" Люблю, як щиру, вірну дружину,

Як безталанную свою Вкраїну"

Тарас Шевченко

Вистава "Хоч на годину наУкраїну" виняткова. Постановка здійснена актором та режисером Іваном Бернацьким і його Драматичною студією під покровом церкви Святого Юра в Нью- Йорку. Студія аматорська, але цьому ніхто не йняв віри на прем'єрі 14 березня 2010 р. Високий професійний рівень забезпечив її автор, професіонал найвищого рівня Іван Бернацький. Все, від задуму та власного сценарію за поетичною творчістю Тараса Шевченка до музичного оформлення, сценографії, постановки та виконання - плід його творчого пориву довжиною в 365 днів (стільки готувалася постановка) та й всього творчого життя. Шевченкіана Івана Бернацького містить уже 10 вистав. З них в Нью-Йорку - це вже шоста постановка. Вона стала черговою подією в культурному житті української громади столиці світу.

В минулорічній моновиставі "Шевченко, якого ми не знаємо" ми побачили геніального актора Івана Бернацького, сьогодні - видатного режисера-постановника. Складна, багатопланова, поліфонічна, філософсько-лірична робота, без будь-яких "викрутасів" та претензій на інновації, без сумніву, стане класичною.

Проте ця класика - сучасна! Наприклад, лаконічна сценографія.У виставі йдеться про Шевченка і його почування в роки заслання в Оренбургських степах. Декорація надзвичайно промовиста: на чорному фоні лиш 4 кроваво-червоних стовпи, з'єднані масивним металевим ланцюгом.

Портрет Шевченка у рушнику з вишитими словами "Заповіту" зустрічав глядачів у залі одразу при вході. Кожний з них не міг не "привітатися". Кожен став гостем Тараса, Театру-студії, духовних пастирів церкви Святого Юра, яка опікується театром Івана Бернацького.

Щодо музичного ряду. Поряд з грою акторів, і в першу чергу Івана Бернацького у ролі Шевченка, з режисерськими знахідками у побудові мізансцен, підбір пісенного та музичного матеріалу і, найголовніше, його подача - одна з найбільших удач постановника. Саме сучасна "технологія" музичного оформлення у величезній мірі сприяли високій емоційності сприйняття вистави.

Глядачі насолоджувались духовною та художньою красою музейних автентичнх українських костюмів та жіночих прикрас, в які були одягнені актриси.

Вразив високий прем'єрний рівень: все було досконало. Це свідчить про величезну працю акторів. Але, без сумніву, це ще й стиль роботи режисера, якому притаманні відповідальність, творча вимогливість, організованість і висока професійність, в тому числі і у підготовці аматорів як професійних акторів.

Парох церкви Святого Юра ігумен Ч.С.В. В. Вернард Панчук, представляючи гостей та автора вистави, сказав на адресу Івана Бернацького найкращі слова, наголосивши, що мати у громаді такий талант європейського рівня - це дар Божий, і що мусимо використовувати його на славу нашого народу. Свідченням високої оцінки театру була присутність на виставі високопреосвященних владик Стемфордської єпархії Павла Хомницького та Василя Лостена, протиігумена Филипа Сандрика, який, доречі, власноручно допомагав облаштовувати сцену. Були присутні Генеральний консул України в Нью-Йорку Сергій Погорельцев та директор генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв (Київ) Павло Кривонос, які по закінченні дали високу оцінку виставі. Головного спонсора - Федеральну Кредетиву Кооперативу "Самопоміч" в Нью-Йорку представляв її президент Богдан Курчак.

***

Отож, вистава про найважчий період у житті Тараса Шевченка: 10 років заслання. І всі 10 років його ностальгічна мрія про Україну, про її нещасливу невільничу долю, про її історію, її людей, про нездійснене кохання та пророчі передбачення.

А можливо, це освідчення поета в любові до України? Можна сказати і так. У виставі оживають в реальних картинах думи-спомини Шевченка та його улюблені герої (Ярема, Оксана, Залізняк, сестра Ярина, мати та ін.). Їх відтворюють 16 акторів театру. Слова Шевченка - і "реальна" картина життя. Його спомин - і оживаюча "реальність".

***

Опісля благословення вистави парохом церкви Святого Юра Вернардом Панчуком та владикою Стемфордським Павлом Хомницьким, у залі гасне світло. Лиш кілька променів на ланцюги - і серединою зали двома рядами виходять 16 акторів із запаленими свічками, одягнені в національні костюми: домотканні сорочки, плахти, корсетки, фартухи, пояси, дукати, коралі. На головах дівчат різноманітні вінки-убори. Дещо з цього неоціненного скарбу взято з власної колекцїї Бернацького "Українська ноша".

