Вступ. Коли редакція попросила у мене матеріал до святкового числа газети, захотілося представити редакції та загалу щось особливе, щось із розряду роздумів, замішаних на мріях, у той же час фундаментальне – з виходом на об’єктивно необхідні Україні, програмні положення. Пропоную цей текст читачам. Сподіваюся, мої роздуми у чомусь перегукнуться з вашими.

Постановка проблеми: Українська Душа й Українська Стріла

Я часто задумувався, яким чином можна визначити світоглядно-психологічний інваріант духу нашого народу, який присутній історично, пройшов через століття? Позначу його для початку так: Українська Душа. Одразу зазначу – щоб відчути у собі Українську Душу, не обов’язково бути етнічним українцем. Треба лише відчувати свою кровну спорідненість з нашою землею та народом, його історією та культурою, звичаями та ментальністю, відчути свою життєву укоріненість в Україну, як це відчули багато не українців по крові, які стали українцями по духу і внесли свій внесок у розвиток України.
Українська Душа пройшла складний духовно-історичний шлях. Почавши формуватись у давньослов’янські часи, вона виразно оформилась в епоху Київської Русі, яскраво проявилась у період Козаччини, вистояла у чорні роки Руїни, пережила всі щасливі та трагічні сторінки своєї історичної Долі і постає у наш складний, драматичний час молодою політичною нацією з величезним, до кінця не усвідомленим і далеко не використаним потенціалом духу, думки та дії. Хотілось би допомогти це усвідомити.
Українська Душа є глибинним архетипом українського багатонаціонального народу, поєднанням його колективного свідомого та підсвідомого, базисом, який визначає в основних рисах світоглядну специфіку свідомості та діяльності укорінених в Україну людей. Саме тому політика будь-якої влади в Україні, загалом політика держави має відповідати сутності Української Душі. Підкреслю – тільки у такому випадку ця політика буде Українською Душею, органічно і без внутрішнього спротиву сприйнята народом. Якщо ж політика влади та держави здійснюється всупереч Українській Душі, незгода і спротив будуть обов’язково. Можливо, спочатку невеликі, розрізнені, але з часом все сильніші, більш масові та організовані.
Духовно-історичний шлях Української Душі образно бачиться як траєкторія уявного символу – такої собі Української Стріли, яка ще у сиву давнину була запущена у майбутнє нашими далекими предками і досі летить крізь час, незважаючи на чисельні спроби перервати цей захоплюючий політ.
Оскільки сила – це величина векторна, то історичним викликом та супер-завданням українського народу є необхідність посилити політ Української Стріли, дати могутній поштовх розвитку на якісно новій основі Української Душі, реалізувати споконвічну Українську Мрію про земний рай на рідній землі.

1. Міф України.

Уявляючи Україну минулого потрібно уникнути двох крайнощів – перше: малювати бажану та нафантазовану ідилію ідеальної країни, друге: відмахнутись від тих розрізнених історичних свідчень про становлення України, що дивом дійшли до наших часів. Третій синтезуючий шлях у тому, щоб не втратити тих крупинок свідоцтв про минуле, які дозволять під кутом зору певної концепції реконструювати цілісність картини минулого, історичної долі України на основі окремих фрагментів та вмонтувати цю цілісність в загальний контекст. Багато народів – від греків до американців – мають свої міфи і вони консолідують нації. Чи маємо ми консолідуючий націю Міф про Україну?
Ностальгія за Україною, якою вона колись була чи може тільки поставала в уяві та спогадах, – характерна риса української творчості, інтелектуальної та художньої, яка часто набувала рис міфотворчості.
Мальовнича хатка над чистою водою у кипінні вишневого цвіту, невтомна праця на клаптику родючої землі, дружний мурашник великої родини, життя по вірі і правді – ось та сентиментальна картина, яка завжди переповнювала українське серце щемливою любов’ю до рідної Батьківщини, ось той образ “Золотого віку” України, який зберігали в душі та прагнули відтворити в реальності всі українські патріоти у всіх визвольних та політичних битвах за час польоту Української Стріли.
В історії неможливо найти той момент переходу, коли давні народності ставали сучасними націями. Ці процеси йшли віками. А які саме племена і народності і з якого часу українці можуть вважати своїми предками? Про це можна сперечатися, але давньослов’янські корені Української Душі є безсумнівними. І вона зародилась у своїй первинній визначеності саме тоді, коли наші язичницькі предки у важкій праці та боротьбі освоювали навколишній світ – сприйманням, переживанням, осмисленням, діями. Звичайно, це був лише першо-ескіз Української Душі, її пра-форма. Але пам’ятати своє походження потрібно, як і подальшу долю свого народу.
Звідси об’єктивно виникає перше програмне положення: потрібно зміцнювати історичну пам’ять (особливо молоді) як основу зрячого осмисленого українського патріотизму, збираючи по крихті все яскраве, героїчне, розумне, добре, прекрасне, творити захоплюючий Міф України.

2. Історія України: смисли.

