Переддень чергової річниці Незалежності має специфічний медіа-присмак. Газети, контрольовані владою, пишуть показові статті на теми: що дала нам Незалежність (доволі рельєфно даючи зрозуміти, що ковбаси стало менше, і вона дорожча). При цьому не впевнена, що подібні тексти – це замовлення влади. Це просто настрої паркетної журналістики, яка прогинається під глобальніші рішення “годувальників з Банкової і Грушевського”. А я не збираюся аналізувати споживчу корзину останнього двадцятиріччя...

Дев`ятнадцять років тому, після путчу ГКЧП в парламенті України знайшлися сміливці, які зрозуміли, що ГКЧП, – це не вимушений шлях назад у СРСР, це неймовірний шанс іти вперед. Не знаю, чи пам`ятаєте ви, як сміливо і переконливо в найперші дні путчу виступав покійний В’ячеслав Чорновіл. “Це безпрецедентний шанс для проголошення Незалежності”, – заявляв в ефірах голова Львівської облради, який уже через чотири місяці посів друге місце на виборах Президента України. Нагадаємо, що Львівська облрада з ініціативи Чорновола опечатала будинок Львівського обкому, і демократи вилучили документи, зокрема оригінал циркуляра ЦК КПУ українським обкомам про підтримку путчу ГКЧП. Історія України чітко зафіксує імена Володимира Яворівського, Леся Танюка, Володимира Гриніва, Володимира Пилипчука, Дмитра Павличка, Ігоря Юхновського, покійного Олександра Ємця – членів президії Верховної Ради в 1991 році, цієї прекрасної сімки, яка з самого початку путчу повела країну до документа “Про проголошення незалежності України”. Нагадаємо, що 22 серпня 1991 року сесія Верховної Ради в Москві фактично символізувала закінчення ГКЧП, а на сесії 24 серпня в Києві був прийнятий документ, який зазначав “Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності”.
Мені стало цікаво, де 24 серпня 1991 року були представники сьогоднішньої влади – люди, які в перші місяці свого правління: демонстративно згорнули тему Голодомору, вилучили з підручника історії для п`ятикласників згадку про Помаранчеву революцію, без публічної дискусії уклали Харківські угоди, задекларували позаблоковість і під гучні рефрени про реформу повернули 12 мільярдів кубометрів газу спонсорові своєї виборчої кампанії.
Президент Віктор Янукович у 1991 році на зборах підприємства обраний генеральним директором об`єднання підприємств “Донбастрансремонт”.
Опоненти кажуть, що це фактично посада начальника автобази.
Микола Азаров, прем`єр-міністр України. 24 серпня 1991 року він – керівник Українського державного науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту гірничої геології, геомеханіки і маркшейдерської справи Мінвуглепрому України. Минуло вже сім років, як він повернувся з Росії, де завідував лабораторією, відділом Підмосковного науково-дослідного і проектно-конструкторського вугільного інституту. І п’ятнадцять, як він перестав бути співробітником підприємства “Тулавугілля”.
Валерій Хорошковський, голова СБУ. 1991 року, бувши студентом, почав займатися бізнесом. За словами Хорошковського, його перша комерційна структура, організована тоді, надавала посередницькі послуги з проходження платежів на території колишнього СРСР і повернення боргів. Тобто, контора була колекторна... Голова Служби Безпеки України в своїх інтерв`ю зізнавався: “В 9-му класі всіх хлопчаків зобов`язали пройти медкомісію і повідомити про свої плани щодо вступу в вуз. Я обрав Московське загальновійськове училище імені Верховної Ради СРСР. Але вступити туди було важко, тому що Києву виділяли лише два місця. Зрозуміло, я як людина з простої сім`ї шансів потрапити до цього училища практично не мав. Проте вирішив ризикнути. Це було в 1985 році – добрий радянський час. У результаті мене почали зрізати ще на етапі проходження медкомісій. Знайшли навіть рубці на барабанній перетинці лівого вуха (сміється). І сказали, що через це не можуть дати мені дозвіл на вступ до училища. Для мене це стало першою справжньою трагедією в житті”, – згадує Валерій Іванович. Коли читаєш про мрію вступити до Московського загальновійськового училища, починаєш здогадуватися, чому після вступу Хорошковського на посаду голови СБУ була припинена робота контррозвідки щодо російських спецслужб в Україні.
