19-й рік Незалежності таки не пройшов даремно. Українських олігархів у світі почали називати “сумнівними людьми”, знайомство з якими навіть шанованим людям може зіпсувати кар’єру.

Громадяни почали уявляти, скільки доведеться платити за російський газ при “проросійському” Януковичу, і починають поволі прозрівати. Щоправда, Незалежність, за соцопитуваннями, тепер підтримали б тільки 59, а не 90 відсотків українців. Однак влада намагається докласти всіх зусиль, щоб вага соцопитувань, а з ними – і прозрінь громадян дійшла до нульової позначки.
Десь за тиждень-два до Дня Незалежності України Великобританія приготувала українцям невеличкий, але доволі своєрідний, подарунок. Ніби, здавалося б, звичайна дріб’язкова новина. Британську баронесу Паулін Невілл-Джонс не пустили на високу посаду радника прем’єр-міністра з національної безпеки через її зв’язки з двома “сумнівними олігархами” – російським алюмінієвим магнатом Михайлом Чорним та співвласником компанії “РосУкрЕнерго” Дмитром Фірташем. Цих двох джентльменів у Британії вважають “сумнівними олігархами, підозрюваними в зв’язках з організованою злочинністю і російською мафією”. І як не відхрещувалася від них пані баронеса, як не виправдовувалася, а на високу посаду її не пустили… Спецслужби “не рекомендували”.
Тим часом в Україні пан Фірташ почувається, як вареник у сметані.
Нещодавно НАК “Нафтогаз України” програв справу проти “РосУкрЕнерго” (РУЕ) у Шевченківському районному суді м. Києва. І не просто справу, а справу на 3 – 5 млн. доларів (за різними оцінками). Ще точніше – на 12 млрд. кубометрів газу, котрий тепер державний “Нафтогаз” повинен віддати компанії Фірташа.
І якщо останній таки отримає цей дорогоцінний шматок блакитного палива, то зможе відновити свій бізнес у Європі, повністю втрачений після російсько-українського газового конфлікту на початку 2009 року.

А платити за це блакитне диво буде вгадайте хто? Правильно, держава, тобто українські громадяни…
Починалося все доволі романтично. 11 млрд. кубометрів газу “РосУкрЕнерго” свого часу заборгувало “Газпрому”, останній передав цей борг “Нафтогазу”, відтак державна компанія чемно і за всіма правилами витягнула блакитне паливо із підземних сховищ в рахунок боргу. Все це робилося за уряду Тимошенко, яка зуміла домовитися із “Газпромом”. А в Росії в той час Фірташа теж не дуже шанували, тож не відмовилися зайвий раз наступити йому на хвіст. Але так трапилося, що папір, який підтверджував юридичну правомірність стягування боргу чи то десь загубився, чи то не було його, чи то хто просто ним піч розпалював…
Нова влада відразу прозоро натякнула Фірташу, що з поверненням боргів з пенею – ще одним мільярдом кубометрів газу – проблем не буде. І таки справді – судді перейнялися трагізмом долі пана Фірташа, і вирішили, що таки варто повернути йому газ.
Тимошенко, щоправда, відразу заявила, що судді діяли “з санкції президента України Віктора Януковича”, і запросила громадян прийти під стіни Верховної Ради – захищати свої інтереси і “опротестувати корупційні апетити Фірташа та Януковича”. Є варіант, що цього разу громадян прийде трошки більше, ніж у випадку угоди про газ – Чорноморський флот. Хоча б тому, що все ж таки платіжка за комунальні послуги – таки доволі нервова струна в серці як мінімум 50% громадян України. І якщо у випадку з Чорноморським флотом громадяни ще більш-менш погоджувалися сторгувати таку абстрактну Незалежність за обіцянку дешевого газу, то тепер справа гірша – навіть ту примарну обіцянку відбирають. Щоправда, у влади є “відмазка” – мовляв, підвищення ціни на газ для споживачів – це все забаганка МВФ, ми тут ні до чого. Однак платити “відмазкою” за комунальні послуги вкрай незручно, навіть якщо та “відмазка” звучить з вуст самого Президента.
А от на слово “Фірташ” громадяни навряд чи зреагують – скільки їм на шпальтах “Дзеркала тижня” не пояснювали, яку роль цей пан відіграв у газових “ігрищах” – ніхто так і не зрозумів до ладу. Та й на той час повірити, що Фірташ був пов’язаний з “руками, які нічого не крали”, тобто з Віктором Андрійовичем Ющенком, – у це повірити було важко, навіть якщо це писало “Дзеркало тижня”. Набагато легше було повірити в коротку й змістовну фразу, розтиражовану теж не без допомоги Віктора Андрійовича – “Юлька-злодійка”…
Тепер доведеться за неуважність платити з власної кишені щомісяця…
Втім, цього разу громадяни ще мають шанс спам’ятатися. БЮТ вніс до ВР проект закону про введення з 1 січня 2010 р. мораторію на підвищення ціни на газ для населення та житлово-комунальних тарифів. Саме за цей закон запрошує громадян під Верховну Раду Юлія Володимирівна. А це вже трошки реальніша річ, ніж якісь там метафоричні “корупційні апетити Фірташа та Януковича”, розмах яких все одно жоден простий смертний громадянин собі уявити не зможе…За таке може й помітингувати прийдуть.
