У другій половині вересня українська громада міста Чікаго та околиць традиційно відзначає сумну річницю Голодомору 1932-33 років в Україні. Впродовж тривалого часу вшанування пам'яті жертв комуністичного сталінського режиму відбувалося в місцевості Блумінгдейл, при парафії святого Андрія, де встановлено пам'ятник невинноубієнним жертвам Українського Геноциду. Але згодом управа Фундації Українського Геноциду - США, з метою залучення більшої кількості українців до вшанування пам'яті жертв голодовбивчого терору, вирішила в подальшому почергово проводити цю акцію по усіх великих чіказьких храмах.

У минулому році поминальна панахида відправлялася у Катедрі святого отця Миколая. У цьому році ця честь відслужити жалобну панахиду була надана Катедральному собору святого князя Володимира.

У неділю, 17 вересня, пополудні до Катедрального собору, розташованому на перехресті вулиць Кортез та Оуклі почали сходитися представники організацій української громади.

Урочистою ходою від катедри св. о. Миколая рушила процесія, очолювана отцем-ректором Б. Налисником, отцем віце-ректором В. Гудзаном і сестрами-черницями.

Енергійним кроком долучилася парафіяльна громада Собору святих Володимира і Ольги. Під ясним теплим вересневим промінням розвивалися чудові хоругви, підсилюючи в людських серцях відчуття значущості моменту.

Біля Катедрального собору святого князя Володимира на церковні процесії вже очікували парафіяни інших церков міста Чікаго та околиць, колона вояків-ветеранів та представники молодіжних організацій, таких як "Пласт", "СУМ", "ОДУМ" та інші.

Катедральний собор хутко вщерть виповнився людом. Присутні стоячи вітали внесення хоругов, прапорів та відзнак. Урочисто крокували представники парафій та громадських організацій, займаючи в передніх лавах заздалегідь визначені місця.

Ведуча жалобних урочистостей п. Тамара Кузик-Сторі зачитувала найменування присутніх організацій, а їхні представники підходили до двох тернових вінків і, вшановуючи пам'ять жертв Голодомору, закріплювали на них жалобні стрічки.

Серед перших це зробили члени нашого Генерального консульства, що прибули до храму з родинами, та живі свідки, що чудом-дивом вижили в ті дні народного жахіття. Дякуючи Богу, вони й досі є серед нас. Сьогодні вони виконують історичну місію, несучи свої свідчення щораз новим поколінням українців та небайдужим людям усього світу

Так! Це істинна правда, що понад 10 мільйонів селян, виростивши та зібравши багатий врожай, були пограбовані злочинним антилюдським режимом держави. Українських гречкосіїв, котрі завжди були годувальниками Європи, позбавили плодів їхньої праці, підмівши все до зернини "у засіки" монстра, що поставив за мету вимордувати страшним нелюдським голодом українську націю. Ні картоплини, квасолини чи морквини не залишили "червоні" кати селянам, прирікши їх на страшну голодну смерть на родючих чорноземах України.

Найщасливіші ті, хто вижив, а по них щасливішими можна вважати тих, хто помер серед перших, бо їх ще ховали, оплакували. Настрашнішою доля була у тих, хто вмирав серед останніх, витерпівши нелюдські катування голодом, а іноді вмирав від того, що йому дали в руку кусень хліба, якого вже не міг перетравити виснажений організм. І хліб ставав отрутою. Смертю.

Саме ці думки, напевно, снували в головах кожного з присутніх. Люди ревно молилися за стражденно замордованих українських братів і сестер. Поминальну панахиду у сослужінні з духовенством українських церков усіх конфесій відслужив Архиєпископ Чіказький Владика Всеволод. Катедральний хор "Боян" під керівництвом Володимира Поповича, підсилений хористами інших чіказьких храмів, у цей день співав надзвичайно емоційно та натхненно.

Після закінчення поминальної панахиди люди виходили надвір і тішилися сонцю! Дякували Господу, що правда, донька часу, стає надбанням людства, як не намагалися наші кати її приховати.

А тим часом вже формувався величавий хресний хід до Українського Культурного Осередку, де мала відбутися друга частина вшанування національної Трагедії - виступи промовців та Голодний обід.

