rss
11/23/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Дефіцит бюджету-2010 іде на світовий рекорд

Віктор Пинзеник працює в українських урядах з 1991 року – міністром економіки, віце-прем’єром, нарешті – міністром фінансів. З останньої посади Пинзеник гучно пішов у лютому 2009 року, після появи у пресі його листа до Юлії Тимошенко, в якому він передрікав Україні дефолт. При цьому в “новому” економічному курсі нинішньої влади екс-міністр не бачить нічого нового…

Вікторе Михайловичу, коли ви йшли з Кабміну Тимошенко, ви мотивували це неможливістю виконувати той бюджет, який був тоді виписаний урядом. Якби ви були міністром фінансів зараз, ви взялися би за виконання Бюджету-2010?
Ні. Не було б навіть мого підпису на цьому документі.
Чому?
Тому що цей бюджет ідеологічно нічим не відрізняється від бюджету 2009 року, який став причиною моєї відставки
Тобто?
“Вірний курс” продовжують нові ленінці... Бюджет має ті самі проблеми, які мав попередній. Тобто не реагує на серйозне погіршення ситуації і надалі продовжує тягнути країну до ускладнення проблем через величезний дефіцит бюджету. Він нереальний за доходами– цифри доходів є завищеними.
Цифри назвете?
Можемо зробити елементарні прикидки. Цьогоріч закладено у загальний фонд 218,7 мільярдів гривень доходів, а минулого року було 156,5.
Я при цьому зняв з минулого року ті доходи, які зараз цей уряд правильно переніс уже в дефіцит. І у зв’язку з цим, як ви помітили, відбулася корекція боргу, бо попередній уряд зарахував продаж спеціальних прав запозичень (СПЗ) МВФ у доходи бюджету.
Цей уряд уже зарахував їх до дефіциту, тому сума боргу збільшилась, у звітності Мінфіну вже значиться цифра не 301,4 мільярди, а 316,9 млрд.
Спецправа запозичень Міжнародного валютного фонду – це взагалі дуже цікава тема. Ви для себе розуміли з самого початку, що це таке?
Ні.
Цікаво. Наприклад, Юлія Володимирівна тоді вжила публічно термін “дивіденди”, які ми нібито отримали за нашу участь у МВФ.
Що це неправда, я знав одразу, від самого початку.
А де правда?
Я розбирався спеціально у цій темі. Для мене це було певним відкриттям.
Виявляється, МВФ має певні функції Центрального банку. Зокрема, право “придумувати гроші”. Випуск СПЗ– це “придумування грошей”. От минулого року проскочило повідомлення про додаткову емісію в двісті п’ятдесят мільярдів СПЗ. По суті, це емісія папірців.
СПЗ вираховуються на долари США...
Так. Тоді називалася цифра в доларах. Але Спеціальні права запозичень – це трошки інше, ніж долар.
Ці Спеціальні права діляться між країнами-учасницями МВФ. Україна в тому числі отримала два мільярди з гаком. Але ж важливо не папірці мати, а монетизувати їх!
Валютний фонд має певні домовленості з центральними банками інших країн про монетизацію цих паперів (викуп). Можливий і продаж СПЗ іншому члену МВФ. Але є й зобов’язання зворотного викупу цих зобов’язань. Тобто минулого року відбувся продаж активів. Це як приватизація, яка не включається у доходи, а є джерелом фінансування дефіциту бюджету.
А потім країна повинна їх викупити за “живі” гроші?
Так. Це все одно, що продається Одеський припортовий завод, який не є доходами бюджету. Тобто ніякими дивідендами і ніякими доходами бюджету це не було.
Це був ресурс фінансування. Але це мало бути відбито в розділі фінансування дефіциту бюджету. Адже по суті це боргові зобов’язання, і уряд правильно зарахував їх зараз у борг.
Повернімось до проблеми дефіциту Бюджету-2010. 156 і 218 мільярдів– це 40 % зростання. Погляньмо на динаміку виконання бюджету першого кварталу: 34,5 мільярди загальний фонд отримав минулого року, а цього року – 39.
Чи збільшились цифри на 40 %? Хоча треба додатково врахувати одну обставину: цього року не повертають ПДВ.
Уряд Тимошенко звинувачували в тому, що вона теж не мала такої звички.
Давайте подивимось. Сім мільярдів за перший квартал– це повернення ПДВ у першому кварталі двох попередніх років. Порівняно тільки перший квартал. Тобто в цьому році повернуто лише 3,9 млрд. грн, а це означає, що в доходах стоїть цифра, яка не є доходом.

