Україно!
Ти для мене книга
Прабатьків моїх, Спадщина
слов’янська, Дніпрова,
З Мазепи, з Веделя.
Ти втішаєш і хвилюєш,
Ти з колін підносиш –
Для людей,
Для життя,
Для хліба,
Для краси.

Ці рядки поезії належать Ірині Сеник. В одному із своїх листів до приятельки Ніни Вірченко поетеса писала: “Матеріяльна сторінка життя ніколи не грала у мене ролі, я майже ніколи не даю переваги тим аспектам життя, яким заклопотана добра половина людства. Для мене мета життя – творити добро! Для мене насолода – це квіти, поезії, вишивки...”
Ірина Сеник – жінка-борець, Героїня України (це звання присвоєно у травні 1996р.), одна із 100 Героїв світу, визнаних на з’їзді Світової Федерації Українських Жіночих Організацій 1998р. у США, найдовгостроковіший політв’язень-жінка (34 роки в’язниць, таборів і заслань), талановита поетеса, громадський діяч, Заслужений майстер народної творчості України, почесна громадянка міст Борислава і Львова. Вона жила Україною і для України.

Доповідач: мисткиня Марія Рипан (Торонто, Канада)

Мені наснилася калина
Над бистроплинним плесом Прута.
Мені наснилась Батьківщина,
Неначе церква незабута.
Мені наснились тихі верби
Із щирим шепотом молитви
Мені наснились древні герби
Князів і воїв славні битви.
Мені наснилося Майбутнє,
Віків розгойдана колиска...
Та раптом дійсність так відчутно
Згасила сну нічного зблиски.

Каторжні роки і хвороба не знищили життєлюбної дівчини. Вона мріяла про велику любов, писала ліричні вірші, малювала. І вишивала, бо це було її потребою, її диханням. Посестра Надія Світлична згадувала:”Коли після важкої операції на хребті професор Коренєв у Ленінграді заборонив їй вишивати (вона мусила лежати нерухомо в гіпсі),– Орися сказала йому: “Або вишиватиму, або помру”, і професор поступився перед впертістю дивної пацієнтки.Вона вишивала лежачи і вижила, хоч потім ще рік була в гіпсі, кілька років ходила з милицями і на все життя лишилась інвалідом (“Сувій полотна”).Під час арешту, у листопаді 1972 року, у неї вилучили торбинку з незакінченою сукнею. Орися оголосила голодовку і домоглася свого. Вишила ту суконку, сидячи на параші (це було найбільш освітлене місце в камері). У таборі Орися прикрасила барак вишиванками на мішковині, яку давали для миття підлоги. Дівчата зносили до неї найменші клаптики– із них виходили дивовижні мініатюри і вишивані закладки для книжок, дитячі обереги й пам’ятні монограми-екслібриси. Коли дівчата відмовились почепити “нагрудні відзнаки” (прізвище і стаття Карного Кодексу), Орися вишила всім по два комірці: “Щоб паршивці орієнтувались, хто ми”.

О, Ти, Мадонно із Мадонн,
Яка пройшла крізь всі Голгофи,
Тобі кладу, як квіти, строфи
Моїх зажурених пісень
Часом здається, життя – сон,
Який ніколи не відсниться,
О, Ти, Мадонно їз Мадонн,
Нехай ім’я Твоє святиться.

Поетичні рядки поетеси Ірини Сеник, присвячені величі Жінки-Українки, сьогодні, є посвятою самій Ірині Сеник, та усім героїням, які снили волею України. Цю жінку вивищувала мужність, гордість за приналежність до української нації, шляхетність, любов до людей та рідної землі.

Світами, світами, світами
Зажурлива думка летить,
Для рідної Мами, для Мами
Свічка тремтлива горить.
Надіє! Гори полум’яно,
Віро! Мене не покинь,
Любове моя! Моя Мамо
Будь завжди зі мною. Амінь.

В глибокій пошані Львів схилив голову перед своєю донькою. До її могили на Личаківському цвинтарі не заростає стежка пам’яті від жовтня 2009 року, відколи її земна мандрівка перенеслася у кращі світи. Вона народилася 8 червня 1926 року у Львові, в сім’ї колишнього січового стрільця Михайла Сеника. Навчалася в приватній школі “Рідна школа” ім. короля Данила та ім. Тараса Шевченка, гімназії ім. Іллі та Іванни Кокорудзів. З 1938 року – член юнацької організації ОУН. В 1941 році склала присягу на вірність ОУН. Працювала в Митрополичій Консисторії на Святоюрській горі у отця-канцлера Галянта з 1943 року. В період з 1944 по 1945 рік навчалася на філологічному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка, в стінах якого й була заарештована 11 грудня 1945 року. В березні 1946 р. засуджена на 10 років таборів, 5 років позбавлення прав і довічного сибірського заслання. Реченець відбувала в сьомому спецзаозерному таборі Іркутської області. З 1955 по 1968 рік перебувала на засланні в Анжеро-Судженську, Кемеровської області.В Новокузнецьку в 1956 році екстерном здала курс медичного училища. Диплом отримала з відзнакою. У 1968 році повернулася в Івано-Франківськ, в якому проживала і працювала в хірургічному відділі протитуберкульозної лікарні до 1972 року. 17 листопада 1972 року Ірина Сеник була вдруге заарештована та засуджена за ст. 62 п.2 та ст.26 до 6 років таборів суворого режиму: табір 385/3-4 Барешево, Теньгушевського району, Мордовія та 5 років заслання: Уш-Тобе, Талди-Курганської обл. Казахської РСР. Визнана судом (26.01.1973 р.) особливо небезпечною рецидивісткою. В лютому 1979 року стає членом Української Гельсінської Групи. 17 серпня 1983 року була звільнена без права проживання в обласних центрах. Поселилася в м. Бориславі на 101 км від Львова, де проживала до відходу у вічність.

