Розплелася-розкрутилася вервечка українських громадських святкувань: відгомоніли “Українські Дні”, гордо піднявся та замайорів жовто-синій прапор у самому центрі Чикаго.

Надалі в календарі відпочинку українців кожні вихідні позначені відвідинами різних фестин. Та найбільшим і презентабельним надалі залишається щорічний фестиваль наприкінці серпня у Smith Park. Це дводенне дійство є важливим не тільки тим, що на ньому зустрічаються друзі, знайомі, які давно не бачилися. “Українські дні” – це єдиний захід, який показує американцям та іншим етнічним спільнотам нас як об’єднану українську громаду, яка шанує та розвиває свої традиції та культуру. Важливість цього свята відзначається щорічною присутністю високопосадових представників з урядів Чикаго та Іллінойсу. Масштабність цього свята підкреслюється високою відвідуваністю гостей, серед яких дуже багато американців та представників інших національностей. Поряд з тим, я знаю багатьох співвітчизників, які за багато років перебування в Америці жодного разу не побували на “Українських Днях”. А шкода. Оскільки, якщо громада з належним пієтетом буде відзначати акт незалежності власної Вітчизни, то й інші будуть ставитися з повагою до цієї історичної події та нашої національної ідентичності.
Власне, саме для національного самоусвідомлення та презентування 27 років тому було започатковано цей фестиваль. Адже, якщо ми, українці, будемо шанувати самих себе, шануватимуть нас і інші.
Саме для цієї мети із року в рік працює відділ Українського Конгресового Комітету Америки в Іллінойсі, організовуючи захід, на якому можна “на інших подивитися і себе показати”. Цього року було приємно бачити численну молодь. Приходили зі знайомими, друзями, дітьми та батьками. Пригощалися біля вендорів з делікатесами, пили смачне пиво, купували сувеніри від майстрів ужиткового мистецтва, дивилися концерт, танцювали, грали в лотерею. Людський мурашник снував, виблискуючи ошатним вбранням, серед яких переважала українська вишиванка. Все це давало надію, що традиції “Українських Днів” триватимуть і надалі.

Слово має Dorothy Brown, Clerk of Cook County Circuit Court

Та не було б цієї святкової метушні, блиску, співу та пахощів, якби не завчасна, тривала робота з підготовки дводенного свята і, що найголовніше, постійної, багаторічної підтримки з боку головної фінансової установи нашої громади – Кредитівки “Самопомоч”. Наш тижневик часто друкує матеріали про кредитівку, можна сказати відслідковує кожен етап в діяльності закладу. Однак, зважаючи на визначальну роль у житті громади та щорічне прибуття нових іммігрантів з України, розповісти про “Самопоміч” буде не зайвим.
А розпочнемо з далекого 1934 року, коли тодішній американський президент Рузвельт підписав Federal Credit Union Act – закон, яким було закладено основи національної системи кредитних спілок. Цікавий факт – новий вид фінансових установ з’явився у розпал Великої Депресії, коли банки, у гонитві за надприбутком, не виправдали свого існування і зникали з “бізнес поля” один за одним. Минула неповна сотня літ, а ситуація повторюється. Комерційні банки банкрутують, а кредитні спілки, як показали останні роки безжальної економічної рецесії, утримуються “на поверхні”. Ці фінансові установи, до слова, і запроваджувалися, щоб звільнити людей від лихварського зашморгу комерційних банків з роздутими відсотками. Тому їх і запровадили на теренах Америки, запозичивши досвід їхнього успішного функціонування в Німеччині ще з 19 століття. Простіше кажучи, спілки стали свого роду касами взаємопомочі, куди скидали внески сусіди, для того, щоб можна було взяти кошти в позичку при потребі на умовах, доступних кожному.

Президія на фестивалі «Українські Дні»

Працівники Кредитівки «Самопоміч»  на фестивалі «Українські Дні»

Учасники церемонії підняття прапору на Daley Plaza.
24 серпня 2010 року

До української громади з привітанням звернувся Jesse White, Illinois Secretary of State

