Підписання Президентом Януковичем Харківської угоди з Росією збурило в Україні багатьох. Багатьох, але не всіх. Так вийшло, що в один день 23 квітня свої позиції та оцінки щодо цього публічно висловили обидва Віктори - Ющенко та Янукович. Я побував на обох подіях і через обидва репортажі покажу читачам ту величезну різницю, яка є між двома цими особистостями, їх підходами, ресурсами, стилями мислення та дій. Зрештою між двома Українами в Україні.

Прес­конференція Віктора Ющенка була анонсована на 13ту годину. Біля входу в офіс я побачив людей з дивними табличками "Я голодую".

Виявилося, що це не безробітні, не бомжі, не інваліди, а... працівники регіональних організацій "Нашої України". І приїхали вони в надії отримати свою законну, зароблену на партійній роботі зарплатню. " Скільки ж часу ви не отримували зарплату?" - запитав я. Відповідь мене ошелешила: "Рік" - хором відповіли "нашоукраїнці". - "І така картина по багатьох, якщо не по всіх регіонах" - додала жінка у темних окулярах. - "Ми вже втомилися чекати та вимагати, приїздимо сюди уже не вперше і поки що ніяких результатів".

Я і раніше чув про фінансові труднощі у "НУ", про затримку зарплат, а ось вживу ображених працівників "НУ" довелося побачити вперше. І це вже через добрих два місяці після закінчення виборчої кампанії. Що ж виходить? Людина, яка обіцяла усілякі гаразди цілому народові, не розплатилася зі своїми працівниками? - "Якби ви знали, як ми за нього стояли на Майдані, як агітували, скільки сил потратили на переконання інших. Зі скількома знайомими пересварилися - стиха додала жінка. - І ось тепер маємо. Наді мною вдома глузують - ну що, мовляв, де твій благодійник? Що ти отримала зап свою роботу?". А що я їм можу відповісти. Адже це була моя партійна робота, я працювала на постійній основі".

Ось з таким пригніченозмішаним почуттям я зайшов до офісу. До невеличкої зали набилося доволі багато журналістів, фотографів, операторів - осіб з 40. Усі вони пройшли сюди мимо того пікету, дехто його фотографував, брав інтерв'ю. Одні їм співчували, інші злостивилися - ну що, мовляв, помаранчеві, доагітувалися, що й господар перестав годувати? Неприємно і сумно, коли політики проголошують гарні гасла, а в реальній роботі проявляють незрозуміле жлобство, не розраховуються зі своїми працівниками.

Хочеш ощасливити народ - почни зі свого персоналу. Не можеш його задовольнити - не берись за щастя народу. Не вийде.

Звертало на себе увагу, що рівень контролю був дещо підвищеним. На вході просили розгорнути посвідчення, звіряли його зі списком, на третьому поверсі робили це ще раз - і кожен раз це був працівник охорони у формі. Ющенка супроводжував знайомий ще з часів його президентства охоронець, який продовжував, очевидно, працювати зі своїм патроном і після закінчення його каденції.

Ющенко увійшов до зали спокійний, довго вмощувався і його колишня (і теперішня?) прессекретар Ірина Ванникова означила тему - "Харківська угода, продовження аренди Чорноморського флоту (ЧФ) та газові домовленості" - та розпочала пресконференцію досить несподівано: попросила розпочинати одразу із запитань, без переднього слова екс­президента.

Одначе, відповідаючи уже на перше питання із зали, Ющенко почав так здалеку і розлого, що стало зрозуміло - це і є фактично це саме переднє слово. І читачеві неважко було здогадатися, що воно було присвячено... Юлії Тимошенко.

Ющенко сказав, що увесь комплекс проблем, який призвів до угоди ЯнуковичаМедвєдєва, коріниться у газових угодах Тимошенко у січні 2009 року і довго пояснював, чому. Тимошенко тоді, мовляв, порушила усі його президентські директиви на переговори і погодилася на таку кабальну для України ціну на газ, що економіка країни цього не витримувала. От Янукович і мав придумати, яким чином зменшити ціну на газ, тим більше, що це було його передвиборчою обіцянкою. Проте Ющенко підкреслив, що це зроблено такою неймовірно високою ціною, що її інакше як капітуляцією, зрадою національних інтересів назвати не можна.

Взамін дешевого газу, який економічно дискредитує країну, який відкидає нас від конкурентних можливостей, який залишає неконкурентну економіку в тому забутті, в якому вона є, - на другу шальку терезів ставлять найсвятіше для кожної нації та незалежність - наголосив екс­президент - суверенітет і додав: " Мені такий обмін не зрозумілий. Питання безпеки ніколи не може дорівнювати питанню економічної доцільності - це дві різні категорії. Соломою треба палити, але бути незалежними. Розуміти, що це святість. Тому, коли з великим апломбом сповіщають про досягнення щодо низької газової ціни в обмін на військову окупацію, я не можу вітати таких домовленостей ні як громадянин, ні як політик".

Ще більш різко оцінив Ющенко пакт ЯнуковичаМедведєва, заявивши, що після нього Україна переходить у стан стратегічного холопа.

