rss
09/28/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Ювілей \ Поет-лісоруб з вишівської долини

22 березня цього року виповнюється 100 років з дня народження українського поета з Румунії Гаврила Климпуша.

Так склалася доля багатьох наших співвітчизників, що в різні періоди їх насильно розділяли. Так було і з гуцулами Мараморощини в Румунії. До 1945 року вони по правий і лівий береги Тиси проживали разом. А після "визволення", за угодою між урядами тодішнього СРСР і Румунії їх насильно розділили. І тоді родичі опинилися по обидва боки кордону. Зате наші земляки не втратили національної ідентичності, культури і мови. До таких належав і народний поет Гаврило Климпуш, який після поділу опинився в румунській Гуцульщині.

Народився Г.Климпуш у селі Вишівська Долина Марамурецького повіту в гуцульській багатодітній сім'ї, у якій було 8 дітей. Батько був інвалід. Ні пенсії, ні іншої допомоги не отримував. Сім'я проживала у страшних злиднях. Родичі Гаврила були неписьменними, а про себе поет говорив: "Я сам самоук, бо ані одної хвилинки не був у школі, але з самого дитинства мав таємничі почування, якась дивна туга і жаль мене мучать... Нарід наш поневолений... недостатки, біднота, горе, злидні... А хочеться жити!" Читати й писати навчився у церкві від дяків. Незважаючи на те, що не було змоги вчитися, хлопець не залишився неграмотним.

Найближча родина поета

 

Писати вірші почав ще замолоду. У своїх поезіях і піснях відображав життя і творчу працю народу, серед якого жив і працював. Також оспівував рідне село і його пишну природу. Проте, не мав змоги друкувати свою поезію. Не втрачаючи надії, посилав рукописи до Чернівців в українські видання. І був надто здивований, коли в "Українському календарі" за 1940 рік опублікували перші його творіння: "Моїй батьківщині", "Письмо з рідного краю", "Три сини". Про свою творчість поет говорив: "В день працюю коло господарства, а ночами пишу і читаю...".

За вільнодумство і свої твори у 1936 р. Г. Климпуш був заарештований. Відбув ув'язнення один рік у Сігетській тюрмі. Але й це ув'язнення не зупинило в ньому потяг до віршування і він написав вірш "В тюрмі". Звільнившись з тюрми, продовжує учитись, думати, писати. Завдяки зусиллям і власній наполегливості вступає до Чернівецького університету на філологічний факультет, де навчається неповних два роки. Тут Г. Климпуш зустрічається з творчими людьми, збагачується духовно. Відвідує письменницю О.Кобилянську, якій вдалося ще більше надихнути молодого поета словами: "Пиши, синку, не лишайся, будь корисним людям".

Після Другої світової війни Г.Клемпуш повернувся у своє рідне село. Одружився з Юлою Доброцькою і залишається разом зі своєю сім'єю, про що пише у своїх "Спогадах":

Коли маю товаришів,

Хлопців запотоцьких,

Тоді броджу цілу нічку

До дівок Доброцьких

Влітку 1963 року, в силу певних обставин, а найбільше через свої переконання та свободолюбові ідеї, Г. Климпуша було звільнено з роботи лісоруба у рідному селі. Але в біді не залишив поета його односелець - гуцул Микола Кочержук, який запропонував Гаврилові влаштуватися до нього на роботу в лісництво, щоб той не втратив стаж та пільги на дітей. А ще пан Кочержук запевнив поета, що надасть йому можливість для творчості. Потім часто бачив, як Г. Климпуш, у вільний від роботи час, сидів у колибі чи під буком або смерекою і складав вірші.

 

Title

Г.Климпуш у різні періоди життя. Внизу - батьки поета

 

Пан Кочержук згадує, що "вуйко" Климпуш мав широкий ремінь, у якому тримав загострені олівці, а в гуцульській маленькій торбині завжди носив зошит, книжечку та молитвенник. У 1963 р. в літературному видавництві в Бухаресті вийшла перша збірка його поезій "Мой рідній Батьківщині співанки співаю".

Поет Г. Климпуш дуже цінував книжки, особливо україномовні. Багато мав їх у своїй бібліотеці. Позичав їх односельцям, але дуже любив, щоби їх вчасно повертали, проте таке часто не траплялося і в останній період свого життя перестав позичати.

Г. Климпуш не перестав писати до останніх днів свого життя. Разом із заповітом не забув залишити своїм синам і творчу спадщину - свої поезії. Завдяки молодшому синові Богданові і невістці Василині, літературна спадщина поета збережена повністю. Зараз син Богдан з сім'єю живе у батьковій хаті, яку добре зберегли, можна сказати - у первісному виді. Зберегли також речі поета: піч, жертку, ліжники, лавиці, стародавні тарілки по стінах, вишиті рушники, ікони. А коли до них приїжджають спеціальні гості, то вони долучають до колекції бербениці, кожухи, кептарі і сардак, оспіваний поетом в поезії.

