rss
08/13/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Поетична сторінка \ Бої за Україну і Душу

Колись же розговіємось, панове українці!

Колись же піст духовний закінчиться

молитвою.

Терпіння чаша повниться, але ще не по вінця.

Бої за Україну ще не скінчились битвою!

2 квітня 2010 року

***

Нащадки тих, кого завозили

На місце тих, кого вивозили,

Чи зможуть колинебудь зрозуміти -

Які Історія залишила тут міти?

На мітингах старалися замити

Усю ту кров, якою вщент залити

Устигли їхні предки Україну -

Як посполиті, кляті, так і іно

Земельні, іновірні, інодушні...

Вони дали країні ту подушку,

Яку кладуть не знизу, а на рота,

Щоб, навалившись, придушить польоти

До Неба. До Свободи. Бо сваволя

Чужинців вироком для Волі

Тутешніх оберталася завчасно,

Коли налигачем вели вони до щастя

Нас, нерозумних, впертих, як воли...

Тепер зітхають, що часи такі були,

Коли неслась потоками жорстокість

І заливала всіх - не вистачало стоків

Для неї, ось тому і накривало

Всіх з головою - смертним покривалом,

Яке топило першими героїв,

А після тих, хто хтів сховатись в рої...

Інакомислячі

Думи їхні, думи -

Лихо було з ними.

Людиіншодуми

Ви невиїзними

Прожили прикуті

Стовпники невільні,

У кутку, в покутті,

Скуті, але сильні.

Та прийшли до влади

Людитакодуми.

Інших відтіснили

До суми від суми.

Дума про бездумність

1.

Ой, заполонили та й бездумні Думу!

Засідають в Радах, Сеймах та Сенатах.

Раді своякові, сину, брату, куму -

Та світитись їм потрібно не заради свата.

То нехай святиться те Ім'я найвище!

Ті, хто "засвітилися", духом потемніли.

І вітри Історії не над ними свищуть,

Маківки церковні іншим бовваніли.

Як вони навчилися гарно промовляти,

Палко переконувать тих, хто вже конає.

В багатьох дорослих віра немовляти,

Сила, як в коняки, розум же куняє.

Що ж це вам пороблено, люди мої милі?

Подивіться - властолюбець, шахрай,

махінатор -

Всі маніпулюють вами, котрі в силі,

І бездумних ці безсилі силоміць у НАТО.

Або протилежно - силоміць в Росію.

Куди б не тягнули - все силком і примусом.

Сплять в народі розум й самостійна сила.

Сонна Україна все іще на прив'язі.

2.

Бездумність -

розумова бездимність, коли ні вогню вже,

ні полум'я, навіть димок не куриться.

Холостяцька бездамність -

Коли днем лиш одним живемо, не готові

любові кориться.

Сиротинська бездомність -

Коли ще ні кола, ні двора і вокзал твій

завжди для одного.

Та майбутня бездонність,

що чекає тебе у труні, непорушного і у обнові.

***

Цинізм яценізму: усе лише прагма і раціо.

І рейтинг його нестабільний, як акції

"Лаціо".

Він прагне, прогнувшись, прямим

виглядати на бордах.

Ядуча його колористика хоче дивитися

гордо.

***

Косоворотка, зверху вишиванка,

До пейсів - підковою вуса.

Такий ось вигляд матиме Йванко,

Після обрання донецького білоруса.

***

Можновладець

Його свитина від Луї Віттона.

Очкур від Гуччі. Постоли м'які

Із шкіри посполитого пітона.

Зате душа - мов мокрі кізяки.

***

Життя просте, брутальне, повнокровне.

Танок світанку сприймеш лиш під вечір.

За баранів виходять ніжні овни

Й народжують народ - на жаль, овечий.

***

На мотив гімну СРСР

Союз непорушний створив той

дворушник,

Диктатор, якому сплатила вся Русь

Кривавий податок.

Володар"мокрушник"*

Його спадкоємцям я не покорюсь.

*"мокрушник" - вбивця

***

Як мало неба у душі і у вікні!

Не Байда я, але і не байдужий.

А Небо лише в ті заходить душі,

Що не бояться. Ти боїшся? - Ні.

***

Нехижа посмішка слабкого чоловіка.

Початок ще неходжених доріг.

Простує просто неба просторіка.

Майдан - його майданчик і поріг.

Із­за спини, як місяць, сильна жінка.

Її не спиниш і хода її чітка.