Але от що цікаво – жодна інша політична сила заяву БЮТ наразі не підтримала.
Мовчать “єдині” патріоти з Єдиного Центру, мовчать “щирі патріоти” з Нашої України…
Щоправда, мовчанню останніх дивуватися особливо нема чого. Найкраще пояснить це мовчання така собі підбірка новин за 2008 – 2010 рік. Самі лишень назви і дати:
#Директором “Укргазвидобування” призначено людину Фірташа// 22 березня 2010 р.
#Ющенко допоміг Фірташу відстояти Запорізький титано-магнієвий комбінат// 15 квітня 2009 р.
#У МВС збираються притягти Хорошковського до відповідальності за стосунки з Фірташем// 20 березня 2009 р.
#Хорошковський загубив Фірташа: в СБУ кажуть, що олігарх утік з України// 11 березня 2009 р.
#Лідер КПУ вимагає розформування СБУ, тому що вона захищає Фірташа за наказом президента// 5 березня 2009 р.
#Тимошенко обурена: Ющенко нагородив Фірташа орденом “За заслуги”// 22 cічня 2009 р.
#Фірташ спонсорує британських консерваторів// 26 жовтня 2008 р.
#Фірташ заперечує зв’язок з Могилевичем, але визнає дружбу з Некрасовим// 28 cічня 2008 р.
Як бачите, пану Фірташу і за Ющенка жилося непогано, аби не “клята Юлька”. Всюди в нього свої люди є. Навіть у Британії серед консерваторів – щоправда, у цьому випадку консерваторам же ж і гірше. Їхні спецслужби, на відміну від Хорошковського та СБУ, за країною намагаються дивитися, а не за телечастоти воювати і транслювати гімни…
От і мовчать “нашоукраїнці”, думають, чи варто перечити Фірташу..
Про Яценюка, якого теж приписали до “опозиції”, і говорити нема чого – свого часу його називали “політичним проектом Фірташа”. Щоправда, Яценюк ці чутки обурено заперечував, мовляв, якби я й попросив у Фірташа грошей, він би мені їх не дав. Політично підкований народ відразу згадав незабутню фразу зі скандального “нелегального” передвиборного ролика, в якому секретар харківської міськради Геннадій Кернес вельми живою мовою вчить майбутнього мера міста Добкіна читати передвиборчі тексти: “В тебе нудне обличчя, тобі ніхто грошей не дасть!”
Чи давав Фірташ гроші Яценюку – достеменно таки не відомо, однак обурюватися діями Фірташа “фронтовик” Яценюк не поспішає.
ВО “Свобода” також щось мовчить – можливо, вважає, що це – не їхнє питання.
Чому мовчав Анатолій Гриценко зі своєю “Гомадянською позицією” – зрозуміти можна. Бо, на жаль, як виявилося під час останньої спроби підняти народ проти “Харківських угод”, Гриценко готовий воювати за Україну, але – не під керівництвом “клятої Юльки”. Мабуть, тоді вона для нього – вже не та Україна. От під керівництвом його, Гриценка – була б, мабуть, та. Але під керівництво Гриценка люди не йдуть – чи то харизми не вистачає, чи то ще чогось. Таки необґрунтовані амбіції – страшна річ. От і доводиться чесному і розумному чоловіку вмовляти громадян “будувати Україну знизу” і сумувати за тим, що “незалежною суверенною державою Україна стати не змогла”. Мовчки ігноруючи те, що своїх 5 копійок до цієї “несуверенної України” і сам Гриценко, як відомий “противсіх”, теж доклав свого часу. Але визнавати свої помилки в Україні не прийнято, і навіть закордонна освіта тут не допоможе…
Таким чином простистояти Фірташу і Януковичу фактично може намагатися тільки Тимошенко, якій, між іншим, доводиться боротися на два фронти – ще й проти “патріотичних недоопозиціонерів”, людей, котрі виглядають розумними, патріотичними й інтелігентними, але тільки доти, доки не заходить мова про жінку при владі…
Он ще один відомий “противсіх” – письменник Юрій Андрухович – напередодні Дня Незалежності написав сповнену гірких сліз статтю до німецької “Frankfurter Allgemeine Zeitung” із закликом: “Будь ласка, не зводьте очей з моєї країни!”. Мовляв, дуже прошу, вельможні панове-європейці, пригляньте там за нашою владою, поки їй важлива ваша думка.