Односельці Г. Климпуша, шанувальники його творчості і члени Союзу українців Румунії свято бережуть пам'ять свого земляка. Влітку 1998 року на його хаті було встановлено меморіальну дошку, щоб люди знали і пам'ятали хто там жив і творив. Також були організовані різні духовні та культурні заходи. Була відправлена панахида на могилі поета, літературний симпозіум і концерт у сільському будинку культури. Такі заходи завжди проходили на високому піднесенні, де звучали спогади людей, котрі ще пам'ятали поета. У 2006 році, під час експедиції українських письменників Румунії по українських селах, завітали і до Вишівської Долини до хати поета. Вони були приємно вражені і подивовані тим, що нащадки поета так гарно зберегли усі реліквії свого батька і дідуся. Був приємно вражений і музикознавець Міхай Динкуш, колишній директор Сігетського музею, перебуваючи на етнографічному дослідженні. Він висловив бажання, аби в хаті Климпуша створили Музей народної української творчості. Підтримують цю думку і односельці та представники СУРу і вірять, що після столітнього ювілею хата стане офіційно Меморіальним музеєм імені Г.Климпуша і одночасно першим музеєм українців Мараморощини.

Гордиться поетом - лісорубом і його похресниця, старший радник Міністерства культури Румунії, голова Союзу українок Румунії п. Ярослава Колотило і ділиться цікавими спогадами: "Я маю честь і приємність сказати, що народилася у гарному гуцульському селі Вишівська Долина, де жив і творив поет Г.Климпуш. Минулого року уже втретє нам вдалося провести свято Г.Климпуша. Ми цю подію назвали просто святом, адже то не була річниця. Ми хотіли зійтися і понести йому поклін, тому що там його хата, там його могила. Збираємо усіх українських культурних діячів, поетів, письменників, які шанують пам'ять своїх предків. Збираємо також колективи, які там виступають. Люди старшого віку, пригадували спільні сторінки життя, різні пригоди, цікаві ситуації. Бо дійсно - це була неповторна особистість. Завжди отримую від цього свята велику насолоду.

Хата Г. Климпуша має традиційний гуцульський стиль і дві кімнати. В одній з них зберігаються великі цінності, які потрібно б належно оцінити. Там є Біблії, які поет з зберігав з великою святістю, книги і його сардак, якому він присвятив свою поезію:

Мій сардаче, я тебе ніколи не покину

Доки жити буду, бо я гуцул.

Г.Климпуш гордився тим, що він гуцул. У його хаті зберігаються старі кептарики, які ще можна знайти хіба кілька в Рахові і в нашому селі. Їх, може, залишилося ще всього 10 штук. Ми б дуже хотіли, щоб хата Климпуша стала не тільки меморіальною хатою, але щоб це була гуцульська садиба, щоб там зберігалися усі наші мистецькі вироби. Досі нам це не вдалося. Попередній голова СУРу не підтримував цієї ідеї.

Г.Климпуш був великим філософом і проникнути у його філософію було неможливо. Був добре начитаний, хоча й працював лісорубом. Деякий час працював учителем, але його постійно переслідували і виганяли з роботи. І його односелець М. Кочержук дуже пишається тим, що взяв до себе на роботу, врятувавши його на певний час, але на мій погляд він вартував більшої посади - роботи інтелектуала. Мені також приємно зазначити, що кілька років тому я стала родичкою поета, адже його онук Богдан Климпуш одружився з моєю донькою. Богдан з великою святістю зберігає всі цінності, які залишив дідусь.

Хочу ще зазначити, що позаминулого року ми проводили зустріч з українськими письменниками Румунії на Батьківщині Климпуша. Всі були надзвичайно захоплені і прекрасними краєвидами села, і хатою, і тим що в хаті. А після круглого столу ми вийшли на подвір'я, де нас радо зустріла прекрасна гуцульська кухня. На столах стояли великі миски з кулешею та бринзою, вареники зі сметаною, солонина. Тоді я зрозуміла, що кращої їжі нема. Всі були надзвичайно захоплені традиційною домашньою горілкою. Люди не хотілти розходитись, але час летів і треба було йти на концерт.

 

Title

Інтер'єр хати

 

Концерт проходив біля сільського будинку культури на сцені, яка була гарно вбрана гуцульськими килимами і рушниками. І цікаво те, що зробили виставу гуцульського весілля. Ця вистава, між іншим, зайняла третє місце в одному з конкурсів на Мараморощині. Був також ансамбль пісні і танцю "Зоря", який діє, співає, виступає у Бухаресті вже 10 років. І мені приємно зазначити, що члени ансамблю - переважно вихідці з Вишівської Долини. Тепер вони виступили перед своїми батьками, дідами... Відвідали свої садиби і садиби своїх родичів. На жаль, на жодному нашому святі не була представлена Україна. А так би хотілося, щоб приїхали наші дорогі гуцули з української землі. Забула ще сказати приємну новину, що до столітнього ювілею поета вийшла книжка "Верховинська сопілка" за сприяння СУРу".

Помер поет 5 січня 1990 року, не доживши майже три місяці до 80-річного ювілею.

Легенди Карпат, викладені у мистецтві

Ювілей Дмитра Гнатюка

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com