Angelica pancicii Vandas – Дягиль Панчича, Дягиль лікарський

Дягель зовні дуже подібний до дудника лісового, їх важко відрізнити. Недарма ці рослини належать до одного роду. Проте, якщо придивитися уважніше, то відмінності все-таки можна помітити. Дягель– більш висока (до 2,5 м) та масивна рослина. Крім того, дудник лісовий– багаторічник, а дягель– дворічна рослина. Товщина його кореневища– до 5 см. Корені, що відходять від кореневища, також товсті– до 1 см у діаметрі, а саме кореневище досягає довжини 30см. Стебло рослини порожнисте, товсте, зверху зазвичай червонувате. Листки завдовжки до 80 см, довгочерешкові, трійчасті, двічі- та тричіперисторозсічені, з великими яйцеподібними дво та трилопатевими пилчастими листочками. Квітки дрібні, зелені чи зеленкувато-жовті, зібрані у великі (10-17 см) кулясті складні зонтики. Цвіте дягель у другій половині літа, тривало, до 25 діб. Рослина росте розсіяно чи невеликими групами на заплавних луках, поблизу водойм, на узліссях вологих листяних лісів, верхових болотах у Європейській частині Росії, на Кавказі та у Західному Сибіру. В Україні росте у вологих місцях на Поліссі, у лісостеповій зоні, рідше степовій– поблизу водойм, у вільшняках, на лісових луках.
Для приготування ліків збирають кореневища з коренями восени, на першому році життя рослини. Викопані підземні частини обтрушують від землі, промивають у холодній воді та сушать під укриттям на повітрі чи у сушарках при температурі не вище 30 °С. Товсті кореневища перед сушкою розрізають уздовж. Зберігають готову сировину протягом двох років у сухому місці.
Кореневища містять ефірну олію, кумарини, дубильні речовини та органічні кислоти.
Відвар кореневищ з коренями використовують як протизапальний, сечогінний, потогінний і заспокійливий засіб. При його вживанні збільшується жовчовиділення, краще виділяється шлунковий сік та зростає секреторна активність підшлункової залози. Пиття відвару допомагає заспокоїти процес бродіння у кишечнику, сприяє відхаркуванню слизу з дихальних шляхів, особливо при бронхітах і пневмонії. Народні цілителі використовують дягель нарівні з дудником лісовим, проте препарати дягеля діють більш ефективно.
Кореневища рослини мають приємний і сильний своєрідний аромат, тому восени їх збирають, шаткують, додають у салати, гарячі овочеві страви та супи. Свіжі кореневища відварюють у цукровому сиропі та отримують з них густе варення й цукати. Сухі кореневища, подрібнені на порошок, додають у борошно і випікають оригінальний ароматний хліб. Насіння дягеля використовують для ароматизації лікерів і настоянок. Молоді пагони рослини вживають як пряну зелень, додають у салати, попередньо знявши шкірку.
Як медонос, дягель значно продуктивніший, ніж дудник: 100 квіток рослини виділяють за добу з нектаром до 24 мг цукру. Бджолина сім’я заготовляє з заростей дягеля до 8 кг меду на день, а медова продуктивність рослини досягає 500 кг з 1 гектара. Мед з рослини червонуватий, повільно кристалізується.
Відвар кореневищ. З столові ложки подрібнених кореневищ на 200 мл окропу. Нагрівають на водяній бані 15 хв., проціджують, доводять до початкового об’єму теплою кип’яченою водою. Приймають відвар гарячим по 1/2 склянки 2-3 рази на день після їди для поліпшення апетиту, як спазмолітичний, відхаркувальний і потогінний засіб.
Експериментальні та клінічні дані. Фармакологічна активність сировини обумовлена головним чином вмістом кумаринів та ефірної олії. Доведено експериментально спазмолітичну, судинорозширювальну і гіпотенсівну дію.

