім рукопашної боротьби та інших військових наук. Там було кілька тисяч фотографій вояків УПА.
Що таке музей “Тюрма на Лонцького”, який очолює Руслан Забілий?
“Тюрма на Лонцького” як музей була відкрита у червні минулого року. Там була тюрма під час польської окупації міжвоєнного періоду. І з 1939 по 1941 рік, за першого приходу радянської влади там теж була тюрма. У 1941 році там було одне з наймасштабніших знищень в’язнів: коли відступала радянська влада, вона знищила двадцять тисяч в’язнів. У 1941-1944 роках там було гестапо, далі – у 1944-1991-му – тюрма КДБ. Через тюрму пройшли всі українські дисиденти.
До кінця року там мала відкритися експозиція, присвячена дисидентам.
Від автора. Сьогодні проти Руслана Забілого СБУ порушила кримінальну справу. Символічно, що саме у вересневі дні сорок п’ять років тому Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус виступили з протестом проти репресій. Чорновіл потім опинився в тюрмі на Лонцького, саме тій, що стала музеєм, яким керує Руслан Забілий.
Очевидно, ті співробітники департаменту СБУ, які раніше займалися російськими спецслужбами (департамент припинив свою роботу) тепер взялися за українських істориків. Не виключено, що вони синхронно з російськими спецслужбами розбудовують новий гуманітарний простір і ловлять тих, хто заважає. Ніко Ланге, Руслана Забілого... Хто наступний? Можливо, тим панам із органів дали завдання – будувати неагресивний образ Росії? Ми ж не проти, це я запевняю як етнічна напівросіянка. Але чому ціною брехні, а не спільних переговорів та узгодження позицій? Чому ціною свободи українських істориків?
В одній зі своїх колонок я запитала: невже в Україні живуть лише нащадки тих, хто стояв у загороджувальних загонах. Тоді мені передзвонив Володимир В’ятрович і сказав, що в Україні живуть і нащадки тих, хто сидів у криївках та виборював незалежність, і вони кращі від перших. Не знаю, чи кращі... Але вони люблять країну й нікого не бояться.

Довідка
Руслан Забілий, 35 років, історик-дослідник визвольного руху ХХ століття. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка.
У 2008–2009 роках– директор Центру досліджень визвольного руху, незалежної наукової організації. З 2009 року призначений директором новоствореного Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, який відкрили у приміщенні колишньої тюрми КГБ.
Тема наукових досліджень– стратегія та тактика Української повстанської армії.

 ПРЕС-РЕЛІЗ від Прес-центр Центру досліджень визвольного руху

Руслан Забілий 9 вересня подав скаргу на ім’я Голови СБУ:
“Я вимагаю від пана Валерія Хорошковського пояснити дії співробітників служби і негайно повернути мої приватні речі– комп’ютер і зовнішні накопичувачі. Там знаходяться лише копії історичних документів, мої наукові дослідження та приватна інформація. Я звертаюся до вас, шановні журналісти, допомогти спільними зусиллями припинити цензуру та тиск, які поширилася вже на історію та істориків”.
Також директор музею просить роз’яснити керівництво СБУ, на яких підставах була дана вказівка керівника львівського обласного СБУ не допустити на робочі місця і до робочих комп’ютерів дирекцію і наукових співробітників музею. Нагадаємо, що у 2009 році СБУ передала приміщення колишньої тюрми КГБ для створення музею.
Володимир В’ятрович, історик, екс-директор Архіву СБУ: “Співробітники СБУ не лише намагаються приховувати злочини сталінізму, але й використовувати його практику сьогодні, наче за вікном не 2010, а 1937”.
Пан В’ятрович переконаний, що “полювання на істориків”– все це ланки одного ланцюга, поряд із цензуруванням підручників з історії та припинення доступу до архівів.
“Я раджу владі витрачати кошти платників податків не на “спецоперації” із затриманням науковців, а зосередити свої зусилля на боротьбі із шпигунами і корупціонерами”.
СБУ зараз встановлює коло осіб, яким призначалася “таємна” історична інформація від Руслана Забілого. “Я як законослухняний громадяни допомагаю слідству і говорю– ця інформація призначалася історикам, журналістам, громадянам, всім, хто цікавиться правдивою історією України”,– прокоментував Володимир В’ятрович.