Волю, амброзію українців, за легендами російських царів, потрібно шукати в жилах нації. Результати здійснених пошуків безсмертя для Російської імперії засвідчували правдивість іншої теорії: українська кров насичена жагою волі, містить недостатній її відсоток у своєму складі для існування унікальних можливостей. Царі помирали, їх змінювали наступники та експерименти не припинялись. Завдяки нескінченним дослідженням імперія виявила причини зростання відсотку волі в українській крові, виник страх здобуття і зберігання українцями неоціненного Божого дару. Лоно загоювалось, Мати-Земля народжувала нових синів, значно витриваліших у творенні національного скарбу.

Цей експеримент зазнав найбільшого успіху, адже спостерігалось небачене раніше перетворення української крові. Відновлення української державної нації слугувало для імперії джерелом азарту. З 1988 року колишній політв’язень М.Горинь, разом з В. Чорноволом та І.Драчем очолювали Народний Рух України. 24 серпня 1991 року на позачерговому скликанні ВРУ прийнято “ Акт проголошення незалежності України”. Імперія “перебудовувалась”, надавала союзним націям можливості творення їжі безсмертних. Організм кожної української людини циркулював волю у своїх жилах і чи не зажерливість наших ворогів продовжує період існування “фізичної” волі в Україні тоді, коли духовна стала “замінником” не такої вже неосяжної амброзії?
Театр поетичного слова “Істина”, під керівництвом Леоніди Митничук, подарував українцям Чикаго незабутній вечір, присвячений 19-ій річниці незалежності України. В час, коли воля душить людей на рідній землі, українська громада Чикаго прагне наситити патріотичним киснем українську еміграцію для ведення боротьби з винищувачами українського генетичного дерева в Україні.
Режисерська праця, докладена Леонідою Митничук у підготовці вечора, та акторська, відтворена на сцені музею разом з іншими членами театру Йосипом та Оксаною Миколяшами, Олегом Музикою, Ігорем та Людмилою Худиками, Лідою Кизимою, щиро збагатили відвідувачів споминами історичних подій та мистецьких думок, сформованих у різні періоди історії.
Театралізовано урив­ки роману “Мазепа”, написаного Богданом Лепким 1926-1929 рр. Роман не лише освітлює постать гетьмана Івана Мазепи та його прагнення здобути незалежність для України, а викриває існування цього непоборного прагнення в українських громадських колах 20-30 років.

Відбулося читання віршів представників руху шістдесятників, а саме Василя Стуса та Ліни Костенко.
Василь Стус – поборник утворення української культурної автономії, позбавлений волі радянською владою на 12 років, позбавлений життя за протидії, чинені в концтаборі біля с. Кучино, Пермської області. “Істина” зазирнула у такі вірші Героя України, як “Верни до мене, пам’яте моя”, “Зміїться путь вся тьмяна, вся глибока”, “Украдене сонце дзижчить схарапудженим оком”, “Ярій душа, ярій, а не ридай”, “Яка нестерпна рідна чужина”, “То не одне уже світання”.
Використовуючи слово, одною з перших представників руху шестидесятників, Ліна Костенко боролась проти поклоніння катів українського народу, національної дискримінації та русифікації. Під час музично-літературного вечора озвучено уривок з поеми “Берестечко” Ліни Костенко, який завершується пророчими словами хороброї української доньки:

“…ТА ПРИЙДЕ ЧАС,
ЯК ПЕРЕД БОГОМ СВІДЧУ
ще буде Слово, більше за слова.
Але чи й справді ми німі для світу,
чи, може, трохи світ недочува?
МИ ВОЇНИ. НЕ ЛЕДАРІ. НЕ ЛЕЖНІ.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми – за незалежність.
Отож нам так і важко через те…”

Український Національний Музей висловлює щиру подяку театру “Істина” за активну громадську діяльність, пронизливі звернення та заклики до переосмислення нацією сумного сьогодення.
Надіємось, що “Істина” матиме можливість звертатися до більшого гурту слухачів, закликати безпосередньо молодь до вічної пам’яті про минуле України та формування її майбутнього. Як знаєш землю, де корінь твій росте, знатимеш як цвісти запашною!