Автор Олекса Коваленко по-сучасному, але з глибокою повагою до сивої давнини дивиться на пращурівську мітологію поглядом непересічного художника. У своєму розвитку мистецтво часто повертається до художньої структури міту, відроджує його на сучасному грунті. Як художник, Коваленко серед тих, хто звертаючись до джерел народного мистецтва, прагне передати таїни людської психіки, як філософ - розуміння генези культури через інтерпретацію традиційних цінностей нашої багатої спадщини. Своєрідний культурний мітологізм проростає на полотнах мистця, який вже другий творчий десяток літ творить в Америці, проживає у Сіетлі в штаті Вашингтон. І напевно є у цьому мітологема української долі, осмислена рамками християнського розуміння людського життя і Божої волі, що панує над ними.

Олекса Коваленко народився у Києві в 1946 році. Тут на Правобережжі України минули дитинство та юнацькі роки. Генетична пам'ять ("Золоті ворота" та сільські краєвиди над Південним Бугом, голодне, босоноге дитинство й напівзруйнований Київ, що відбудовується полоненими німцями, молитви бабуні Віри, двоюрідної сестри відомого релігійного діяча Василя Липківського, і запах від маленького окрайця чорного хліба, захованого на ранок...) непомітно перетікає у реальне життя. Згадує Олекса, як ще дитиною ходив з батьком, випускником Львівської малярської академії "на етюди" на схили Дніпра. Рішення Пилипа Коваленка віддати сина до художньої школи довершує сьогодення. Шлях до визнання був не з легких. Киянин у другому поколінні, Олекса Коваленко був сином доньки "ворога народу", професора-славіста Київського університету Григорія Сабалдира.

25 років ГУЛАГУ, від дзвінка до дзвінка, за українізацію України. Олекса розумів, що якщо стане художником, то не оминути демонівської ідеології, як і залежності від її слуг. За порадою мами, подає документи у медичний інститут. Коли при вступі не добрав балів, було зрозуміло, що влада мститиметься і надалі, обравши за ціль ставити капкани перед онуками Сабалдира. Олекса все ж закінчує медичне училище. Працює в інституті зоології, продовжує мистецькі студії в художньому інституті. Стає художником на кафедрі палеонтології. Згодом знайде роботу на кіностудії ім О.Довженка. Становлення його особистості припало на 60-і роки минулого століття. Тоді по крихті збирала силу духовна еліта нації. "Я народився і жив поблизу "Золотих воріт" у Києві. Мій дід ще у 1910 році купив у новозбудованому будинку велику квартиру. Він походив з миргородської козацької шляхти, був надзвичайно освідченою людиною, писав книжки, володів багатьма європейськими мовами. Тут народилася моя мама, Аріядна Сабалдир, яка була доктором-біохіміком. Рід мого батька сягає древньої Ольвії. Бабуня розповідала про дідових приятелів Михайла Грушевського, Симона Петлюру, які разом з іншими відомими вченими і політичними діячами того часу, не раз у нас бували. Поруч був будинок Ігора Сікорського. Усю снагу свого козацького кореня дід спрямовував на українську науку. Перепусткою до праці в уряді Грушеського, Петлюри, на початках "радянської українізації" була обов'язкова здача іспиту на знання української мови. Комісію очолював мій дід Григорій, чого йому сталінська влада ніколи не пробачила. Простору професорську квартиру було розділено між сімома пролетарськими родинами. Дві маленькі кімнатки залишили нам, справжнім власникам. Повернення діда Григорія до "комуналки" було недовгим, радів, що помирає у своїй хаті. У Києві і в Україні знаходилися сміливці, які приходили до нас і з глибокою пошаною слухали професора, який ніс на своїх плечах тягар епохи, - розповідає пан О. Коваленко. - Від тоді я дав собі слово відмити українську культуру від замулень, чужоземних впливів і нашарувань. З роками усвідомлюю наскільки важливо жити у злагоді із законами Духу, проводити свої паралелі прадідівським. Зрештою кожен мистець торує свій шлях Любові до Бога."

