Минув різдвяний час, стихли колядки і ми поволі підходимо до Великого посту, який починається із читання святого Євангелія і з посних відправ на Сорокоусти. Всім відомо, що у світі все змінюється, речі псуються і потребують ремонту, наше здоров'я із віком погіршується і також потребує особливої уваги. Подібної "направи" потребує і наша душа. Ми люди суспільні і живемо у світі, в якому так багато зла, гріховності і зневаги до Господа Бога та його Божих законів. Коли знемагає наше тіло, то ми йдемо до лікаря, який часто радить нам обмежити вживання тих чи інших продуктів, особливу дієту. Подібної "дієти" потребує наша душа. Тому найкращими помічниками для здоровя душі є молитва, піст і милостиня.

Молитва - це ланцюг, що зв'язує нас із небом. Вона звертає наш погляд до Бога, у якого шукаємо помочі і розради душі. Найкраща молитва - це "Отче наш''. У ній ми промовляємо: "І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим''. Якщо пригадаємо, що ми маємо щось проти когось із своїх близьких, рідних, друзів - спішімо помиритися з ними, бо якщо цього не зробимо, наша молитва не матиме жодної вартості.

Піст - це не тільки фізична терапія, а й найкращий чинник для здоров'я нашої душі, бо звільняє нас від надмірного плекання тіла і звертає увагу на нашу безсмертну душу. Слушно каже Святе Євангеліє: "Не збирайте собі скарби на землі, збирайте собі скарби на небі. Бо де твій скарб, там буде і серце твоє'' (Мт.6,19-21).

Третій найкращий лік на рани нашої душі - це милостиня. Святий Іван Золотоустий твердить, що милостиня вимолює прощення наших гріхів у Бога. Христос каже: "Убогих матимете між собою''. Поміж нас є не тільки фізично, а й духовно убогі люди, які потребують духовного бальзаму на їхні зранені душі. Наша лагідність, доброта, дбайливість, милосердя, увічливість та дух прощення допомагають заліковувати душевні рани. Якщо дійсно цінуємо наш найбільший скарб - нашу безсмертну душу, то виявімо для неї трохи більше уваги, більше опіки, а Господь допоможе нам у тому прощенні та скріпить нашу волю у пошуках тих скарбів, бо ж Він сам запевняє нас: "Де твій скарб, там і буде серце твоє''.

Святе Євангеліє розповідає нам про багато "несподіванок'', що їх вчинив чи навчав Христос Спаситель. Ізраїльтяни були переконані, що багатство - це Боже благословення, а Христос каже: "Легше верблюдові пройти через вухо голки, ніж багатому увійти в Царство Боже'' (Лк. 18 ,25). Яка велика несподіванка! Але найбільшу несподіванку приносить нам Святе Євангеліє, коли розповідає про Страшний Суд, де Христос утотожнює себе з кожним з нас, коли каже: "Істинно, істинно кажу вам, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили'' (Мт.25,40.). Бо якщо ми нагодували, напоїли, зодягнули, в дім прийняли одного з наших братів - це ми Ісусові зробили.

Як бачимо зі Святого Євангелія, найважливішою конечністю у нашому житті як християн, є виявляти на кожному кроці нашу любов - милосердя до тих, хто потребує нашої помочі. Ми можемо точно виконувати всі релігійні устави, можемо щонеділі ходити до церкви, можемо ставити багато свічок у церкві, але якщо любов до ближнього не буде найголовнішою - то наша побожність є марною. Дорога до вічності йде через нашого ближнього, через нашого брата у Христі. Усі наші діла для найменшого брата заблищать, немов найясніші діаманти на вазі найвищого Судді. А їхня відсутність буде нестерпною порожнечою і взиватиме до кари. Тоді усі побачать себе такими, якими були за життя.

Тому найважливішою, а, можливо, єдиною конечністю у нашому житті, як християн, є виявляти на кожному кроці милосердя до тих, хто потребує нашої помочі. "По тім пізнають вас, що ви мої учні, якщо любов матимете між собою'', повторював Христос.

В нашій громаді є багато людей, які виконують свій християнський обов'язок. Звичайно, допомагають своїм рідним і близьким в Україні, а також бідним людям і дітям-сиротам. Хочеться подякувати і низько вклонитися цим співчутливим людям, для яких не байдужа чужа біда. Дякуємо всім, хто приходить на благодійні концерти, кошти від яких відправляються для дітей-сиріт в Україну. Якби ви бачили, якою вдячністю світяться їхні очі, коли вони одержують те, що не змогли б одержати без нашої пожертви. Дякуємо й тим, хто жертвує кошти на смертельно хворих дітей в Україні. Будьмо милосердними, адже віддавати набагато легше, ніж просити і хай Бог благословляє всіх нас на добрі справи.