Краще набагато

Викарбовано на скелі

Чітке слово в слово:

"Був з дружиною Іван тут -

Відпочив чудово".

Поряд напис хтось добавив

Так, насмішкувато:

"А я був тут без дружини -

Краще набагато".

Можу розраховувати?

Чоловік дружині дзвонить:

При такій спекоті

Я затримаюся нині

Трохи на роботі

Добре, любий, відчуваю

Кажеш щиросердно.

Розраховувати можу

Я на це вже твердо?

ВАРТА ВІДКРУТИТИ

Здоров, Славку, що трапилось,

Що такий змарнтий?

Святкував як? Я ж не бачив

Тебе десь з рік цілий!

Вчора зуб так розболівся

- Їду від зубного...

Ти працюєш в контрактора

У того самого?

Та які там, Петре, свята,

Як в кишені пусто,

Та й з роботою в час кризи,

Знаєш, є не густо.

Той роботодавець, наче

В землю провалився

I до нині ще 3i мною

Так й не розплатився.

Та я його на Великдень

Біля церкви бачив,

Як стояв ще з одним хлопом

Й щось йому тлумачив.

О падлюка!

Ще до церкви

Яйця йде святити!

Як так робить - варта йому

Його відкрутити.

15 травня 2009 р.

НЕ ГОВОРІТЬ ДУРНИЦЬ

Звинувачуєтесь в тому,

(Кажу вам утрете!)

Без усякої причини

Свою жінку б'єте!

Перепрошую, щоб дати

Так всьому оцінку,

То чи знає так докладно

Суддя мою жінку?

Hi, не знаю.

Щоби знати,

Треба з нею жити...

От бачите, то не треба

Дурниць говорити.

5 липня 2009 р.

ІНШУ ХОЧУ

Притискають так нестатки,

Не дам собі ради...

Скажи мені, яке в тебе

Ставлення до влади?

Хочеш знати, як відношусь

До влади цієї?

Як поправді, то так наче

Дружини своєї.

Трохи - серджусь, трохи - хвалю,

Трохи - заохочу,

Трохи - люблю... взагаліто

Іншої вже хочу.

15 травня 2009 р.

СХИЛЬНІСТЬ ЗМІНЮВАТИСЬ

Ще коли одружується

Жінка з чоловіком,

То гадає - зміниться він,

Старшим ставши віком.

Та проходить час і бачить,

Що він не змінився:

Яким був ще до женячки,

То таким й лишився.

Чоловік, одружуючись

І беручи жінку,

Сподівається: не змінить

Вона поведінку.

А вона, як лиш у ролі

Жінки опинилась,

Якби її підмінив хтось

Відразу змінилась.

То чого, у більшості, так

У житті буває?

Чи на моє запитання

Відповідь хтось має?

18 січня 2010 р.

ПРИ ДИСКУСІЇ!

- Ось що, синку, щоб було в вас

Менш­більш все до ладу,

Женишся, то хочу дати

Я тобі пораду:

В будьякій там суперечці

(Хоч ти є гуманним)

Слово жінки має бути,

Як завжди, останнім!

Що б не мовив після всього,

Ти своїй медовій,..

То це все стає початком

Суперечці новій.

18 січня 2010 р.

ВИБАЧИВСЯ

Теща - зятю:

- Врятувалась!..

Недобре нирнула...

Якби не той пан­мужчина,

Я би потонула.

Знаєш того чоловіка,

Чи ти його бачив?

Треба щоб, обов'язково,

Ти йому віддячив!..

Так, до мене вибачатись

Він уже приходив.

І за вчинок його той я

Вже облагородив.

23 грудня 2009

ПРО СВОЇХ ЛЮБОК

Про всіх любок вам розкажу,

щоб не ішли плітки,

Як в Америку приїхав я на заробітки.

Була в мене перша любка, звалася Анничка.

Невеличка, чепурненька, тоненька, як тичка.

Ой мав же я другу любку, бойківочку Ксеню.

Таке мала волоссячко, як колос в ячменю.