Щоби підготуватися до читання виставки робіт цього цікавого художника, помандруймо простором, накресленим часом прадавньої культури, яка є набагато складнішою від сучасної. Працюючи художником у інституті зоології, Олекса Коваленко неодноразово бував у наукових археологічних експедиціях. Його завданням було робити замальовки щойно відкопаних глиняних черепків, а то й кісток невідомих тварин. Перед художником відкривалися виставки просто неба. За прихованим змістом загадкового візерунку на мисочці відгадувалося минуле. Трипілля, Ольвія, Чигирин, Суботів, Холодний Яр... Із болем в душі згадує художник і нащадків славних козаків, які втратили національну свідомість, дійшли вже до такого духовного зубожіння, що за гріш розпродують речі, віднайдені археологами. Євшан-зілля дикого степу, його України - їм недоступне. Приступаючи до написання твору, автор перечитує чимало різної літератури. Цей процес надихає на творчість. Так, з історії відомо, що уперше наймення "Україна" згадано в Іпатіївському літописі Київської Русі (1187 р). Спорідненим з назвою України зосталося грецьке слово трипільсько-пелазгійського походження Ойкумена (Ай-ку-Ама-Ану- Володіння небеснобожої Материзни). Образна поетика мистця народила символічний твір "Слава". Саме такою повстає у образі Коваленка перша в світі хліборобська держава, що зародилася в VI тисячолітті до н. е. у Подунав'ї і розпросторилася на терени Подніпров'я.

Місцеві арії називали Араттою (Ар-Ата- Світла Батьківщина), згодом Орітанією (Ор-Ата-Ану- Світлою Небеснобожою Батьківщиною). У ній між річками Тясмином, Россю та південним Бугом у IV тисячолітті до н. е. виросли найбільші тоді в світі першоміста Сонця. Дослідники XX ст. встановили, що вони займали площу до 300 га кожне, де мешкало до двадцяти тисяч орачів. Там арії-трипільці збирали врожай чотирьох видів пшениці тоді, коли племена Європи щойно вибиралися з кам'яного віку. З перенаселеної Аратти арії мандрували в тепліші краї, залишивши по собі свої вірування і традиції, відтворені Коваленком у полотнах "Рід", "Велес", "Всебог" та інші. Виокремлення постаті "Дажбога" автопортрезується художником, як також особливої величі надається "Сварогові", згодом персоніфікованому козакові Мамаєві-характерникові, захисникові України.

Своїм поступом у минуле, художник ще раз доказує, що Україна не "окрайна" земля (М. Грушевський) і не "земля скраю Європи", як гадає канадський професор Орест Субтельний, вона ж бо в центрі Європи. Та й не "земля украяна", відмежована (О. Братко-Кутинський). І не "степова область" (за Р. Масаутовим, де з тюрської "кра"- степ, а "іна"- область). Тисячолітня трипільська культура з її мовою була об'єктом дослідження професора Сабалдира і це зацікавлення перейшло Олексі у спадок. Відкрита археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому поблизу Трипілля Обухівського повіту Київської губернії культура, у своїх великих схоронах, залишила багато побутових і сакральних глиняних виробів. Серед останніх - невеличкі жіночі фігурки. Землероби, як і мисливці, зображали богинь родючості голими. Та богині орачів-оріїв мали на поверхні тіл особливі символічні знаки. Ці знаки відображають глобальний мітологічний погляд на відношення неба до землі. На місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали (до випалювання, в сиру глину) по одній хлібній зернині. Грудна спіраль є небесним символом: хмара - блискавка, що надсилає на землю молоко-сім'я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце богині, плід у її лоні. Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі. Небо - батько, земля - мати. Окрім цих двох символів, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні надряпини. Вони виражають символ захисту родючості. Можна гадати, подібні "ієрогліфи" наносилися не лише на постаті Богів, а й на тіла справжніх трипільських жінок. Їх татуювали. На вищому етапі розвитку наших пращурів магічні малюнки переносяться на одяг. Цікаво, що коваленківський мітомелос відчитується у триптиху "Берегиня", у картині "Птаха", в зображуваному антуражі.

Тисячоліттями зберігається давній символ плодовитості: чарівний розкреслений ромб - щедра нива. Навесні - на честь Богині родючості ярого зерна Деметри, восени - во славу її дочки, Богині озимини Персефони, проводили містерії, де жрець лив воду на землю, імітуючи небесне запліднення її дощем ("Богиня Дана" О.К). В Україні з найдавніших давен виготовляють плахту - верхню декоративну спідницю. Віра в чудесні властивості цього картатого одягу, який сприяє родючості в найширшому розумінні, дійшла до нас рядками правічних ритуальних пісень. Тут доречно назвати картини "Рожаниці", "Діва", "Дощ". Образ Богині родючості в Україні зображали древом життя у вигляді пишної квітки, - в поєднанні з двійкою коней, козлів, півнів. Богиня-квітка освячує найважливішу в хаті річ - вогнище, піч. Це її гордість і символ родинного багаття. Другий важливий предмет у хатині - ліжко. Його накривають ліжником, на якому вишиті орнаменти у вигляді тих самих ромбів, що сприяють родючості. Для подружнього ложа - це найприродніший символ. Але родючість треба захищати, тому над ним з давніх-давен заведено вішати зброю - лук, меч, шаблю, рушницю. На цю тему можна відшукати чимало робіт в майстерні Коваленка.