Очолив урочисту процесію п. Іван Тищенко, котрий ніс березового хреста. За ним кращі представники українських молодіжних організацій несли вінки зі жалобними стрічками, далі йшла колона хоругвоносців, а позаду - колона вояків-ветеранів та всечесне духовенство. А завершували хід, що повільно плив вулицею Oakley, миряни усіх конфесій міста Чікаго та околиць.

Вшанування пам'яті жертв Українського Геноциду було продовжене в Українському Культурному Осередку.

Першим до присутніх звернувся Голова Фундації Українського Геноциду - США Микола Міщенко. Він подякував усім за те, що вони прийшли віддати шану жертвам Українського Геноциду, влаштованого злочинним більшовицьким режимом супроти української нації у 1932-1933 роках минулого століття.

Голова Фундації привітав Конгресмена штату Іллінойс Пола Фроліка, котрий теж прийшов ушанувати пам'ять невинноубієнних українців. Пол Фролік першим відгукнувся на пропозицію української громади та Фундації Українського Геноциду впровадити у шкільну програму штату Іллінойс уроки з вивчення українського Голодомору тридцятих років на рівні Голокосту. Саме завдяки йому та зусиллям інших конгресменів штату цей задум у минулому році вдалося втілити в життя.

У своєму короткому слові Конгресмен Пол Фролік відзначив, що трагедія української нації, що перебувала під комуністичною владою належить до числа найжахливіших в історії людства. Драма, що розігралася понад сімдесят років тому на мирній українській землі не повинна ніколи повторитися ніде в світі. Кожна свідома людина повинна знати про це страшне лихоліття. Він зазначив, що українська громада належить до найбільш організованих у штаті Іллінойс, а робота проведена Фундацією Українського Геноциду заслуговує на слова щонайвищої похвали.

Конгресмена Пола Фроліка було нагороджено Почесною Грамотою Фундації Українського Геноциду за підримку українських ініціатив, пов'язаних з вшануванням пам'яті жертв Голодомору.

Наступним слово було надано Генеральному консулу України в Чікаго пану Василю Корзаченку. У своєму виступі Генеральний консул сказав: "Напевно у кожного з нас під час поминального молебню відкрилася глибока рана, яка ніколи не заживає в генетичній пам'яті українського народу. Цей трагічний період в історії нашого народу, який довелося пережити нашим близьким і рідним, усім нашим співвітчизникам, завжди буде ятрити наші серця. Сьогодні кожен з нас по особливому відчув приналежність до свого народу, а ті люди, котрі були свідками Голодомору і зуміли вижити, з великим болем ще раз пережили цю народну драму. Також гостро це переживають люди, котрі є дітьми та внуками свідків цього лихоліття минулого століття".

Зі сумом та великим болем пан Василь Корзаченко розповів про драму його роду, коли п'ятеро братів та сестер його матері загинули голодною смертю у ці страшні роки. Мати пана Василя наважилася розповісти правду синові про трагедію їхньої сім'ї, яка схожа на мільйони інших українських родин, лише коли він закінчував середню школу.

Генеральний консул України в Чікаго підкреслив, що ми всі повинні завжди пам'ятати про це страшне жахіття, яке випало на долю нашого народу. На його думку, те, що ми відзначаємо цю дату, що збираємося такою великою громадою, а священики усіх конфесій спільно служать поминальну панахиду, свідчить про те, що генетична пам'ять нашого народу не стирається в наших серцях. Це означає, що український народ, українська нація - живе.

Приємно, що з приходом нового президента Віктора Ющенка ця дата офіційно увійшла у державний календар і кожного року урочисто вшановується пам'ять жертв Голодомору. І не лише президент держави та його оточення приходять до пам'ятника жертвам Голодомору, а й тисячі й тисячі простих киян, а це свідчить, що започатковується нова традиція по відзначенню цієї страшної дати.

На думку Генерального консула ця традиція належить до найглибинніших, що допоможе відродити в нас генетичне коріння нашого роду, повернути нас до своєї історії та нагадувати нам, що ми - українці, а пам'ять тих мільйонів, котрі загинули хай надихає нас на нове життя, надихає нас на любов до своєї Батьківщини та надає нам можливість жити й будувати нову Україну, в якій пануватимуть мир, злагода, любов і дружба, в якій ніколи не повторяться ті жахливі часи, які довелося пережити нашому народу.