Ой мав же я третю любку,

черкаську Юстину,

Така файна була в личко, хоч малюй картину.

Ой мав я четверту любку, фраєрку Надію.

Так, бувало, напахниться, що мало не млію.

Була в мене п'ята любка, слобожанка Юлька.

Вона мала такий носик круглий, як цибулька.

Ой мав же я шосту любку, харківську Галину.

Не мав з нею супокою, а ні в ніч, ні в днину.

Ой мав же я сьому любку, полтавську Наталку,

Що навчена до любові хлопцями ще змалку.

Ой мав же я восьму любку, полісянку Марту.

Ні до якої роботи не мала азарту.

Ой мав я дев'яту любку,

лемківочку Христю,

Що учила мене грати на грушевім листю.

Ой мав я десяту любку, з Луцька Василину.

Коротеньку, колін вище, мала спідничину.

Одинадцяту мав любку, з поділля Варвару,

Кожен вечір тягла мене йти з нею до бару.

Дванадцяту тепер маю гуцулку Оксану,

Із якою на життя все на рушничок стану.

Ой то я напарубочивсь. Хтось мене й осуде,

Та як буду помирати Не жаль мені буде.

24 грудня 2009 р.

ЩОБ КОМПЕНСУВАТИ

Хлопець ставить запитання

Дружині майбутній:

- Чи я можу бути, люба,

При родах присутній?

- Звісно, любий, можеш бути,

Не треба й питати,

Щоб відсутність при зачаті

Міг компенсувати.

16 лютого 2010 р.

ВІДСУТНІСТЬ - РОЗУМ ПРИБАВЛЯЄ

Із Америки додому

Мужик повернувся,

З запитанням " Ну, а як там?"

Жінки зіштовхнувся.

Ну, а ти як? Зрозумів я,

Ти така трудяща...

А з усіх жінок у мене,

Із усіх найкраща!

При відсутності удома,

Розум набуваєш,..

А про мене не один ти

Лише так гадаєш...

20 лютого 2010 р.

ВІДПЛАТА...

Місяць червень.

Неймовірно

Гарна літня днина.

В залі випусники школи,

Виховна година.

Учителька пропонує

Гарно причесатись

І на пам'ять, усім класом,

Сфотографуватись.

Уявіть картину...

Будете дорослі

І до подруги, чи друга,

Ви зайдете вгості,

І побачите це фото.

Пройдетесь...

Це ж Юрій!

О, тепер він викладає

У аспірантурі!

А оця, що стоїть скраю,

Та це ж бо Олеся!

Вона тепер у столиці

Знана стюардеса.

Або поруч ось Марійки...

Та це є наш Петрик!

Він тепер вже у районі

Знаний всім електрик.

Погляд кинете в ряд другий...

А це ось є Стефа!

Вона тепер в міністерстві,

Секретарка шефа...

Тут Володька, з поміж хлопців,

Викидає перла:

- А це ось Люба Петрівна,

Вже давно померла...

19 березня 2010

Максимків Богдан

Народився 24 січня 1971 року в селі Старі Стрілища Жидачівського району Львівської області. Проживає в США 15 років.

За фахом - інженербудівельник. Почав писати вірші ще у віці 10 років. Вперше виношу свою творчість на широкий суд читачів.

[email protected], 7083416312, 7083416310

Правда

При дорозі - тополя,

Над водою - верба.

Нелегкою є доля,

То ж у серці - журба.

Чом на світ я родився?

Хто розкаже мені?

Все пройшло, пролетіло,

Наче було у сні.

Чи щось добре зробив я,

Чи навчився чогось?

Може жив марнотратно,

Може зганьбив когось?

Й ще не час все рівняти,

І ділити усе.

Але треба пізнати,

все, що було пусте.

Де навчитися правди,

Як немає ніде?

Чи забути назавжди,

Бо вона не прийде?

Зірву з серця кайдани,

В чисте поле піду.

Хай цвіте і не в'яне,

Хай розвіє журбу.

У вітра й сонця спитаю,

У тополі й верби.

Білий світ залишаю,

Правди тут не знайти.

06.01.1996 р.