Відрізняючи своє від чужого, людина знайшла духовну межу у вигляді ріки життя, що відокремлює внутрішній світ від зовнішнього хаосу. Майже у всіх народів світу вона асоціюється на землі зі змієм, який виходить на поверхню після дощу; на ближньому небі - з веселкою; на далекому, зоряному небі - з Чумацьким Шляхом.("Ладо і Лада", "Зоря", "Берегиня снів", "Мая"О.К.). Особу береже одяг, а пас, крайка, ремінь закріплюють її. Відкриті місця тіла прикрашають захисні талісмани, обереги - кільця, намисто, сережки. Художникові жіночі образи овіяні казковістю зображуваного одягу. Здається, що ще в дитинстві ми зустрічалися з його добрими феями, мавками. Божества наших предків праукраїнців, що уособлювали сили природи, а саме Коляду, Купала (Купайла), Спаса, Коваленко позначає назвами: "Спас", "Купала", "Любисток", "Русалка Степова", "Русалка", "Лель", "Лада" та інші. Це свого роду експеримент, спроба осмислення та реконструювання міторелігійного світогляду наших предків. Кожна робота у своїй основі має легенду рідного краю, яка присутня у нашому житті, її треба вміти відчитати.

Зокрема, вже згадуваний трипільський ромб досі несвідомо відтворюють у національних орнаментах усіх регіонів України та священицьких ризах християн. На фелоні зі спини нашивають два знаки: вгорі - навпроти серця - хрест або розп'яття, а внизу - на рівні колін - повернутий на 45 градусів квадрат. Останній називають кустодія, що означає варта і нагадує про хресну страту Ісуса. Про це розповідає легенда. Коли Христос умер на хресті, тіло було знято і покладено в печері та привалено великим каменем. Смерть настала в п'ятницю. А в суботу вся варта мала йти на свято Паски. Вона звернулася до прокурора Іудеї Понтія Пілата із застереженням: не залишати страченого без нагляду, бо учні Ісуса можуть викрасти тіло і об'явити, що він воскрес із мертвих і вознісся на небо. Пілат наказав опечатати камінь. Чотири воскові печатки лягли на центрах чотирьох сторін кам'яного входу, утворивши трипільський ромб. А ще з найвіддаленіших літ давньої Оріани залишаються вінки з квітів, колосся та ягід, як своєрідний символ Матері-Землі. "Весна - це пора кохання і цвітіння. Тому коханим і закоханим я малюю маки, любисток, соняхи, волошки, бузок, чорнобривці (це одночасно і назви картин М.К.). Зелений барвінок, запашний васильок- то символ першого кохання та дівочої краси, що приноситься з вирію навесні разом із перелітними птахами. Він і хрещатий, бо росте в усі сторони світу; він і запашний, тому з нього плетуть вінки на весілля, " - розповідає Коваленко-казкар. Слухаючи його, мимоволі приходять на пам'ять купальські пісні, перегортаєш сторінки з мітами стародавніх слов'ян і зачитуєшся чарами... І так, як це було колись, палахкотять сьогодні на картинах Олекси Коваленка під вікнами українських осель життєдайним вогнем мальви і жоржини, чорнобривці й маки, буяють різнобарв?ям нагідки, рожі, ромашки, калина, любисток, м'ята - ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Усім, хто волею долі опинився далеко від батьківського дому, вони нагадують: "Така земля мила, де мати народила".

Запрошуємо вас відвідати цю виставку. Сподіваюся, що цей матеріал допоможе вам зрозуміти світ минулого у картинах нашого сучасника Олекси Коваленка. Його герої є хранителями естетичного та енергетичного вогню, який у часовому просторі торкається і нашого з вами життя. Зустріч із мистцем відбудеться під час відкриття виставки у музеї 7-го травня 2010 р. о 7-ій годині вечора.