Історію можна трактувати по різному – як ланцюгове сплетіння випадкових подій, арену змагань різних держав та народів, а можна й принципово по-іншому – як сповнений внутрішнього смислу рух до мети. Сприймаю внутрішній смисл нашої вітчизняної історії як віковічне прагнення Української Душі до Волі.
Звідси друге програмне положення: Українську національну ідею потрібно вивести з української історії, вичленяючи глибинний сенс вікових прагнень народу.
А. Воля
Волелюбність наших предків була їх визначальною рисою, Періоди нетривалого здобуття Незалежності – хоч якоїсь і хоч на трохи – були коротким часом розквіту Української Душі, становлення державності, духовності, міжнародного статусу та авторитету. Тому Незалежність є визначальною цінністю нашого народу. Сьогодні вона хоч і офіційна, але багато у чому формальна, часткова, незріла. Ми відзначаємо її річниці, але не зуміли поки що зробити справжньою.
Звідси третє програмне положення: добиватися повної, незворотньої системної Незалежності України як фундаментальної державної та духовної опори.
Б. Неволя
Величезні періоди неволі в нашій історії були по суті спробами – часто вкрай жорстокими і безжальними – деформувати, переформатувати Українську Душу, асимілювати її в іншому мовно-культурному середовищі, перетворити у манкурта-безбатченка, забрати Пам’ять та Віру, а, якщо це не вдавалось, то і знищити як етнос. 99% свого історичного часу Українська Душа жила у неволі під чиїмось гнітом і місцева влада запроданців цьому допомагала. Звідти глибоко вкорінене в Українській Душі сприйняття влади як чужої, насильницької сили, ставлення до якої коливалось від недовіри до ненависті. Влада, відчуваючи це, ще більше посилювала тиск та переслідування, з тупою послідовністю роблячи ставку на грубу силу і нічому не навчаючись, навіть коли терпіла крах.
Але Українська Душа виявилась надзвичайно живучою. Як захисні реакції на насильство вироблялись у неї такі риси як терплячість, обережність, хитрість, вміння маскувати свої думки та настрої, здатність, нагнувши голову, переждати чергову хвилю примусу, навали та нищення.
При цьому відбувався природній відбір людського “матеріалу” – у слабких душах ліпились такі принизливі риси як пристосуванство, лакейство, запроданство, а у сильних душах формувались героїзм, мужність, відвага, вміння пожертвувати собою заради Віри, Справи, Товариства та рідної землі. Треба нині викорінювати неволю у будь-яких формах та різновидах – політичну, економічну, духовну, інформаційну особливо ж ідейно-світоглядну та психологічну. Пропагувати героїку у всіх проявах, включаючи героїзм думки, позиції, подвижницької праці а героїчний психотип як суспільний ідеал громадянина України.
Звідси четверте програмне положення: Ні – поневоленню Української Душі! Так –героїзму! Цьому відповідає класичний український відгук: “Героям Слава”!
В. Свобода
Віками виборюючи Волю крізь Неволю, Українська Душа на сучасному етапі стала перед необхідністю усвідомити, що однієї Волі замало, щоб потужно і ефективно реалізувати власний потенціал. Адже Воля – це, передусім, апофеоз нескореності, в ній домінують порив, суб’єктивність, чисте воління, навіть розгул душевно-тілесних стихій.
Тому для подальшого якісного стрибка у розвитку Українська Душа має здійснити перехід від Волі до Свободи як вищої форми свідомої, цілеспрямованої духовно-психологічної та діяльнісно-поведінкової самореалізації. Оволодівши стихією Волі, Українська Душа на основі Розуму і Права, усвідомлюючи і добровільно приймаючи об’єктивну необхідність, діє у відповідності з нею, але у напрямку своєї Мети використовуючи могутню мотиваційну силу бажань та прагнень. Використовуючи енергетику Волі, треба свідомо і потужно рухатись до Мети – державно-суспільної самореалізації і Свободи, до виходу на помітні, а у майбутньому і провідні ролі у Європі та світі.
Звідси п’яте програмне положення: Від Волі до Свободи!

3. Світогляд

Світоглядні уявлення Української Душі формувались з незапам’ятних часів у повсякденних контактах давніх слов’ян-праукраїнців, а потім уже і українців з природними і надприродними силами через світовідчуття, світосприймання, світопереживання та світоусвідомлення. Етапи світоглядного становлення Української Душі завершалися конституюванням її базових духовно-психологічних характеристик, які глибинно визначають сьогоднішнє світосприйняття мільйонів наших співвітчизників. Щоб не бути черговим політико-ідеологічним насильством над розумом та душами мільйонів, будь-які ідейно-політичні та владні настанови для народу – програми, доктрини, плани концепції, практична політика тощо – повинні співвідноситись з світоглядними, ментальними особливостями суспільної свідомості та масової психології українського народу, його верств та груп і самі базуватись на певних світоглядних засадах. Особливо це має пам’ятати будь-яка влада.
Звідси шосте програмне положення: Будувати політику на Українському Світогляді.
А. Міфо-поетична синкретика
За часів древніх слов’ян міфо-поетичний світогляд тієї Української Душі був населений духами, потойбічними силами, причому історично так склалось, що в українському світогляді нечиста сила завжди була слабшою за силу чисту, вищу. На відміну від могутнього та зловісного європейського сатани український чорт завжди зображався жалюгідним і суєтним дрібним шкідником, над яким потішалися і якого ніскільки не боялися. Українська душа сприймала світ різноманітних домових, водяних, русалок, мавок як щось домашнє, своє, вміла з ними ладити, уживатися – як потім уживалася з будь-якою політичною “нечистою силою”, насправді не боячись її і при найменшій нагоді висміюючи.
Саме той міфо-поетичний світогляд заклав домінуючі основи українського, психічного складу – ліричного, м’якого, лагідного, пісенного, гумористичного. Такий склад був і є не що інше, як психологічний прояв Добра. Зло Українській Душі неприродне, неприємне, вона його відкидає з огидою, в тому числі у політиці, у “чорному піарі” тощо. Необхідно ставити заслон будь-яким проявам політики негативу, політики Зла, від кого б вона не виходила, як такої, що руйнує світоглядні основи та психічний склад українців шкодить їх моральному здоров’ю. Вкрай необхідно відродити та захистити живу душу народу.
Звідси сьоме програмне положення: Українській Душі – політику Добра.
Б. Раціональна природно-науковість
З історичним розвитком на наших теренах освіти та науки Українська Душа почала засвоювати раціональні знання та виробляти природно-наукове мислення. Нелегко це давалось емоційно-чуттєвим українцям, але поступово раціональність настільки вдало укорінилася в структуру Української душі, що у публікаціях та відгуках різних мандрівників та зарубіжних гостей здавна відзначали високий рівень освіченості та розумові якості українців. Науковий стиль мислення не зробив українців надмірними прагматиками, але збалансував притаманну їм емоційність.
Вимоги глобального інформаційного суспільства до знань та інтелекту людини посилюються у геометричній прогресії і ми повинні активно готувати молодь до успішної діяльності у наукоємних та інтелектуалізованих сферах суспільного виробництва. Інтелектуальна конкурентоздатність стає визначальним фактором професійного успіху. Тому потрібна орієнтація освітньо-виховних програм на розвиток творчого мислення, інтелектуальної нестандартності, здатності генерувати оригінальні ідеї, уміння подивитись на звичне з незвичного ракурсу. Враховуючи вимоги часу, треба добиватись різкого збільшення державної та суспільної уваги до проблем освіти та науки, акцентувати увагу на тих науково-технологічних сферах, які зможуть забезпечити проривний розвиток України згідно світових стандартів. Розвивати сукупний інтелект нації, роблячи акцент на розвиток креативності та нестандартності, рішуче виступати проти антиінтеллектуалізму у будь-яких формах, протидіяти стратегіям цілеспрямованого одурманення та деградації народу.
Звідси восьме програмне положення: Україні – системний науково-технічний розвиток, “Інтелектуально-технологічний стрибок “.
В. Універсальна синтетичність
Форсована розробка інтелектуальних стратегій, засвоєння колосального обсягу інформації, продиктована науково-технічним прогресом чітка орієнтація на раціональність має органічно поєднуватись з природно притаманним Українській Душі художньо-естетичним та етичним вихованням і розвитком. Потрібно осмислити історичні спроби формування гармонійного розвитку людини. Особливо сучасну модель гуманізму як принципу та засобу формування і протидії антигуманним тенденціям світової цивілізації. Україна має поставити перед собою величне завдання формування молодої універсальної особистості, в структурі якої Істина, Добро і Краса будуть взаємодоповнювати одне одного. Політика, яка деформує і нищить ідеали Істини, Добра і Краси приречена на історичний провал.
Звідси дев’яте програмне положення: Особистості – універсальний розвиток!

