Колись виготовлення зброї на Гуцульщині в домашніх умовах було звичайним явищем, адже ходити в гори неозброєним було вкрай небезпечно через велику кількість диких звірів і бандитів. Останні ховалися в лісі від покарання. Гуцули клали зброю під подушку, ходили з нею до церкви і корчми. Австрійська влада давала дозвіл носити в горах легку зброю. Майстри зброї мали визнання в усій імперії. Зараз настали інші часи і потреба в такій зброї відпала, тому й перевелися майстри мілітарних справ на Гуцульщині.

Р.Стринадюк показує В.Ющенкові
свій витвір

Роман Стринадюк - єдиний майстер з виготовлення зброї, яка не стріляє, а захоплює легендами Карпат, по-мистецькому викладеними на ній. У своїх роботах поєднав славні традиції колишніх гуцульських зброярів-класиків з новими технологіями. З цієї зброї можна стріляти, якщо в дулі просвердлити канал.

На виготовлення однієї рушниці майстер витрачає щонайменше рік часу. За життя виготовив всього шість рушниць і трохи більше кремнієвих пістолів. Кожен виріб відрізняється технікою виконання. Якщо повторити, то пішло б менше часу. Тим більше, рушниця не має тільки мистецький вигляд, а побудована на певному сюжеті чи легенді і закінчується чимось смішним і кумедним. Ось, найновіша рушниця - одностволка називається "Невдале полювання". Майстер зобразив мисливця, який мріє застрелити глухаря або дикого козлика. А з правої і лівої сторін зображено, як мисливці з собаками ідуть на полювання. Два мисливці приготувалися зробити вистріл. Помічник трубить у ріг, аби тікав звір. Біжать ведмідь, олень і кабан. Наприкінці невдалий мисливець кидає рушницю, вилазить на дуба і кричить: "Люди, допоможіть!".

Ніколи в сюжеті люди не торжествують над убитим звіром. Швидше мисливці стають невдахами. Зрештою, майстер і себе вважає таким же невдахою, бо ніколи не може вистрілити в оленя. Ну хіба що тільки в дикого кабана. Пан Роман пригадав кумедну історію з практики полювання:

-Мене поставили у засідку і пішли заганяти дикого кабана. Через якийсь час почув чийсь тупіт. Прицілився і чекаю. Раптом дивлюся, а там дика льоха і шестеро поросят. Ми зустрілися поглядами і ... порозумілися. А могла свиня накинутися, захищаючи дітей. Але ми мирно розійшлися. Коли прибігли хлопці і почули мою розповідь, то обізвали мене дурнем, але я їм відповів: "Якщо ще один такий дурень знайдеться, то до наступного року виросте ще шестеро кабанів".

Першим учителем пана Романа був його батько. Він був різьбяр по дереву. Крім того був ще лікарем-стоматологом і від нього пан Роман вивчив зубопротезну техніку, що було початком мистецької праці, адже зубові, зі звичайної кругленької гільзочки, треба надавати форму. Там є вже певний вид мистецтва і так можна передати художній витвір. А коли навчився спаювати метал, то зрозумів, що зможе ще більше. Тому згодом опанував два види ливарництва: гуцульський (майбутню модель відбивали в глині, складали докупи, заливали гарячий алюміній і висушували) і восковий, який на Гуцульщині не був відомий, а майстер застосував його вперше. Цей вид був поширений в Стародавньому Китаї і Єгипті. Спочатку виготовляли воскову форму, потім покривали глиною, вона засихала і тоді виплавляли той віск і мали негатив, куди заливали бронзу. В будь-якому литті повинна бути досконала форма, бо для такої справи мусить зійтися все до міліметра. Крім батькової науки майстер має ще й професійну, адже закінчив Прикарпатський інститут нафти і газу, здобувши фах інженера. Тому й не відчуває жодних професійних обмежень у роботі з металом і деревом. Вміє застосувати сучасні технології, але вважає, що після нього стануть на крок-два наперед і це нормально, бо складаємо ланцюг одного мистецтва. Якщо майстер може зробити щось більше ніж його навчили, то він не даром учився. Але людина працює, творить і мріє про більшу досконалість. Немов поет-початківець: коли написав перший вірш, то думає, що геній, а коли прочитає Шевченка чи Франка, то бачить, що до досконалості ще дуже далеко. Але за життя досягаєте певних вершин творчості, майстерності і не стане копіювати свого майстра, а придумує щось своє, удосконалює, фантазує. Це є цілком здорова конкуренція, яка рухає науку і мистецтво вперед. Усе, що на світі появилося - вдосконалюється: підвода, двигун, літак.

Можна ствердно говорити, що Р. Стринадюк уже віднайшов свій стиль у мистецтві. Він тісно прив'язаний до Гуцульщини. Іноді майстер спілкується з подібними майстрами з Дніпропетровська, Запоріжжя і вони показують свої роботи то в грецькому, то в римському, то ще в якомусь чужинському стилі. Вони своє втратили, за чуже хапаються і нічого не досягли. Пан Роман свого ніколи не губить.

