8 квітня Конституційний суд офіційно оголосив рішення про формування коаліції. Це означає, що окремі народні депутати, включаючи тих, хто не входить у фракції, які ініціювали створення коаліції, мають право брати участь у формуванні парламентської більшості. Рішення суду не стало несподіванкою для політиків і громадян, оскільки практично збіглося з текстом, напередодні опублікованим окремими ЗМІ. До того ж, опозиція завчасно звинуватила суддів КС у продажності і бажанні усіма правдами й неправдами обґрунтувати конституційність коаліції "тушок".

Насправді, рішення Конституційного суду черговий раз позначило одну з основних проблем українського суспільства - незнання власної Конституції і бажання шукати продажність там, де її немає. У неофіційній розмові з авторами рішення, кореспондент "Главреда" дізнався практично все про звивистий шлях його обґрунтування.

Після того, як у 2004 році відбувся перехід до пропорційної системи виборів, чутка поділила депутатів, які сидять у залі засідань парламенту, на "диригентів" і "кнопкодавів". Перші - керують голосуванням фракції. Другі - виконують їх вказівки. Як кажуть, "все - люди, да не все - человеки".

Відповідає такий стан речей Конституції? Навряд. А все тому, що, сказавши "А" - погрозивши позбавленням мандата за невходження чи вихід з коаліції, автори політреформи, не зуміли сказати "Б" - позбавити мандата у разі виключення з фракції. У проекті змін до Конституції, поданому на експертизу КС, таке положення значилося, проте з остаточного тексту воно зникло разом з іще 15 поправками (до речі, чим не привід для перегляду політреформи?).

Розчулюючись власній демократичності, парламентарі не помічали неув'язки: за жадібність, що здолала розум, за неуцтво, за бігання з опозиції в коаліцію не було жодної відповідальності - ні прямо за Конституцією, ні як виключення з фракції з подальшим позбавленням мандата. Логіка проста: навіщо боротися з тим, що може приносити непоганий прибуток і кар'єрне зростання одночасно?

Депутатська вільнодумність ґрунтувалася ще й на тому, що відповідно до Основного Закону парламентар є представником усього українського народу, присягається на вірність йому (а не своїй політичній силі), ніхто не може притягти його до відповідальності за голосування і виступи у парламенті. Та й ст. 15 Конституції "гарантує свободу політичної діяльності, не заборонену законом", - базовий принцип, на якому ґрунтується тлумачення усіх інших конституційних норм. Тому ті, хто розумів це, - завжди голосували за себе, а хто ні - так, як скажуть ті, хто розумів більше.

Минуло п'ять років, а депутати так і не набралися сміливості зізнатися, що з мандатом у нас "все не так, хлопці": за ранковим злочином не слідує вечірнє покарання. У результаті на виборах усі, як один, обіцяли будувати комунізм, а в парламенті ставали його "могильниками" - головне, все це обґрунтувати інтересами 46 млн. українців, а не лише своїх виборців.

З позафракційними депутатами ситуація ще простіша. Хто може заборонити депутату, виключеному з фракції, входити в коаліцію? Ось Іван Плющ кілька місяців не входив у фракцію НУНС, що могло, у принципі, призвести до втрати ним мандата, але не привело ж! А фракція, що налічує менше 12 "багнетів" (через низку обставин), взагалі підлягає розпуску. Куди їм, бідолахам, податися? Висновок простий: якщо вони можуть увійти до коаліції (а чом би й ні?), то доводиться визнати, що у коаліції можуть бути не лише фракції, але й окремі депутати.

Такого самого висновку, власне, дійшов і Конституційний суд. Носії мантій постановили: коаліція створюється мінімум двома фракціями (або однією, якщо її чисельність понад 226 депутатів). А скільки у них депутатів повинно бути? Та скільки завгодно! Останніх можна добрати з позафракційних, щоб у сумі вийшла заповітна цифра 226.

Проте у нашому випадку завдання ускладнюється тим, що ПР + КПУ + Блок Литвина + 4 позафракційних у сумі не дають бажаного числа - 226 депутатів. Чи можна залучати депутатів з інших фракцій?

Поборники версії про підкуп суддів КС вважають, що компроміси у таких питаннях недопустимі. Тим більше що у рішенні КС від 17 вересня 2008 року прямо записано, що "в коаліцію можуть входити лише ті депутати, котрі числяться у фракціях, які утворили коаліцію". Відтоді Конституція не змінювалася, а Регламент, прийнятий пізніше як Закон, не міг перечити рішенню КС і Конституції (зокрема, таку версію "Главреду" озвучив Микола Катеринчук).