4. Душа

Власне Українська душа як концентрований психо-поведінковий архетип формувався не тільки у відносинах з природою та іншими людьми, але і у стосунках з вищою абсолютною субстанцією – спочатку з язичницькими богами, а після прийняття християнства – з єдиним Богом. Виходячи з того, що Господь є вище Благо, підкреслимо, що цього Блага потребує саме Душа, тому вона невпинно прагне вибудувати свої відношення з Богом тим самим підсвідомо бажаючи отримати це Благо для свого душевного спокою. Без Божого благословення ніякий успіх неможливий. Закликаючи на Україну Божу благодать, Українській Душі потрібно зважати на те, що без власних зусиль успіху не добитись, але ці зусилля повинні бути угодні Богові, здійснюватися у повній відповідності із заповідями Господніми у відповідності з вищими моральними цінностями. Мало ритуально ставити свічки у церкві чи відзначати релігійні світа.
Звідси дев’яте програмне положення: Україні потрібно пройти Шлях до Бога.
А. Бог над Душею
Історично перший етап відносин Української Душі з вищими силами характеризувався тим, що Божа сила була немов би над людиною – нависаючи над нею як фатум, рок, щось грізно-таємниче та невідворотне у своїй незрозумілій людям волі. Цю вищу всемогутню силу можна було спробувати умилостивити, приносячи їй спочатку жертви, а згодом і молитви, але впустити в душу боязно – як боязно впустити в кімнату кульову блискавку.

Між Душею та Богом була відстань ієрархічного підкорення, ці дві субстанції були осібними, існували кожна окремо – і нижча субстанції (Душа) існувала під Богом, але осібно, не допускаючи думки про те, що вища субстанція – Бог – є не якоюсь чужою керуючою інстанцією, і між ними можлива принципово інша система стосунків. Але до цього потрібно було дозріти довгим шляхом становлення. Віруючи у Бога, потрібно викорінити рабську покірність долі та силам, що стоять над людиною – земним та небесним, подолати зневір’я у власні сили, свою спроможність змінити щось на краще.
Звідси десяте програмне положення: Бог у тобі, вір у себе!
Б. Душа без Бога
В процесі історичного становлення атеїстичні погляди, хоча і поодинокі, співіснували з віруваннями та Вірою. Але то був вільний вибір людини, чия індивідуальна душа – скептична, або спустошена – не могла, чи не хотіла вірувати. А радянський період приніс Українській Душі небачене випробування Віри. Протягом семи десятиліть Україну (як і інші радянські республіки) світоглядно ламали, прагнучи викорінити її природну релігійність. Та викорінити глибоко укорінене не вдалося. Перетерпівши епоху масованого нищення Віри у Бога, відторгнувши насильницьки нав’язану владою радянського зразка “віру” у земних політичних ідолів, Українська Душа оновилася. Бог оберіг її у собі і вона зберегла у собі Бога.
Сімдесятилітній період примусового атеїстичного кастрування, у поєднанні з ідейно-моральним крахом компартійної системи керівництва, породив масові настрої невір’я та безвір’я, апатії, втрати цінностей та смислів, втечу від дійсності у сурогатні форми забуття – алкоголізм, наркоманію, розбещеність. Все це дозволило заповзти у Душу силам Зла, отруїти її негативізмом та аморалізмом, серйозно пошкодити морально-психологічне здоров’я народу. Але ж сама природа Української Душі налаштована на Добро, тому все це сприймалось нею як щось чуже їй, неприродне, що вона активно відторгала від себе. Розвиток раціонального мислення, інтелекту нації не повинен бути однобоким, бо це призведе до “засушування” Душі, до таких душевних недуг як скептицизм та нігілізм, душевна скупість та глухота. Ніякий супер-інтелект не компенсує втрату Віри як фундаментальної опори людського буття у світі.
Звідси одинадцяте програмне положення: Ні – зневірі та моральній спустошеності!
В. Бог у Душі
Людина повинна бути вільною у своєму світоглядному, у тому числі і релігійному, виборі. Хтось обирає атеїзм – стихійно, або свідомо, хтось змалечку природно вірує, хтось будує свої стосунки з Богом у зрілому віці і усвідомлено. У кожного своя дорога – і від Бога, і до Бога. Нехай її долають, як розуміють і знають. Але кожен з нас як особистість є відповідальним перед собою за результат цього світоглядного вибору. Якщо Душа без Бога, мов пуста кімната, то хто в ній є вищою силою, абсолютом, непересічним моральним авторитетом? Якщо Душа з Богом, то хто Він в ній – повелитель, господар, чи зручний “ відпускальник гріхів”?
Але якщо людина вірує, що Бог є вище Благо, абсолютне втілення Добра та Милосердя, то єдино правильним принципом стосунків буде постійна присутність Бога у Душі, його всюдисуща розлитість в ній, коли Душа є формою Бога в людині, а Бог є Абсолютною Душею універсуму. ХХІ століття об’єктивно потребує від України такого духовного розвитку та морального виховання особистості, які дозволять органічно поєднати Розум та Віру у структурі Української Душі і явити світові зразок вирішення цієї споконвічної проблеми.
Звідси дванадцяте програмне положення: Через Розум та Віру до гармонії Духу!.
Резюме 1: Історичне прагнення Української Душі до Волі крізь Неволю сформувало світоглядно-психічний склад та національний характер Української Душі, допомогло їй універсально освоїти світ, відчути та сприйняти Бога і цим створити передумови для перетворення себе у свідомого суб’єкта подальшого соціально-історичного розвитку на принципах Свободи.