Цінується Роман Стринадюк як майстер виготовлення ще й інших виробів: мисливських ножів, тобівок, порохівниць, окладів для Євангелія, гуцульських ременів, художньої обробки шкіри, різьблених хрестиків, топірців, мушкетів, кованих скринь, єпископських жезлів. Як і на зброї, усі вироби побудовані на певному сюжеті.

Щойно майстер закінчив виготовляти будинок мисливця, на який витратив 5 років. Будинок має казковий сюжет. Майстер зробив механізм, завдяки якому щопівгодини відкриваються двері, де бачимо двох гуцулів на варті з рушницями, а іншого відіслали, щоби він гнав дикого кабана. Та насправді кабан жене мисливця. Збоку стоїть гуцул і грає на трембіті. Угорі стилізовані сонце, місяць і зірки. З іншого боку стилізована мисливська фауна: білки, глухарі... У роботі скрізь присутня гуцульська орнаментика, карбування, гравірування і два види лиття. А почав пан Роман виготовляти цей будинок ще в 1987 р. Три роки робив, а відтак настала перебудова і закинув. Закрив у ящику і так воно лежало аж до 2008 року. Частину креслень з'їли миші. А коли померла дружина пана Романа, то він перелякався, що й сам помре і робота буде незакінчена.

-На Гуцульщині найближчим часом з 50-60 років такої роботи ніхто не зробить, - запевняє майстер.

Цікавими є Хрести Мощовики або Енколпіти, які виготовляє Р.Стринадюк. Такі хрести були поширені в Середні віки, бо в монастирях продавали мощі святих. Наприклад можна було купити волосинку або кілька ниточок з одягу того чи іншого святого. І це закладали в середину до Хреста (він був порожнім) і там запаювали. Люди вважали це великою святістю та оберегом.

Майстер має своїх активних учнів - онуків Бориса і Юрія. Борис трохи більше береться за роботу і виготовляє уже серйозні речі. Обидва внуки вчаться в Косівському інституті прикладного мистецтва на відділенні обробки металу.

Пан Роман зачаровує людей не тільки в Україні, але й за кордоном, бо їде туди в гуцульській ноші і... зі зброєю на плечах. У такий спосіб доносить славу України у світі. У 2006 році пана Романа запросив бургомістр австрійського міста Ібшіц на міжнародне свято ковалів "Ковальське Різдво". Пан Роман приїхав до Відня і кілька годин, поки чекав на наступний поїзд, походжав по вокзалі. До нього підійшов міліціонер і запитав: "Ви що на полювання зібралися?" Але пан Роман пояснив, що це сувенірна зброя і показав паспорт. Через кілька хвилин зійшлося приблизно 10 міліціонерів і почали оглядати зброю. Від захоплення «охкали» і «ахкали». Коли пан Роман заходив у поїзд, а міліціонери його проводжали, почув слово БІР. Проїхав десь 20 хвилин і тут провідник приносить пиво. Але пан Роман сказав, що не замовляв. «Усе заплачено», - відповів провідник і пішов. Тоді зрозумів, що пиво від міліціонерів.

Кожен зустрічний бажає порозмовляти
з майстром

Свої роботи майстер виставляв майже на всіх фестивалях на території Гуцульщини. Також роботи експонувалися понад 30 років на багатьох республіканських та всесоюзних виставках. Та найкраще сприймають самого ж майстра зі зброєю, котрий проходжає поміж людей. Охочих поспілкуватися з ним зблизька є дуже багато, навіть якщо це великі люди. У 2008 році на ІІ фестивалі "Великдень у Космачі" екс-президент В.Ющенко аж «ахнув», коли побачив пана Романа. Довго роздивляв його вироби, милуючись ними. Пан Роман виготовляв сувеніри для Л.Кучми, М.Кирпи, Л.Кучми, а колись навіть і для Л.Брежнєва.

У майстра був цікавий задум. Він хотів купити в центрі міста клаптик землі і збудувати трьохповерхову вежу. На третьому поверсі планував зробити балкон, на якому через кожну годину повинні були б виходити гуцули, співати і танцювати. Все мало бути механічно. Це було б дуже гарною і корисною прикрасою для міста, а також приваблювало б туристів. Був би дохід в бюджет міста. Проте, не міг у цьому переконати міську владу. Мабуть більше думали про власні інтереси, а не про місто. А дехто говорив, що краще зробити ресторан і з того буде вигідний дохід, але рестораном уже нікого не заманиш, бо вони є на кожному кроці і ніхто не поїде до Косова заради цього. Людям треба показати щось індивідуальне і неповторне. Наприклад у Шотландії є озеро Лохнес, де, нібито, комусь привиділося чудовисько і вони цю легенду вже багато років «підігрівають» і кожному воно показується, хоча науково довели, що все це неправда, але туристів від того там не поменшало. Тим більше пан Роман погоджувався виконувати всю механічну і мистецьку роботу. І просив тільки маленьку дещицю з доходів.