Якщо перефразувати відому християнську легенду про диявола, закутого в ланцюги і писанкарство, то можна сказати: доки українці писатимуть писанки, доти існуватиме Україна. В часи СРСР, хоча й таємно, але таки писали писанки і тому Україна вижила. Зараз писанкарство активно розвивається на всій території держави. Активно відроджується воно і в Харкові, у чому заслуга корінної харків'янки Лади Громової - писанкарки і майстрині виготовлення авторської ляльки. У розмові з панею Ладою дізнаємося про писанкарство на Слобожанщині, її авторську писанку і авторську ляльку.

Пані Ладо, хто Ви за освітою? Що маєте спільного з мистецтвом?

За фахом лікар-психіатр. Працюю з дітьми з вадами розумової відсталості. Але все життя мріяла займатися якимось видом мистецтва, постійно цікавилася українською культурою. Писанки у моїй родині ніхто не писав - зацікавилася ними уже в зрілому віці за допомогою інтернету і книжок, які потрапили до рук. Першими були книжки-альбоми Віри Манько, і саме цю майстриню вважаю своєю першою віртуальною вчителькою. Спочатку думала, що мої витвори - то мальованки. Але згодом дізналася про ІІ Всесвітній з'їзд писанкарів, який відбувся 2001 року у Коломиї, і приїхала туди зі своїми витворами. Там познайомилась з головою з'їзду Дмитром Пожоджуком, і він запевнив, що мої витвори насправді є писанкою, бо виготовляю за традиційною технологією, застосовуючи бджолиний віск і писачок.

Я знала, що існує таке явище як писанка. Бачила зразки у книжці Віри Манько і застосовувала уроки, які вона там подавала, але не було поруч майстрині, яка б водила моєю рукою. Це мій самостійний шлях і мої узори.

Я ніколи не копіювала, але що б не малювала, відчувала, що природно поверталася до тих етнічних коренів, від яких неможливо відмовитись. Ми знаємо про свято Вознесіння, коли у небо випускають пташок, бо це є символ Божого Духу. I кожне Вознесіння я пишу писанки з птахами, а птах - древній символ, який ми бачимо на древніх писанках.

Орнаменти, які використовую - флористичні, а це є притаманно для Слобожанської писанки, на відміну від гуцульської, яка є більше геометрична. Присутність таких орнаментів на моїх писанках сформувалося ментально, на підсвідомому рівні. У них також відображено певний вплив суспільства. Писанка нашого регіону флористична, "м'яка", але в ній також можемо побачити ті солярні знаки, які властиві писанці для всієї України, тобто Божа рука чи вогняний змій. Раніше я вважала, що мій стиль - це новаторство, яке згодом стане традицією, а коли "помудрішала", то зрозуміла, що всі ці новації насправді є традиційними, бо та ж символіка, яку я малюю (птахи, вогняний змій, дерева) бачимо на старовинних писанках, але я просто їх відроджую і розвиваю.

Писанкарство на Слобожанщині активно відроджується. Офіційно існує Спілка писанкарів Харкова, яка робить традиційні для Слобожанщини зразки писанок. По селах ще живуть старі бабусі, які пишуть старовинні писанки, але їх дуже мало. Слід зазначити, що писанкарство на Харківщині зараз поширюється в дитячих школах, де діють гуртки. Є гурток і на базі інтернату, де я працюю. Там я застосовую писанкарство у навчанні. Як лікар-психіатр можу сказати: писанкарство є позитивним для стану здоров'я таких дітей, бо вони стають врівноваженими, духовними і емоційно стійкими. Тобто існує позитивний вплив писанки на психічний стан дитини, адже писанка має лікувальні властивості. Так само великий вплив на психіку має кольорова гама.

Безумовно. Це ж творчість, і ніхто їх не змушує до цього. Я веду гуртки писанкарства не тільки на базі свого закладу, але й на базі великих готелів, де в нас відкриті майстер-класи, щось на зразок недільної школи, яку охоче відвідують діти і навіть батьки. Багато дорослих на Харківщині не бачили писанки, і їм дуже цікаво дізнатися глибше про це мистецтво, тому вони охоче приводять своїх дітей. Дехто думає, що писанки пишуть фарбами і олією, і важко збагнути, що це виконується воском. Вони дуже задоволені, що причетні до цього мистецтва.

На Слобожанщині святять крашанки. Я несу до церкви великий кошик з паскою, галунками і писанками. Мені ця традиція подобається і я заохочую до неї своїх родичів та знайомих. Люди дізнаються багато нового, а насправді призабутого. А ще розписую галунки і дарую персонально кожному зі своєї родини.

По - перше хочу сказати, що я є Президентом Клубу друзів авторської ляльки України. Це новий для України вид мистецтва. Ляльку робили на Україні здавна, а потім закинули. Ми знаємо ляльку-мотанку, ляльку з сіна. Це традиційні українські ляльки. Але за останніх 50 років з'явилися нові матеріали, які дозволяють відтворити поверхню людської шкіри і створити скульптурну ляльку. В країнах колишнього СРСР це мистецтво уже давно розвинене, а в Україні тільки розвивається.