5. Україна, якою вона є.

Аналізуючи реалії сьогодення, потрібно уникнути двох крайнощів: негативізму та прикрашування. Третій синтезуючий шлях у тому, щоб об’єктивно проаналізувати наявне і показати перспективні паростки розвитку.
Звідси тринадцяте програмне завдання: Формувати науково-об’єктивне суспільствознавче дослідження сьогоднішньої України.
5.1 Держава
Становлення державності України волею історії затягнулося на довгі віки. Важко найти у світі країну такого територіального та демографічного масштабу, яка практично ніколи не мала довготривалої і сталої державності. Коли ми амбітно плануємо позмагатися у чомусь на рівних, наприклад, з європейськими країнами, то завжди маємо пам’ятати, що у розвитку державності відстаємо від більшості з них на десятиліття а то і століття. Треба розвивати у стислі терміни нашу державність, обираючи одразу критерієм розвитку кращі стандарти.
Звідси чотирнадцяте програмне положення: Зміцненню державності України – світові стандарти!.
А. Держава неприродна і слабка
Сучасна державність України виникла складним шляхом. Її породили і державотворчі процеси, як підсумок визвольної боротьби, і розпад наддержави, частиною якої була Україна. Всі державні інституції України від початку Незалежності стали функціонувати як уламок розламаного цілого, колишнього СРСР. Але уламок, ставши окремим, тим самим зовсім не набуває ознак самостійної і несуперечливої цілісності. Він ще довго залишається слабким і має виражені ознаки залежності від колишнього цілого.
Розірвавши в один момент систему відносин з колишнім московським Центром, Україна й досі не може остаточно звільнитись від ряду життєво важливих залежностей від нинішньої Росії. Енергетика, ринок товарів, послуг та робочої сили, невизначеність кордонів і багато інших проблем продовжують стан неприродної слабкості нашої держави.
Звідси п’ятнадцяте програмне положення: Ліквідувати всі види залежностей України!
Б. Держава ненародна і несправедлива
Початок 90-х років минулого століття породив оптимістичні розмови про те, що Україна має найкращі з усіх колишніх радянських республік стартові можливості для швидкого прогресу. Але 19-річне бездарне управління державою розтринькало майже всі шанси України на успіх.
Антинародна економічна політика, нечуване пограбування народу через знецінення заощаджень і трасти, грабіжницька “прихватизація”, роздування чиновницького апарату, глухого до нужд народу, знищення середнього класу, зупинка тисяч підприємств, зростання безробіття і, як наслідок, вимушена багатомільйонна трудова еміграція або за кордон, або на вітчизняні лотки та базари – ось неприглядна картина результатів панування бюрократично-олігархічних режимів двох останніх десятиліть. Необхідно подолати відчуження, розрив зв’язку держави і народу, поновлюючи всі види справедливості – історичну, політичну, фінансово-економічну, адміністративно-правову, соціальну, духовно-культурну.
Звідси шістнадцяте програмне положення: Подолати відчуження держави від людей!.
В. Держава природна і народна
Боротися за побудову народної та природної держави, яка у своїх намірах та діях буде виходити виключно із національних інтересів, розвиватиме сферу застосування української мови, культури, давати принципову оцінку будь яким заявам, позиціям чи діям політиків, які перешкоджатимуть побудові такої держави.
Звідси сімнадцяте програмне положення: Побудові народної держави – громадсько-політичний контроль!