Позичила всі барви у барвінка

І любить, щоби всі - до чобітка.

А третій змушений терпіти і чекати.

У рік Бика цей бик ще зареве.

Плакатний, не стомився він плекати

Надію, що обох він ще порве.

На підступах - відступники й підступні

Деруться по уступах до вершин.

Чи переварені, чи ще сирі ці студні?

А де ж Той, здатний справу завершить?

Ці розпочали і дійшли до перепуття.

І Путін їм тепер на всіх путях.

Регочуться над нами на всі кутні

І норовлять нагадить нам на стяг.

***

Ще при життю звільнялись ми від

нежиті.

Горілка, хрін, часник - чому б не жить?

А гроші, що на цьому ними нажиті,

У яму не візьмеш, а час біжить.

Заклало ум? Звільнись від недоумкувства.

Від кумівства й відкатів ти втомивсь?

Вже не таскають їм мільйонів сумками -

Офшори - це не те вже, що колись.

На дачах і в городах все відкопане,

Все переведено в Антіби і на Кіпр.

І чеки їх вже кров'ю не закапані...

Брехні широка нива у сто кіп

Вродила в них і жнуть її ті женчики,

Котрих за стіл вечерять не позвуть,

Лише - киями! Може зможуть

меньшенькі,

Ті, що сьогодні вже свобідну цицю ссуть?...

***

Потерпає від жалю. Не жалюгідний,

Немов крізь жалюзі на світ він визирає.

Гидкий у спілкуванні, але гідний,

Бо легінь зовні, хоч легенів вже не має.

Тому й вдихнуть на повні груди вітер

Волі

Йому не світить у підвалі Долі.

***

Перед лицем Тараса, Лесі

Незручно буть благополучним.

Нічних, самотніх з Богом бесід

Чи вистачить, щоб стать сполучним

Комунікатором між Небом

І вами, грішними людьми?

Що нам усім, насправді, треба?

Вдихнути Волю повними грудьми!

***

Тривога шукає предмета

І в ньому старіє, мов страх.

Не бійтеся близькості Лети,

Якщо ви в людей на устах.

***

Не все, що надибав - надбав.

Тому трохи схожий на дуба.

Не твердістю - твердість є згуба.

О, диба дубових забав!..

***

Моє життя неймовірне, тому воно нейму*

вірне.

Я переможець, Victor - що там латина

каже?

Збоку неоковирне, в суті недостовірне,

Який ще вузол петлею Доля мені зав'яже?

* нейм - ім'я

***

Неповнолітня ти, а повновесняна -

Мов із зими, звільнилася від сна,

Пругка, тілесно­свіжа, запашна,

Розкішно­юна і квітуча, як Весна.

***

Завербувала ти мене, закарбувала

Свій милий лик в кришталику -

на кшталт

Гравюри, бо так гарно підбивала

на гріх, що вже не втрималась душа.

В неділю вербну, у зелених верболозах

Лиш невербально спілкувались ми в траві.

В очах від щастя виступали сльози

І коси розплелись на голові.

Все розкуйовдилось - думки, волосся,

пристрасть,

Розхристались сорочки і серця.

Крізь шторм прорватись у нетиху

пристань

І якір кинути в передчутті кінця!

***

Кінестетично, в формі доторковій

Тобі зізнався я в коханні достроково

***

Корися, Орисю

З марою мирися,

З добром не барися,

За зло не берися,

Відчуй себе риссю,

І в ліжко крадися...

***

Лячно на Кобеляччині тим, хто не

в гарнім чині

Бо невчені й ненавчені на ніч йдуть

до кравчині,

Яка милосердно приймає їх і усіх утішає,

Вони ж лише кобелячать з магдалиною

краю.

***

Осельники, приходьки, новосади,

Приблуди, зайди, з самосадом із досади,

Диміли ви у проміжках роботи,

З під каменю твердющої турботи.

Ви хто там? Емігранти? Іммігранти?

Вам Доля зла не виділила грантів.

***

Людина потребує інших,

А ті її не потребують.

Вона непотріб в своїй ніші,

Якщо в самотність все фарбує.

***

Лист Укрпошти" ¹ 2209213951 від 28.08.2008 "Щодо системи поштової індексації України та порядку отримання об'єктами нерухомого майна адреси"

 

Як майно нерухоме, лежу я з похмілля в саду.

Не знайдеш ти мене, бо не маю в саду я адреси.

