Це число нашого часопису приділяє багато уваги трагічним подіям загибелі значної частини керівництва Польщі та прощання з ними. Дивлячись пряму телетрансляцію церемонії поховання подружжя Качинських, спробую знайти свій ракурс роздумів і подивитися на наші споконвічні українські питання у зв'язку з польською трагедією. Ці питання також непрості і містяться у широкому жанровому діапазоні від фарсу з комедією до драми з трагедією. Жодній людині не бажаю поганого, хай живуть усі політики, але прийдеться говорити сьогодні не лише про життя, але і про смерть - нехай і уявну, ймовірну, проте саме така постановка проблеми допоможе зрозуміти наше українське життя. Мертвим - світлу пам'ять, а живим - усвідомлювати та вирішувати проблеми.

На похорон Президента Качинського було заявлено понад сто делегацій. Вулкан вніс свої корективи, ряд світових лідерів не приїхали, але ж збиралися. Серед них і Обама, і Король Хуан-Карлос, і Ангела Меркель, і Ніколя Саркозі. І приїхало чимало. Серед них і два Президенти України - чинний та попередній, і Юлія Тимошенко. Це був прояв поваги не тільки до загиблих, але й до країни, бо Польща грає помітну роль у євроатлантичних процесах.

Не кажу про печальний привід, але згадаймо - хто приїздив на інаугурації наших усіх Президентів? Офіційних високопоставлених осіб зарубіжних країн завжди було раз-два і все. Чому? Достатньо подивитися міжнародні рейтинги України, оцінити стан її економіки, проаналізувати рівень її політичної стабільності і все стане зрозуміло. Міжнародний імідж України повинен бути пов'язаний не з наслідками Чорнобиля, не з торгівлею людьми, не з корупцією, не з нікчемною грошовою одиницею та іншими "головними болями", які Україна приносить світові, а із здобутками, перемогами, успіхами, досягненнями, ефективною роллю у міжнародному житті. А цього вкрай мало.

Тому боюсь, що на будь-який український державний похорон (дай Бог, щоб такі були якомога рідше і через багато років) зарубіжні країни знову пришлють другорядних посадовців, а глави інших держав займуться чимось іншим.

Наступне і задавнено болюче українське питання - питання Гетьмана з великої літери. Не тієї посадової особи, що на кожний даний момент є офіційним керівником держави (таких уже маємо за період незалежності четверо), а лідера нації. Прошу вибачити, але кого з вітчизняних лідерів (дай їм Бог здоров'я) ховала би уся країна?

На моїй пам'яті найвелелюдніший похорон за період Незалежності мав В'ячеслав Чорновіл. Але ж попрощатися прийшли тільки люди націонал-демократичних поглядів. Це була на той час більша частина народу? Ні, менша і про це свідчили підсумки усіх виборів, на яких Рух з року у рік стрімко втрачав голоси. Загибель Чорновола, звичайно, внесла гостроемоційну ноту у церемоніал прощання з ним, і народу прийшло дуже багато, хоча на той момент В.Чорновіл уже вибув із рейтингового списку політиків першого ешелону і на посаду глави держави не претендував.

Але запитаймо себе - якби у двобої з Кравчуком на виборах-1991 Чорновіл переміг, чи став би він для усієї країни тим самим лідером нації? Ні, не став би. Його підсумок на виборах-1991 - це 23.27% голосів виборців та перемога лише у трьох областях. Тобто максимум, на який міг би розраховувати В'ячеслав Максимович - це посада Президента Галичини, якби таке державне утворення існувало. Навіть якби до його здобутку додати результати тих, хто у 1991 році балотувався з ним разом і розпорошував національно-демократичний електорат - а це 4.49% Левка Лук'яненка та 1.74% Ігоря Юхновського - ситуація не змінилася б.

Кравчук набрав тоді майже 60% і переміг у всіх інших областях та Криму. Чи був він тоді лідером нації? Ризикну стверджувати, що главою держави став і був, а лідером нації - ні. Навіть ті, що його вибирали, були не дуже високої думки про Кравчука передусім через його ідейно-моральної непослідовності. Адже колишній ідеолог Компартії вийшов на ті вибори як безпартійний. Про яку ідейну крицю у його душі можна було говорити?

Значною мірою за Кравчука голосували ті, хто не хотів і побоювався Чорновола, але не бачив іншої кандидатури.