Генеральний консул України в Чікаго Василь Корзаченко подякував усім присутнім за участь у поминанні жертв Голодомору та особливо Голові Фундації Миколі Міщенку, котрий разом зі своїми соратниками з Фундації Українського Геноциду - США щороку організовує такі поминальні заходи.

"Нехай Господь береже нас на цій землі та упокоїть душі всіх тих, хто пішов від нас. Вічна їм пам'ять!"

З коротким словом виступив випускник факультету мистецтв Університету Юта Олесь Попович. Також ним було підготовано фільм, побудований на спогадах його бабусі Ніни Попович, котра пережила лихоліття Голодомору 1932-1933 років.

На поминальних урочистостях була присутня гостя з Каліфорнії, свідок трагічних подій Голодомору, письменниця та художниця пані Євгенія Сакевич-Даллас. Пані Сакевич-Даллас присвятила більшу половину свого життя вивченню цієї трагічної сторінки нашого народу. Впродовж понад півстоліття вона несе у світ правду про злочин супроти людства, якого зазнала українська нація.

Пані Сакевич-Даллас емоційно розповіла про свої пережиття. Доля була дуже жорстокою до маленької дівчинки, котра в той страшний час залишилася сиротою. Однак, пережите загартувало її волю й вона зуміла вижити. Важко переповідати людську долю у газетній публікації, тим паче, що власне життя пані Сакевич-Даллас майстерно описала у своїй книзі "Не вмирає душа наша" (англійська версія - "Одна жінка, п'ять життів, п'ять країн"), тож настійно рекомендуємо придбати цю книжку і ви дізнаєтеся більше про ці трагічні сторінки нашого минулого.

Відвідавши вперше Україну після півстолітньої розлуки з рідним краєм пані Євгенія Сакевич-Даллас була дуже здивованою, коли виявилося, що у рідному селі ще багато людей пам'ятає про їхній рід. І ця пам'ять про пережите українською нацією повинна завжди зберігатися у наших серцях.

Про Український Геноцид тридцятих років пані Сакевич-Даллас розповідає безперестанку, вважаючи це обов'язком кожного свідомого українця. Особливу увагу приділяючи дітям, адже саме вони в майбутньому повинні зберігати пам'ять та нести у правду про жахливі сторінки нашої історії. Забігаючи наперед, хочу сказати, що у найближчу суботу пані Євгенія Сакевич-Даллас відвідає дві Школи Українознавства Чікаго, щоб розповісти школярам про Голодомор 1932-1933 років. Також вона щороку по кілька разів відвідує Україну, де проводить зустрічі як зі ще живими свідками Голоду тридцятих років, так і представниками громадських та освітніх організацій. Пані Сакевич-Даллас звернулася до присутніх з проханням зберігати та передавати з роду в рід документи, які б засвідчували про Великий Голод в Україні, адже це потрібно в ім'я прийдешніх поколінь.

Головним промовцем на цьогорічному вшануванні пам'яті жертв Голодомору був член управи Фундації Українського Геноциду - США пан Олексій Коновал. З його доповіддю шановні читачі зможуть ознайомитися у наступному номері нашого часопису.

Після виступу головного доповідача дует у складі Адріани Попович та Сергія Михалюка виконав жалобну пісню "Голодомор", присвячену жертвам Українськогo Геноциду.

Фінальним акордом вшанування пам'яті жертв Голодомору був авторський виступ Леоніди Митничук з літературно-музичною композицією "Троянди пам'яті", побудованою на спогадах живих свідків Голодомору. Цей виступ був зустрітий захопленою овацією залу, адже Леоніда Митничук зуміла майстерно передати епоху та трагізм ситуації, в якій опинилися наші брати і сестри у ті далекі тридцяті роки минулого століття.

Завершилося все відспіванням духовного гімну "Боже, Великий, Єдиний!" Та ще довго гомонів зал, переживаючи побачене та почуте. Кожен хотів дізнатися якомога більше від свідків страшного Голодомору. Наше життя швидкоплинне й почуте сьогодні назавжди вкарбується у пам'ять, щоб згодом передаватися з уст в уста, зберігаючи інформацію про трагедію українського народу для майбутніх поколінь.На вшануванні пам'яті жертв Геноциду Українського Народу побували Віра Журавська

Cвітлини Віри Журавської, Юрка Мицика та Оксани Кральки