Мальовниче Тернопілля ввійшло у душу теплим липневим полуднем, який, здається, ще вчора, голубив зір позолотою куполів Собору Зарваницької Матері Божої. Щоразу, збираючись у відпустку, мріяла відвідати наш український Люрд, святиню, куди сотні тисяч паломників з усієї України приходять аби вимолити Божу ласку.

Із розповідей бабуні запам’ятала про кількаденні піші прощі святими місцями, особливо тими, де по дорозі спраглі причащалися живою водою з тих самих джерел і криниць, що пила Божа Матір. Молитовні подорожі віруючих на прославу Бога відроджені в Україні сьогодні, і хоч більшість прочан користується власним транспортом, їх можна зустріти у невеличкому селі Зарваниця, що простяглося по обидва береги річки Стрипи у Теребовлянському районі на Тернопільщині. Відстань зі Львова до Зарваниці – 150 км. Крізь решето дощових хмар, ми дісталися до місця, де дощить лише вночі, а зранку хмари розвіюються і над вами висить голубінь неба, до якої хочеться дотягнутися, торкнутись, очиститись нею... Знаменна і приваблива своєю красою Зарваниця має саме такий статус, як і французький Люрд чи португальська Фатима. Тут знаходиться всесвітній Марійський відпустовий центр. Його виникнення та значення пов’язане з чудотворною іконою Зарваницької Божої Матері. Коли у 1240 р. татаро-монголами був зруйнований Київ, уцілілі монахи пішли на захід. За переказом один із київських ченців опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довгі мандри, рани та голод так знесилили його, що він заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина і Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед нею на коліна, а вона подала йому край омофора. Пробудившись, він побачив перед собою райську місцину зі сну і джерело чистої води, а над ним ікону Пресвятої Діви Марії з Ісусом на руках. Чернець пригадав свій сон, а місце, де його “зарвав” сон назвав “зарваницею”. Згодом він збудував біля кринички каплицю і поставив у ній ікону Богоматері. Сюди, почувши про чудо, приходили люди. З роками виросла церква і монастир. За одним із переказів, у Зарваниці зцілився брат короля Данила Галицького Василько Романович, князь Теребовлянський. Важко захворівши, він уже лежав мало не при смерті, коли піддані повідомили про чудотворну зарваницьку ікону і воду. Князь тут же наказав доставити їх, але посланці повернулись з порожніми руками і твердою відповіддю монаха, що якщо князь хоче видужати, то мусить сам прийти до Богородиці. Василька принесли до ікони на ношах, а пішов він звідти своїми ногами. Із вдячності князь збудував у лісовому урочищі дерев’яний храм, знищений потім монголо-татарами. У 1742 році тодішній митрополит Атаназій Шептицький склав молитву до Матері Божої в Зарваницькій іконі: “...недужі за Твоїм посередництвом видужують, горем прибиті зазнають полегшення, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають, отримують від Тебе благодаті”. У 1867 році Папа Пій IX коронував ікону і надав Зарваниці відпустового значення. Попереду святиню чекало ще не одне випробування. Церкви, що споруджувалися на тому святому місці, спустошувалися та підпалювалися. Великої шкоди релігійному розвитку Зарваниці завдала Перша світова війна. Та найбільшого лиха вона зазнала за радянських часів: у 1944р. було спалено дерев’яну монастирську церкву, через два роки знищено монастир, а в 1961 – каплицю. Життєдайне джерело обгородили колючим дротом, а святиня була перетворена на колгоспний склад. Атеїстична влада навіть виставляла деякий час міліцейські пости, щоб перешкодити прочанам іти до чудотворного місця, однак віра була сильнішою. Почався особливий, ще навіть повністю не досліджений, період діяльності Української греко–католицької церкви. Щоб набрати цілющої води, люди проповзали під колючим дротом. Відтак у маленьких пляшечках з-під пеніциліну переправляли її таємно землякам, ув’язненим у сибірських таборах. У 80-х роках ХХ ст. Зарваниця відроджується як великий духовний центр. З листопада 1989 р. відновлено богослужіння. Сюди повернулася чудотворна ікона, яку таємно переховували мешканці села з 1944 року. Під час офіційного візиту в Україну Папа Римський Іван Павло II у червні 2001 року молився біля чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої, привезеної до греко-католицької церкви на Аскольдовій могилі у Києві. Нині чудотворна ікона зберігається в кам’яній церкві, над джерелом збудували нову капличку.

