На сцені українського драматичного театру "Гомін" відбулася чергова прем'єра - комедія Михайла Старицького "По-модньому". Театр - це завжди свято. Кілька годин щирих почуттів і справжніх емоцій.

Приємно відзначити, що театральна весна у Чикаго розпочалася постановкою всім давно відомого твору, який, здавалося б не міг нічим здивувати і вразити глядачів. Але оригінальність режисерського бачення Василя Митничука і вирішення твору, привернуло глядачів до перегляду даної комедії і залишило незабутнє враження. Завдяки вмілому поєднанню різних жанрів: співу, хореографії, мовної лірики глядачі із захопленням слідкували за сценічним дійством. Хто не знає славнозвісних комедій М. Старицького? Ці твори не втратили актуальності і, як годиться, в кінці вистави виводять на чисту воду героїв наших днів. Постійно, починаючи з часу заснування, долею театру опікується професійний режисер Василь Митничук. Саме завдяки його зусиллям значно зріс творчий склад театру. Долучилось багато молодих, талановитих виконавців. З'явилось багато нових і цікавих вистав. Він працює над пошуком репертуару, акторською майстерністю та сценічною культурою виконавців. Домівкою репетицій стала авдиторія української греко-католицької церкви св. Йосифа Обручника в Чикаго.

Серед шанувальників театрального мистецтва - парох о. Микола Бурядник та о. Володимир Кушнір. Тож, як і в минулому, громадсько-мистецький аматорський рух координується відданими мистецтву людьми, молодими і діяльними священиками, які зуміли за короткий відрізок часу християнське виховання поєднати з основами української культурної спадщини, а це не маловажний фактор збереження власної ідентичності на чужині. Парафіяльна родина збільшилася, життя парафії, рівно ж і громади, стало цікавішим. Доказом цьому є прем'єра, що відбулася 1-го травня у театральній вітальні парафії.

Вибір твору режисером підкреслюється безпосередньою цілеспрямованістю драматургії М. Старицького на задоволення пекучих потреб української сцени. При цьому треба враховувати тогочасний прикрий досвід боротьби з утисками царської цензури, яка була нещадною до оригінальних творів прогресивної української драматургії, написаних українською мовою. Тогочасне суспільство є дзеркалом сьогоднішній дійсності, коли прогинаючись перед чужою мовою, українці втрачають власну гідність, а звідництво і бажання нажитися на своякові за будь-яку ціну - невід'ємна і, на жаль, активна в своєму розмноженні бацила емігрантського середовища. В 1887 році М. Старицький написав водевіль на одну дію "По-модньому". Дія відбувається в родині багатого, але простого козака Вареника, який за всяку ціну пнеться в дворянство і з цією метою все життя в родині перебудовує "по-модньому" з допомогою паламарської вдови Дзвонарської. Вареник буває у великих панів, одержав уже "мегдалію", сподіваючись ще й на "кавказького хрестика", пив у самого "предсідателя чайок з конякою", заразом позичаючи збіднілому панству "грошенят". Досить гостра ситуаціями та фарбами художнього малюнка, як у зображенні постатей набундюченої і голої шляхти (мати і син Дембицькі), карикатурної "модниці" Дзвонарської, так і вдалим висміюванням зарозумілого багатія, українського "чумазого" Вареника, комедія у виконанні гомінчан сприйнята теплими оплесками вдячних глядачів. Незважаючи на те, що "Гомін" існує лише другий рік, актори показали справжній професіоналізм. Режисер Василь Митничук завжди дуже вибагливий до матеріалу та тонко відчуває акторів. Тому, крім того, що абсолютно усі були на своєму місці, здавалося, що актори не грають, а просто проживають ситуацію зі свого реального життя. А в житті вони звичайні люди, з різними інтересами та професіями. Тож, почувши назву " По- модньому", присутній на прем'єрі глядач посміхнеться. Приємно, що саме ця класична комедія-водевіль сміливо ввійшла в репертуар театру. Вистава вдалася, і в цьому відстежується певна закономірність успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете звідниця Дзвонарська у блискучому виконанні акторки Ганни Ромах, прагнучи з`єднати різних за духом Зіньку та Сисоя. Цих героїв зіграли Марія Демченко-Назар та Дмитро Качан, які завдяки своєму таланту, майстерності завоювали серця глядачів. Образ молодої дівчини, який створила Марія Демченко-Назар, відрізняється від загальноприйнятого бачення ролі Зіньки-відданиці. Її Зінька - це розумна, розважлива, серйозна. яка знає собі ціну. Думаю, це добра прикмета, яка означає, що у майбутньому саме молодь українського Чикаго визначатиме завтрашній день театру. В образи Наталки, Вівді, Овсія, чудово перевтілилися Іванна Бойчук, Христина Коваль, Михайло Сверида. Звичайно, для професійності потрібно досвід, а він приходить з роками виснажливої посвяти, тому перші успіхи - це перші кроки учнів театральної школи, заснованої у Чикаго режисерами Митничуками. Під їх керівництвом підросла і змужніла на сцені когорта молодих виконавців, впевнилися і стали ще соліднішими старші актори театру. Неперевершеною була гра Ярослава Купчака, який створив незрівнянний образ Вареника. Він, крім великого почуття гумору, ще й володіє неабиякими здібностями до танців, тому, без перебільшень зазначу, що королем цього жанру є саме цей актор, задіяний у кожній виставі театру. Дотепні діалоги між Вареником і Дембицькою змусили глядачів задуматися над такими проблемами, як спокуса грошей, шахрайство, обман. Усе це, помножене на акторський кураж Тетяни Блоткевич (Дембицька) породжує веселе, дотепне дійство, проте, не без моралі. Атмосферу створювали яскраві стилізовані костюми, театральний реквізит та декорації створені актором-декоратором Ярославом Купчаком. Також дуже вдало був підібраний музичний супровід, над яким працювала дружина головного режисера, режисер та директор літературного театру "Істина" Леоніда Митничук. Звукооператором у цей вечір працювала Юлія Дідич, за світлопультом - Іван Бойчук, над хореогріфією - Павло Федьків, вокальні номери готував Марко Крутяк, а у масових сценах були задіяні юні актори дитячої театральної студії "Диво" та ансамбль народного танцю "Вишиванка". Безперечно буде багато критиків, які так чи інакше оцінюють діяльність театру. Але головну оцінку ставлять глядачі. У гомінчан є з ними контакт. Під час прем'єри вони, відповідно реагували на кожну репліку, підтримували акторів своїми оплесками, дарували квіти в подяці за задоволення і неповторні емоції, які пережили разом. Прем'єра відбулася. Ще одна яскрава і змістовна вистава з'явилася у репертуарі театру "Гомін".

Віват гомінчани!