У цьому майже програмному творі пан Андрухович розкрив дивовижний секрет логіки “противсіхів”. Виявляється, вони думали, що чим менше голосів отримає Янукович (у його перемозі, вони, судячи з тону листа, не сумнівалися), тим тихіше він буде себе поводити.
“Оскільки Янукович набрав у другому турі лише 49% голосів виборців, “наївним” українцям (як називає письменник свій народ і себе самого) здавалося, що новий президент буде таким же нездатним втілювати рішення в життя, як і його попередник. Однак на ділі виявилося, що конституція – не така вже й недоторкана, а визначальним чинником для реалізації рішень є кількість “своїх” суддів у Конституційному суді… Де та Україна, яка стукала в двері Європи і на яку покладалися надії? Нас окупували зсередини за допомогою президентських виборів і парламентських махінацій. Наше майбутнє бачиться мені в безрадісних тонах”, – гірко плаче Андрухович.
І жодним словом не згадує про свої 5 копійок, докладених до “не тої України” і до результату президентських виборів. Бо якщо описану наївність можна пробачити 18 – 20-річним наївним створінням, то Андруховичу… Ну справді ж – чи він тільки у 2005 році народився, і не бачив, як діяли Азаров, Янукович і всі решта теперішніх владоможців до 2005 року? І чи він не бачив, що “нездатність” попереднього президента загалом трималася на його протистоянні з Тимошенко, а якби не це, то з допомогою “любих друзів” на кшталт Фірташа, Єханурова і так далі, Ющенко міг би ще у 2007-му накоїти країні цілу купу дуже патріотичних, але вкрай неприємних сюрпризів…

Але, знову ж таки, як і у випадку з Гриценком, визнавати свої помилки Андрухович не поспішає. Вочевидь, не бачить зв’язку між цим процесом і становленням незалежної держави. Для таких, скажімо так, впертих людей, доля зазвичай тримає під рукою не один набір граблів…
Тим часом дедалі більше “простих смертних” свої помилки починають визнавати, хапатися за чуба, чесати потилицю і риторично запитувати: “Господи, ну де ж була моя голова?”. Особливо добре в цьому процесі допомагають ціни на газ, однак і підвищення пенсійного віку, і кредити МВФ, і обриси майбутнього Податкового кодексу теж сприяють підвищенню політичної свідомості.
В результаті, за даними Фонду Разумкова, з весни популярність Партії Регіонів впала майже удвічі. Тим не менш, у випадку проведення виборів до Верховної Ради за цю “послідовну” політичну силу проголосували б 27% виборців, за “Сильну Україну” Тигіпка (що майже те ж саме, тільки лідер більш стильний) – 12%. Цікаво, звісно, які ще граблі потрібні цим 27% виборців для розвитку політичної самосвідомості? Але загалом це – прогрес, оскільки ще в травні за ПР готові були проголосувати майже 42% виборців…
Є підозра, що ще за кілька місяців процес порозумнішання піде ще далі. І, здається, в Партії регіонів логіку цього явища теж зрозуміли, і починають вживати заходів. До того ж, заходів досить далекоглядних – якщо громадяни швидко розумнішають, потрібно відсунути всі важливі вибори якомога подалі. Ну і справді – щоб щоразу не морочити собі голову з махінаціями, каруселями, псевдосоціологами, судами, громадською думкою… Хоча свої люди є всюди, однак ліпше перестрахуватися.
Днями голова “Народної самооборони” Юрій Луценко заявив, що, за його даними, в ПР готуються трошки переписати Конституцію, і пересунути парламентські вибори на 2015 рік, а термін Януковича продовжити до семи років. Мовляв, за найкращими європейськими традиціями – у Франції он теж президент 7 років при владі перебуває. Зрозуміло, французький президент так не дружить із “сумнівними олігархами”, і не носить туфель із страусової шкіри. Тому французам свого 7 років прогодувати легше. Ну але загалом потенційний “запас сил” в українських громадян ще є, ще й який. Он біля містечок під Києвом ще якихось 15 – 20 років тому як мінімум на сім кілометрів від кожного села і містечка тягнулися людські городи по 10 –15 соток. З бензином і транспортом тоді були проблеми, але люди ходили за 7 кілометрів обробляти ті городи, трудилися кожних вихідних, засмагали не на Карибах, а на картоплі, бо їсти хотілося, а зарплата була раз у півроку. Тепер більшість тих городів позаростало бур’яном, деревцями – страшно глянути. Городи тепер тільки на відстані кілометр-півтора від населеного пункту, далі ходити обробляти ліньки. Але ж – потенціал ще є!
До слова, в московських супермаркетах вже спостерігається знайома картина 20-річної давності – з прилавків зникла гречка. В деяких українських супермаркетах – теж. Блогери несамовито кинулися підраховувати, скільки буде коштувати кілограм картоплі за нових податків і нових цін на газ. Є підозра, що наступної весни пости до блогів будуть писатися з полів, у перерві між садінням картоплі…