Доборолися, добалакалися,
Досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
Незалежною хоч на мить
Від кайданів, що волю сковують?
Від копит, що у душу б’ють?
Від чужих, що тебе скуповують?
І своїх, що тебе продають?

                                      Л. Костенко

Цього тижня світове українство святкувало річницю незалежності України. 19 років тому реалізувалось вікове прагнення українського народу бути господарем на своїй прекрасній землі. Тоді наші серця переповнювала гордість за нашу державу і прагнення до національного відродження й духовної свободи. Нам здавалось, що не так вже й багато залишилось зробити для того, щоб світова громадськість при згадуванні слова “Україна” думала про розвинену, цивілізовану європейську країну, а не про Чорнобиль чи політичну корупцію.

Тоді ми були безмежно щасливі, що наші діти стали першими громадянами, народженими в незалежній державі, і мріяли про їх майбутнє в новому квітучому демократичному суспільстві світового зразка. Нажаль, більшість з перерахованих епітетів на сьогодні так і залишилась в наших мріях. Але, попри все, досягненням є хоча б те, що наші діти твердо засвоїли з перших днів свого життя, що вони українці. І коли піднімається в небо синьо-жовтий прапор і лунає “Ще не вмерла Україна” – вони знають – це символіка їх держави. Можливо, їм не завжди зрозуміло, чому в очах старшого покоління в цей момент з’являються сльози. Можливо навіть, вони не всі знають, якою довгою і тернистою було дорога до цього урочистого моменту відзначення Дня Незалежності і яку дорогу ціну заплатив наш народ за право бути громадянами незалежної держави. Саме тому ми повинні донести до них, продовжувачів українського роду, правду про славну історію нашої Батьківщини, про її справжніх героїв, які були незаслужено забуті чи политі брудом радянськими псевдоісториками та їх сучасними “продовжувачами”.
Надзвичайно прикро, що сьогодні, через 19 років, у когось можуть виникнути сумніви про те, чи варто святкувати День Незалежності України; що й сьогодні є ті, хто не розуміє – “незалежність від кого”. Адже більшість сьогоднішньої керівної верхівки є нащадками “пролетаріату з російської глибинки”, котрі були прислані для русифікації України і вселилися в будинки знищених голодомором, чи висланих у Сибір мешканців, без жодних докорів сумління присвоївши собі їхнє майно. Є серед них і такі, які добровільно зрікалися своєї національної ідентичності та позбавляли неї своїх дітей, щоб заслужити ласку нової влади і отримати чергову посаду та надбавку до платні. То хіба можна від цієї когорти чекати шанобливе ставлення до історії Української держави та її мови, національних традицій і звичаїв, якщо їх змалку привчали до “совкової” культури, суржикової мови та псевдоінтернаціоналізму. Ось чому вони з усіх сил намагаються побудувати Україну без українців і не для українців.