Під звуки музики у запису звучать слова:

Актори 2-ма групами займають місця зліва та справа сцени на яку виходить Іван Бернацький, у вишуканій шовковій сорочці європейського фасону середини ХІХ ст. з чорним бантом, в руках - сюртук, з відповідною зачіскою. Неймовірна схожість з молодим Шевченком!

Почалося дійство одною з найвідоміших поем Т. Шевченка "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Украйні моє дружнєє посланіє", яка з перервами була відіграна повністю. Хрестоматійна, найбільш цитована поема. Від часто вживаних цитат, наприклад: "Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь", "Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя", "Обніміте ж, брати мої, найменшого брата" і т.д., можливо, сприймається кимось як "програмний матеріал". А ось у мистецькій подачі актора та режисера Івана Бернацького звучить свіжо і надзвичайно актуально. Ніби Шевченко ожив і написав її не 165 років тому, а сьогодні, після президентських-2010 р. виборів в Україні та в результаті приходу до влади олігархів.

Після вступу поеми, виконаного Шевченком-Бернацьким у повній тиші, а саме слів: "В своїй хаті своя правда, і сила, і воля" в запису звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий" і на її фоні (а звук то посилюється, то стихає), актор, перевтілюючись в образ поета, звертаєтья до своїх земляків, закликає їх подивитися на себе зі сторони, побачити гріхи свої, полюбити щирим серцем "велику руїну"... Слухаємо знайомі слова і проводимо паралелі з днем сьогоднішнім. Кілька десятків поколінь змінилося, а ми ті самі: так і не схаменулися, не побраталися, все чекаємо вказівки сусіда ("нехай скаже німець, ми не знаєм"). Ось про тих, хто пнеться вживати чужу мову: " Так і претесь...І всі мови Слов'янського люду - всі знаєте.... А СВОЄЇ".... І тут запитальний погляд актора до глядачів і довга-довга промовиста пауза (мурахи - по спині!). І лиш тоді продовження: "Дасть біг... колись будем і по своєму глаголить, як німець покаже..."

І ось найдошкульніше: "Доборолась Україна до самого краю...." І знову актор робить довгу, тримаючу в увазі паузу. І вирок: "Гірше ляха свої діти її розпинають"!

І про тих, хто нині при владі: "...Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, ще лучче, як батьки ходили..." Та: " Не дуріте дітей ваших, що вони на світі на те тільки, щоб панувать..." Ще: "Схаменіться! Будьте люди. Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром заковані люде". І - з глибини душі: "Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!"

По цьому - барабанний дріб і російською, з вимовою того часу зачитується офіційний вирок Шевченку: за крамольні вірші заслати Шевченка до Оренбурської фортеці. І власноручна дописка царя: "Под строжайший надзор без права писать и рисовать".

Під звуки рекрутської пісні "Та забіліли сніги" у повній темноті з запаленими свічками виходять на сцену актори, а Шевченко-Бернацький знімає цивільний сюртук і постає в накинутій на плечі шинелі рекрута, яку не знімає до самого кінця вистави. Читає вірш "Згадайте, братія моя...", написаний в 1847 р. в Орській фортеці., де лунає: "Любітеся, брати мої, Украйну любіте і за неї, безталанну, Господа моліте".

А далі в його уяві, в його думах, в його споминах рік за роком у неволі лютій виникають образи України. І одна за одною змінюються картини-мізансцени:

...Професійна співачка Люба Щибчик виконує пісню М. Лисенка на слова Т. Шевченка "Ой одна я, одна, як билиночка в полі, та не дав мені Бог ані щастя, ні долі... Де ж дружина моя, Де ви, добрії люде? Їх нема, я сама. А дружини й не буде!" Водночас пісню, красу її героїні пластично "вимальовує" на сцені тендітна Галина Оленич.

... Ось з'явився в уяві Шевченка образ матері... Актриса театру Людмила Грабовська читає уривок з поеми "Сова" ("Ой, люлі, питала зозулі...") про любов до свого синочка, кращого від якого нема в Україні й в усім світі, та мрію про його кращу долю...

..... А ось і син, якого блискуче грає талановитий актор Юрко Михайлів. Він читає вірш "Не молилася за мене моя мати". Саме в уста цього хлопця-бідняка вклав Шевченко свою особисту мрію і благання до Бога дати "...одну хатиночку в гаю, та дві тополі коло неї та безталанную мою Оксаночку... Благав і досі ще благаю, щоб хоч умерти на Дніпрі, хоч на малесенькій горі".