 Фотоальбом Ірини Сеник “Біла Айстра Любови”

Зелен барвінку нарвала Доля,
Щоби сплітати вінки мерщій
Кетяг калини кинула Воля
На вівтар спраглих моїх надій.
Ніжний барвінку, гожа калино,
Впала дорога до моїх ніг.
Вами пишалась завжди Україна –
То ж заквітчайте і мій поріг.

Між рядками цього скромного життєпису Ірини Сеник можна писати багато сторінок боротьби, праці для добра людей, і ще додати поетичне слово, яке приходило з мережанням хрестів на полотні. Вишколена ОУН, пам’ятала, що “ані грозьби, ані просьби не приневолять зрадити”… Зайди, чужинці катували, принижували, зводили зі світу, а потім покарали… “за зраду Батьківщини”. Якої Батьківщини? Своєї вона не зраджувала. Жодною дією, жодним словом чи навіть порухом душі. Її тіло нівечили металевою нагайкою, палили газовим пальником, а вже скаліченій, важкохворій відмовляли у лікуванні.З лаґерів дозволялось писати два листи на рік. Сестру її ув’язнили в 1944 p., а через рік – і батьків, і брата. Думаючи про рідних, вона пише:

Два листи лиш на рік,
Два листи...
Та до кого мені їх писати?
Можу я лиш думки посилати,
Бо в тюрмі – брат малий і сестра,
Старі батько та мати...
То кому ж два листи написати?

Переживши 34 роки ув’язнення, п. Ірина Сеник не зашкарубла душею, не заховала образи на світ і на людей, не озлобилася. Навпаки, своєю життєвою філософією підносить нас до істини:

Яким важким
не було би життя,
Не треба сумувати.
Молитись треба
і вперед іти,
Усе гірке замести.
Бог не завдав нікому
ще хрести,
Які не в силі нести.

27 жовтня 2009 року її душа поєдналася з найдорожчими їй сестрою Леонідою, мамою і батьком, побратимами, які загинули в більшовицьких катівнях.На превеликий жаль, небагато написано про Ірину Сеник. Зокрема це нарис київської журналістки Галини Дацюк у книзі “Слава Богу за все”, оглядова вступна стаття Аріядни Стебельської до другої книжки І.Сеник “Біла Айстра Любови” та передмова “Поезія нескореного духу” Ярослава Радевича-Винницького до збірки поетеси “Заґратована юність”.1999 року світ побачила збірка поезій “В нас одна Україна”. В основу цієї збірки лягли вірші, які в 90-х роках повернули реабілітованій поетесі, Почесній членкині англійського ПЕН-клубу, працівники СБУ. У 2000 році видала для дітей книжечку-вишиванку “Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини” через Фундацію Енциклопедії України в Канаді). Підсумком її життя стала книга “Метелики спогадів” (видавництво “Мс”, Львів 2003). Фундатори видання Божена і Володимир Іванусіви з Канади. “Метелики спогадів” Ірини Сеник спрямовані у майбутнє, кличуть до єдності і захисту від зайд і поневолювачів.
“Біла Айстра Любови” – це збірка віршів, вишивок та зразків сучасного одягу, видання Ліґи українських католицьких жінок в Канаді при церкві Св.Димитрія, Етобіко, Онтаріо (1992). Презентація книжки Ірини Сеник відбудеться у вівторок, 8 червня 2010 р., о 7-ій год. вечора в Українському Національному Музеї за участю Марії Рипан, відомої майстрині герданоплетіння з Торонто. Марію Рипан було уповноважено спроектувати візерунки Ірини Сеник на жіноче вбрання. Під час перебування вишивальниці у Канаді в 1990 році отримано особистий дозвіл на відповідні зміни кольорів чи стилю при використанні узорів.Результати бачимо на фотографіях в книжці-альбомі.Фасони вишиваних жіночих суконь підкреслюють вишуканість і продовжують бути модними для сучасного покоління. Марія Рипан розкаже про працю над створенням книжки, проілюструє прозірками “Поклін Ірині”. Впродовж вечора звучатиме прекрасна поезія Ірини Сеник.

Розгортаю життя,
як сувій полотна:
ось мережка гріхів
і низинка падінь.
Верховинка жадань,
Яворівка притаєних прагнень.
Далі – хрестики чорні
страждань і терпінь
та червона стебнівка
палкого кохання.
Ось гладинка жіночої ласки
перетиканка пестощів з ніжністю...
Ці нитки, ці голки,
незаручені пальці в наперстках.
Все життя у шитті
і шиття, як життя.
Необвінчане моє життя,
мов сувій полотна.

Вірші Ірини Сеник самі вкладаються в рядочки, слово за словом нанизуються на ниточки душі. Потім тими ниточками на полотні життя вкладаються хрестики долі. Їй довелося взяти на плечі непомірно важкого хреста і нести на свою Голготу… Презентація книжки у музеї є нашою шаною пам’яті Героїні України.