Немає людини, яка була б сама по собі, як острів; кожен живий - частина континенту; і якщо море змиє скелю, чи не стане меншою вся Європа: меншою - на кам'яну скелю, на маєток друзів, на твій власний будинок. Смерть кожної людини применшує й мене, тому що я єдиний з усім людством. А тому ніколи не посилай довідатися, за ким дзвонить дзвін: він дзвонить і за тобою.
Джон Донн
Загалом не часто так буває, щоб якась подія з міжнародних новин настільки сильно зачепила буквально майже всіх. Катастрофу літака польського президента Лєха Качинського обговорюють всі і майже всюди - в магазинах, в маршрутках, на інтернет-форумах. А на YouTube з'явилася нова відеоверсія "Прощання з Батьківщиною" Міхала Огінського - під знайому всім музику краєвиди Польщі змінюються кадрами падіння літака. Мабуть ще жодного разу цей класичний твір не отримував скільки коментарів різними мовами. Багато держав оголосили офіційний траур на державному рівні. Україна, як і слід було очікувати, і тут вирізнилася.
Справді, такої трагедії ще не було - щоб над російськими лісами загинуло майже все керівництво країни, котре їхало вшанувати пам'ять розстріляної в тих же російських лісах польської еліти. Трагічний і підозрілий збіг обставин - особливо з врахуванням того моменту, що за місяць до катастрофи грузинський канал передав футуристичний сюжет-провокацію про можливий сценарій вторгнення Росії в Грузію, за яким літак президента Польщі вибухає над Росією... Надто багато збігів - і це не може не насторожувати...
Версій про причини трагедії, зрозуміло, було безліч - від надто наполегливого бажання польського президента сісти саме в Смоленську, незважаючи на несприятливі погодні умови, до провокації російських спецслужб чи польських політичних суперників. Зрештою, неприємності в польських урядових літаків траплялися майже періодично, кілька років тому в подібній катастрофі загинуло майже все командування польської армії. Однак цього разу літак був цілком справний, і, всупереч початковим даним, заходив на посадку не впертих чотири рази, а один раз. Знову ж таки, за дивним збігом, за декілька днів до того в московському аеропорту сталася подібна катастрофа - цілком досвідчений пілот раптово помітив, що його літак зрізає крилом верхівки дерев. Щоправда, екіпажу вдалося вціліти, і увагу на цей випадок почали звертати лише після 10 квітня, мовляв, а чи не було це репетицією іншої катастрофи? Втім, правду, швидше за все, навряд чи хтось дізнається. І якою б не була ця правда, повернути час назад вона навряд чи зможе...
Трагедія не лишила байдужим нікого. Втім, як вже згадано, Україна - найближча сусідка Польщі - і тут вирізнилася.
Насамперед, відрізнялася тональність українського загальнонародного співчуття, що, зрештою, не дивно. Майже кожна нечемно підслухана мною в громадських місцях розмова про катинську трагедію зводилася до одного питання: чому, ну чому українська владна "еліта" не літає одним літаком над російськими туманами?
Реакція українських громадян на опубліковану в інтернеті невиголошену промову Качинського теж була майже однакова: "І він хотів ЦЕ сказати, стоячи поруч біля російського президента? Знаючи, що це все потрапить в прямий ефір?".
Втім, крім цих двох моментів реакція була цілком типовою, тобто - людською. Співчували полякам всі без винятку.
І тут можна було простежити разючу відмінність від східних сусідів - в Росії "народні коментарі" частенько вирізнялися неприхованою агресією: від "получи, фашист, гранату", до "от Сусанина до Путина, 398 лет великой победы". Російське "Эхо Москвы" не полінувалося зібрати цілу підбірку таких коментарів - вражаюче видовище. Хоча, звичайно, була й інша реакція, теж цілком людська - мешканці Москви оточили посольство Польщі колом з квітів і свічок... Однак, є підозра, що люди, які несли свічки і квіти під польське посольство, просто не мали терпіння і натхнення виставляти свої емоції в інтернеті так само, як це робила злісно налаштована частина російської інтернет-аудиторії...
Що цікаво - що російські ЗМІ спрацювали доволі професійно. Це в день терактів у Москві вони майже весь час по телебаченню гуморини транслювали, а от в день катастрофи польського літака російські телевізійники показали країні "Катинь" Анджея Вайди.
Зате українські журналісти, на противагу російським, були більш солідарні з російськими озлобленими коментаторами, ніж з російськими колегами. Цілий день 10 квітня українське телебачення транслювало гумористичні програми, пісні та реаліті-шоу. Мовляв, сусіди - сусідами, а робота - роботою. Та й зрештою, що ж тоді поставити в ефір?
Цілковиту солідарність з телевізійниками продемонструвала й українська влада. Офіційний траур оголосила Росія, ЄС, навіть Бразилія оголосила три дні трауру - а Україна заледве оговталася на другий день під вечір. Та й то - президент Віктор Янукович відбувся формальними словами співчуття. Це при тому, що Польща останні роки була майже офіційним "адвокатом" України на Заході, незважаючи на цілком традиційні для сусідів суперечки з багатьох історичних питань.