Те ж повторилося і з Кучмою. Перемога Ющенка у 2004 році засвідчила електоральний та світоглядний розкол країни навпіл і вивела на авансцену двох лідерів, кожен з яких міг бути, умовно кажучи, лише лідером пів-країни, або вождем пів-нації.

Що ж на сьогодні? Здається, що націонал-демократи могли б перемогти на виборах-2010. Якби до результату Тимошенко додати результати Яценюка, Ющенка, Тягнибока, Гриценка, Костенка, то перемогла б Прем'єрка. Але хто сказав, що Яценюк чи навіть сама пані Юлія є націонал-демократами? Думаю і самі вони попри певну риторику не відносять себе до цього табору, та й діла їхні говорять про те саме.

Отже механічна арифметика у політиці є неточною. Підсумки виборів-2010 засвідчили, що більша частина країни не поділяє не тільки суто рухівських, але і широко взятих націонал-демократичних переконань. Телешоу "Великі українці" із більш-менш недавніх історичних персонажів вивело на друге місце Бандеру, але пів-країни вважають його антигероєм.

На президентських виборах Лєх Качинський та Д.Туск гостро конкурували, але їх боротьба точилася не навколо цінностей - бо для обох прийнятними були тільки польські національні інтереси та цінності - а навколо тактико-стратегічних питань їх відстоювання.

А які ж погляди тоді домінують сьогодні в українському суспільстві? Яка ідейно-ціннісна платформа електорату переможця Януковича? Російська мова та дружба з Росією? Цього замало. Що ще? Економічна стабільність? Це не сфера національної ідеології. Прагнення до радянського варіанту історії України, згідно якого Мазепа є зрадник Петра Першого, а значить просто зрадник? Комуністична шкала цінностей і героїв, згідно якої Бандера є бандит, а кати України Косіор з Постишевим - "радянські партійні та державні діячі"? Московська церква при ігноруванні проблеми Української незалежної Церкви? Це вже щось більш-менш системне. Але не українське.

Проте і такі погляди не є загальноукраїнськими, вони властиві, принаймні, лише половині країни. Інша половина (можливо, й на сьогодні менша) сповідує все-таки українські цінності, нехай і в більш м'якому варіанті, ніж націоналізм. Сьогодні вже для мільйонів українців, тим більше молодих, людина з вусами і у вишиванці уже не є отим страхітливим "націоналюгою", якому місце тільки на нарах. Так, вони не мають на сьогодні свого загальнонаціонального лідера. Проте і їх ідейно-світоглядні опоненти його не мають.

Отже, ризикну стверджувати, що, перепрошую, у разі ймовірної подібної трагічної загибелі будь-кого з вітчизняних політиків, чи їх дружин (дай їм Бог здоров'я та довголіття) нація у суцільній скорботі на вулицю не вийде.

Не вийде передусім тому, що населення в Україні є, народ в основному сформовано, а ось української нації все ще нема. Народ України не має українських цінностей, які мільйонами людей у процесі виховання та освіти пережиті особистісно і стали власними переконаннями домінуючої більшості народу. Попри політичні баталії польська нація сформована і єдина. Українська - ні. - "Я поляк" - так ідентифікує себе практично будь який житель Жечі Посполитої. -Я українець" - так сьогодні скаже про себе ледь не меншість жителів України. Поляки етнічно єдині, ми - ні. Поляки слово "нація" розуміють як єдність етнічного і політичного, ми це розрізняємо і ніяк до подібної єдності не звикнемо. Житель України неукраїнського етнічного походження у 9 випадках з 10 не скаже, що він українець, маючи на увазі свою неукраїнську (російську, польську, єврейську, молдавську, румунську і т.п.) етнічну належність.

Поляків об'єднує національний прапор і герб. А пів-України не приймає жовто-блакитний стяг і Тризуб.

Висновок: роз'єднана нація не може мати єдиного національного лідера якраз в силу своєї розколотості. Навіть якщо б на вітчизняній авансцені з'явилася потужна політична постать, вона сьогодні не об'єднала би націю, що наполовину не приймає національних символів. Отже українська нація має ще пройти шлях свого становлення попри усі роз'єднуючі фактори.

Поляки мовно об'єднані, ми ні. Спроба Президента Ющенка та його команди посилити присутність української мови у повсякденному вжитку значно русифікованої України закінчилася на даному етапі разом з його політичним фіаско. Дехто говорить, що посилена українізація якраз і була однією з причин поразки колишнього улюбленця Майдану.

