Ольга Винничук, Чикаго
Це Господом дано одвічне коло,
Ми засіваємо життєве поле
І не на день минулий – на віки!
Бо наша кров пульсує в Божій долі,
Батьки і діти, діти і батьки!

Батьки і діти – вічна тема! Вона хвилювала і хвилює всіх, бо приходимо ми в цей світ, щоб стати досконалішими. А це означає, що в першу чергу мусимо зрозуміти серцем і душею наших батьків, що дали нам життя. І, як батьки, поставивши себе на місце дітей своїх, повинні зрозуміти їх вчинки і прагнення. Для цього потрібно багато. Спрацьовують тут і вроджений інстинкт, і гени, та найголовніше в різновиддях тертя і світобачення тих чи інших проблем – це терпіння без поспішних висновків, а ще – велика любов, яка щохвилинно повинна живитись повагою дітей до батьків і батьків до дітей.

В житті у нас є дві людини,
Нема й не буде їм заміни,
Вони – це вічність – мама й тато!

Та попри все ми – Божі діти і маємо єдиного творця – Отця Небесного, який сотворив нас настільки досконалими, щоб кожна душа на землі мала тісний взаємозв’язок із Всесвітом. Тому, дбаючи про своє фізично–ефірне тіло, яке людина може бачити і відчути, ми повинні задуматись про одяг і живлення тіла емоційного, ментального, духовного, бо саме із цими тілами душа людська стане на поріг Господнього дому. І як би не крутив нас вирій буднів, нам так потрібно хоч на мить зосередитись і запитати себе: “Чому і з якою метою Господь дав змогу нам народитись і жити?”
Тільки після таких запитань самому собі думаєш, що кожне емоційно сказане слово, вислів, зроблений крок, важить так багато для людської душі. І коли вже суджено нам зібратись у тісному колі друзів чи громади, то в першу чергу мусимо докласти максимум зусиль, щоб народжувати в собі світлі помисли доброти, поваги, любові і милосердя. Мусимо, вдосконалюючись, вчитись у цьому складному світі порядності. Щоб навчитись любити ближнього, потрібно навчитись любити себе. Це не означає бути самолюбцем, ні. Бо хто сам собі бажає зла? Хто, живучи, не хоче пізнати цей світ і самого себе? Хто не хоче вловити всі миті, дані Господом? А це і є любов. Велика Господня любов, в пригорщах якої купається світ.

Свято батька – прекрасне! Жаль, що не в усіх куточках світу святкується. Це свято надійних, сильних духом і тілом людей, що є продовжувачами роду людського. Через пил тисячоліть гордо у світі сіяє ім’я батька. Про батьків, їхні вчинки, звитяжні подвиги написано багато. Якими ми, жіноча половина, хочемо бачити вас, чоловіків, батьків наших дітей? Перш за все здоровими і сильними, роботящими й розумними, емоційно-врівноваженими і творчими, неповторними і незалежними, ніжними й люблячими, стійкими і позиційними. Маючи всі ті якості, тільки тоді можемо відчути, що маємо людське підгрунтя, яке свідомо формує особистість. Тільки тоді, дорогі наші мужчини, ви зможете бути гідними своїх предків, свого Отця Небесного. Тільки такими ми, жінки, хочемо бачити вас, щоб йти з вами пліч-о-пліч, нога в ногу.

Літній день 20 червня 2010 року запам’ятається надовго багатьом парафіянам і прихожанам Православної церкви Святої Покрови Київського Патріархату міста Чикаго, де так гарно по-домашньому ми відсвяткували День батька. Після Служби Божої, яка прозвучала з уст настоятеля церкви Архимандрита о. Питирима та Митрофорного Протоієрея о. Олексія, голова парафії пані Марія Кривенко та голова сестринства пані Галина Дубровська запросили всіх на свято. У церкві в цей день було людно. Багато прихожан прийшли зі своїми дітьми і внуками.