 

Title 

 

Я зробив корекцію на приріст невідшкодованого ПДВ, і доходи виявляються на 6 % меншими, ніж минулого року. І от наступний малюнок. Цей малюнок показує, які були б доходи бюджету, якби ПДВ відшкодували на рівні минулого року.

 

Title 

 

Що це означає?
Це означає, що бюджет стільки доходів не отримає, їх буде на тридцять мільярдів менше. Тому зараз спробуємо оцінити реальний дефіцит бюджету. У нинішньому бюджеті закладено дефіцит 57,7 мільярдів – але показано тільки частину дефіциту! А там є й друга частина, тільки вона чомусь не називається дефіцитом.
А як?
Вона називається “дефіцитом фінансування”. Тобто насправді дефіцит бюджету зростає ще на тридцять з половиною мільярдів гривень. Це – кошти на рекапіталізацію банків. Плюс тридцять мільярдів – приховані нереальні доходи.
Але, крім того, у нас з’явився ще й “сюрприз” у видатках.
Для того, щоб оцінити дефіцит, потрібно знати суму видатків. А вона плаваюча. Поряд із зафіксованою цифрою, п’ять статей Закону про держбюджет-2010 дозволяють збільшувати розмір видатків з автоматичною корекцією дефіциту та державного боргу і запозичень!
Я можу назвати ці статті. На відшкодування ПДВ, на перевищення сум, які отримують від міжнародних фінансових організацій понад враховані в бюджеті.
Тобто ці суми не враховані у видатках, їх хочуть понадпланово використати понад суми, затверджені у бюджеті. А це – додатковий дефіцит.
Далі, на запит ЦВК можуть бути збільшені суми порівняно з затвердженими законом про бюджет.
На запит ЦВК – це на місцеві вибори?
Думаю, що за цим стоїть політичне рішення про можливість проведення місцевих виборів восени, і для цього лазівку закладено.
Далі, додатково на аграрний фонд може бути спрямовано до п’яти мільярдів. Тобто тут теж є ресурс дефіциту.
Ще один прихований дефіцит – у газі. Ціна ж газу та сама, що й минулого року. А минулого року виплати за газ потягнули тридцять мільярдів. В цьогорічному бюджеті закладено сімсот мільйонів реальних коштів на покриття фінансування НАК “Нафтогаз”.
Формально ще 3,3 млрд. грн. закладено, але там запис “людською мовою” звучатиме так– нехай “Нафтогаз” заплатить, а ми йому повернемо.
Ну так нинішня влада професіоналів ніколи не приховувала, що НАК “Нафтогаз” повинен не отримувати гроші з бюджету, а, навпаки, давати їх.
Звичайно, але за однієї умови– що ціни на газ відповідають хоча б цінам закупівлі. А нині, по суті, “Нафтогазу” пропонують закрити дефіцит за рахунок самого себе. А це теж прихований дефіцит бюджету. Бо якби було передбачено підвищення цін, то можна було б говорити про зменшення дірки.
Отже, давайте порахуємо: 58 мрлд. грн. плюс 30,5 – це вже майже 90. Плюс 30– доходи, разом 120, плюс 30 “Нафтогаз”… Апетити по перевищенню видатків оцінити дуже важко. Окреслимо цю суму приблизно 20 млрд. І отримаємо загальну суму дефіциту – близько 170 млрд., 15-16% ВВП. А є ще сорок п’ять мільярдів державних гарантій по кредитах. Виходимо на дуже сумну траєкторію…
Це навіть гірше, ніж у кризовій Греції.
Так. Сумно, але думаю, що це – світовий рекорд.
Країну надалі втягують у проблеми боргу. Але суми, якими ми зараз оперуємо, неможливо покрити за рахунок запозичень. Тут дуже серйозний ризик для підключення Національного банку України для фінансування дефіциту.
Те, що називається “друкарський верстат”?
Так. А в нас і так монетизація йде досить швидко.
Уряд не мав боргу перед Нацбанком на початок 2008 р. Сімдесят два мільярди– це участь Національного банку на сьогоднішній день у покритті дефіциту бюджету. Минулого року під дефіцит бюджету емісію було проведено на сорок два мільярди гривень.
Суспільство цього ще не відчуло, бо паралельно йшов процес вилучення грошей– Нацбанк продавав долари.
Зараз ситуація змінилася – Нацбанк не продає долари, а купує. Тобто додатково робить емісію під викуп долара.
Чим це пояснюється?
Курс зробив свою лікувальну справу– сальдо торгівлі поліпшується. Курс заохотив експорт і пригнітив імпорт, тобто це говорить, що причин, які призвели до девальвації, вже майже немає. Причина зараз лежить тільки в площині дефіциту бюджету.
Тобто завтра з’являться зайві гривні, які будуть шукати свого призначення. А його немає. Тоді ці гроші можуть вилитися в курс та інфляцію.
Є таке абстрактне запитання: чому зараз уряд діє так само, як і попередній, з яким вони так несамовито боролися та критикували? Це означає, що виходу насправді немає? Це означає, що у нас дуже вузький коридор можливостей?
У мене складається відчуття, що нинішня влада не розуміє ситуації. Дуже важко знайти логіку у прийнятті такого бюджету. Це свідчить, що у влади немає відчуття проблем, які стоять перед країною.
На додаток потрібно згадати ще про одну проблему, яка залишилися поза увагою. Цей уряд піднімає оклади у бюджетній сфері на 43 %. І це при зростанні економіки на 3,7 %?! Це вже проблема для обмінного курсу незалежно від дірки дефіциту бюджету. Бо покрити таке зростання можуть тільки імпорт і споживчі ціни.
Уряд не ввів у повному обсязі закон про соціальні стандарти, але зробив істотне зростання мінімальної тарифної ставки. Тоді як треба було ввести доплати і утримати на стабільному рівні стандарти тих людей, які перебувають на межі прожиткового мінімуму. (Індексувати на інфляцію). Однак, уряд вчинив інакше і створив додаткові серйозні проблеми для макроекономічної стабільності.
Є ще такий прекрасний орган, який зветься Пенсійним фондом. Якщо я правильно розумію, вже саме по собі підвищення за тарифною сіткою збільшує ту дірку, яка у нас і так є у Пенсійному фонді. У нас взагалі є якийсь вихід з нинішніх дірок?
Звичайно.
Наприклад.