5.2 Народ

Словосполучення “український народ” і досі викликає у частини наших громадян питання та незгоду. Чи включаються у це поняття тільки етнічні українці, чи всі громадяни нашої країни? Чи правильно представникам інших національностей, живучи в Україні, суб’єктивно вважати себе часткою свого народу, того, який населяє іншу державу? Питання ці тонкі, психологічні, до них потрібно підходити делікатно та обережно – до тих пір, поки це не обертається сепаратизмом. У нас є певні політики та політичні сили, які грають на цьому питанні, спекулюючи настроями деяких національних груп та регіонів України, що призводить до загострення сепаратистських намірів і закликів. Треба роз’яснювати історичний та національний зміст поняття “український народ”, боротися проти будь-яких проявів сепаратизму та загроз цілісності держави.
Звідси вісімнадцяте програмне положення: Українському народу – міжнаціональну злагоду та національний розвиток!
А. Несформована нація. Населення
Будь-якій чужій для України і по суті окупаційній владі було вигідно тримати жителів України у стані та психологічному статусі простого населення, якому байдужою була і мова і культура і трагічна історія українського народу, і яке цікавилось передусім матеріально-побутовими умовами життя. Цілеспрямовано відбиваючи інтерес до національного, переключаючи його на матеріальне та “інтернаціональне”, антиукраїнська влада усіх часів свідомо формувала у багатьох жителів України психологію постояльця, який розглядав Україну ледь не як готель, де йому судилося проживати і якому цей готель був глибоко байдужим в усьому, окрім умов проживання. Треба роз’яснювати населенню України антиукраїнську політику в національному питанні, пробуджувати у молоді інтерес до українського, підтримувати все і всіх, хто роблять українське цікавим, популярним та модним. Видатні сучасні митці, спортсмени, знані світом, такі як наприклад художник Іван Марчук, Ліна Костенко, Андрій Шевченко, брати Кличко, Руслана, Яна Клочкова та їм подібні успішні українці зробили для популяризації України та бренду українського набагато більше, ніж декотрі наші політики. Звичайно, далеко не всіх наших геніїв знає світ, але то вже невміння держави позиціонувати та піарити своїх світочів розуму і таланту.
Звідси дев’ятнадцяте програмне положення: Робити українське знаним та престижним!
Б. Розколота нація.
Будь-яка нація історично формується не тільки на біологічних (“єдність крові”), але і на духовно-психологічних (“єдність ментальності”) засадах. Для України поняття нації було завше гострим та болючим, оскільки в умовах майже постійного нищення та відсутності державності всі націєтворчі процеси гальмувались, деформувались, оббріхувались панівною на той чи інший час владою, традиційно ворожою до українства.
Зусиллями наклепницької радянської пропаганди поняття “нація”, “національний” і т.п. викликали настороження, а слово “націоналіст” стараннями анти українців стало у сприйнятті сотень тисяч, а то й мільйонів простих людей якимось клеймом.
Розколюючи українську націю, сіючи розбрат, підкреслюючи відмінності “східняків” та “західняків”, православних та католиків, церков московського та київського патріархатів антиукраїнські сили діяли за методом “розділяй та володарюй”. Апофеозом таких свідомо-цинічних розкольницьких дій стали для прикладу стравлювання Правобережної та Лівобережної України часів гетьманства, трагедія громадянської війни 1918-1920 років, коли “брат пішов на брата”, президентські вибори-2004, коли країна була на межі гострого громадянського конфлікту. І тільки величезними сукупними зусиллями зарубіжних та вітчизняних політиків, які у вирішальні дні та години відійшли від безкомпромісної конфронтації, а стали мислити та діяти у стилі конструктивних ініціатив та пошуку компромісів вдалося тоді зупинити кривавий сценарій розвитку подій. Треба зміцнювати громадянський мир, знаходити конкретні шляхи для поглиблення порозуміння між регіонами, конфесіями, політичними силами, якщо вони не антиукраїнські.
Звідси двадцяте програмне положення: Долати розбрат на основі українських інтересів та цінностей!
В. Політична нація і єдиний народ. Єдність
Коли кажуть “американець”, то всі знають що ним може бути не тільки чистокровний потомок перших місісіпських плантаторів, а й мексіканець, китаєць, єврей чи навіть українець. І це для “нації емігрантів”, як називають США, не дивина. Але в епоху глобалізації та активних міграційних переміщень ці процеси пішли вже по цілому світу і французами сьогодні себе можуть називати етнічні алжирці, марокканці, румуни, вірмени чи, скажімо, мадагаскарці. Серед таких традиційно “чистокровних” націй як британці чи германці все більше африканців, турок, росіян, поляків, чи знову ж таки наших єдинокровців. І всі вони у складі своїх держав називаються та й іменують самі себе без комплексів американцями, французами, німцями чи англійцями.
А от чомусь багатьом жителям України, які мають інше етнічне походження, важко назвати себе українцем. І громадянство вони мають українське і діти їх вже розмовляють українською, а вони все ще не можуть сприйняти і згодитись з тим, що “українець” – це не тільки етнічне, “кровне” визначення, а назва представника такої політичної (не суто етнічної!) нації як українська. Потрібно, виступаючи за розвиток національних культур різних національних меншин України, делікатно, не зачіпаючи національних почуттів, пропагувати природність та доцільність становлення політичної нації українців, яка включатиме і всіх наших громадян неукраїнського походження, не нівелюючи, не відміняючи їх уроджену національну приналежність. Посилювати процеси психонаціональної ідентифікації, ототожнення себе з Україною як політичною Батьківщиною.
Звідси двадцять перше програмне положення: Через політичну націю – до єдиного народу!

5.3 Людина

Людина у сучасній Україні несе на собі відбиток суперечливості всіх процесів, які тут відбуваються останнім часом. Вона все ще часто відчуває себе не активним творцем історії, не її суб’єктом, а об’єктом, яким крутять як хочуть владні маніпулятори, а вона при цьому не стільки не може, а навіть не хоче щось змінити у своєму положенні. Рабство виникає перш за все у душі, а вже потім стає соціальним станом. Але ж зникнути рабство має також передусім у душі. Необхідно боротися за перетворення людини в сьогоднішній Україні на свідомого активного громадянина, здатного через легальні правові механізми захистити свої інтереси, реалізувати власну волю до покращення життя.
Звідси двадцять друге програмне положення: Українській Душі – громадянську активність!
А. Природність
Природність людини виступає у двох головних формах – довкілля та власна тілесність. Колись родюча, чиста і плодюча українська природа сьогодні вкрай забруднена і понівечена. Хижацьке освоєння природних багатств, що практикувала влада радянського типу, мало своїм апокаліптичним апофеозом Чорнобильську катастрофу, отруєння рік, ерозію земель, загазованість повітря у містах і показало всю тупиковість та смертельну небезпеку для людства безвідповідальної промислової активності, яка засмічує та руйнує природу.
Порушена гармонія людини і природи позначилась і на патологіях людської тілесності. Різкий скачок захворювань сердечно-судинноЇ, нервової та інших систем людини, стрімке розповсюдження неврозів та СНІДу як хвороб нерозумної та розбещеної цивілізації – це сувора розплата за відхід сучасної людини від матері-Природи, розрив тієї духовно-психологічної та практично-дієвої пуповини, яка завжди пов’язувала Українську Душу з Природою, синхронізувала їх ритми життєдіяльності. Коли людина жила за законами Природи, вона жила гармонійно, коли ж гординя та апломб засліпили їй очі, вона забула про свої природні корені, вступила у різкий диссонанс з природою Землі та своєю власною. Природа не прощає людині ігнорування своїх законів і мстить різким погіршенням природних умов її існування. добиватись повернення людини обличчям до Природи, раціоналізувати екологічну політику держави та оздоровчу активність людини, розвивати ресурсозберігаючі природо- та людиноохоронні технології.
Звідси двадцять третє програмне положення: Повернись обличчям до Природи!
Б. Соціальність
Соціальність людини проявляється у міжособистісних та міжгрупових контактах, з яких через зміцнення системи відношень виникають суспільні структури. Сьогоднішнє українське суспільство ще доволі інертне, в нього низька соціальна активність, нерозвинена солідарність, слабкі процеси самоорганізації. Розвинуті західні суспільства якраз відрізняються процесами активної самоорганізації населення у різноманітні спілки, асоціації, волонтерські рухи, клуби за інтересами, оздоровчо-розважальні центри, суспільні об’єднання, політичні партії тощо. І це є формами локальної солідарності груп за частковими, або приватними інтересами, яка готує соціально-психологічний грунт для солідарності більшого масштабу – громадсько-політичної.
Низька соціальна активність та солідарність сучасних українців має своє світоглядно-психологічне пояснення у відомому принципі “Моя хата з краю, я нічого не знаю.” Сплеск “помаранчевої революції” показав, що потенціал солідарності у народу величезний, от тільки проявляється він рідко, у крайні, екстремальні моменти історії. Але ж історія твориться і по буднях, а буденної, повсякденної солідарності і традиції її проявляти у нас явно недостатньо. Крім того, соціальна атомізація, роз’єднання є наслідком з одного боку багатолітнього страху спілкування, породженого політичним терором минулого, а з іншого боку – зростаючою завантаженістю та хронічною втомою сучасної працюючої людини, яку вимотують транспорт, відстані, зростаючі вимоги на роботі, боязнь безробіття та захворювання. Потрібно боротися за підвищення соціальної якості сьогоднішнього життя, його збагачення, полегшення, підвищення соціальної та психологічної солідарності.
Звідси двадцять четверте програмне положення: Громадянському суспільству – солідарну активність людини!
В. Духовність
Духовний світ сучасного українця доволі засмічений. Книжкові розкладки заполонили детективи та полегшені любовні романчики, газетні кіоски переповнені еротичними виданнями, бібліотечні фонди давно не поповнюються повноцінно.