Розгорнувши текст Конституції України, Ющенко наголосив, що такі домовленості, в першу чергу, порушують Основний закон, адже його стаття 17 має імперативну норму, яка не обговорюється ні Президентом, ні депутатами: "На території України не допускається розташування іноземних військових баз. Конституція - це хрестоматія існування нації. Очевидно, пам'ятаючи історію 20 століття, коли ми 5 разів втрачали українську незалежність, я думаю, що не треба нагадувати, з якого боку ця незалежність забиралася", - відзначив Ющенко.

Щодо ймовірності двохсторонньої ратифікації в Думі та Верховній Раді України україноросійського договору, Віктор Ющенко заявив, що лише завдяки об'єднаним зусиллям інтелігенції, політиків, громадськості, журналістів цього можна не допустити: "Я за стабільність в Україні, але є речі і цінності, втративши які, непросто дати відповідь на питання: який сенс твого життя, чи твоїх дітей".

Немов би звертаючись до партій, Ющенко закликав: "Поховайте партійні прапори, - власне, це не об'єднує. Вас повинна об'єднувати базова наша цінність - суверенітет України, який так тяжко 300 років ми виборювали". Звернувся промовець і до присутніх журналістів: "У нас є вільні журналісти і вільні українці, які мають в один голос заявити - така політика нас не влаштовує. Не проспіть Україну"!

Проте відповідаючи на питання присутніх, Ющенко скоріше збивався на публіцистичнолекторський тон і не продемонстрував свого бажання практично діяти. Це відчув, зокрема, кореспондент Російського телебачення, запитавши екс­главу держави: "Ви виведете на вулицю свою партію "Наша Україна", чи будете чекати формування громадянського суспільства в Україні"? На це Ющенко відповів, що він не любить оплачених мітингів та попів Гапонів і дав зрозуміти, що мітинги і протести під проводом Юлії Тимошенко будуть відбуватися силами штучно організованих та завезених в Київ протестувальників. Можна було зрозуміти, кого Ющенко розуміє під попом Гапоном (відомим провокатором російської революції 1905 року, який звав народ на мітинги під кулі царських військ). У той же час екс­президент заявив: ""Я переконаний, що найбільше нам зараз потрібна координація. Я за координацію, за діалог без авантюр, за чесну політику заради України".

Залишилося незрозумілим - з ким же згоден координуватися Ющенко, якщо Юлію Тимошенко він не сприймає, а фактично інших помітних лідерів опозиції на горизонті не видно. (До речі, на наступний після цієї пресконференції день у суботу відбувся мітинг протесту біля Верховної Ради, на якому по черзі біля одного мікрофону виступили Ю.Тимошенко, Ю.Луценко, О.Тягнибок, А.Гриценко - як можна було зрозуміти, скоординовано. Ющенка там не було. З ким і де він у цей час координувався?).

Хоча Ванникова обіцяла, що усі присутні матимуть можливість запитати, вона якось зненацька закінчила пресконференцію. Однак я хотів поставити своє питання і наполегливо попросив Віктора Андрійовича на нього відповісти, наголосивши, що представляю українську газету з Чикаго. - "А, чиказьке село, - трохи іронічно зреагував екс­президент. - Ну треба відповісти, запитуйте". Я запитав: "Ось ви правильно закликали журналістів не проспати Україну. А чому Ви проспали Януковича? Тепер ось розказуєте, що він здає Україну, а Ви могли б на виборах підтримати Юлію Тимошенко, хоча б як менше зло. Чи Ви вважаєте її більшим злом"?

Дивлячись мені прямо в очі, Віктор Андрійович почав розлого відповідати, що зло вибирати не треба і ще довго говорив на цю тему. Проте конкретної відповіді - чому він "проспав" Януковича, а тепер закликає нас не проспати наслідки дій того, кому він відкрив зелену вулицю, борючись з Тимошенко, Ющенко так і не дав.

Вважаю, що у цій ситуації Ющенко мав відповісти більш відверто і чесно. Усі бачили, що на президентських виборах він був фактично за Януковича і проти Тимошенко. Якщо це так, то чого тепер закликати виступати проти того, кого підтримував? Як це тепер сприймається? Що, хіба не ясно було, яку політику поводитиме Янукович­президент? Ясно, політику максимального зближення з Росією. Чого тепер вдавати ображену невинність? Може тому, що Янукович тепер не відповідає на дзвінки Ющенка, коли той хоче поділитися з ним своїми думками і від чогось застерегти? Пізно, шановний Вікторе

Андрійовичу застерігати. Янукович послідовно йде своїм проросійським шляхом, він це не приховував на виборах і взагалі останні 65 років. А Ви такі зигзаги робите, такі "петлі" кладете, що за Вами не услідкуєш. То Янукович з ваших слів бандит, то Ви його висуваєте у Прем'єри, то звинувачуєте у штурмі Генпрокуратури, то фактично підтримуєте на виборах, то знову критикуєте за харківські угоди. Визначитися якось Вам уже пора відносно Януковича. Здається, щодо Вас він визначився швидко і однозначно.
Ця пресконференція засвідчила, що Ющенко має і висловлює свою позицію, але яким чином збирається її реалізувати практично, за допомогою своєї партії, з ким буде координуватися - залишається невідомим. Чомусь здалося, що він у цій ситуації скоріше радить іншим, ніж збирається діяти сам. Час покаже. Завтра, коли я вже відішлю статтю до редакції, опозиція буде блокувати Верховну Раду, щоб протестувати проти ратифікації договору. Чи не проспить цього моменту той, хто закликає інших не проспати?