Гуцульщина багата уславленими майстрами різьби по дереву. Оригінальністю та майстерністю виконання вирізняються роботи різьбяра і майстра по металу Юрія Павловича. У своїх роботах майстер творить естетику і пише історію краю. Роботами Ю.Павловича милуються в Аргентині, Бразилії, Німеччині, Італії і навіть Король Швеції. Народився Юрій Павлович 10 травня 1948 р. в селі Чинадієво Свалявського району Закарпатської області. Зараз проживає у селищі Кути Косівського району Івано – Франківської області. Заслужений майстер народної творчості України, лауреат премії ім.Данила Щербаківського. Нещодавно Ю.Павловичу виповнилося 62 роки.

Різьбяр Юрій Павлович належить до славних династій різьбярів Шкрібляків, Корпанюків і Девдюків, вважає себе учнем гуцульської школи різьби, проте його роботи значно відрізняються від робіт всіх різьбярів на Гуцульщині оригінальним стилем. У Юрія Павловича філософський підхід до роботи, чітко окреслений стиль, авторська індивідуальність. Візуальне знайомство з творами цього майстра не дає повної уяви, адже вони глибокі за змістом, досконалі за композицією і технікою виконання. У своїх роботах мистець творить красу і добро. Сам майстер говорить: “За натурою я архаїчний і добре знаю, що старовітчина живить сучасність... Я ніколи не хотів іти в ногу з часом, бо цивілізація з’їдає традиції і звичаї народу”. Пан Юрій вважає, що народне мистецтво є матір’ю всіх мистецтв, оберегом чистих автентичних джерел, а народний майстер повинен їх примножувати.
Майстер використовує цілу абетку орнаментальних знаків, логічно упорядкованих та систематизованих відповідно до форми, призначення й тематики твору. Це яскрава творча особистість. У його творах відчутне захопленням історією краю і поетичною образністю, наповненість національним звучанням.
Ю.Павлович закінчив Львівську академію мистецтв. Дотепер у нього залишилися найкращі спогади про Львів: “Старий добрий Львів дав мені путівку в життя – згадує мистець. Мене навчали знані в Європі викладачі Дмитро Крвавич, Михайло Курилич (декан), Любомир Медвідь. Це були представники старої інтелігенції. Я донині ношу той багаж, який вони мені дали. Хто приїжджає зі Львова – то сердечний мій гість”. Поступав пан Юрій в академію три рази. Два рази не пройшов по конкурсу. Один раз забракло півбала. І таки в 1964 році поступив, а в 1971 р. закінчив. Але то може й добре, що пізніше поступив, бо якраз тоді були викладачі, про котрих згадує. Навчався на факультеті “Проектування та оформлення меблів” на відділі металу.