Навіть російське керівництво було більш "пишномовним" у цьому питанні. Зрештою, російському керівництву не звикати.
Ну а українське керівництво теж домоглося цікавого результату - у деяких блогах популярних видань громадяни почали відверто заздрити полякам. І вгадайте, з якої причини? Аргументи заздрісників настільки цікаві що їх просто неможливо не зацитувати.
"Останніми днями можна було сильно поспівчувати полякам, і так само сильно їм позаздрити. Адже якраз в українців і для особливого співчуття, і для неприхованої заздрості є всі причини.
Я не маю на увазі співчуття суто людське, чи то пак гуманне. Воно в такі хвилини мусить з'являтись у всіх людей, безвідносно до політичних платформ і релігійних переконань. Це базове і, водночас, цілком звичайне, солідарне почуття, яке робить усіх нас людьми. Не враховуючи, звісно, форумних дописувачів різного штибу, особливо російських.
Крім того, ні для кого не таємниця, що загибель президента Качинського та значної частини польської еліти вже в недалекому майбутньому прямо зачепить Україну. Тому співчуття наше має ще й цілком егоїстичний вимір. Співчуваючи полякам, ми співчуваємо й собі самим, оскільки в переосмисленій і переробленій по-новому геополітичній архітектурі "після Качинського" нам заготовано якщо не зовсім невизначене, то принаймні незавидне місце.
Втім, українська заздрість до поляків - почуття значно складніше, оскільки містить у собі кілька рівнів.
По-перше, це заздрість до народу, що відбувся як цілість і у хвилини найвищої напруги (радості або скорботи) виявляє нефальшиве і непідробне чуття єдності. Нехай ця єдність і протриває лише кілька днів, впершись, як у цегляний мур, у питання, чи варто ховати Лєха Качинського із дружиною Марією у Вавельській усипальниці польських королів. Проте вона завжди дається взнаки....Мені важко уявити, що змусить українців "від Сяну до Дону" пережити подібні почуття. Адже "обличчя загрози" для українців у кожного свої.
По-друге, це заздрість до народу, що відбувся для Кремля як суб'єкт історії. Офіційно визнавши злочини сталінізму в Катині, російська влада фактично остаточно випустила Польщу зі сфери своїх ідеологічних інтересів, залишивши лише суто "прагматичну" сторону питання...
Чи можна очікувати, що й Україні нарешті кремлівські ідеологи дозволять стати суб'єктом історії - питання риторичне. Вибачення за Голодомор доведеться чекати, либонь, до народження онуків наших онуків...
По-третє, це заздрість до народу, що повірив російській владі, яка раптом уперше в історії здалась йому щирою і людяною. Повірив, можливо, необачно, виявивши ознаки так званого "Стокгольмського синдрому". Але на цю зачарованість поляки мають суверенне право. Вони ж бо, на щастя, російських Інтернет-форумів не читають.
Мені останніми днями не раз доводилося чути від людей знайомих і незнайомих, здавалося б, дикі слова, які зводилися приблизно до такого: "Чому не падають літаки з представниками нашої влади?". І це те "по-четверте" - чому як українець я заздрю польському народу. Він обирає владу, за якою не гріх заплакати. Натомість ні за нами, ні за владою нашою в цілому світі заплакати просто немає кому."
Висновок, зрозуміло, мабуть аж занадто песимістичний, і, безперечно, в цьому теж можна брати приклад з поляків з їхнім вродженим "гонором" - жоден поляк до саме такої самопринизливої заздрості не додумався б. Втім, це не єдина риса, якої варто було б повчитися у західних сусідів. В ці дні українські громадяни з величезним подивом дізнаються, що польські політики високого рангу справді живуть тільки на саму зарплату! І що дружина політика Кшиштофа Путри після його смерті в автокатастрофі залишиться без грошей з вісьмома дітьми. Бо державна допомога в таких випадках є одноразовою. І тому громадські організації займаються збором коштів на допомогу сім'ї загиблого політика. Політик, у якого немає грошей - це для українця щось зі сфери фантастики. Не кажучи вже про одноразову державну допомогу політику чи про вісім дітей.
Ще з більшим подивом люди чують, що літав польський президент на старому літаку, щоб зайвий раз не витрачати грошей платників податків. З тієї ж причини на один літак і посадили стількох важливих політиків. Українському громадянину в такі речі повірити набагато важче, ніж в те, що катастрофа сталася через те, що поляки самі себе зурочили, коли казали, що під Катинню загинула вся еліта нації. Скромний в своїх грошах політик з економним ставленням до держбюджету - наразі для України це явище ще більш неймовірне, ніж політичні чари чи зелені чоловічки з Марсу.
Однак, як відомо, найкращий вид виховання - це виховання живим прикладом. Цілком можливо, що за заздрістю і співчуттям і українські політики, і громадяни роздивляться, що є речі, які справді набагато важливіші, ніж пожиттєва пенсія розміром у кілька десятків мінімальних зарплат, чи можливість безкарно тринькати держбюджет на "приватно-кишенькові" літаки та мерседеси.
лист до редактора
версія для друку
