“ – Сидить?
– Та хто ж його посадить?
Він же ж пам’ятник!”
                З к-ф “Джентльмени удачі”

Як відомо, найкраща на сьогодні опозиція до чинної влади в Україні – пам’ятники, вінки, громи-блискавки та інші природні явища, здатні демонструвати безсловесний протест. Є підозра, що з прийняттям нового закону про мирні зібрання громадян активність цієї опозиційної групи тільки посилиться. Втім, уже зараз представникам “німої опозиції” доводиться нелегко. Днями один з пам’ятників – монумент воїнам Великої Вітчизняної – взяв та й провалився під землю у прямому сенсі цих слів.

Зрозуміло, у пам’ятника були свої офіційні причини – на шахті ім. Орджонікідзе в Кривому Розі гірники підривали породу. І чи то дали забагато динаміту, чи то просто зорі так зійшлися, але на рівному місці утворилася вирва площею 16 гектарів, глибиною 10 – 80 метрів. Відповідно, все, що було на цих 16-ти гектарах, дружно пішло під землю, зокрема – кілька автомобілів, в одному з яких на той момент сидів працівник Держгірпромнагляду. Ну і братська могила радянських воїнів разом з монументом, біля якого зазвичай збиралися ветерани.
Кажуть, мовляв, фатальний збіг – ну і справді, до Дня Конституції України ще два тижня, гірники з датою трошки прогадали. Хоча, 13 червня – теж досить оригінальна дата…
До житлових будинків вирва, за справді щасливим збігом, не дістала. І, що цікаво: фахівці стверджують, що вирва з часом обвалюватиметься ще більше, але переконують, що до житлових будинків – до яких насправді кілька метрів – яма не дістане. От такі от високоінтелектуальні ями у Кривому Розі… Знають, що у випадку, якби будинки визнали б небезпечними, людей довелося б терміново відселяти, а грошей у бюджеті останнім часом все меншає та й меншає…
За тим же ж самим фатальним збігом за десять днів до цього, під час розгляду законопроекту про засади внутрішньої і зовнішньої політики України у Верховну Раду бабахнула блискавка. Причому того разу там вгорі били прицільно: влучили прямо по куполу, в сесійній залі, де саме напружено працювали депутати, погасло світло. В опозиції відреагували відразу і заявили, що це – знак для Партії регіонів. ПР не послухалася і таки ухвалила закон – з того моменту Україна офіційно не прагне до НАТО і забезпечує вільний розвиток російської мови.
Втім, деякі політики, здається, вже вловили тенденцію і кинулися забезпечувати собі громовідводи і лобі серед пам’ятників. От, для прикладу, екс-альтер-его Віктора Ющенка (пригадуєте, “Балога – це я!”?), екс-голова президентського секретаріату, почесний громадянин міста Мукачево Віктор Балога на власні 600 тисяч гривень проспонсорував відкриття нового пам’ятника на центральній площі міста. За такі немалі гроші пан Балога від щирої душі увіковічнив у бронзі… сажотруса. Так відразу чомусь і лізуть на думку спогади про те, як Віктор Андрійович привселюдно обізвав Віктора Івановича сантехніком… Втім, сажотрус – це зовсім інше діло. Хоча, скульптор скаржився, мовляв, дуже важко йшла справа, ледь собі пальця не відбив у творчому процесі, але таки спонсора не підвів.
“Ідея встановити пам’ятник коминареві народилася ще в дитинстві. Я виріс у селі. У нас, згідно з повір’ям, дотик до ґудзика сажотруса приносить щастя. Коли я зустрічав цю людину, ще будучи маленьким – неодмінно загадував бажання і задумане збувалося... Тепер у кожного жителя Мукачева і гостя нашого міста є можливість вхопитися за ґудзик коминаря, що приносить щастя і здійснення бажань”, – розповідає Балога”.
Закарпаття онлайн
Втім, про те, що ґудзики сажотруса вже давненько підводять Віктора Івановича, вся країна знає. Хоча, можливо, якраз справа була саме в тому, що знайти сажотруса в Києві – справа не така вже й легка. Залишається тільки здогадуватися, якими до блиску відполірованими стануть ґудзики нового пам’ятника, і як часто біля цієї пам’ятки з’являтиметься Віктор Іванович. І що буде, якщо ґудзики таки не виправдають покладених на них високих сподівань? Чи не доведеться проводити демонтаж?