Я сказав би інакше. Не посилена, а невміла українізація налаштувала проти Ющенка багатьох неукраїнських жителів України. Було забагато адміністративних заходів, коли українізацію запроваджували, як картоплю при Петру та Катерині - примусово. Але ж кожен політичний проект має бути підготовлений, у тому числі і з урахуванням реакції людини. Психологічно об´рунтований, матеріально стимульований процес поступово-невпинного запровадження української мови в усіх сферах життя України, доповнений яскравими конкурентноздатними україномовними творчими продуктами і проектами, причому не тільки у культурі, але і в науці тощо - ось стратегічний шлях українізації України. Просте закриття російськомовних дитсадків та шкіл є заходом суто адміністративним і породжує несприйняття та протест у середовищі російськомовних жителів України, налаштовує проти українізації як такої.

Мовна політика нової влади ще не прояснилася повною мірою, але є підстави передбачати, що розвитком та зміцненням статусу української мови у суспільстві ніхто з них фанатично опікуватися не буде. А це означає, що мовний фактор формування єдиної української нації якщо й не послабиться, то і не посилиться. У разі такого розвитку подій нація тупцюватиме на місці і її становлення загальмується.

Релігійні обряди та Поминальні служби Божі над тілами подружжя Качинських здійснювалися у Варшаві на площі Пілсудського, у Варшавській Архікатедрі та остання - у Краковському Маріацькому костьолі і очолював її Архієпископ Краковський кардинал Станіслав Дзівіш. Ніякої дискусії щодо релігійно-церковного аспекту поховання не було за тієї простої причини, що більшість поляків, як і загибле подружжя, є католиками. Інші церкви також були представлені. Але польська нація об'єднана католицизмом.

Подібна ситуація в Україні одразу викликала б питання - а до якої церкви належить покійна особа? Якщо до Київського Патріархату, то в Києво-Печерській Лаврі її не відспівають. Якщо до Московського - то ні ногою у Володимирський собор. Оскільки в країні немає єдиної Української незалежної Церкви, то нема і головного Храму країни. Нема і головного церковного ієрарха України. Є очільники і Предстоятелі окремих Церков. Є Патріарх Філарет, Митрополит Володимир, Кардинал Любомир (Гузар). А єдиного загальнонаціонального Першосвященника поки-що нема. Тому й знову пів-нації будуть згодні з відспівуванням однієї Церкви, а інша половина - незгодні. І навпаки.

У Польщі не виникає питання - чи є Польська Церква благодатною і національною? В Україні усіх вірних УПЦ КП священнослужителі та прихильники УПЦ МП називають безблагодатними. Щодо УПЦ МП - то їх називають провідниками впливу Московської Церкви. Отже польської ситуації - коли служить усіма визнаний вищий церковний ієрарх країни - в Україні доводиться ще чекати.

Подружжя Качинських поховали у Вавелі - королівському замковому комплексі, найпрестижнішому місці польських захоронень, де упокоєні королі та інші видатні поляки - зокрема Маршалок Юзеф Пілсудський, загиблий у 1943 році генерал Сікорський (головнокомандувач та глава Уряду у вигнанні), а також Тадеуш Костюшко, Ю.Словацький, Адам Міцкевич та інші. Вавель, як стверджують, має надзвичайне значення для історичної свідомості і самоідентифікації польського народу.

До речі, у Польщі відбулися протести проти цього рішення, до яких долучився, зокрема і видатний польський режисер Анжей Вайда. Не будемо оцінювати, чи гідні покійні Качинські лежати поряд з королями та Пілсудським, а запитаємо себе - де є національний Пантеон Великих Українців, який має надзвичайне значення для історичної свідомості і самоідентифікації українського народу? І чи є він? Нема. А чи хоча б ворухнулася Українська Держава за 2 десятиліття Незалежності, щоб такий Пантеон створити? Ні, не ворухнулася.