Gnaphalium uliginosum L. – Сухоцвіт болотяний

Однорічна трав’яниста рослина 10–15 см заввишки. Стебло від основи простерто-гіллясте (кущем), разом з листками шерстисто-сіроповстисте. Листки лінійно-довгасті з однією жилкою. Кошики дрібні, зібрані тісними пучками по 3–10 в клубочки на кінцях гілок, при основі густопухнасті, черепицеподібно обгорнені бурими листочками, квітки жовто-білі. Цвіте протягом усього літа, найбільш інтенсивно– у серпні.
Росте в лісових і північних лісостепових районах на вогких луках, вологих полях, по берегах річок, при канавах, у посівах на низьких місцях (можна сплутати з жабником– Filago arvensis L., кошики якого не мають бурих листочків і розташовані не лише на кінцях стебел, але і в пазухах верхніх листочків та утворюють колосовидні суцвіття; напар вживають при проносах, лихоманці).
Збирають всю рослину, під час її інтенсивного цвітіння в суху, сонячну погоду.
Застосовують у початковій стадії гіпертонічної хвороби, при нервовій збудності у осіб, які страждають від безсоння або відчувають безпричинний страх; при стенокардії (грудній жабі), прискореному серцебитті (в суміші– порівну– з собачою кропивою серцевою і квітками глоду); при болях (спазмах) у шлунку зі здуттям і печією, при виразці шлунка і дванадцятипалої кишки (в суміші– порівну– зі звіробоєм і золототисячником) Від сухоцвіту зникають болі й симптоми ніші, поліпшується самопочуття, хворі набирають ваги. Алкалоїд гнафалін, що міститься у сухоцвіті болотяному, розширює коронарні судини. Крім того, в рослині є вітамін С, каротин, леткі олії, дубильні речовини, смоли, тіамін, фітостерини.
Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть І столову ложку подрібненого сухоцвіту (суміші) і настоюють 10 хвилин. П’ють по 1 склянці двічі на день, перед обідом і перед сном. Напар понижує тиск крові і, розширюючи периферичні судини, уповільнює скорочення серця, посилює перистальтику кишок. При гіпертонії в 1 л окропу настоюють (порівну) по 1 столовій ложці трави сухоцвіту болотяного, трави собачої кропиви серцевої, квіток глоду і листків омели протягом 8 годин. П’ють по півсклянки 3 рази на день, через годину після їди. При підвищеній нервовій збудності, безсонні 4 столові ложки суміші трави сухоцвіту болотяного, трави собачої кропиви, коренів і кореневищ валеріани і трави вересу в співвідношенні 3:3:1:4 настоюють на 1 л окропу в духовці протягом 12 годин. Вживають по 1 столовій ложці 4 рази на день.
При підвищеній нервовій збудності, під час клімактерію і при істеричних припадках 4 столові ложки суміші трави сухоцвіту болотяного, трави маренки запашної, трави собачої кропиви, трави чебрецю і листків ожини в співвідношенні 1,5: 2: 2: І: 2,5 настоюють 10 хвилин на 1 л окропу і п’ють по півсклянки 4 рази на день, через годину після їди.
При серцевих захворюваннях, запамороченнях і нервових розладах настоюють 1 столову ложку суміші трави сухоцвіту болотяного, трави собачої кропиви, квіток глоду і квіток ромашки лікарської в співвідношенні
1: 1: 1: 1,5 протягом 8 годин в 1 склянці окропу і п’ють по півсклянки 3 рази на день, через годину після їди.
При гастритах з підвищеною кислотністю (з печією і запорами) суміш (по 10 г кожного) трави сухоцвіту болотяного, трави звіробою, трави бобівника трилистого, трави пижма, кореневищ і коренів валеріани, кореневищ і коренів тирличу, кореневищ аїру і помаранчевих шкірок настоюють 21 день на сонці в 1 л міцної горілки. Вживають по 2 столові ложки вранці (натщесерце) і ввечері.
Зовнішньо застосовують у вигляді настою на льняній олії (50 г на 1 л) для лікування ран, ошпарень, нориць із застарілих виразок гомілки та при рентгенівських опіках. При гіпертонії рекомендують ножні ванни з напаром сухоцвіту (50 г на 1 л веди, кип’ятять 5 хвилин). Відваром сухоцвіту промивають піхву для лікування ерозій і виразок шийки матки.