“Я пам’ятник собі…”

В ці ж дні в Києві відбулася набагато сумніша подія – ховали першого голову секретаріату Віктора Ющенка, політика і бізнесмена Олександра Зінченка.
Втім, як політик він останніми роками майже не з’являвся на людях, тим не менш, його останню “великополітичну” телеконференцію добре пам’ятає вся країна. Це саме Зінченко 5 вересня 2005 року вперше заявив в прямому ефірі про корупцію в оточенні українського президента і про надмірну “хапучість” Порошенка, Мартиненка, Третьякова.
Після того було багато чого – про ту ж саму хапучість заявила Тимошенко, після чого її зняли з посади прем’єр-міністра, сварки, вперті заяви Ющенка про “руки, які нічого не крали”…
А Зінченко після того майже пішов з політики, зрештою, йому було куди. Мало хто знав, але Зінченко був не лише бізнесменом і політиком, але й професором, кандидатом фізико-математичних наук, автором низки наукових статей, викладачем КПІ, і навіть володарем чорного поясу з карате. Це йому належали голосні обіцянки залучити до секретаріату президента випускників Гарварду й Оксфорду…
Натомість до секретаріату зрештою прийшов вже згаданий Балога, та сумнозвісний Андрій Кислинський, який, як згодом виявилося, взагалі не мав диплому про вищу освіту…
А українські журналісти тепер майже зі сльозами на очах їздять до ще одного кума Ющенка – Михайла Саакашвілі, у Грузію і, кусаючи лікті, дивляться на їхніх чиновників.
“Люди в адміністрації президента Саакашвілі нагадують персонал транснаціональної компанії на кшталт Procter & Gamble або Philip Morris: усі молоді, багатьом з них до 30, одягнені в джинси й піджаки, легше висловлюються англійською, ніж російською.
“У нас в уряді всього дві людини, яким понад 40, – пояснює Саакашвілі. – І майже усі якийсь час жили за кордоном”. Прес-секретар Саакашвілі вчилася в Лондоні, його асистент виросла у Ванкувері.
Тамара Ковзірідзе, радник прем’єр-міністра Грузії, розповідає, що кількість чиновників було скорочено в 20 разів, а зарплати решти підняті в 15 разів. Зараз зарплати в міністерствах починаються з позначки в $600. На зміну пострадянським чиновникам прийшли молоді люди із приватних компаній і неурядових організацій, багато хто з них учився за кордоном. Сама Ковзірідзе, яка періодично вставляє в російську мову англійські слова, училася в Бельгії й Німеччині.