Особливий, неповторно індивідуальний у своєму архітектурному образі собор Зарваницької Матері Божої поєднує сучасні архітектурні форми із традиціями давньої української архітектури. Собор має дві церкви – нижню і верхню, з яких є виходи на тераси. Храм у плані хрестоподібний з п’ятьма банями. Висота до центра купола 28 м. Навпроти собору, в центрі майдану, споруджено архітектурну композицію ікони Зарваницької Матері Божої (скульптор О.Маляр, Д.Пилип’як). Неподалік вражає силует чотириярусної дзвіниці, яка стала символом величі Зарваницького комплексу. П’ять великих дзвонів розносять навкруги Божу благовість. Біля річки Стрипа виросла надбрамна церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії, яка доповнює ансамбль. Вертикальним акцентом комплексу стала 60-ти метрова дзвіниця. Завжди людно біля чудотворного джерела, водою з якого лікуються вже більше як 700 років. Зупиняються люди в поклоні перед надмогильним пам’ятником з трьох гранітних хрестів, під одним з яких спочив бл. п. отець Роман В. Ганкевич. Чудотворна Зарваниця щиро завдячує отцеві Романові за його великий вклад у її відбудову, зокрема у воздвиження Собору Зарваницької Матері Божої. Блаженної пам’яті о. Роман був головою оргкомітету по збору коштів серед діаспори Канади і Америки. Він брав участь у відкритті і освяченні цього величавого храму у дні святкування 2000-літнього ювілею Різдва Христового. Згідно з заповітом, тлінні останки бл. п. о. Романа з Канади перевезено в Україну. Він народився 27-го листопада 1923 року в с.Більче Золоте на Тернопільщині в священичій родині, походив з давнього священичого роду. Помер 11 грудня 2003 року у Канаді, в м. Гамільтон, де впродовж багатьох років був парохом церкви Святого Духа. Ніколи не поривав зв’язків з землею своїх предків. Матір Божа поблагословила його на почин збірки коштів, до якого долучилися також християнські родини з Чикаго, і сьогодні в Зарваниці стоїть величавий Собор з золотими банями, до якого з’їжджаються паломники з усіх кінців світу. Цікавими є розповіді священиків про зцілення біля ікони Зарваницької Божої Матері, зокрема прозріння жінки, матері сімох дітей, у 1933 році. Ця нещасна стала незрячою, народжуючи первістка, і всіх своїх наступних дітей ніколи не бачила, хоча й знала їхні імена. Молитвами Пресвятої Богородиці Господь зцілив цю жінку і вона вперше побачила своїх діточок. Ми пройшли символічною Хресною дорогою із зупинками – станціями, – яка підіймалася вгору. Тут ведуться відновлювані ремонтно-будівельні роботи, а біля підніжжя вміщено табличку із написом, що сповіщає про відкриття незабаром пам’ятника заробітчанам. Опісля зупинилися біля воскової фігури молодого ченця з Києво-Печерської лаври. У скляній келії він, як і в 1240-му, стоїть на колінах перед іконою, що знайшов після спочинку біля чудодійного джерела. Віримо: молитва ченця має силу здійснювати бажання і творити дива. Тому пишу йому записку й кидаю до його ніг, на кілька хвилин замружившись, думаю про написане… Спускаємося до святого джерела. Хлюпаємося поряд з іншими, аби чудодійна водичка дарувала здоров’я. Смакуючи її, відчуваєш окрилену легкість, і здається, за хвилю, разом з лелеками, ось-ось зринаєш до небес… Насправді відбувається диво – наодинці розмовляєш з Дівою Марією, сповідаєшся Їй, благаєш про прощення і помилування…А далі прямуємо у бік купальні джерела святої Анни. Кажуть, що людина, яка тричі скупається у джерелі св. Анни, цілий рік буде здоровою. Я думаю, що відчути Дух Зарваниці неможливо за один раз. Сюди треба приїжджати та приходити ще багато разів, щоб очиститись та отримати прощення. Сумлінна тиша білосніжного собору, вражаюча панорамність, у якій думка надзвичайно природньо перетворюється на молитву... Це місце, де живе віра. День схилявся до заходу, у рожевій імлі потопала величезна площа з коронованою скульптурою Зарваницької матері Божої, яка чекає своїх дітей з далеких і близьких доріг. Зрозуміти справжню Україну можна тільки тоді, коли з вірою і любов’ю повертаємося до Неї!