Я вже не раз говорив, що нинішні дискусії нагадують мені дев’яності роки – “Приреченість: ми не можемо без друкарського верстату…” І тоді причина була в дефіциті бюджету. Дискутували до тих пір, поки не приперло так, що довелося приймати абсолютно очевидні рішення– скорочувати дефіцит бюджету. І їх прийняли. Життя змусило прийняти.
Для прикладу, 315 мільярдів гривень боргу приблизно під 10%– це тридцять мільярдів гривень тільки на обслуговування відсотків. На перше січня 2010 року державний борг становить 316,9 мільярд. А на перше квітня борг країни вже 327 мільярдів… Найстрашнішим є не розміри боргу, а стрімке нарощування його. Така стрімка динаміка свідчить про величезну дірку, яка починає самовідтворюватися. І чим пізніше зреагувати, тим більше видатків треба скорочувати.
Ви говорили про те, що треба застосовувати класичні заходи– просто скорочувати видатки бюджету.
Звичайно.
А на що їх урізати? І так усе недофінансується…
Проблема не в тому, що хтось поставив мету скоротити видатки– платити немає чим. І сума дефіциту – не мільярд, не десять, а трьохзначне число мільярдів. Як чинять у таких випадках? Якби це була разова проблема, можна позичити. Але зараз це – базова проблема. Самовідтворювана. Вона не зникне сама по собі.
Бюджет країни нічим не відрізняється від бюджету компанії, чи бюджету кожної сім’ї: немає грошей– треба скорочувати видатки. Звичайно, не можна зачепити ті видатки, які пов’язані з утриманням мінімальних соціальних стандартів. Інакше кажучи, не можуть бути зачеплені ті верстви населення, які живуть на межі.
Прожитковий рівень має індексуватися на інфляцію. Але у кризовий період цього не можна зробити для всіх. Криза – прекрасний привід повернутися до розв’язання системних проблем:
“Нафтогаз”– досить платити бідним за споживання газу заможними. Друга дірка– це пенсійні проблеми. Тут теж треба шукати рішення, і воно теж є.
Ви хочете сказати про супервисокі пенсії для екс-міністрів та депутатів, які намагався скасувати уряд Тимошенко, але за поданням депутатів Партій регіонів залишив Конституційний суд?
Проблема в тому, що вона висока не тому, що в людини були велика зарплата та відрахування з неї, а тому, що пенсія не пов’язана із зарплатою. Або інакше пов’язана. Наприклад, для всіх пенсіонерів пенсії нараховуються на розмір заробітної плати, яку вони отримували у свій час. Логічно, зрозуміло. А для “обраних” пенсіонерів обраховується по заробітку, встановленому ЗАРАЗ для аналогічної категорії працівників.
Класичний приклад депутатів. Колись зарплата депутатів була 500 гривень, і пенсію їм призначали в 450 грн. А зараз у цього самого пенсіонера пенсія індексована на зарплату нинішнього депутата!
Дискримінація полягає і в неоднаковому призначенні пенсій. Пересічний громадянин – пенсіонер не може отримати пенсію в 90 % заробітку, бо для цього він повинен мати трудовий стаж 70 років.
Це треба усувати, всі люди мають бути рівними. Рівними не в розмірі пенсії, а в правилах призначення її. Рівність перед законом– це основа з основ будь-якого суспільства. А чи нормально, що у країні для деяких категорій не існує однакового пенсійного віку взагалі?
З цього приводу в суспільстві існує досить велика дискусія, тому що, наприклад, в ту саму міліцію, армію – якби не така можливість раннього виходу на пенсію – ніхто працювати не пішов би.
Що таке пенсія? Це спосіб підтримати людину, коли вона нездатна працювати. Тому відповідь на проблему, яку ви ставите, не можна шукати в неправильних інструментах.