Бараняча голова з натуральними рогами

Різьбярів у родині Павловичів чи майстрів мистецтва не було. Пан Юрій почав різьбити ще в школі. Батько був лісівником, а мама – лікарем. Колись були в моді сараєвські ножі з дуже гострим лезом і ними майбутній майстер різьбив. Спочатку часто ранив пальці, які лікував живицею зі сливи, яка дуже добре дезинфікує і швидко гоїться рана. Часто, бувало, ходив з худобою в полонину і змагався з іншими пастухами, хто вирізьбить кращу паличку той і кращий пастух. Таким був початок до великого мистецтва. Вже тоді налаштував себе, що піде саме цим шляхом. Вуйко Юрія Василь був дуже гарний столяр. Багаті люди постійно замовляли у нього двері з горіхового дерева, які виготовляв у мистецькому стилі. Може щось з того й передалося. А тітка Павліна казала малому Юрієві, що “ти такий точний як твій дід”, а дід Михайло був лісничим у графа Фонченберга. Мав своє лісівництво у Брусторах (Івано – Франківщина).
Від діда Михайла пан Юрій успадкував майстерність мисливства. Уже має 50 -річний стаж цього заняття. Навіть на змагання ходив, місця займав зі стрільби з малокаліберної рушниці. Це знадобилося і в мистецтві, бо з іклів упольованого кабана виготовляє сувеніри.
Професійні і досконалі вироби мистець почав робити наприкінці 1970 – х років, а вже на початку 1980 – х мав персональні виставки у Коломиї, Івано – Франківську, Ужгороді, Києві і Москві. Але тоді ще був пошук індивідуальності, який тривав довго. А на початку 1990 – х майстер знайшов себе у мистецтві. У різьблених тарілках використовує нойзільбер (нове срібло), тобто вкраплення металу у дерев’яних виробах. Поки що це єдиний майстер на Гуцульщині з таким видом роботи. Також виготовляє пістолі, бартки, свічники, глечики. Таких пістолів навіть у музеях нема. У своїх роботах показує красу, мистецтво і ремесло краю, наповнюючи загальну мистецьку скарбницю Гуцульщини. У своїх оздобленнях узяв за принцип вишиванку дворядну і це підкреслює гуцульське мистецтво. У своїх роботах не пропускає жодної історичної події. Усім великим людям пише посвяти. В одній тарілці поєднано усі заняття гуцулів. Всього – 72 речі. Окремо подано чоловічу роботу, а окремо жіночу. А ще різьбить голови диких тварин і вставляє натуральні роги та ікли диких свиней. Був випадок, коли застрелив кабана, який мав ікла 24 см., що трапляється дуже рідко. Продав цю роботу німцеві в Баварії. Коли говорив йому, що ікла мають 24 см., то німець сміявся. А коли приніс, то жахнувся і сказав, що ще такого не бачив. Усю роботу майстер творить на самоті, бо тоді найкраще приходить творче натхнення, коли навколо немає людей. У наш час мало роблять творчо, а переважно як ремісники. Там є усталений стандарт і штампують. Але ставиться до того з розумінням, бо треба якось виживати. Держава таких людей не оберігає.
Майстер дуже цінує старовіччину і називає себе “старовіцьким вуйком”, бо вважає, що горяни є по своїй природі герої, бо в горах вижити, то треба мати волю, розум і силу. Там усе має бути найкраще і тоді людина житиме, якщо ні, то пропаде. А ще цим робить свій протест проти засилля російської музики в Україні.
– Я то мушу зберегти, – говорить майстер, – бо молоде покоління нічого не знає. Але деколи ловлю і себе на тому, що багато не знаю або забув. А ще майстер у своїх роботах показує героїв краю. Намагається віддати сили усій красі і мудрості Карпатського регіону, бо лише тут є потужне розмаїття етнографії, мудрості і краси. Тут треба віддати належне. Хоча б з побудови хати. Коли гуцули побудували хату, тоді почали думати як зробити аби гарно було, бо природа навколо настільки гарна, що людина мимоволі в себе всмоктує з оточення і хоче виплюснути у матеріальному витворі. Тому й появилися такої форми бартки, пістолі і все інше.
За часів СРСР пан Юрій мав пропозицію від секретаря обкому партії Закарпатської області Миколи Семенюка, який дуже любив різьбу і походив з Гуцульщини, залишитися директором училища. Давав усе: роботу, помешкання, майстерню, але майстер відмовився, бо не може жити в місті. Кілька років жив у Німеччині, але ностальгія за горами і рідною мовою повернула додому.
Роботи Ю.Павловича є у приватних колекціяхі в Україні, США, Німеччині, Угорщині, Чехії, Польщі. А в кабінеті короля Швеції Карла 16 Густава є альбом -шкатулка “Лірика Карпат”, який подарував королю другий Президент України Л.Кучма. У згаданій шкатулці король зберігає кубинські сигари. А в директора аеропорту в Буенос – Айресі (Аргентина) Романа Селянського є дерев’яна трійця, яку передав йому брат з Тюдова. А коли один пан з Бразилії побував у мистця, то не повірив, що це ручна робота. Думав, що то машина робить. Та коли пан Юрій у його присутності показав фрагмент, тоді той пан купив тарілку. Будучи в Німеччині, майстер зробив портрет Данте Аліг’єрі і продав італійським піцерійникам. Зараз уже не робить роботи на продаж, бо створює приватний музей у рідному селищі. Будівництво музею вже на стадії завершення. Планує працювати тільки для музею – всі роботи будуть тільки в одному екземплярі. У 2004 р. майстер взяв гран – прі на 14 – му Міжнародному Гуцульському фестивалі у Косові.

Бартка для Віктора Ющенка




Тарілка

 Пістоль

Має подарунок від Ю.Павловича і колишній Президент України В. Ющенко. Цей подарунок має свою історію. У 1981 р. в журналі “Наука и жизнь” пан Юрій побачив фотознимку надмогильної плити кошовому отаманові П.Калнишевському, на якій було написано, що цю плиту за свій власний кошт замовив поет із Закарпаття Олександр Павлович – однофамілець мистця. Згодом то забулося. А коли Ющенко балотувався на Президента, то майстер дізнався, що він нащадок роду Ющенків – Калнишевських. Тоді згадав про статтю і подумав, якщо його однофамілець зробив надмогильну плиту за свій власний кошт його прапрадідові, то він конче щось зробить його нащадкові. І вирішив виготовити бартку, яка є вічним символом захисту гуцулів. Аналогів цій бартці поки що немає. Перебуваючи у 2008 році у Космачі на фестивалі “Великдень у Космачі”, В.Ющенко дуже довго розглядав різьблені тарілки Ю.Павловича. Хотів купити одну з них, але пан Юрій сказав, що це тільки для музею. Зате пообіцяв зробити ексклюзивну тарілку дружині В.Ющенка пані Катерині “Великдень у Карпатах”. Обіцянки дотримав, але ще не було нагоди вручити цей подарунок особисто пані Катерині.