Geranium macrorrhizum L. – Герань великокоріневищна

Багаторічна трав’яниста кошлатозалозиста, з сильним приємним запахом рослина родини геранієвих. Стебло прямостояче, 20– 40 см заввишки, вгорі розгалужене. Кореневище довге і міцне, до 1 см завтовшки, горизонтальне, розташоване близько до поверхні ґрунту, вкрите залишками тогорічних листків. Прикореневі листки довгочерешкові, в розетці, пальчасто-5–7-роздільні; верхні– сидячі, супротивні, трироздільні. Квітки правильні, двостатеві 5-пелюсткові, зібрані по 2 на довгих квітконосах; пелюстки 13–15 мм завдовжки, рожево-фіолетові, криваво-червоні або блідо-рожеві, тичинки в 2–2,5 рази довші за чашечку. Плід– коробочка, що розпадається на 5 однонасінних часток. Цвіте у червні– липні.
Рослина трапляється зрідка на кам’янистих місцях у передгір’ях та в гірському поясі Карпат. Подекуди вирощують як декоративну запашну рослину, іноді вона дичавіє (Крим, Молдавія).
Для виготовлення ліків використовують свіже листя (Folia Geranii macrorrhizi) і кореневища (Rhizoma Geranii macrorrhizi). Листя заготовляють під час цвітіння рослини (зрізують усю надземну частину, а потім обривають листя). Одночасно з травою можна збирати й кореневища, які також використовують свіжими (сухі йдуть для фарбування вовни в коричневий колір).
Листя містить флавоноїди, флобафени, до 0,1% ефірної олії, в складі якої є сексвітерпенові вуглеводи, кетони і спирти, зокрема, гермакрол (50–67%), борнеол, гераніол, карвакрол, цитронелол, терпінолен, цимол, куркумен і селінен. У всіх частинах рослини є дубильні речовини (в корінні їх до 16%).
Герань великокореневищна має в’яжучі властивості (танін), знижує тиск крові (флобафени), впливає на роботу серця (флавоноїди). В народній медицині рослину використовують при шлункових розладах і діареї, а зовнішньо– для ванн при епілепсії, припливі крові до голови, при паралічу лицьового нерва і болях у попереку, для компресів при катаракті, запальних захворюваннях шкіри та варикозному розширенні вен. Свіже подрібнене листя прикладають на рани й варикозні вени. Ефірну олію різнобічно використовують у парфумерній промисловості.
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо– настойку з свіжого листя (3 столові ложки сировини на 100 г спирту, настоюють 3 доби в темному місці) п’ють по 20 крапель у ложці води вранці натщесерце і ввечері перед сном при підвищеному кров’яному тиску;
2 чайні ложки подрібнених свіжих кореневищ настоюють 8 годин на склянці холодної кип’яченої води, проціджують і випивають за день рівними порціями при діареї.
Зовнішньо– холодний настій (мацерат) свіжих кореневищ (готують, як у попередньому прописі) для компресів.