Між тим багато країн світу за прикладом Римського пантеону створювали свої місця культових захоронень. Є Паризький Пантеон, де покоїться суцвіття французької нації. У Тбілісі є навіть два Пантеони - гора Мтацминда і Дідубійський пантеон. Абхазія має свій пантеон - Сухумську гору. Чимало країн створюють свої пантеони в елітних кладовищах. Є таке і у Києві - Байкове. Чимало видатних українців знайшло там свій останній спокій. Але і там є окрема, далека ділянка, де поступово гуртуються могили українських діячів більш вираженого національно-демократичного спрямування - Стуса, Ів.Миколайчука, Слави Стецько, інших. Ця ділянка принципово просторово відокремилася від парадної алеї Байкового, на якій чимало радянських діячів. А покійні діячі культури, українці радянського періоду лежать саме там. Серед них і Рильський, і Тичина, і Сосюра, і багато інших творців. Що ж вони, не видатні українці?

А ось могила Лесі Українки - взагалі через дорогу, на старому Байковому. А Франко у Львові. Там же на Личаківському цвинтарі - пантеоні Галичини - й інші видатні українці - Маркіян Шашкевич, Соломія Крушельницька, Філарет Колеса, А.Кос-Анатольський, І.Крип'якевич, Володимир Івасюк інші. Про Тараса Шевченка - то взагалі окрема розмова, у нього так би мовити, є персональний Пантеон.

А скільки видатних українців поховані по світах - у Європі, Америці, деінде, на невеликих і призабутих кладовищах?! Чи збере їх могили хтось і колись у єдиний загальноукраїнський Пантеон?

Запеклий політичний противник (і навіть, кажуть, ворог) Лєха Качинського прем'єр Дональд Туск, дізнавшись про загибель свого Президента, заплакав. Спікер Броніслав Коморовський, як виконуючий обов'язки президента Польщі, сказав над труною Л.Качинського пронизливо: "Пане Президенте, перед Вам остання дорога. Остання, але гарна, яка веде з Маріацької базиліки до Вавеля. За хвилину задзвонить дзвін Зигмунта. За хвилю дзвін перетне жалобну тишу. Століттями він оголошує полякам небезпеку, польські тріумфи та польські трагедії. Він бив на перемогу під Віднем, під час присяги Тадеуша Костюшка, коли розпочалася Друга світова війна, коли вибрали Папою поляка та коли він помер. Він вітав і дзвонив на прощання для визначних поляків на честь їхніх заслуг перед батьківщиною. Дзвін лунав, коли оголошував трагічну смерть синів і дочок польського народу. Сьогодні теж задзвонить на прощання першого громадянина, котрий неочікувано та занадто швидко відійшов на вічну варту після відданої та вірної служби. Прощаємося з президентом та його дружиною, жінкою мудрою, відважною, відкритою та сердечною, яка завше охоче допомагала людям. Віримо, що по тій стороні далі буде сердечно опікувалася чоловіком"...

Не запитую, що сказали б у подібній ситуації на останню путь своєму політичному соратнику, чи тим більш противнику ті, хто публічно і неодноразово називав один одного боягузами, зрадниками, блохастими сучками, бандитами та козлами, а дружин агентами зарубіжних розвідок чи іще більш принизливими словами. Тому, дивлячись, як горюють наші за чужими, запитую - а чи діждемося, щоб мирилися свої?

Ю.Тимошенко на прощанні у Кракові

Підсумок: Отже загальноукраїнського пантеону нема і наш Вавель - це максимум Байковий цвинтар. Звичайно, він містить багато прославлених українців, але відсутність єдиного загальноукраїнського Некрополя-Пантеону є наслідком відсутності єдиної Нації, єдиної Мови, єдиної Церкви, єдиного Гетьмана. Саме тому важко уявити собі, щоб у урочисто-скорботні хвилини уся Україна вивішала біля своїх приватних домівок державні прапори з траурними стрічками та однією рідною мовою шептала рідну молитву - як це було у Варшаві, Кракові та й по усій Польщі.

Ще раз бажаю усім лідерам України - наявним і потенційним - здоров'я і довголіття. Але тільки той з них заслужить всенародну шану при житті і всенародну скорботу після кончини, який глибоко усвідомить небезпеку роз'єднання для України та прикладе усі свої велетенські сили для подолання усіх тих розколів, про які я говорив у цій статті - задля здобуття єдності, сформування Нації та утвердження Держави.

Зеркало польської трагедії ще раз відобразило наші українські проблеми. Вирішення їх - вимога історії. Гальмування чи консервація їх - поразка політиків.

Схиляємо голови перед пам'яттю загиблих, очікуємо дій від живих.

Адреса для відгуків та спілкування: [email protected]