Андрій Клюєв, перший віце-прем`єр-міністр. Згідно з його біографією, в 1991 році він – директор підприємства “Укрпідшипник” у Донецьку. На той час він вже попрацював підземним гірничим майстром на донецькій шахті, був заступником начальника ділянки шахтного транспорту шахти “Білоріченська” ВО “Ворошиловградвугілля”. І навіть встиг захистити дисертацію в Донецькому політеху. Якщо говорити про державні “ознаки”, Клюєв – найменш одіозна фігура в нинішньому уряді. І хай його вчинки у власті, що характеризують його, як державника – одиничні. Але принаймні він не демонструє антиукраїнської зацикленості на гуманітарних темах.
Сергій Тігіпко, віце-прем`єр-міністр України. Дев`ятнадцять років тому на момент путчу він – перший секретар Дніпропетровського обкому комсомолу. Потім, як і належить комсомольській номенклатурі, Сергій Леонідович перебрався до банку. Цікаво, що ще один колишній комсомолець, а нині член парламентської фракції КПУ Олександр Голуб згадує, що після заборони компартії і комсомолу він перейшов в підпілля, в підпіллі видавав газету. А Сергій Тігіпко був серед тих, хто йому допомагав.
Цікаво, як Сергію Леонідовичу вдалося прийняти нову економічну реальність, новий лад і спосіб господарювання, але при цьому фінансувати підпільних комсомольців.
Юрій Бойко, міністр палива і енергетики, випускник Московського хіміко-технологічного інституту в 1991 році здійснює свій шлях від майстра виробничої ділянки до керівної посади на хімзаводі “Зоря” в Рубіжному. І все в його житті ще попереду. А саме: керівництво компанією НАК “Нафтогаз України” з тіньовими схемами реекспорту російської нафти, з блокуванням європейського напряму нафтопроводу Одесса-Броди і особливим “діамантом” в цій корупційній російсько-українській короні – “РосУкрЕнерго”. Є дослідження, що демонструють, як тіньові бізнес-інтереси здатні впливати на ухвалення рішень на вищому рівні, і розгортати державу в напрямі, вигідному собі і країні-постачальнику.
Постскриптум.
Ось такі люди кермують країною. Звичайно, їх і не могло бути серед тих, хто дев`ятнадцять років тому голосував за документ “Про проголошення незалежності України”. Деяких не могло бути через вік, а більшості не могло бути в принципі, з нездатності до таких внутрішніх змін, через відсутність відповідних переконань, і дуже радянське походження. Були б вони іншими, вони не стали б так легко в перші ж місяці жертвувати тим, що є дорогим більш, ніж половині українських громадян. А може, і краще, що тоді вони сиділи на своїх автобазах, НДІ, шахтах, ширяли просторами СРСР, зводячи клієнтів і освіжаючи пам`ять боржникам. Хтозна, чи одержали б ми постанову Верховної Ради про Незалежність, опинися тоді ця публіка при владі...

 “Кореспондент” назвав ТОП-100 найвпливовіших людей України

19 серпня журнал “Кореспондент” у рамках щорічного проекту ТОП-100 назвав імена 100 найвпливовіших людей України. На перший рядок у рейтингу журналісти тижневика поставили Президента Віктора Януковича.

ТОП-100 цього року – спроба допомогти читачам журналу оцінити вплив окремих особистостей в умовах нового етапу в історії України, коли фактично вся влада в країні перебуває в руках однієї політичної сили.
Роблячи свій вибір, редакція враховувала популярність політиків і ступінь їхнього впливу на життя держави, масштаби керованих компаній і лобістські можливості для бізнесменів, а також масовість шанувальників – для діячів культури і спортсменів. Таким чином, рейтинг ТОП-100 – вибір редакції журналу, заснований на думках експертів.