Sedum acre L. – Очиток їдкий

Різні види очитків садівники-любителі розводять на своїх ділянках в альпінаріях (на гірках). Рослини добре приживаються і прикрашають гірки соковитою зеленню, та й квітучий очиток чудово виглядає у цих композиціях.
Очиток їдкий– невисока, усього 5-15 см, багаторічна трав’яниста рослина. Стебла у неї численні, м’ясисті; квітконосні– висхідні, вегетативні– зазвичай лежачі. Листки дрібні, сидячі, широкояйцеподібні. На вегетативних пагонах вони розташовані як черепиця, у 5-6 рядів, на квітконосах– рідше. Квітки двостатеві, правильні, у розгалужених щиткоподібних суцвіттях. Зовні нагадують золотисто-жовті зірочки. Цвітуть у травні-червні. Плід– збірна листянка. Росте очиток переважно на сухих піщаних грунтах, кам’янистих осипах, луках, у світлих лісах і серед чагарників здебільшого у південній частині Європейської території Росії та по всій Україні.
Для медичних потреб збирають надземну частину під час цвітіння. Робити це потрібно обережно, щоб свіжий сік рослини не потрапив на шкіру, оскільки він спричинює виникнення запалення і пухирів. Сушать зібрану траву на відкритому повітрі у затінку чи в сушарці при температурі близько 40 °С. Перед сушінням рослину занурюють на 1-2 хв. в окріп. Зберігають готову сировину в сухому місці та використовують тільки у народній медицині.
Надземна частина рослини містить суму алкалоїдів (близько 0,2%), дубильні речовини, глікозиди, аскорбінову кислоту (вітамін Є), рутин (вітаміноподібну речовину з групи флавоноїдів), органічні кислоти, цукри, рослинний віск і слиз.
Відомо, що препарати очитка їдкого знижують артеріальний тиск, посилюють моторику кишечнику, активізують дихання, виявляють загальнозміцнювальну дію. Народні цілителі використовують настій надземної частини очитка при епілепсії, недокрів’ї, атеросклерозі, жовтяниці (гепатиті). Він також сприяє збільшенню сечовиділення і діє як проносний засіб. У суміші з іншими рослинами (омела біла, глід криваво-червоний) очиток призначають при гіпертонічній хворобі. Зовнішньо (у вигляді мазі) рослину використовують при шкірних захворюваннях, для лікування забитих місць. Вважають, що припарки зі свіжої трави очитка їдкого є ефективним засобом при новоутвореннях.
Славиться очиток і як медонос. Бджоли відвідують його охоче, особливо у посуху, оскільки рослина продукує нектар навіть у сухий час. Медова продуктивність очитка– до 150 кг з 1 гектара– вагомий додаток цінного, золотисто-жовтого меду, який вважається одним з найкращих.
Настій трави. 2 столові ложки сировини на 400 мл окропу. Настоюють 2 год., проціджують. Приймають по 1/2 склянки 4 рази на день до їди.
Гіпотензивний збір. 1 чайну ложку суміші (порівну) трави очитка їдкого, листя омели білої, квіток глоду криваво-червоного на 200 мл окропу. Настоюють до охолодження, проціджують. Приймають по 1/3 склянки на день через півгодини після їди.
Мазь із трави. 1 частина порошку подрібненої трави очитка на 4 частини вершкового масла чи вазеліну. Змащують мозолі, бородавки, гнійні рани та виразки.

Vinca minor L. – Барвінок малий

Трав’яниста вічнозелена рослина. Стебло лежаче, до 60 см завдовжки, самовкорінювальне. Листки супротивні елінеовидні, шкірясті, блискучі. Квітки темно-блакитні, одиночні, пазушні, на коротких квітконіжках. Цвіте в травні– червні.
Росте в Карпатах, Розточчі-Опіллі, на Західному Поліссі, в Лісостепу, в Степу (на заході). Поширений переважно на Правобережній Україні, а також в Полтавській області і в Криму– в дубових, дубово-грабових, рідше в дубово-букових лісах, культивується в квітниках.
Що й коли збирають? Листки під час цвітіння рослини.
Коли застосовують? При гіпертонічній хворобі, тахікардії. Знижує кров’яний тиск, тамує головний біль, лікує проноси, підвищує зсідання крові.
При гіпертонії 1 столову ложку подрібнених листків варять в 1 склянці води 20 хвилин, п’ють ложками, випивають за добу.
При статевій слабості 20 г трави барвінку з квітками варять на малому полум’ї у 250 мл горілки і вживають по 8 крапель двічі на день (вранці й увечері) протягом 4 днів. Після цього роблять дводенну перерву і знову вживають.
Зовнішньо застосовують для полоскання рота при запаленні слизових оболонок, цинзі, кровотечах, при свербінні й висипах на шкірі. Лікувальна дія рослини пояснюється великим вмістом у ній алкалоїдів: ізовінкаміну, віназиду, пубесцину, мінорину; віні-ну. Алкалоїди, що є в барвінку рожевому, вінкристин і вінбластин, виявляють протипухлинну активність при лімфограпуломатозі та мієлоїдній і лімфоїдпій лейкемії.