Я намагаюся застосовувати сучасні матеріали, поєднуючи їх з традиційними техніками. Тобто поєднання етнічної української традиції із сучасними матеріалами. Часто використовую мотиви вишиванок. У моїх планах велика колекція ляльок за мотивами писанкарки Оксани Білоус, яка дуже глибоко досліджує фольклорні корені української культури і тому в мене виникла цікава думка візуалізувати цих ляльок, як древні фольклорні образи.

Тільки я роблю з українськими елементами, бо авторська лялька є більш сучасна, а тому що я фанат України, тому й використовую українські елементи. Сучасна авторська лялька може бути й портретна (дуже поширена), кабінетна скульптура (предмет інтер'єру), мініатюра, яка може розміщуватися десь на робочому столі. Може бути ігрова інтеракційна авторська іграшка. Це дуже цікавий напрямок авторської ляльки, адже дитина має власну авторську іграшку, а не штамповану Барбі. І коли бере до рук те, що створене автором - це тепліше і емоційно цінніше для неї, спонукає дитину до відтворення власного багатого світу і до творчості. Українська мотанка є дуже позитивною ще й тому, що використовуються натуральні матеріали. Це позитивно впливає на здоров'я дитини, особливо якщо вона страждає на невроз. Це є дуже древні традиції, бо мотаночки, наскільки я знаю, робили в українських селах. А ще в головку ляльки клали лікарські рослини, і коли дитина бавилася - вдихала ці аромати, і це позитивно впливало на стан дихальної системи. Я поки що роблю без рослин. Як і в писанці, у моїх ляльках є техніка виготовлення, секрет і авторські знахідки. Кажуть, що вона дуже відрізняється, бо вона є авторська, але я настоюю на тому, що це - традиція.

Особливо багато серед молоді - їх можна побачити на вулиці. Моя донька Катерина спілкується в інтернет-мережі, де я часто дізналася про те, що діти, які походять з російськомовних сімей (тато і мама спілкуються виключно російською мовою) розмовляють - українською. У моєї доньки є знайомий, який принципово спілкується тільки українською. Я розмовляла російською до того часу, поки моя дитина не пішла до україномовної школи. Вона навчалася у спеціалізованій українсько - англійській школі, і ми з 1-го класу розмовляємо українською. Я дуже пишаюся цим. До того ж моя Катерина бере участь у молодіжних заходах на підтримку української культури.

Молодь ставиться до цього свідомо. Серед дорослих не так активно, але ми походимо з покоління, яке виросло при СРСР, а молодь більше патріотична. Безумовно, є різні групи молоді, але я знаю, що є дуже великий прошарок, який спілкується українською і є фанатами української культури.

Я залучаю до цієї справи таких людей, які можуть розповсюджувати цю інформацію. Серед них мої друзі - відомі режисери, телеведучі. Щодо представництв, то найбільше таки на Харківщині - це Харківське обласне творче об'єднання майстрів авторскої ляльки. Воно вже провело багато різних заходів. Ми робимо виставки у художніх музеях і галереях. Дуже часто виїжджаємо на міжнародні з'їзди і виставки. У Києві існує теж велика галерея, яка спеціалізується виключно на авторській ляльці. Ми з ними тісно співпрацюємо. В західній Україні існують поодинокі майстри, які роблять авторську ляльку, але про осередки я не чула.

Переважно беру участь у лялькових виставках. За останні два роки взяла участь у більш ніж у 17 заходах в Україні і Росії. Три роки я вже їжджу до Космача на фестиваль етноеволюції. Два рази в рік їжджу до Москви, де відбувається велика лялькова виставка. Уже вчетверте беру участь у Міжнародному ляльковому салоні у Москві. Також я постійний учасник виставок "Час ляльок", який відбувається у Санкт-Петербурзі, починаючи з першої виставки. Якщо казати про нагороди, то я ще не рахувала, бо для мене головне творчість, зробити щось таке, щоб люди дивувалися і щоб це робило їм якийсь позитивний фон. А нагорода такого значення не має. У Києві беру завжди участь у галереї Парсуна. Також відбувається традиційна щорічна лялькова виставка в Харкові на Різдво. Намагаємося робити лялькові виставки і по області. Робимо і на певних об'єктах, наприклад при Харківському університеті Каразіна. Якщо там студенти мають якісь заходи, то ми беремо участь. На тлі авторської ляльки і писанки дуже цікаво робити якесь дійство. Людей це дуже зацікавить, привертає їх увагу і до заходу, і до нашого мистецтва. Останнім часом ми ще проводимо курси у 5-ти зірковому готелі "Аврора", який входить до найкращих готелів України. У них є таке нововведення як недільні класи. Якщо готель робить презентацію, то ми підбираємо тематичних ляльок, в історичних костюмах, щоби співпадали з тематикою заходу і розповідаємо про мистецтво авторської ляльки. Робимо аукціони, на які виготовляємо спеціальні ляльки. Безумовно популяризуємо ще й у пресі. Я друкуюся в журналі "Хороший отдих" і "Кукольний мастер". Нещодавно я підготувала статтю про психологію ляльки, бо це таке глибоке мистецтво, яке цікаво досліджувати. Така моя активна діяльність триває уже 5 років. Буває, що приїжджаю з однієї виставки і відразу на другу, а ще треба працювати психіатром. Але мистецтво мене настільки врівноважує, що допомагає боротися з усіма труднощами, які виникають у житті.