Віктор Янукович, що посів перше місце в рейтингу ТОП-100 цього року, не новачок на цій позиції: у 2007-му він уже очолював список Корреспондента. Проте потім два роки поспіль поступався першим місцем лідеру БЮТ і тоді прем’єр-міністру Юлії Тимошенко. Позиції першого номера в списку найвпливовіших українців цього року як ніколи сильні. Як пише видання, жорстка вертикаль, вибудувана ним за лічені місяці, а також досить високий рейтинг як самого Януковича, так і його Партії регіонів, не залишають, здавалося б, опозиції шансів. Схоже, ця політична сила прийшла до влади всерйоз і надовго. Однак аналітики переконані, що подібний стан речей тимчасовий, адже нинішню владу не можна назвати командою, здатною оновити країну реформами. А методи, за допомогою яких нинішній топ-менеджмент України намагається вивести країну з кризи, отримують неоднозначні оцінки і в результаті здатні потягнути рейтинг Януковича вниз.
Друге місце в ТОП-100 третій рік поспіль посідає донецький підприємець Рінат Ахметов, володар найбільшого в Східній Європі статку в $17,8 млрд. Його позиція обумовлена потужним впливом на економіку держави, вагомою роллю в партії влади, а також активною участю в спортивному житті країни.
Третє місце в списку посів глава Адміністрації Президента України, його однодумець і політичний партнер, до того ж – один з найвпливовіших людей у Партії регіонів Сергій Льовочкін. Замикають першу п’ятірку прем’єр-міністр України Микола Азаров і перший віце-прем’єр Андрій Клюєв. Значною мірою від їхньої діяльності залежить політичне майбутнє Януковича: на кожен прорахунок Кабміну країна відповідає падінням рейтингу Президента. Крім усього іншого, Клюєв, володар статку в $100 млн., – один з типових представників нового топ-менеджменту України, що поставив жирну крапку в суперечці, чи треба відділяти владу від бізнесу.
Цьогорічний – це вже восьмий рейтинг 100 найвпливовіших людей України, опублікований журналом Корреспондент. У 2003-му і 2004 роках список очолював Леонід Кучма, в 2005-му – Віктор Ющенко, в 2006-му – Рінат Ахметов, в 2007-му – його колега по партії Віктор Янукович, а два останні роки – Юлія Тимошенко.
Першу шістку рейтингу ТОП-100 посіли представники однієї правлячої партії. Такого ще ніколи не було. Це свідчить про повну домінанту Партії регіонів.
32 людини в списку – з однієї партії, Партії регіонів. Це абсолютний рекорд за всю історію проведення рейтингу: ніколи ще одна партія не делегувала в ТОП-100 настільки потужне представництво.
Рік тому в ТОП-100 найвпливовіших українців було 10 регіоналів, у 2008-му – 11 представників цієї партії, в 2007-му – 17 осіб з партквитком ПР. Опозиційний БЮТ зібрали у ТОП-100 всього 11 осіб, та й то троє з них вже приєдналися до правлячої коаліції.
44 людини – новачки рейтингу. Це ще один рекорд. Ніколи в списку ТОП-100 не було стільки нових облич. У 2007-му було 27 нових членів ТОП-100. У 2008-му – 30. У 2009-му – 31 людина.
42 людини в списку найвпливовіших людей України одночасно входять у рейтинг Корреспондента Золота сотня – 100 найбагатших українців. Сумарний “гаманець” цих багатіїв ($49,9 млрд.) дорівнює річному бюджету України.
27 учасників рейтингу трудяться у виконавчій владі, тобто більше чверті списку. Серед них Президент України, прем’єр-міністр, віце-прем’єри і глави всіх силових відомств і міністри Кабінету міністрів.
20 людей в рейтингу представляють законодавчу владу. 12 народних депутатів України з нинішнього списку ТОП-100 – учасники пропрезидентської коаліції, інші перебувають у формальній опозиції. Усього ж у списку найвпливовіших 17 людей в опозиції до влади. Тобто, практично кожен шостий учасник рейтингу.
Тільки 13 осіб у рейтингу ТОП-100 проявили себе поза політикою і бізнесом. Четверо з них релігійні діячі. Ще в рейтингу по два представники від журналістики, музики, кіновиробництва і троє – від спорту.
50 років – середній вік учасників рейтингу. Сім найвпливовіших людей в країні – жінки, 93 – чоловіки.