Від редакції: На щастя, не перевелися люди, які в буденному перебігу життя знаходять час і натхнення на якесь захоплення. Які віддаються улюбленій справі з пристрастю і, що найголовніше, хочуть, щоб усі позитивні емоції, які вони отримують, можна було б розділити з іншими. Сергій Кулешов, майстер спорту з боротьби самбо і дзюдо колишнього СРСР, з яким нам випала честь познайомитися, своєю перемогою довів, що у цьому житті немає нічого неможливого. Ми надрукували його коротку розповідь, яка сподіваємося, надихне багатьох, для кого спорт завжди був способом якщо не жити, то принаймні, насолоджуватися життям.

“Першого травня у Південній Кароліні, на відомому курорті Myrtle Beach, відбувся Чемпіонат Америки з боротьби дзюдо “USA Judo Senior National Championships 2010 “.
З Іллінойсу на чемпіонат приїхали найсильніші борці з різних клубів штату. В змаганнях брали участь молоді спортсмени – борці та ветерани (master class), віком старші 30 років. Ветерани виступали як окремим дивізіоном, так і разом з молодими, тобто в “open division”. Я брав участь у цих змаганнях від клубу ТОHКОN.
Слід сказати, що в спорті я не новачок, хоча деякий час ним не займався…. Останнього разу я брав участь у спартакіаді Львівщини, коли мені було 40 років. Беручи участь у цих змаганнях я почувався ніяково, якщо не сказати більше – мені, фактично, було соромно, тому що я був найстаршим учасником. Довелося виступати зі спортсменами, які за віком були молодші на 20 років. Товариші, кепкуючи з мене, казали, що пенсіонер вийшов на килим.
Справа в тім, що в Україні в такому віці спортсмени переставали виступати на серйозних змаганнях і цим самим давали дорогу молодим. Дехто лишався в спорті на тренерській посаді, а решта починали займатися іншими справами.
В Америці ситуація інакша. Люди прагнуть досягти успіху в усьому, незважаючи на вік, статус і, навіть, здоров’я. До прикладу, тут проводять змагання з боротьби серед сліпих, чого не було в Україні.
Я це кажу невипадково, бо знаю, що в Америці, зокрема у Чикаго є багато відомих спортсменів і тренерів, як старшого, так і молодшого покоління. Хотілося б, щоб ці люди дістали другий шанс спробувати себе на спортивній ниві.
До речі, перед від’їздом в Америку в 2002 році Роман Михайлович Юнак (брат дворазового чемпіона світу), як голова ветеранського комітету, Володя Пастернак, Богдан Данчишин і я зібрали ветеранів Львівщини з усіх видів боротьби. Зустріч пройшла надзвичайно цікаво. Були присутні чемпіони – призери чемпіонатів світу, Європи, тренери і всі, хто любить цей вид спорту, хто віддав йому багато часу і здоров’я. Було відзначено нагородами всіх, хто вніс вклад в розвиток спорту на Львівщині. Ця зустріч транслювалася по телебаченню. На цьому моє і Богдана Данчишина прощання зі спортсменами і тренерами Львівщини закінчилося. До речі, Богдан Данчишин був відомим тренером не тільки Львівщини, а й в Україні. Він підготував багато спортсменів високого класу – майстрів спорту. Його брат Зіновій Данчишин був неодноразово чемпіоном України. Вони обидва проживають в Чикаго. Також в Чикаго мешкає Іван Швець, який неодноразово був призером України. Всіх цих видатних людей хотілося би бачити в нашому клубі. Звертаюся вже особисто через газету, бо цим талановитим спортсменам є що показати і розповісти нашому підростаючому поколінню.