Основним каналом розваг нашого сучасника є пасивне споглядання телеекрану, де на його бідну голову звалюється водоспад примітивізму та пошлятини, зубоскальства та безпардонної реклами, розгулу немотивованого еротизму навіть у денних передачах та рекламно-музичних роликах. І якщо сформована людина ще якось може протистояти цьому валу бездуховності, то діти та молодь є справжніми жертвами такого духовного кілерства. Необхідно зберегти морально-психічне здоров’я підростаючого покоління, запровадити дієвий громадський контроль над змістом тієї теле- та пресової продукції, до якої є вільний доступ дітей та молоді.
Звідси двадцять п’яте програмне положення: Захистити духовність та мораль!
Резюме 2: Виборюючи народну державу, формуючи політичну націю український народ сьогодні прагне єдності, хоча ще не в силах солідарно протистояти беззаконню та злу, не може ефективно захистити ні природу, ні суспільство, ні себе самого, ні свою душу, ні своїх близьких.

6. Україна, якою вона буде

Проект України
Заглиблення у минуле України, аналіз її сьогодення дає нам підставу стверджувати: ми маємо уникнути двох крайнощів: плентатися у хвості європейських народів, поволі проводячи якісь еволюційні зміни, або авантюрно рвонути вперед, не розрахувавши ні сил, ні можливостей.
Третій шлях полягає у тому, щоб об’єктивно зважити свої реальні можливості, звірити їх з мріями та цілями і спробувати усвідомлено зробити прорив у майбутнє на межі своїх можливостей. Потрібен глобальний суспільний проект “Лідерська Україна”, у якому можна закласти амбітну, але обгрунтовану систему положень, що допоможуть зробити проривні кроки на принципово інший, вищий рівень розвитку та існування країни і людей.
Звідси двадцять шосте програмне положення: Україна має стати лідерською!
6.1 Україна – мрія
Всі великі звершення починалися з мрії. І хоча прагматики скептично ставляться до мрій, вважаючи їх несерйозним фантазуванням, все ж можна констатувати: без мрії не буває плану, а план потрібен, щоб цю мрію реалізувати. Потрібно створити сміливу, але реалістичну мрію про Україну, і керуватися нею як орієнтиром, як світлом далекого маяка у бурхливому морі.
Звідси двадцять сьоме програмне положення Створити проект “Споконвічна мрія про Україну”.
Три образи омріяної України
А. Образ уявного: цілі
Конкретизація мрії вимагає визначитись з певними опорними структурними елементами того уявного, про яке мрієш. Вони допоможуть перейти від мрії до технології її реалізації. І першими елементами будуть цілі. Для втілення образу уявної України необхідно досягти трьох головних цілей:
Перша мета: Побудувати таку Україну, про яку мріяли, яку виборювали, страждаючи, борючись, віддаючи своє здоров’я і життя мільйони українських патріотів різних поколінь.
Друга мета: Побудувати таку Україну, яку б визнало і прийняло світове співтовариство як рівну серед рівних за всіма стандартами розвинутої демократії, цивілізації та культури.
Третя мета: Побудувати таку Україну, яка б у процесі історичної, державної та духовної самореалізації змогла б повністю розкрити свій потенціал як миротворчої та конструктивної сили світу, що здатна запропонувати зразки примирення та єднання непримиренних протилежностей, які у своїх позиціях та взаємній боротьбі зайшли у глухий кут.
Звідси двадцять восьме програмне положення: сформулювати струнку взаємопов’язану систему опорних точок реалізації Мрії про Україну.
Б. Образ наявного: ресурси
Щоб спробувати досягти уявне, потрібна точна інвентаризація наявного – що маємо для досягнення. І тут при всій важливості матеріально-технічних та фінансово-економічних ресурсів, головним ресурсом має стати психологічний. З історії спорту вищих досягнень відомо, що шанс встановити рекорд передусім має не той, хто краще готовий фізично, а той, хто краще готовий психологічно, у кого є впевненість у собі та перемозі, величезна мотивація, хто здатен діяти через “не можу”.
Для досягнення обраних цілей бачиться необхідним перебудувати перш за все суспільну психологію, мислення та мотивацію нації. Бачиться доцільним вибудувати таку послідовність пріоритетів.
Перший пріоритет: радикально підвищити мотиваційний рівень домагань України, навчити країну ставити перед собою та світовим співтовариством сміливі амбітні цілі, проривні ідеї, конструктивні ініціативи глобального та регіонального масштабів, привчити народ до думки, що нам як країні під силу ставити завдання найвищої складності і успішно їх вирішувати, зуміти ставити ці завдання на межі можливого та неможливого у стратегічних програмах.
Другий пріоритет: Невпинною напруженою творчою працею всього народу нарощувати сукупний рівень досягнень України, динаміка якого відповідала б її рівню домагань. Відставання рівня досягнень від рівня оголошених домагань породжує глибокі комплекси і може штовхнути країну на крайнощі якоїсь невмотивованої агресії, щоб все-таки утвердити в очах співтовариства своє державне “ Я”, довести світові і самим собі свою начебто спроможність. Державний невротизм ще більш небезпечний, ніж індивідуальний.
Третій пріоритет: Подолати в собі психологію аутсайдера і сформувати психологію країни-лідера, якій до снаги самій достойно розвиватися і при нагоді повести за собою інші країни у якихось проектах чи зразках.
Звідси двадцять дев’яте програмне положення: перебудувати суспільну психологію, мислення нації, сформувати лідерські якості країни-переможця.
В. Програмована мрія
Після визначення глобальних цілей та пріоритетів психологічної перебудови народу і країни як суб’єкта історичних дій доцільно приступити до більш детального програмування висхідної мрії. Складність його у тому, щоб емоційно забарвлені уявлення перевести у операційні поняття, поєднати їх у певну логічну послідовність, визначивши конкретні дії, їх послідовність, ресурси, терміни і т.д. і т.п.