Підготовка до фестивалю у розпалі

Але від загального до конкретного. У Сполучених Штатах великої популярності набули кредитні спілки, які організовувалися та опікувалися інтересами громади. Для багатьох етнічних спільнот такі інституції були єдиним фінансовим партнером культурних та освітніх заходів. Велику роль вони відігравали для підтримки діяльності церков. З’явилися кредитні спілки в латиській громаді, в польській, з’явилася така установа, на щастя, і в українській громаді.
З 1951 року працюють каси української громади, а між ними Кредитова Спілка “Самопоміч”. І не просто працює, а служить українцям у різний спосіб – підтримуючи церкви, школи, молодіжні організації. Про спонсорську та добродійну діяльність кредитівки говориться дуже багато. Але не всі слова бувають почуті українцями. Передусім, мабуть, тому, що “Самопоміч” помилково вважають банком. Так і кажуть “піду в банк”, “спитаюся у дівчат в банку”. Тим не менше, кредитівка не є комерційною установою, тобто діє не для отримання чистого прибутку. Вона створюється її членами, які є також власниками тих коштів, що вклали, для задоволення потреб громади. Це є головна відмінність від банків. Інша відмінність, скажімо “Самопомочі” від будь якої фінансової установи в українській околиці у тому, що членами/ клієнтами кредитівки можуть стати лише українці, особи українського походження або ті, що належать до різних установ та організацій української громади. Тому “Самопоміч” можна бачити на різних заходах, де йдеться про фінансову підтримку. Це дивовижно, але багато хто сприймає це як просто широко розгорнуту рекламну кампанію, не здогадуючись, що “Самопоміч”, власне, й існує для того, щоб надавати кошти тим, хто потребує. Йдеться не тільки про спонсорство різних концертів, фестин та інших заходів розважального характеру. Тут йде мова про систематичне, цілорічне надання коштів консульству, церквам, школам, радіо, громадським організаціям, українським інформаційним агенціям, людям, які захворіли, отримали травму і не можуть працювати, людям, які збирають пачки на сиротинці в Україну, і цей список можна продовжувати ще довго. Це так само відрізняє кредитівку від банків, які здійснюють спонсорство лише масштабних заходів, де їхня реклама матиме найширший доступ до потенційних клієнтів. І виходить так: найбільше чути про кредитівку не тому, що вона найбільше рекламується, а тому – що вона найбільше робить. І це не просто ще одні слова хвали українській фінансовій установі, яка, до речі, є одним з наших рекламодавців, це й констатація факту. Якщо кредитівка припинить своє існування – сутужно доведеться громаді, як цілісному організмові, у жилах якого неспинно циркулюють кошти, представлені “Самопоміччю”. Якщо говорити сухими цифрами, то щороку спілка виділяє близько мільйона доларів на громадські потреби.

 Намет Кредитівки «Самопоміч» на фестивалі «Українські Дні»

Всю цю картину псує лише один момент. Кредитівка обмежена в своїх можливостях прийняття нових членів і, на жаль, це відчувається, коли втрачає постійних. За словами одного з фахівців установи – “втрата одного члена кредитівки дорівнює втраті двохсот клієнтів комерційним банком”. Тим не менше наша “Самопоміч” ще не зле тримається у порівнянні з іншими. Скажімо за минулий рік, коли чимало добре пропіарених банків просто збанкрутували, багато американських кредитних спілок завершили рік “у мінусах”, “Самопоміч” у Чикаго своє річне сальдо підвела з відчутним доходом. Знову мовою цифр – при наявності 23 719 членів кредитівки у 2009 році, чистий прибуток склав 1 770 814 доларів. Можна сказати, що позитивний результат на тлі економічного спаду є виключно заслугою обережної та розумної політики запровадженої керівництвом установи. І це не лестощі, а факт, підтверджений вищезгаданими цифрами. Ще одне підтвердження. Якщо минулого року уряд США змушений був рятувати “вмираючі” комерційні банки, які завзято гендлювали мортгеджами, додатковим вливанням коштів, то кредитові спілки нічого не отримали, оскільки … не потребували порятунку. У такі важкі часи, які Америка та світ переживає у даний момент, роль кредитних спілок одразу стала вагомішою у суспільстві. А значення нашої чикагської кредитівки – ніколи й не применшувалося, бо скільки буде громада існувати, стільки “Самопоміч” буде їй допомагати. Поряд з тим, не може здійснюватися співпраця кредитівки з громадою в односторонньому порядку. Мабуть і люди щось мають дати навзаєм. Найцінніше для “Самопомочі” – це її члени. Будемо говорити відверто, кредитівці нема звідки брати гроші окрім наших внесків та процентів від позичених нашим людям грошей (вони також є громадські гроші – ваші депозити, які працюють на користь один одному). І бере вона їх не собі, ці кошти повертаються нам у вигляді відсотків та фінансових вливань в життя громади. Дехто скаржиться, що на проведення великих заходів виділяється недостатньо коштів. Звичайно, що їх буде недостатньо, якщо з року в рік буде зменшуватися число власників рахунків у “Самопомочі”. Бо ми всі – члени кредитівки, що складемо, те й будемо мати! Дуже проста арифметика. І якщо українці почнуть розбігатися в інші американські банки, то поступово позбудемося установи, призначення якої полягає у підтримці громадського життя. Якби кожна українська сім’я мала хоча б один рахунок в “Самопомочі”, ситуація була б значно кращою. Українці мали б більше доходів зі своїх депозитів, отримували б легше позики, допомогу, пожертви тощо.
Тим більше, що свою надійність чикагська спілка вже довела – у роки економічної нестабільності вона вистояла і навіть примножила наші кошти. Тепер час довести нашу відданість єдиній, справді українській, фінансовій установі.
А наостанок, хочеться додати, що відзначення незалежності України має вагу не тільки для наших співвітчизників за океаном. Це відзначення має сильний об’єднуючий фактор і для нас, розкиданих по цілому Іллінойсу. І поки ми будемо відвідувати наші фестивалі, концерти, віддавати дітей до наших шкіл, ходити до наших церков, зберігати гроші у нашій Кредитівці (і спати спокійно при цьому), доти ми будемо сильними, об’єднаними і, тим самим, цікавими американцям та іншим спільнотам.