...Шевченко у роздумі ходить по сцені і вступає в розмову зі своїм героєм: "Один у другого питаєм, нащо нас мати привела?". Жаліється на долю невільника: "Горе нам - невільникам і сиротам в степу безкраїм за Уралом". "Якби кайдани перегризти, то гриз потроху б....."

..... І знову - Україна. Перші акорди народної пісні на слова Шевченка "Така її доля" у блискучому виконанні артистки Вероніки Канінської. І знову потрійний образний ряд (вдала режисерська знахідка): на фоні цієї пісні молода актриса Христина Місюк проникливо читає вірш "Розплелася густа коса...", в якому благає у Бога доброї долі замість краси та слави. Тут Шевченко - тонкий знаток жіночої психології, висловив мрію жінки про щастя: "Я любить, я жити хочу серцем не красою... ". Пластична Ірина Сидір доповнює образ танцювальним малюнком. І в цей же час Шевченко-Бернацький грає на сцені без слів, згадуючи свою першу дитячу любов до Оксани, яку проніс через все життя.

... А ось і рідна сестра Ярина (Людмила Грабовська) пише улюбленому брату листа в неволю, бажає найшвидшого повернення.

... Продовження жіночої теми. Любов Щипчик виконує тужливу українську народну пісню "Летіла зозуля та й стала кувати", яка підсилюється балетним танцювальним супроводом Марії Хоптій і Василя Яціва та Ірини Рідкої і Дениса Клюзова. На цій ліричній ноті дівчата і хлопці збираються парами і обійнявшись, здійснюють своєрідний хресний хід закоханих. Ідилічна картина цнотливого, дбайливого, обожнюваного відношення між закоханими. Того відношення, яке в наш час вседозволеності щезає або вже щезло назавжди, як і оті неповторні вишиванки сільських майстринь, що залишаються лише у збірках колекціонерів...

Це була найбільш вражаюча, чуттєва, хвилююча сцена, що викликала сльози у найбільш емоційних глядачів. У кульмінації устами Шевченка-Бернацького звучить вірш, який дав назву виставі:

... Вероніка Камінська виконує красиву українську народну пісню на слова Шевченка " Зоре моя вечірняя" в балетній оздобі Наталі Дудко і Остапа Антонюка.

... Наступна картина - чоловічий дует. У спогадах Шевченка - слова відомого вірша "За байраком - байрак, а там степ та могила" на фоні прекрасного виконання пісні Волинського народного хору, варіації звучання якого - посилення чи стихання - створювали диво. Особливо в той час, коли корифей театру Володимир Курило продовжив читання вірша і його могутній голос навіть перекривав хор.

..... І знову туга за вітчизною: "Сини мої, гайдамаки.... Сини мої, орли мої, летіть в Україну" На добрій посмішці знову згадка про батьківщину в ліричному уривку з поеми "Гайдамаки": "У гаю-гаю вітру немає, місяць високо, зіроньки сяють, вийди серденько, я виглядаю". Цей монолог автора перебирає Ярема у блискучому виконанні талановитого, прекрасної статури актора Остапа Антонюка. Він чекає свою дівчину Оксану, підозрююючи в найгіршому: розлюбила! Аж тут виходить чарівна Оксана (Христина Місюк) і під солов'їний спів ми стаємо свідками проникливого освідчення в коханні: "Аж верби нагинались слухать тую мову..."

А в уяві Шевченка виникає образ іншого Яреми - сироти (артист Юрко Михайлів) прислужника у пана Лейби. Стрімко, за якохось дві хвилини створюється реальна картина життя-буття Яреми-кріпака: одна за одною - команди до роботи, що завершуються гучним ляпасом. Обдертий, босий попихач! Шевченко запитує свого улюбленого героя: "Тяжко жить на світі?" "Тяжко! - відповідає Ярема.-- А хочеться жить...." Дружні, міцні обійми Шевченка й Яреми, як знак єднання думок і почуттів автора і його героя. Ця сцена - апофеоз великої любові поета до своїх героїв.

.... Вривається підсиленим звуком пісня "Вірую во єдиного Господа Ісуса Христа" у знаменитому виконанні хору ім. Верьовки.

Кремезний з могутнім голосом Володимир Курило читає монолог Залізняка з поеми "Гайдамаки": "Кругом святого Чигирина....": невтішна картина знедоленої бідністю та панським пануванням Україна. І виникають питання: де ті, хто дбав про Україну? Де бодай могили Богдана, Наливайка, Богуна? Нема! "Тож наступає кари час...Замучені руки розв'язались. І кров - за кров. І муки- за муки".