Так от, влаштовуючи своє життя в Америці, я дуже хотів піти в спортивний клуб, але мені було соромно в такому віці з’являтися серед молоді. Врешті – решт я зважився піти в клуб, де зустрів Миколу Стирова – тренера, а також діючого спортсмена, майстра спорту міжнародного класу, який вже неодноразово вигравав чемпіонат Америки і двічі чемпіонат світу. Микола Стиров – людина невичерпної енергії і він заставив мене повірити в свої можливості. Дякуючи йому та Едуарду Каліці, який так само є заслуженим борцем – призером світової першості. Саме ці люди підтримали мене у спробі взяти участь у перших “американських” змаганнях – в штаті Іллінойс та Вісконсин. Хочу поділитися секретом, що на першість штатів я їхав з планом брати участь у чемпіонаті країни. Але мені треба було спробувати себе, “роздивитися”, переконатися, що я за своїм рівнем майстерності і фізичною формою готовий на такі випробовування. Скажу відверто мені було дуже тяжко, адже роки “простою” далися взнаки. Що мене вразило, так це шалена підтримка вболівальників, незнайомих мені людей, які почувши в якому я віці, просто підходили і висловлювали захоплення моїм бойовим настроєм. Повірте, мені знадобилося докласти чимало зусиль, адже молодші на 15-20 років суперники не мали наміру поступатися…. Я добре виступив на цих змаганнях, скажімо, в штаті Вісконсин довелось зустрітись в фіналі з суперниками молодшими від мене на 25-30 років і це не завадило мені стати чемпіоном відкритої першості штату Вісконсин.
Але основною метою був чемпіонат Америки у Південній Кароліні. Коли я їхав туди, то в мене мало хто вірив. Я був, свого роду, “темна конячка”. Тільки вищезгадані Микола Стиров і Едуард Каліка повністю мене підтримували.
На тих змаганнях також було непросто, але я почувався впевненіше. Незважаючи на те, що я був найстарший учасник (причому, значно старший) в мене була одна серйозна перевага – досвід. Про це знало небагато, тому моя перемога стала абсолютним сюрпризом для всіх. Отже, я посів перше місце серед ветеранів (master division).
Та все це я розповідаю не для того, щоб похвалитися. Моя мета – зібрати якомога більше спортсменів з України, які приїхали сюди і забули про спорт. Я б хотів бачити цих людей у нашому клубі. Це стосується не тільки професійних борців, але й тих, хто б хотів навчитися цьому мистецтву. Найбільше хотілося бачити юних українців, які могли б гідно представляти нашу націю у цьому виді спорту.

Я сам належу до клуба ТОНКОN, який виховав багато відомих спортсменів. Сюди приходять займатись люди різного віку, від 5 років до 70 років. Так от, в клубі висить багато прапорів різних країн, але ніколи не було прапора України. Тиждень тому, після моєї перемоги на чемпіонаті, було вивішено синьо-жовтий стяг. Я мрію, щоб під цим прапором зустрілося якомога більше співвітчизників. Ми хочемо розширити кількість клубів, охопити території, де проживає багато українських дітей, таких як Bensenville тощо.
Хочу також розповісти про другий клуб, який є фактично філіалом TOHKON. Він знаходиться в Glenview. Цей клуб очолює Микола Стиров. Дітям з півночі Іллінойсу, які займаються Дзюдо, тяжко добиратись в даунтаун і цей клуб є чудовою альтернативою. Я так само відвідую цей клуб, де ділюся досвідом з бажаючими. Слід додати, що допомагає Миколі в тренувальному процесі Едуард Каліка (до речі, доктор – хіропрактор). Не можу не згадати про Леоніда Одайного, без участі якого не обходяться ні одні змагання. Абсолютно не маючи жодної користі Леонід витрачає свій час і гроші, приймаючи участь в тренувальному процесі і підготовці до змагань. Він скрупульозно слідкує за графіком змагань і коли треба дітей везти по різних турнірах, Леонід, використовуючи свій транспорт, допомагає привезти юних спортсменів на змагання. Він налаштовує їх на поєдинки і разом з тренерами перебуває з ними від початку і до закінчення змагань. Хотілося, щоб якомога більше таких людей співпрацювало з нами.
Хочу додати, що шанувальників спорту часто стримує та обставина, що під час тренувань в залі можна отримати серйозні травми, що свого часу стримувало і мене. Але справа в тому, що якщо ви є членом клубу, то ви отримаєте медичне страхування, яке покриватиме лікування.
Відвідання клубу є не тільки способом привести своє тіло у форму і навчитися кільком прийомам боротьби. Це також спілкування з різними людьми. В клубі можна зустріти спортсменів, які працюють за різним фахом, тобто тут можна познайомитися з цікавими особистостями. Фактично, це велика сім’я, яка живе своїм спортивним життям болісно сприймає поразки один одного, переживає та радіє за “своїх”.

Якщо комусь буде цікаво, то всю інформацію про клуб TOHKON можна знайти на сайті – www.tohkon.com або подивитися відео на YOU TUBE.com TOHKON JUDO CLUB.

Клуб знаходиться на перехресті Clark/Montrose, тел.773-784-7766 (англійська мова)
Адреса клубу в Glenview:
Glenview Ice Center
1851 Landwenr Rd.
Тел.: 847-774-6639 – Микола Стиров

Наприкінці хочу додати, що в серпні цього року в Канаді стартує чемпіонат світу з Дзюдо. Ми сподіваємося звідти привезти нагороди.”