Відтак зрозуміло, чому ті, що сьогодні добралися до державного керма, вбачають у незалежності тільки одну перевагу – власні посади, міністерські портфелі та депутатські зарплати й пільги, що дозволяють їм жити на широку ногу. Для них усе, що не вимірюється доларами чи євро, не має жодної цінності. Нажаль, власне до цієї категорії внесли вони й українську мову, культуру, а тепер і незалежність, яку обмінюють на власні прибутки. Саме тому для них цей день – не свято, а всього лиш вихідний день та привід для чергового банкету за державний рахунок. А святкують День Незалежності ті, хто розуміє і цінує цей величний здобуток українського народу, і, мабуть, найбільше – в діаспорі.
Вже неодноразово доводилось чути від гостей з-за океану, що в діаспорі більше українського, ніж в Україні. І це справді так. І День Незалежності для українців діаспори в Чикаго – таке ж свято, як і 4 липня. Причому, святкують його разом з нами і представники мерії та уряду штату. Цього року 19 серпня у Культурному Центрі м. Чикаго відбулось традиційне прийняття мером представників української громади на честь Дня Незалежності України. Провадила прийняття Голова комітету міст-побратимів Чикаго-Київ Віра Еляшевська. За давньою традицією відкривали зустріч українсько-американські ветерани 32-го посту, які внести в зал прапори Сполучених Штатів, України та Чикаго. Після цього до мікрофону запросили Адріану Попович, молоду і талановиту українку, для виконання гімнів США та України.  Далі до присутніх з вітальним словом англійською та українською мовами звернувся Генеральний консул України в Чикаго Костянтин Кудрик.
Він, зокрема, висловив глибоку вдячність меру Чикаго Ричарду Дейлі за велику честь, надану українській громаді, щорічно відзначати День Незалежності в культурному центрі м. Чикаго та його особисту увагу до цієї події. Пан консул також наголосив, що не зважаючи на те, що українці – одна з найстаріших націй Європи, вони здобули незалежність своєї держави всього 19 років тому. Проте за цей короткий термін часу Україна зуміла вибудувати міцні відносини зі США, а також налагодити зв’язки між окремими штатами, містами та людьми, що сприяє розвитку відносин на міждержавному рівні.
У відповідь зі зверненням до Генерального консула та присутніх представників громади виступив мер Чикаго Ричард Дейлі, який звернув увагу на велику роль української громади у житті мегаполісу та значний вклад у розвиток його економіки та культури. Мер вручив вітального листа з Днем Незалежності від керівництва мегаполісу та губернатора штату Іллінойс. Др. Олесь Стрільчук, голова УККА, відділ Іллінойс, від імені української громади Чикаго прийняв з рук мера вітального листа і звернувся зі словом подяки за плідну співпрацю з мерією.
Ричард Дейлі також вручив нагороди з нагоди Дня Незалежності визначним діячам української громади. Почесні грамоти за багаторічну працю на благо громади отримали п. Ольга Колодій, одна з засновників Об’єднання Жінок Організації Оборони Чотирьох Свобод України в Чикаго, п. Володимир Кусик, багатолітній член СУМу, колишній голова осередку ім. Павлушкова п. Стів Стрільчук, активний учасник багатьох організацій та установ української громади, зокрема УККА, кредитівки “Самопоміч”, СУМу та інших. Останнім отримав нагороду з рук мера п. Орест Бараник, відомий у Чикаго архітектор та довголітній (16 років) голова УККА відділ Іллінойс. П. Бараник подякував меру за нагороду і приємно здивував своїм подарунком – світлиною 21-річної давності, на якій Ричард Дейлі зображений з п. Орестом під час своєї 1-ої виборчої кампанії на пост мера Чикаго. Як пожартував п. Бараник, “тоді ми були без високих посад, але й без сивини також!”

Ще одним подарунком від української громади мер був зворушений до сліз. Пані ЛідаТкачук передала для Мегі Дейлі намисто з бісеру (силянку), виготовлену відомою в українській околиці мисткинею Настасією Марусик.
На завершення перед присутніми виступили танцюристи “Громовиці”, які черговий раз порадували присутніх майстерним виконанням українського народного танцю.
Варто також згадати, що пригощали гостей на церемонії господині з Українського Культурного Осередку.
Відзначення незалежності України в мерії Чикаго ще раз засвідчило про те, що наша держава визнана світом і заслуговує на те, щоб її власний уряд шанував пам’ять про славну історію своєї Батьківщини та її національних героїв. Тому нагадувати про це повинні щоденно свідомі громадяни, які розуміють свою важливість у цей невизначений та складний для України час. Історія – ніколи не закінчується, вона твориться нами щодня. І якщо ми усвідомимо, що кожен наш вчинок, кожен жест, подих може змінити майбутнє Української держави, якщо ми не будемо байдужими до того, що робиться довкола, ми зможемо відстояти незалежність України і не дозволити звернути з курсу, обраного народом 19 років тому.