Звідси тридцяте програмне положення: пропрацювати комплексну взаємоув’язку всіх пунктів, шляхів, методів втілення омріяного і замисленого.
6.2. Україна – дія
Реальність кожної програми перевіряється у процесі її реалізації. Тому основний акцент варто зробити на практичних аспектах, на втіленні задуманого.
Українська Душа за своєю природою дуже працелюбна, але у її структурі уживаються “зворотні” сторони таких ментальних якостей як споглядальність, ліричність, розважливість тощо. От інколи і лінується наш співвітчизник, і проявляє не пунктуальність, неорганізованість, не вміє вчасно довести справу до кінця, попередньо її продумати, розпланувати.
Але амбітні плани потребують напруженої роботи і тут уже не до споглядальності. Потрібно зробити все, щоб потенціал дієвості України стрімко зростав. Необхідно посилено формувати трудову психологію та трудову етику, здоровий прагматизм, мотивацію на досягнення, на реалізацію суспільно корисних та творчих проектів, нарешті на напружене, але чесне, заробляння грошей. Враховуючи, що особистість у діяльності не тільки проявляється, але і формується, перенести центр ваги практичної педагогіки на трудову активність людини, особливо молодої.
Щодо нашого проекту “Лідерська Україна”, то його виконання вбачається у послідовній реалізації задуму по етапах.
Звідси тридцять перше програмне положення: розставити цілі у часовій послідовності на три програми, кожна з яких базуватиметься на виконанні попередньої.
А. Програма-мінімум: подолати антиукраїнський політико-економічний устрій
Найактуальнішим суспільним завданням є подолання того спадку, який залишили країні попередні правителі та їх бюрократично-олігархічне оточення і який панує сьогодні. За роки Незалежності в Україні створено такий політико-економічний устрій, що повністю показав свою антинародну сутність, спотворив Українську Душу, запровадив такі правила політичної та економічної поведінки, які є уособленням корупції, інтриганства, протизаконності, домінування особисто-корпоративних інтересів над державними, зради національних інтересів. Україна розграбована економічно, пригноблена політично і заблокована культурно. Народ, який за Конституцією є основним джерелом влади, фактично не може ні на що вплинути.
Звідси тридцять друге програмне завдання: дослідити домінуючий тип політичного режиму в основних характеристиках та поставити стратегічне суспільне завдання подолати його.
Б. Програма-оптимум: увійти до Європи
Після реалізації програми-мінімум і практично-політичного подолання системи бюрократичного олігархічного устрою будуть створені передумови для органічного входження в європейські структури. Але ми виступаємо за таких шлях до Європи, який би не став джерелом виникнення нових проблем, зокрема з сусідами та стратегічними партнерами, які ще не є членами Європейського Союзу. Оптимальним бачиться таке входження, яке не протиставить нас іншим державам, тому синхронний, хоча би в основних параметрах та етапах, шлях до Європи разом з іншими нашими сусідами був би в інтересах України. Крім того, шлях до Європи бачиться як процес впровадження в Україні кращих європейських стандартів у всіх сферах життя країни, хоча ми підкреслюємо, що ці стандарти мають вводитись не сліпо і насильницьки, а у відповідності з історичними традиціями, соціальними настроями та особливостями нашої ментальності.
Звідси тридцять третє програмне положення: відстоювати зрячий, зважений шлях до Європи, не форсувати подій, поки по кожному параметру не буде досягнута внутрішня готовність України.
В. Програма-максимум: стати одним із центрів у світі
Думка про меншовартість України так в’їлася у підсвідомість багатьох наших співвітчизників, що легше умовити їх виконати найтяжчу роботу за невелику платню, ніж змусити повірити, що вони не гірші жителів розвинутих країн. А переконати їх у тому, що вони можуть стати об’єктом заздрості і захоплення тих самих європейців як громадяни країни-лідера за багатьма показниками – майже неможливо. Але потрібно ставити перед собою саме таку мету – не тільки позбутися проклятого психологічного ярма – комплексу меншовартості, але і сформувати в Українській Душі тверде відчуття спокійної впевненості у собі, такий собі комплекс здорової переваги, лідерську психологію, яка навіть срібну медаль і будь яке друге місце вважає поразкою.
Звичайно, ми далекі від того, щоб захворіти манією величі, тим більш смішною, що в сьогоднішній Україні ще немає багатьох підстав для такого рівня досягнень. Але є перша підстава – бажання поставити перед суспільством ось таку найвищу мету. А мета, як відомо, примушує вже шукати методи та шляхи її досягнення, примушує діяти на межі можливостей, часто через “не можу”.
Крім того, треба точно розуміти – яким саме центром може стати у світі Україна. Ми адекватно розуміємо розстановку сил у світі і усвідомлюємо, що за фінансово-економічними, технологічними та рядом інших показників ми ще довго будемо наздоганяти світ.
А ось навчитись самим і запропонувати світу моделі гармонійного виховання та освіти, міжнаціональної та міжрасової злагоди, компромісного вирішення суспільно-важливих та політично-гострих питань, експортувати у світ зразки духовності, моральності, міжособистісних та родинно-шлюбних відносин, технологію формування універсальної особистості, яка стане в тій, майбутній Україні дійсно вищою суспільною цінністю – це Україні до снаги. Тільки потрібно це усвідомити, захотіти зробити і розпочати.
Звідси тридцять четверте програмне положення: Визначити пріоритети та сфери досягнення Україною лідерських позицій у світі і зосередити на цих проривних напрямках основну суспільну енергію.