Правильний інструмент– зарплата. Тобто якщо ви хочете залучити людину до роботи, ви зарплатою маєте це робити, а не через те, що годинник інакше йде.
Питання загального пенсійного віку, на жаль, теж стоїть. Бо тут є дилема між тим, якою буде пенсія. Чим вищий пенсійний вік, тим більший розмір пенсії суспільство здатне платити. Адже сто відсотків бюджету формують громадяни України. Не має значення, хто сплачує податок: джерелом його сплати є наша кишеня. А якщо кишеня не дозволяє робити такі виплати, значить, треба розставити пріоритети...
Тобто країна не може уникнути на відповіді на ці питання, бо настане день, коли ніхто не позичить ні копійки. І що, включать друкарський верстат? Тоді повернуться до дев’яностих років, до спаду економіки, пов’язаного вже з іншою причиною– з падінням купівельної здатності.
Відомо, що ви під час роботи в уряді Тимошенко активно виступали проти нинішньої системи пільг, але не знайшли особливого розуміння. Що там сталося?
Я провів у Держбюджеті 2008 року норму, коли пільги прив’язуються до доходів. Тобто, зі зростанням доходів поступово відсіювати та позбавляти пільг узагалі.
Це було правильне рішення, бо в нас дуже багато таких пільгових програм. Скажімо, програма допомоги при народженні дитини. Вона має бути пов’язана з доходами. Навіщо багатій людині ця допомога?
Але ця норма не запрацювала, тому що уряд, в якому я працював, відмовився приймати постанову.
Варто задуматися і над питанням безоплатного харчування.
Мені здається, окрім “Феофанії” та деяких інших закритих відомчих закладів, зараз немає лікарень, де пацієнт може вижити за рахунок цього “пільгового” харчування...
Але є передбачені на це гроші в бюджеті. Я спокійно реагую, коли малозабезпечена людина безкоштовно харчується, перебуваючи у лікарні. Але чому я, потрапляючи у лікарню, маю право на таке саме безплатне харчування? Сьогодні я сам оплачую своє харчування, а завтра йду в лікарню, і мене чомусь має годувати пересічний пенсіонер. Чому?
Ще приклад – безплатні підручники. Я все одно своїй дитині купую їх на Петрівці. А гроші на це йдуть з бюджету.
Чому не поділити? Малозабезпеченій сім’ї зберегти безкоштовні послуги, а решта– повинні оплачувати харчування чи навчання своїх дітей самі.
Давайте перейдемо до адміністративної реформи. В нинішньому уряді – найбільша в нашій історії кількість віце-прем’єрів. Як вам подобається робота, скажімо, “економічного” віце Тігіпка?
Сьогодні уряд такий незграбний, що може тільки заважати сам собі. Бо насправді Уряду не потрібно 29 міністрів, не потрібно по 10-12 заступників.
У 2005 році, коли я прийшов у Мінфін, було 8 заступників міністра. В мене залишилося 5, бо іншим не було місця. Вони б просто заважали.
Справа тут не тільки в економії видатків. Це – структура управління. Я взагалі вважаю, що інститут віце-прем’єрів – рудимент радянських часів. Це взагалі незрозумілий інститут, це, по суті, міністр без портфеля.
Але відомо й таке: Віктор Пинзеник, віце-прем’єр-міністр, міністр економіки України.
Це не означає, що це правильно. Мають бути міністри на чолі з першим міністром, який називається прем’єр-міністр. Все.
Ви задали запитання по віце-прем’єру з економіки. Але ось питання: хто керує економікою?
Якщо віце-прем’єр, тоді для чого міністр економіки? Якщо міністр економіки, для чого віце-прем’єр?
Плюс сама економіка. Хіба промисловість – не економіка? Хіба енергетика – не економіка? Вугільна промисловість – не економіка? ЖКГ – не економіка? Будівництво – не економіка? Тоді скільки у нас людей відповідають за економіку?
