Аргентинське танго – мабуть, найнесподіваніший з усякого погляду танець: у нім справжня пристрасть і туга, інтрига, драматургія. Це один з найдавніших парних танців, що дійшов до наших днів. ЮНЕСКО внесла аргентинське танго до списку нематеріальної спадщини людства.

Щоб зрозуміти характер і душу аргентинського танго, необхідно познайомитися з історією виникнення цього дивного танцю. Ось що розповідає про появу на світ аргентинського танго відомий педагог Пол Боттомер: «Останні роки дев'ятнадцятого століття. Європу долають голод і розруха. Молоді люди, позбавлені роботи, позбавлені надій на краще життя, залишають свої будинки і переселяються в пошуках щастя за океан, до Південної Америки. Тисячі таких знедолених людей сходять з кораблів на причали Буенос-Айреса, нової столиці Аргентини, або оселяються на брудній пристані Ріо-де-Ла-Плати.
Хоча в ті роки життя в Аргентині була легшим, ніж у Європі, молоді люди опинялися тут на позиції чужаків і осідали на брудних окраїнних кварталах. Незважаючи ні на що, кількість іммігрантів постійно зростала і до 1914 року вже перевищила кількість корінних жителів Буенос-Айреса в співвідношенні три до одного. Приблизно половина тих, що приїхали, була родом з Італії. Близько третини іммігрантів прибули з Іспанії. Ла Бока, старий портовий район Буенос-Айреса, став тим місцем, де селилися більшість італійців. І саме з Ла Бокою пов'язані найяскравіші сторінки в історії танго.
Саме слово "танго", як вважають, має африканське походження і означає "місце зустрічі" або "особливе місце". Однак з цього зовсім не випливає, що і танець танго якось пов'язаний з Африкою. Народженню танго сприяли і кубинська габанера, й іспанська контраданца і афро-аргентинські кандомбе, проте найбільш сильним був вплив мілонги. Слово "мілонга" означає "вечірка" або "фієста". Музика мілонги жива, радісна і навіть весела. Немає сумнівів у тому, що іммігранти з Європи частенько відвідували місцеві танці і перейняли з мілонги деякі па, що стали згодом фігурами танго.
Вихідці з Європи намагалися триматися громадою, хоча і вона часто не рятувала від відчаю і краху. Все це знаходило відображення в піснях, де смуток, самотність і туга змішувалися з надією і прагненням до щастя. Саме з цих пісень у вузьких портових кварталах Буенос-Айреса незабаром і народилося танго.

Переважна більшість вихідців з Європи складали молоді люди – їх було в 50 разів більше, ніж жінок-іммігранток. Ці молоді люди були частими відвідувачами так званих "академіас" – танцювальних шкіл і "прегундінес" – дешевих кафе, де можна було за додаткову плату потанцювати з офіціантками. Вміння добре танцювати ставало життєво необхідним – адже саме таким чином молода людина могла справити на дівчину враження, заслужити її увагу. Відкинувши традиції європейського танцю, молоді іммігранти активно шукали власні шляхи самовираження, створюючи новий танцювальний стиль покликаний підкорити жіноче серце.