Гори Карпати

Як я люблю вас, мої гори Карпати!

Де височіють на схилах сніги.

Так, це ніколи, нікому не взнати,

Як умивають річки береги.

Де шелестять своїм гіллям смереки,

Як пролітають над плаєм лелеки,

Вдаль несучи вашу вічну красу -

Так я люблю, мої гори Карпати,

Вашу ранкову росу.

А ще я люблю полонини широкі,

Спів солов'я на смереках густих.

Але сьогодні прошу вас, пробачте,

Бо я ще для вас багато зробити не встиг.

Пройдуть роки, пролетять, наче вітер.

але у серці залишаться болі й тривоги.

Так я люблю вас, гори Карпати,

Де проходили мої босі ноги.

Де зустрічав я ранкову зорю,

Як проводжав мене місяць в дорогу.

Знаю, сьогодні нелегко є вам -

І відчуваю за вас я тривогу.

Щоб зустрічали ви сонячний день,

Щоб зеленіли ви літом й зимою.

Так я люблю вас, гори Карпати,

Що заберу вас в дорогу з собою.

31.03.1996.

Не продавайте

Не продавайте Україну, українці,

Не повертайтесь до червоного ярма!

Бо знову повезуть нас поодинці

До краю, що зоветься Колима.

Там ще й досі - стіни необмиті,

Й грати ще блищать від рук...

Там кров'ю ріки литі

Від наших українських мук.

Не продавайте віру, мову, вміння,

Не йдіть на повідку в цих псів.

Бо їх і досі не гризе сумління

За наших відданих дочок й синів.

Опам'ятайтесь! Прошу вас - з'єднайтесь,

У вірі й розумінні - сила в нас.

Ви роду нашого не відцурайтесь.

І сам Господь винагородить вас.

Покажем світу, що ми - люди,

Ми - нація серед міцних держав.

Щоб прапор майорів наш всюди,

Й "червоний брат" ніколи більш

на нас не зазіхав!

02.04.2010 р.

Пошли нам, Боже...

Пошли нам, Боже, щастя і добро,

Щоб у житті завжди усе у нас було.

Щоб не вибухала від гармат земля,

Прошу Тебе, мій Боже, знову я.

Щоб зеленіли в нашім краю гори і поля,

І щоб у щасті розцвіла вся Українськая земля.

Нехай прокинеться від сну козацький рід,

І славу їх нехай почує світ.

Бо приклад є з кого нам взяти,

Одна у нас єдина Україна - наша мати,

Щоб вороги нас знову не приспали.

Й онуки нас ніколи більш за це не проклинали.

То ж станьмо перед Богом на коліна,

З'єднаймо наші руки і серця.

Нехай цвіте у мальвах Україна,

І лине з покоління в покоління

любов її одвічна і свята.

25.03.1996 р.

Ми - не раби!

Все згадую знову і радію,

Що Божа ласка повернутися дала.

Прощаюся й знову млію,

Коли тяжка година в душу залягла.

Коли в своїм селі, чи в місті -

Ми тут, ми на своїй землі.

Не можемо знайти ми голку в тісті,

Тому по світу заробляєм мозолі.

Нас так навчила ця система,

Ми йшли вперед, ми будували рай.

Нам обіцяли манну з неба,

А зараз йди, вкраїнцю, заробляй.

Роби на всіх, та тільки не на себе:

Будуй, руйнуй - не спи, не доїдай.

Бо й рідна влада теж не дба за тебе:

Як привезеш, то ще і їй віддай.

Коли не даш ти добровільно, вільно,

Процент "зелених", тих, що потом заробив,

На вулиці не сплять, чекають пильно

Вже кілька груп "солідних пацанів".

Вони поділять все, в біді не лишать

І пожалітися нема кому.

Прийдуть оці в червоних шапках, спишуть

І ти підеш, як цей німий "муму".

Пишу оці слова й не знаю,

Як довго ще терпіти мусим ми.

Ніхто не скаже й більше не спитаю,

Бо хтось сказав: "Раби - не ми! Ми - не раби!"

05.07.1996 р.