Бо у нас з Укрпоштою різні якісь

інтереси -

Ось тому у траві загубився і сам себе я

не знайду.

***

Ще за життя віддам, ще теплою рукою,

Усе, що треба перед смертю віддавати.

Міліючою, зсохлою рікою

Життя спливає... Зглянься, Божа мати.

***

Слава Богу, що горілочка пісна.

Слава Богу, що кума у ліжку прісна.

В піст скоромним нас частує сатана,

Ось тому така коротка моя пісня

***

Не загнуздаєш Долю і не втримаєш.

Не осідлаєш. Доля без сідла.

Якщо на рідних вечорами гримаєш -

То знай - в тобі нуртують сили зла.

***

Твій погляд пронизав мене упростріль,

Миттєво, наскрізно, пробивши очне дно,

Прошив і душу, вбивши острах гострий,

Що не помітиш, що тобі вже все одно -

Хто дивиться захоплено на тебе,

Хто палко, пристрасно пасе твою красу.

Твоїх очей красиве сиве небо

Я все життя у пам'яті несу.

***

Ти вигоріла, як осінній степ,

Втомилася душею, збайдужіла,

Неначе лопнула якась важлива жила,

Й ти надірвалася. Не слухаєш гостей,

Незряче дивишся крізь нас кудись

у простір.

Просторий світ простим і затісним

Зробився якось. Знітилася з ним

І ти, неначе зменшилася зростом.

Спустошене, застигле, посіріле

лице твоє серед сердитих рил.

Той бовдур тебе так вже обдурив,

Що ти неначе тупо одуріла.

Співати оду неводу, що зміг

Таку спіймати рибку золотую -

Це гріх. Запитуюкатую

І чую твій жорсткий, жорстокий сміх.

Лише самотність і надмірна праця

Тебе врятують. Спи, ходи, трудись -

І щосьто виплавиться з чорної руди

Біди твоєї, треба сподіваться.

***

Ти жив, як міг. За мить вже став обідом.

Що встигнув усвідомити в ту мить?

На тлі цього - що попередні біди?

"Іди сюди!" - І ти не встиг завить

Від жаху, ах! - і ось уже кігтями

Розідраний, спотворений, в крові,

Іще живий, але уже в безтямі,

Дзьоб гарпуном відчув у голові.

Цей, всаджений у голову, залізний,

Безжальний дзьоб чекає і мене.

Літає наді мною Фатум грізний.

І все сумне мене не омине.

***

Ти моя випадкова Подія, що могла

й не відбутись.

І у озері серця мого ти могла

б не відбитись.

Секонд­хендного тіла свого я вже маю

позбутись,

І душею лише з того світу зумію напитись.

***

Тут і зараз. Там і тоді.

Скрізь і завжди. Ніде і ніколи -

У цих форматах Часу й Подій

йдемо у життя до школи.

***

Свідомість, що рветься, загострює

внутрішній зір.

Духовність не стільки загострює,

скільки горює.

В якому це пломені так ненатхненно

горю я

Коли над листом опівночі злітаю до гір?

***

Лірник

Збиває те, що він простонародний,

Просто народний, без пози і без

котурнів.

На турнірі геніїв виборе приз для дурнів

І відійде дощиком, непомітний,

тому що природний.

***

Коли я з Україною сіамський,

То відчуваю дещо мессіанське.

***

Осмислити долю країни, яка все ще

не відбулася

І ще не відбилась у дзеркалі світу, мов лик,

Яка ще ментально у трансі і не підбиває

баланси -

Тоді лише зможем, як скажем -

чому не змогли

Могилам зими протиставить

народжених літом героїв,

Які би горою постали супроти біди.

Історія пишеться потом, жагою, любов'ю

і кров'ю,

Тараса опаленим Словом і Розумом

Сковороди.

Країна постане ще - через звитягу,

пости і повстання.

Настане наш Час і зміцніє хребет

становий.

Любіть, не губіть Україну - поети вас просять востаннє.

Будуйте її і щасливими будьте у ній.

***

Колись, коли ми будемо півкроку від біди

Він витре наші сльози і сліди.

Творчість українського Чикаго

Берестечко. Історичний роман (УРИВКИ)

Щось цікавіше#2015-31 (07/30/2015)
Два скрипалі#2015-31 (07/30/2015)
Ще одна війна#2015-31 (07/30/2015)
Плач#2015-31 (07/30/2015)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com