Прийшла майже вся родина нашої парафіянки Тетяни Шевченко. 14 червня Таня відсвяткувала свої уродини, то ж настоятель церкви Архимандрит о. Питирим сказав дуже гарні слова про неї, вручивши чудовий букет троянд. А Тетяна за 7 років у парафії справді стала рідною і незамінимою. Вона є старостою церковного хору. Зараз із керівником хору Ярославом Боднаром впорядковує нотну бібліотеку. До речі, хор наш росте, ми чекаємо кожного, хто бажає співом прилучитись в молитві до Отця Небесного. Двері нашої церкви відкриті для всіх, приходьте. Син Тетяни – Максим прислуговує щонеділі в церкві під час Служби Божої. А ще вона, як вчитель, займається з дітьми, готує їх до Першої Сповіді кожного року. Таня є членом культмасового сектору. До нашої церкви приходить вся її родина. Тому усі щиро поздоровляли Таню Шевченко, яка завжди робить комп’ютерну верстку наших статей, із Днем народження і заспівали їй многая і благая літ.
В очах людей я бачила стільки доброти і любові, особливо, коли з почестями згадували тих, хто започаткував нашу церкву, хто віддав весь свій час і уміння на благо її процвітання. А це – блаженнішої пам’яті Митрополит Григорій Осійчук, його син – інженер Іван Осійчук. Парафіяльний зал носить саме його ім’я. Традиційно обрали парафіяльного батька нашого свята. Наше братство, яке очолює Василь Плитка, зійшлося думками на присутньому, вже досвідченому парафіянинові Миколі Ольховському, який подякував всій громаді за довіру.
Мені довелось поспілкуватись з одним із молодих батьків, який тільки й встигав дивитись то за донечкою, то за сином. На моє поздоровлення чемно відповів, що рідко буває в церкві. Але в цей день – День батька – приходить завжди. “Далеко живемо, робота, діти, роз’їзди, школи… Та цей день – особливий. Більшість із нас тут вінчались, хрестили дітей. Наші батьки далеко, а в цей день хочеться відчути силу батьківського порогу. От і тягне нас сюди, до нашого батька – настоятеля о. Питирима.
Приємні слова були сказані на адресу пана Романа Прохна, Анатолія Меуха, пані Аннни Дахно, які не змогли бути з нами в цей день з певних причин.

 Мені, як керівникові культмасового сектору при парафії церкви Святої Покрови, випала честь відкрити свято. У програмі прозвучала поезія, яку читали Т.Шевченко, М.Діденко, Л.Касперук. Гурт “Черемшина” у складі Ярослава Боднара, Володимира Литвина, Анатолія Путренка, Ольги Винничук подарував музичні сувеніри. Родинна атмосфера панувала в залі. Смачно приготовлені Ксенією Великань страви вабили зір. Їй це завжди вдається. А допомагали їй Надія Жлобіцька та Галина Злотар. А наші хлопці-господарі були на висоті! Багато зусиль і старань доклали Іван Білецький, Ігор Іосиф, Ярослав Радчук. Їм допомагали Руслан Жлобіцький, Володимир Подьо, Микола Гаєвий.
Уже багато років гімном нашої церкви є українська народна пісня “Ой хмелю ж мій, хмелю”. Коли заспівали всі, ще й на чотири голоси, я побачила зволожені очі Раїси Осійчук і зрозуміла: ці стіни пам’ятають голос її чоловіка, ця пісня – то пам’ять про гарних, відданих своїй справі рідних людей.
У залі ще довго було чути дитячий сміх, жарти, лилася ніжна українська пісня. Дякувалося господарям за прекрасне свято – День батька.
А мені хотілось сказати: “Бережімо батьків, приходьмо до них, поки вони ще живі. Тільки тоді ми відчуваємо, що ми ще діти. Дзвонімо до них частіше, турбуймося про них! Вони ніколи вже не будуть на нашому місці, а ми й оком не моргнем, як піднімемось на їхній щабель.

Нехай усмішка із уст не зникає,
Нехай дарує радість і тепло,
Нехай Господь завжди Вам помагає
За ваше щире батьківське тепло.
Уклін Вам, наші батьки!