Насправді це значить, що немає стрункої вертикалі. Бо струнка вертикаль потребує правил і процедур. У виконавчій владі мають бути чітко розмежовані повноваження.
У нас зараз є прем’єр, є підлеглі– міністри... А от далі вже існують сотні інститутів, які нікому не підпорядковані.
Наприклад, Податкова– інститут влади, який не має відношення до влади. Є запис, що Податкова підпорядкована Кабінету Міністрів… Колегіальному органу! Кабінет Міністрів – я образно називаю зборами трудового колективу. Як можна зборам трудового колективу підпорядковувати ДПА? Кому?
Ну, ще не було міністра фінансів, котрий не вимагав би підпорядкувати йому Податкову…
Правильно! Бо як же тоді Мінфіну відповідати за наповнення бюджету? Повинні бути інструменти.
Перший інструмент– податкова, другий– митниця. Джерелами покриття дефіциту є також позика– це компетенція Мінфіну, приватизація – вона часто зазначена як джерело надходжень у Законі про бюджет. Я відповідаю за отримання в бюджет десяти мільярдів від приватизації, а Фонд державного майна може сказати, що йому все одно там, що Мінфін хоче? Але ж це норма закону! І як я можу відповідати за функцію, якщо мені обрізали руки?
Для того, щоб нести відповідальність за виконання бюджету, треба мати повноваження. Це стосується не тільки бюджету. Багато однорідних функцій взагалі розмито по міністерствах. Той же Мінфін виконує функції, які не мають відношення до Міністерства фінансів.
Наприклад?
Освіта. І це не тільки Мінфін. У нас всі міністерства виконують функції Міністерства освіти, і кожен будує свою імперію... Слава Богу, міністерств охорони здоров’я у нас не двадцять п’ять. Але як можна побудувати єдину логіку розвитку медицини, коли у неї десять господарів?
Це ті питання, які я в 2006 році намагався почати вирішувати, я ці дискусії вів на засіданнях уряду, і навіть підготував деякі рішення.
Перший крок мені вдалося зробити. Ми різко скоротили кількість розпорядників бюджетних коштів. Не може бути розпорядником не міністерство. Був проект постанови по освіті – усі вузи віддати в єдине управління– Міністерству освіти, бо це його функція. Так само, як із лікарнями. На жаль, вони залишилися тільки проектами.
Згадаймо Бюджет-2009. Вікторе Михайловичу, як могло статися, що, як ви твердите, проект Закону про бюджет “пройшов повз міністра фінансів”?
Бо міністр фінансів не подавав бюджет. Там мого підпису не було.
А постанова уряду про подання законопроекту до ВР?
Постанови немає, є рішення про схвалення. Тобто я не підписався під цим бюджетом, але він розглядався
Нетактовне запитання: коли ви пішли з уряду, в. о. міністра пан Уманський, ваш заступник до того, на вашу думку, добре справлявся з роботою?
Я думаю, що нашої розмови достатньо для того, щоб зрозуміти, що проблеми не в Мінфіні. Не там потрібно шукати проблеми.
Якщо без міністра фінансів приймається бюджет... Міністерство фінансів прекрасно розуміло, що такий бюджет не мав права на існування… У мене не було дискусії всередині колективу. Більше того, було навіть серйозне розчарування людей, коли їх змушували робити те, що вони не вважали правильним…
Незгодних, як ви кажете, було багато – проте чомусь пішли з уряду тільки ви?
Я пішов. Бо міністром фінансів був я, а не мої підлеглі.
Ви вже виступали в пресі з приводу Харківських угод, і ваша думка зводиться до того, що насправді ми прибутку не отримали…
Що сталося в Харкові? За право платити європейську ціну на газ ми заплатили чотири мільярди доларів.
Звідки така цифра?
Саме чотири мільярди– це сплата за оренду базування в Криму Чорноморського флоту Росії. Тобто по суті визнано, що недоплата – чотири мільярди. Цю суму ми платимо за те, щоб платити стільки щомісячно за газ, скільки платить Європа. То що можна сказати про таку угоду?