“Вражає, що при владі в Грузії стоять молоді, некорумповані, сучасні люди зі знанням іноземних мов, – каже Олексій Гарань, професор політології Національного університету Києво-Могилянської академії. – І в цьому сенсі це разючий контраст з Україною”.
Грузинська молодь за шість років перетворила злиденну кавказьку республіку, керовану злодіями в законі, у економіку, яка бурхливо розвивається, з амбіціями Сінгапуру й Гонконгу.
Західні експерти одностайні: грузинські реформи безпрецедентні.
У рейтингу легкості ведення бізнесу, який щороку випускає Всесвітній банк, Грузія з незавидної компанії країн колишнього СРСР цього року злетіла на 11-е місце у світі, випередила Фінляндію, Швецію і Японію.”
Кореспондент.net
Українським журналістам, які їздили до Грузії, не позаздриш: вони, як ніхто інший, розуміють, що таким самим шляхом могла б піти й Україна – якби бажанням залучити до влади розумну молодь переймався не тільки Зінченко.
А їздять до Грузії часто – від сюжетів-порівнянь, як працюють державні служби в Україні і в Грузії, просто сплакатися можна. Мабуть чи не єдиний кум Ющенка, якого в Україні так часто й від щирого серця хвалять.
Втім, спроба набрати до СП талановиту молодь – не єдиний талановито продуманий проект Зінченка, який “загнувся” відразу після його відходу від справ. Свого часу Зінченко заснував найпопулярніший український сайт “Оглядач” – але після приходу нового власника сайт поволі перетворився на “жовтий” ресурс середньої популярності.
Однак мабуть найвідомішим проектом Зінченка є телеканал “Інтер”. Зінченко ніколи не був його головним власникам – на відміну від багатьох своїх колег по комсомолу, на кшталт Тигіпка, він за часи перших років Незалежності не вирізнявся підвищеною тягою до прихватизації. Він просто був хорошим організатором – зрештою, чого ще чекати від людини, яка була головою виконкому координаційної ради ЦК ВЛКСМ. До речі, під час серпневого путчу 91-го, він прийшов до Білого дому, засудив путч і підтримав захисників. Під заявою від ВЛКСМ з осудом дії ГКЧП стояв підпис саме Зінченка, інші керівники комсомолу тоді вже розбіглися. Саме він був керівником комісії, котра розформовувала ВЛКСМ з його величезним майном, і, за бажання, міг би прихватизувати собі чималий шматок. Однак – не зробив того.
Під час комсомольської роботи в Москві мав хороші стосунки з Владом Лістьєвим, з організаторами тоді відомої на весь Союз програми “Взгляд”. Там і роздивився, як працює справді якісна журналістика.
Організований ним телеканал “Інтер” дуже швидко став найкращим телеканалом України, після чого його друзі досить швидко вижили його з каналу без копійки в кишені. Саме тоді виявилося, що Зінченко хворий на рак. Один з колишніх друзів, не остання тоді людина в українській політиці, таки допоміг грошима – а згодом ображався, мовляв, як то так, ми йому помогли лікуватися, а він пішов в опозицію?!
Згодом телеканал перекочував з рук друзів Зінченка – і зараз перебуває у власності голови СБУ Валерія Хорошковського, і навколо цього телеканалу наразі розгоряється черговий скандал.
Точніше, не так навколо “Інтеру”, як навколо опозиційних 5-го каналу та каналу TВі: “Інтер” через суд відібрав у цих опозиційних каналів частоти. Ну, не змогли в суді відмовити Хорошковському, який, між іншим, не тільки голова СБУ, а й член Вищої Ради юстиції. За словами голови Верховного суду Василя Онопенка, зі згаданої Ради частенько телефонують суддям з вказівками, як вирішувати ту чи іншу справу, і погрозами “відірвати голову”. Останнє, з врахуванням долі Гонгадзе, можна вважати не зовсім метафорою…
Про всі ці речі Онопенко розповідав в ефірі 5-го каналу, котрий поки що працює. Де будуть скаржитися опозиційно налаштовані громадяни, якщо більш-менш опозиційні канали таки закриють – важко сказати. Лишається хіба інтернет. Та й то – особливо скаржитися нема кому, і нема кого закликати – он в Одесі вже місцева влада згадує старі радянські закони, за якими учасників “неліцензованих” мітингів або штрафують, або садять за грати на півроку…
Втім, лишаються ще пам’ятники та вінки, які, як відомо, і без телевізора знають, хто кому що і за скільки. І, що головне: хто ж їх посадить?
P.S. До слова, Кий і Хорив, засновники Києва, котрі впали з постаменту перед інавгурацією Януковича, вже повернулися, і перебувають на бойовому посту, тобто, на постаменті.