Viscum album L.-Омела біла

На липах, тополях, вербах, дубах, березах, яблунях, грушах паразитує вічнозелений, кулястої форми кущ. Листки його супротивні, довгасті, шкірясті, з невиразними паралельними жилками; вони залишаються на зиму. Квітки жовтувато-зеленуваті, одностатеві, дводомні, сидять пучками по 5–6 в розвилках стебел і на кінцях гілок. Плоди– овальні несправжні ягоди, білі, клеїсті, достигають наприкінці травня. Цвіте омела в лютому– квітні.
Росте в Розточчі-Опіллі, на Поліссі, в Лісостепу, значно рідше– в північній частині Степу і в Криму, не росте в південних районах Степу.
Збирають листки і кінці гілок, не товстіщі як олівець, у жовтні– березні, звичайно після цвітіння, ягоди– в травні.
Коли застосовують? При підвищеному тиску крові (понижує збудність судинно-рухових центрів у довгастому і спинному мозку). Як кровоспинний і болезаспокійливий, глистогінний засіб; при надмірних менструаціях і інших кровотечах– після пологів, маткових, шлунково-кишкових; при епілепсії, істерії.
Вживають у вигляді відвару. На 1 л води беруть 4 столові ложки трави омели і кип’ятять 5-7 хвилин. П’ють по півсклянки тричі на день. В рослині містяться: холін, ацетилхолін, про-піонілхолін, тирамін, тритерпени (олеанова й урсулова кислоти), вітаміни, сирингозид, віскотоксин (суміш амінокислот і цукрів) і гама-аміномасляна кислота, які знижують кров’яний тиск. Омелу вживають люди похилого віку при поганому самопочутті, занепаді сил, судомах, головному болю і запамороченні (атеросклероз, гіпертонія), а також при артрозах, спондиліті, хронічних захворюваннях суглобів. Посилюючи скорочення матки, омела припиняє маткові кровотечі. Встановлено, що очищений екстракт омели, введений шляхом ін’єкції, гальмує розвиток ракових клітин при злоякісних пухлинах, які не піддаються операції.
При гіпертонічній хворобі вживається 30% настоянка сирих листків омели, що виросла на глоді, на горілці, по ?–1 чайній ложці тричі на день протягом 2–4 тижнів, а далі– по потребі.
У вигляді чаю готують так. На 1 склянку холодної води беруть 1 чайну ложку подрібненої рослини і настоюють цілу ніч. П’ють по 1/3 склянки тричі на день. Лікування тривале. Для вигнання круглих глистів вживають суміш листків омели і кореня валеріани у співвідношенні 1:2, подрібнених на порошок, по 1 чайній ложці щодня протягом трьох днів. При цьому їдять багато свіжої тертої моркви.
При надмірних менструаціях 1 столову ложку суміші (порівну) трави омели білої, трави грициків звичайних і трави споришу варять 15 хвилин у склянці води. Випивають вранці й увечері по 1 склянці.
При атеросклерозі і гіпертонічній хворобі І–II ступенів настоюють 1 повну столову ложку суміші трави омели білої, квіток глоду колючого, листків меліси, кореня валеріани, листків барвінку і плодів кмину в співвідношенні 3:2:1,5:1,5:1:1 протягом 2 годин в 1 склянці окропу; випивають 2 склянки на день. Або 1 повну столову ложку трави омели білої, трави барвінку, трави хвоща польового, квіток глоду колючого, трави деревію тисячолистого у співвідношенні 1,5:1,5:1,5:1,5:3 настоюють 3 години в 1 склянці води, варять 5 хвилин, напарюють 15 хвилин і випивають ковтками протягом дня. Або ж беруть 1 повну столову ложку суміші трави омели, трави деревію тисячолистого, трави хвоща польового, трави гусячого перстачу і трави рути запашної в співвідношенні 3:3:3:1:1 на 1 склянку холодної води і готують напар, як згадувалось вище. Лікування тривале, протягом 4 місяців, з перервою на 3–4 тижні після 2 місяців вживання.
Відваром суміші деревію тисячолистого, гірчака перцевого, дубової кори, листків кропиви дводомної, квіток білої глухої кропиви (по 1 столовій ложці) і 1,5 столової ложки трави омели (кип’ятять 20 хвилин в 1 л води) роблять промивання, примочки, компреси на рани, що погано гояться, нариви, виразки; ним промивають також піхву при болях у жінок або додають його до сидячих ванн при лікуванні геморою. Рослина отруйна при тривалому вживанні.