В запису звучить пісня на слова Шевченка "Думи мої, думи мої".

Шевченко- Бернацький проголошує:

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся... але не каюсь!:

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Як безталанную свою Вкраїну!

Роби що хочеш з темним зо мною,

Тілько не кидай,

В пекло з тобою пошкандибаю...

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб'ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти....

Чи не про сьогодення ці рядки?! Підключається й Шевченко-Бернацький і вже вдвох вони закликають:

... Звучить пісня про Почаївську Божу матір, слова якої вдало відтворюють режисерський задум: Мати Божа! Захисти народ всієї планети від війн, нещасть, неправди, бруду... Допоможи, Матінко Божа, такій нещасній і такій щасливій українській землі, захисти її народ. Україна воскресне, як воскрес Ісус Христос!

...Фінальна мізансцена. Всі виконавці щільно стають поряд один з одним обличчям до Шевченка-Бернацького, що повільно рухається вздовж ряду і, дивлячись у залу, читає знамените:

Всі на сцені одноголосно повторюють: "Ох, не однаково мені!", "Ох, не однаково мені!", "Ох, не однаково мені!"

Затемнення. Лише тричі вмикаються промені у перспективу. І за третім разом зазвучав український гімн "Ще не вмерла Україна", до якого долучаються виконавці та глядачі.

Так закінчуєтьсяся прем'єрна вистава.

***

В тих шевченкових словах "Ох, не однаково мені!" звучала позиція не лише режисера, а й кожного з тих, хто був у залі того вечора. Вистава емоційно, естетично та інтелектуально справила дійсно сильне враження. У перших же відгуках глядачів пролунало, що її треба показувати в Україні, бо там такі зараз не ставлять. Підтримую цю думку і особливо зазначаю сильне соціальне звучання цього твору. А тим часом радила б обов'язково повторити виставу тут, у Народному домі Нью-Йорку. І чому б не показати її нашим сусідам у Філадельфії, Чікаго, Вашингтоні? Цей театр гідний таких гастролей, вистава, як високомистецький твір, заслуговує на великі аудиторії і за межами Нью-Йорку. Завдяки, перш за все, творам Тараса Шевченка, вдалому сценарію та майстерній постановці, про що, впевнена, писатимуть, ще критики. Додам: ще й завдяки виконавцю головної ролі.Так, величезний акторський досвід Івана Бернацького (більше ста ролей) допоміг йому впоратися з великим образом Кобзаря. Він грав душею, серцем. Це був, як кажуть, вищий пілотаж!

***

Зворушливими для акторів та самого Івана Бернацького була бурхлива реакція публіки, численні слова подяки, відгуки, які сипалися звідусіль. Генеральний консул України в Нью-Йорку Сергій Погорельцев та генеральний директор генеральноїдирекції з обслуговування іноземних представництв Павло Кривонос зі словами подяки та захоплення вручили театру дарунки одразу ж по закінченню вистави. А найзворушливішими стали несподівнки для імениників- учасників прем'єри від Марійської дружини Діви Марії при церкві Святого Юра на чолі з головним кухарем, чарівною пані Наталею Грешко. З овочів та фруктів членки дружини створили мистецькі букети, українські статуетки, персонажів і всяку іншу всячину, що радувала зір і викликала захоплення. Краса притягує красу, справжнє мистецтво надихає всіх на творчість. Дякуємо вам, митці!

***

Думка з приводу. Іван Бернацький, як митець проявив себе не тільки як професіонал високого рівня, а ще й як член громади з яскравою громодянською позицією. Характер лідера дозволив йому, розпочавши з нуля в нових американських умовах, досягти значних результатів у творчості, стати потрібним громаді. Іван Бернацький зумів організувати і виховати творчий склад Театру-студії, і, що не менш важливо, знайти, зацікавити, преконати багатьох людей та організацій, які йому залюбки допомагають робити діло праведне. Потрібне українцям Америки та мистецтву України.

І тому згадалося відоме: лідера нації треба шукати серед Поетів та Митців.

І. Бернацький приймає вітання та дарунки

***

Помічники сценариста та постановника Івана Бернацького:

Звукорежисер - Сергій Душенковський, технічне виготовлення декорації - Анатолій Рідкий, виготовлення програми - Володимир Курило, інформаційні спонсори - " Нова газета" та корпорація "Міст-Америка". Головний спонсор-- Українська Федеральна Кредитова Кооператива "Самопоміч" в Нью-Йорку.