Проблема криється в угодах від 19 січня.
Юрій Єхануров у  сказав, що відбулася, як він висловився, двоходівка, коли спочатку було “вирито яму” угодами від 19 січня 2009 року, і вже тоді було зрозуміло, що Україні рано чи пізно доведеться чимось поступатися. Ви поділяєте таку оцінку?
Я не скажу, що легко було вирулити з цієї ситуації.
Але можна було?
Дуже непросто, але можна. Там же базові питання були порушені, коли укладалася угода.
От вимога РАО “Газпром” для мене зрозуміла: чому ми маємо продавати українцям газ дешевше, ніж Європі. Але тоді зрозуміла мала би бути й позиція України– чому ми маємо транспортувати газ дешевше, ніж у Європі?
Друге – чотириста п’ятдесят доларів – це ціна, яка включає вартість доставки газу до Італії. Це додаткові 2,5 тисячі кілометрів. Причому це пікове значення ціни, це тоді, коли ціни були найвищі.
Якщо взяти, що ставка транзиту була навіть у Словаччині 4,7 доларів за 100 кубометрів на тисячу км, то італійська ціна для нас мала би бути 332 долари за тисячу кубометрів. Якщо зараз зробити корекцію під 332 долари на індекси цін на газойль і мазут, то те, що ми отримали – це те, що ми мали би платити й так!
Чого ви чекаєте від Медвєдєва в економічному плані?
Деякі заяви мене тривожать.
Наприклад, щодо газотранспортної системи, яку називають “трубою”. Мене не дивує, коли це звучить з боку російської сторони, але коли це звучить з боку українського прем’єра, дивує. Бо головна цінність ГТС України– це сховища – найцінніший об’єкт.
Я вже не раз на цьому наголошую. Ніякими трубами обійти Україну неможливо, бо видобуток газу та його споживання розбігається в сезонах. Закачують газ у газосховища влітку, а транспортуємо ми споживачам взимку.
Тільки Україна має такі сховища, розташовані біля споживачів. Тому функцію акумуляції зайвого газу, який нікому не потрібен влітку, не може виконувати ніхто окрім нас. Тобто це унікальна характеристика української газотранспортної системи.
І що вас тривожить у можливих угодах у цьому контексті?
У нас інтереси різні, і вони не співпадають. Тому що неможливо поєднати інтереси продавця газу, завдання якого заплатити найменше за транзит, і інтереси транзитера, чиї інтереси абсолютно протилежні. Тим паче – в рамках спільного володіння. Сподіваюся, люди розуміють, що таке акціонерне товариство. І що таке – його рішення.
Ви говорите про ідею злиття “Газпрому” з “Нафтогазом”?
Так, про злиття. Бо воно означає просто віддати безкоштовно “Нафтогаз”. Безплатно. Чому безплатно? Тому що рішення будуть прийматися голосами тих, хто має більше активів, хто власності має більше.
Я за те, щоб шукати розумний компроміс. Тобто я мотив російського “Газпрому” розумію, але хочу, щоб розуміли й наші мотиви, і щоб їх відстоювали. І в мене претензії до української сторони, а не до російської.
У цьому зв’язку, ви в Комітет захисту України входити не збираєтеся?
Я не розумію поки що, що цей комітет збирається робити. Хоча я не виключаю, що коли події будуть розгортатися подібним чином, то позиції багатьох людей мають консолідуватися. Але консолідація, очевидно, тут буде не з приводу якоїсь фігури, а з приводу протидії тому, що може відбуватися в Україні.

 
Олександр Михельсон, “Главред”

 

Іржі Шедіві: Реалізація Україною програми з набуття членства в НАТО і одночасне небажання вступати в Альянс є безпрецедентним

“Спроби СБУ тиснути на нас свідчать про страх влади”...

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com