6.3 Україна – надія
Надія – могутній морально-психологічний стимулятор нашої життєдіяльності.
У цьому почутті зосереджується найпотаємніша та найжагучіша людська потреба у тому, що життя повернеться на краще, що світло у кінці тунелю обов’язково має з’явитись, що все омріяне збудеться. Надія допоможе перетерпіти нестерпне і здолати усі труднощі на шляху до Української Мрії.
Звідси тридцять п’яте програмне положення: Потрібно дати людям надію і виправдати надії інших. Пам’ятаючи гіркі слова Лесі Українки “Без надії сподіваюсь”, розробити програму “Сподіваюсь з надією”.
6.1 Надія народу
Вся історія відносин Української Душі з владою була переважно історією марних сподівань. Влада на українських теренах практично завжди була байдужою чи навіть ворожою до людей, їх потреб і прагнень. І неможливо собі навіть уявити, скільки надій зотліло в людських серцях, не отримавши жодного шансу на здійснення.
Звідси тридцять шосте програмне положення: боротись за те, щоб українська держава стала народною, почала, нарешті, виправдовувати надії людей, причому не час від часу – наприклад, перед черговими виборами, а повно і систематично.
6.2 Надія світу
На сьогодні склалася така ситуація, що світ або мовчить про Україну, або дуже однобоко говорить про нас. Імідж України у світі далеко не позитивний, треба це з гіркотою визнати. На що ж таке в Україні може при цьому надіятись світ? І чи здогадується він, що на Україну можна буде колись надіятись? Прямо скажемо: не знає і не здогадується. Але це обов’язково здійсниться, потрібно лише, щоб сама Україна поставила це собі за мету.
Це може бути за умов, що в Україні будуть постійно і ефективно знаходити розумне і суспільно корисне вирішення тих проблем, які є і ще будуть все більш складними проблемами більшості країн світу. Саме за таких умов погляди все більшої кількості країн все частіше будуть звертатися до України і ми знову ж таки будемо експортувати найдорожчий у світі товар – зразки та схеми оптимального вирішення болючих загальносвітових проблем.
Звідси тридцять сьоме програмне положення: боротися за оптимальне розв’язання проблем, спільних для більшості країн світу, уміти це пропагувати і пропонувати світові.
6.3 Надія Бога
Як жити на світі з думкою, що нічого вищого, ніж земна реальність не існує, і зі смертю для особистості закінчується все? Тому ми виходимо з віри у існування вищої сили, а вже як її називати, чи розуміти, це вже інша справа. Ми вважаємо, що це є Бог як абсолютна сила світобудови.
Колись на київських кручах апостол Андрій Первозваний прорік, що на горах цих возсіяє Благодать Божа. Вірячи у пророцтво першого проповідника християнства, впевнені, що Благодать Господня буде простерта над Україною, незважаючи ні на що. Прагнучи виправдати надію власного народу, а потім і неусвідомлену ще світом його надію на Україну, багатостраждальна Україна отримає повне моральне право спочатку стати, а потім потихеньку з Божою поміччю постаратися виправдати Надію Бога. Адже Господь завжди відрізняв саме тих, хто страждали, перенесли поневіряння і муки. А всього цього в історії України було з надлишком і вона – ми у цьому переконані – заслужила стати Господньою надією. Вся справа в тому, щоб бути гідною і виправдати Господні сподівання, реалізувати з усією можливою повнотою Заповіді Бога.
Звідси тридцять восьме програмне положення: боротися за те, щоб суспільство все більше усвідомлювало, що є вища духовно-історична місія України, сокровенний сенс усього подальшого Українського Шляху.
Резюме 3: Сміливо висуваючи перед Україною амбітну мету подолати антиукраїнський політико-економічний устрій та стати лідерською країною, необхідно докласти всіх зусиль, щоб Держава, Суспільство і Народ максимально посилили свій потенціал, перебудувати свою суспільну та індивідуальну психіку, активізували мотивацію вищих досягнень, до межі можливого підвищили власний рівень домагань і всіх сил доклали до різкого підвищення рівня досягнень.
Післямова: Українську Стрілу – в апогей!
Українська Душа символічною Стрілою долає простір і час історичного буття, в залежності від історичної ситуації і власних можливостей то вимушено гальмуючи, то прискорюючи свій лет. Ця Стріла ні для кого не є провісником агресії чи носієм смерті, бо Українська Душа за своєю духовною сутністю є миролюбною і Богообраною. Стріла ця мов символічна ракета несе Українську Душу у нові незвідані простори майбутнього, яке на очах перетворюється у сьогодення, і миттєво стає минулим, вируючи, мов вода за кормою.
Українська Душа змужніла, набула величезного досвіду досягнень і втрат, значною мірою освоїла Світ у його найважливіших іпостасях Бога, Природи і Соціуму і готується до потужного проривного прискорення свого подальшого лету.
Звідси тридцять дев’яте програмне положення: Українську Стрілу – в апогей, найвищу точку свого історичного та духовного польоту.
Декілька слів читачеві-скептику: Розумію, що дехто, прочитавши цей текст скаже – утопія. Що там говорити про великі історичні завдання, якщо сьогодні Україна зіштовхнулася з такими гострими викликами, як панування антиукраїнських сил, утиски мови та культури, спроби знищити національну пам’ять, антинародність парламенту, тотальна корупція всіх ланок суспільного життя, включно і судової системи і т.д. і т.п.
Так, гірких проблем у нас більш, ніш може витримати українське серце. Так, потрібно по кожній позиції давати відсіч анти українству. Але і в темні часи потрібно мріяти про світло в кінці тунелю, потрібно ставити перед країною такі стратегічні завдання, до яких вона практично приступить через роки.
Саме це я спробував зробити.