"Якщо виходити з тлумачення Конституційним судом у 2008 році способу формування коаліції за участю фракцій, то поява нового регламенту все одно не змінює Конституцію і не може змінити попереднє рішення Конституційного суду. Навпаки, рішення про формування коаліції, зафіксоване у новому Законі про регламент, суперечить Основному Закону", - заявив депутат.

Проте зупинимося на цьому рішенні детальніше. На системний аналіз Конституції, за визнанням самих суддів, воно не претендує, оскільки тоді КС запитали, скільки душ має бути у коаліції, а він відповів, що вони повинні входити у фракції. Після таких чудових висновків, головна мета конституційних "модераторів" Ющенка і Балоги - не дати оскаржити розпуск парламенту у 2007 році - була досягнута.

До того ж на момент прийняття цього рішення у 2008 році Регламенту як Закону не було. Куди вітер занесе капризних депутатів далі, судді КС не відали, а тому справедливо вирішили, що депутати повинні визначитися самі: або жорстко контролювати кожен свій чих за допомогою імперативного мандата, або ретельніше списки складати.

І як у воду дивилися. У 2010 з'явився Регламент, яким курс розвернувся на 180 градусів, бо індивідуальне членство у коаліції має мало спільного з імперативним мандатом. Проігнорувати Регламент судді КС не могли, оскільки згідно з Конституцією основи формування більшості визначаються нею ж і Законом про Регламент.

Стосовно ч. 6 ст. 83 Конституції, довкола якої зламано стільки списів, то вона настільки універсальна, що підходить як "мажоритарці", так і "пропорціоналці": "У Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народний депутатів від конституційного складу ВР".

Або 450 "мажоритарщиків" створюють фракції і входять у коаліцію, "хоч тушкою, хоч чучелком", або партії і блоки "нарізають" фракції для більшості. І в тому, і в іншому випадку це не суперечить нормі Конституції. Чому так? Питання до ідейних натхненників і реалізаторів політреформи - Леоніда Кучми і трьох Вікторів - Медведчука, Ющенка і Януковича.

Зваживши всі "за і проти" (з одного боку, депутати потрапляють до парламенту за списками партій, а з іншої - не обмежені у вільному пересуванні і голосуванні), КС визнав законність індивідуального членства.

Більше того, КС, нарешті, відважився зробити те, що від нього вже давно вимагали: відійти від буквального тлумачення тексту Конституції і побачити дух Основного Закону. Але знову політикам не догодили. І питання, "чого чекати далі від КС" - даремне, бо ясно, що жоден суд в Україні не здатний задовольнити усі капризи панів депутатів, як героїню відомої казки Пушкіна. Особливо, якщо змінювати Конституцію нікому.

Не обов'язково платити суддям мільйон "зелені", щоб з високими шансами на успіх обґрунтувати нелегітимність нинішньої пропорційної системи закритих списків Конституції чи довести порушення процедури під час прийняття політреформи. Проте це вже зовсім інша історія. На закінчення цієї наведемо думку визнаного конституціоналіста, професора права, доктора юридичних наук, народного депутата двох скликань Віктора Мусіяки:

"Рішення КС кардинально відрізняється від трьох попередніх даних ним роз'яснень відносно тлумачення ч. 6 ст. 83 Конституції і відносно перебування народного депутата у фракції. У них йшлося про те, що коаліцію створюють виключно фракції, а кількість народних депутатів у коаліції має бути не менше більшості від конституційного складу ВР.

Відповідно до Закону "Про Конституційний суд" суд не має права з того самого питання давати інше роз'яснення. Але він, не переймаючись, нічого не розтлумачивши, легітимізував так званий Закон про регламент. Хоча за формою і змістом він законом не є.

Пославшись вже на Закон про регламент, де були встановлені усі процедури, пов'язані з формуванням коаліції, КС у системному тлумаченні дійшов висновку, що окремі народні депутати можуть бути учасниками формування коаліції (оригінально взявши у лапки, "у тому числі депутати, які є позафракційними").

Але тут є одна деталь. Коли формувалися положення Конституції про створення коаліції, тоді формула була такою: невходження, вихід і виключення депутата з фракції спричиняє втрату ним мандата. А потім "виключення" з Конституції прибрали. І це залишилося за межами реакції законодавця. І ось цей чинник КС повинен був чесно обумовити: системно тлумачивши норми про те, що депутати є слугами усього народу, а не фракції; що вони всі рівні перед законом, а не лише ті, хто у коаліції і фракції; обумовити право позафракційних депутатів брати участь у формуванні самої коаліції".

Алла Присяжнюк, "Главред"