Спочатку танго гралося на гітарі, флейті і скрипці. Проте незабаром основним інструментом став бандонеон. Часто говорять, що бандонеон – душа танго і саме танго зобов'язане своєю появою на світ цього "інструмента диявола". Грати на бандонеон було досить складно. Його пронизливе звучання здатне зачепити найтонші струни людської душі, змусити плакати або сміятися, ввести в меланхолію або причастити до безсмертного танцю пристрасті. Бандонеон – музичний інструмент, різновид гармоніки. Названий так на ім'я його винахідника – Генріха Банда. Спочатку використовувався для виконання духовної музики в церквах Німеччини. Наприкінці XIX століття був завезений до Аргентини, де стає головним соло інструментом в оркестрах, що виконують танго. Саме завдяки бандонеону музика аргентинського танго отримала те пронизливо-трепетне звучання, яке залучає до неї стільки прихильників.
Бандонеон супроводжував і виступи співаків, які виконували танго. Завдяки бандонеону в танго перетворювалися мелодії, які зовсім і не писалися спочатку як танго. Яскравий приклад тому – знаменита "La Cumparsita", написана в 1916 році Джерардо Родрігесом як військовий марш. Коли ж "La Cumparsita" перетворилася на танго, вона стала музичним символом всіх карнавалів. Ще одне знамените танго було написано в 1905 році. Це "El Choclo" Анжело Віллольдо. "El Choclo" пережило десятиліття, а в 1950-х роках в новому аранжуванні і під новою назвою "Вогненний поцілунок" надовго увійшов в американські хіт-паради.
Завдяки глибокому звучанню бандонеона танго стало твердіше, напруженіше, ширше, а часом , хоча й не завжди, меланхолійне. Слова, що супроводжували мелодію, виражали заклопотаність стомлених життям людей. Поети, які писали слова для танго, як правило, говорили про долю, випробування, самотність. Була в них і ностальгія за далекою батьківщиною.
Закон про загальне виборче право, прийнятий в 1912 році, не тільки приніс довгоочікувану свободу людям, але і надав новий імпульс розвитку аргентинського танго. Дуже скоро танго перестало бути танцем будинків з околиці і почало завойовувати вищий світ. У всіх фешенебельних районах Буенос-Айреса як гриби після дощу виростали Танго-салони. Потім танець підкорив Північну Америку і докотився до Європи. Танго зазвучало і в Нью-Йорку, і в Лондоні, і в Парижі. Танцюристи танго стрімко входили в моду.
Безкомпромісний, сміливий характер танго не міг не нажити собі ворогів. Вони були людьми дуже авторитетними. Так, паризький кардинал Аметт заявив: "Людина, що вважає себе християнином, не може брати участі у цьому неподобстві".
Римський Папа Бенедикт XI: "Цей грубий, непристойний танець ображає сім'ю і суспільство".
Вільгельм Кайзер поступив простіше. Він видав наказ, що забороняє офіцерам німецької армії танцювати цей "хтивий і обурливий танець", якщо на них одягнений мундир.
У роки Першої світової війни, незважаючи на всі її жахи і страждання, люди не забули про танго. Повітря війни було наповнене не тільки запахом пороху, а й вітром змін. Танго відповідало очікуванням людей, які мріють про свободу, і тому його популярність продовжувала зростати. Нарешті війна закінчилася і танго вступило у свої золоті роки – 1920-і. І якщо вже танго було настільки популярне у Європі та Північній Америці, то що тоді говорити про Буенос-Айрес? Тут за ним буквально сходили з розуму. Деякі музиканти цілком переключилися на вдосконалення танго як музичної форми. Цих людей знав кожен житель , їх імена ставали загальними. Акордеоністи купалися в золоті.

Музиканти та композитори почали в 1960-х роках розробляти "El nuevo Tango" – стиль, розрахований насамперед на слухача, а не на танцюриста. "Нуево Танго" слухали багато. Танцювали одиниці. Танго продовжували грати – вже як концертну музику – в основному оркестри, у тому числі оркестр Освальда Пульезе, причому не тільки в Аргентині, а й за кордоном. У 1980-х цей оркестр здійснив світове гастрольне турне, після чого виник новий інтерес до танго. Нове покоління заново відкрила для себе і цю музику, і цей танець.
***
Говорячи про аргентинське танго неможливо не розповісти про Астора П'яццолли, ім'я якого відомо далеко за межами батьківщини композитора. Його твори грають як музиканти-початківці, так і виконавці світового значення. Він осмілився об'єднати танго з джазом і класикою і дав життя стилю – Nuevo Tango. Аргентина, для якої танго – не лише музика, а й душа, спочатку відкидала того, хто замахнувся на її святиню. Але час усе розставляє на свої місця, і сьогодні композиції Астора П'яццоли улюблені в усьому світі.
У 1985 році йому присвоїли звання почесного громадянина Буенос-Айреса. Він помер у віці 71 року на вершині слави, залишивши величезну спадщину – 750 творів у різних жанрах (концерти, пісні, музика до спектаклів і кінофільмів).
У листопаді 2007 року в Буенос-Айресі був встановлений пам'ятник танго. Це гігантський сталевий бандонеон. За словами Олександра Мітенева, лауреата міжнародних конкурсів, грати на цьому інструменті надзвичайно складно. При наявності двох клавіатур, а їх фактично у бандонеона чотири – одна і та ж кнопка може звучати по-різному при вдиху і видиху хутра. Крім того, можна змінювати звучання рухом коліна ноги, на яку кладеться бандонеон під час виконання. Єдине місце в Європі, де можна отримати систематичні знання в області гри на бандонеоні – це консерваторія в Нідерландах. Саме тому в Європі можна нарахувати лише 15-20 бандонеоністів.

Унікальна можливість насолодитися благородством живого звучання цього рідкісного інструмента, доторкнутися до величної гармонії танго є в наших читачів.
18 червня у п’ятницю о 7:30 вечора в Українському Культурному Осередку (Ukrainian Cultural Center,
2247 W. Chicago Avenue) відбудеться концерт  за участю відомого професійного бандонеоніста Раула Мурена, ансамблю та вокаліста Едуарда Нієнсона (Raul Jaurena with Tangata Ensemble and vocalist Eduardo Nijensohn) за підтримки засновника та директора “Танго21”, професійного хореографа Jorge Niedas &Dinah Grossman.

"Танго? Я його слухаю, і воно мене наповнює!"
                                                       Леопольдо Пресас