Після реклами на радіо про зустріч шанувальників пензля відомого українського художника Володимира Монастирецького стало ясно: в Околиці тепер є ще одна можливість побути з однодумцями в мовчазному, але такому виразному, царстві кольору, польоту на крилах художнього образу, занурення в палітру українського живопису...

Ще декілька років тому ми обговорювали з паном Монастирецьким такий план. Він частково здійснювався під час зустрічей у художника в його прекрасній світлиці й у пересувному клубі «Галицький коктейль». Та найоптимальнішим є, безперечно, теперішній, коли знайдено власний куток у центрі проживання українців, тих, хто фібрами душі годен увібрати близьке йому генетично мистецтво живопису, перейнятися ритмом художнього серця, підтримати і душевно, і матеріально талановитого живописця Володимира Монастирецького.

В Америці є чудовий звичай - платити за все: матеріальні й духовні блага, побачене і почуте, зроблене і відновлене, знайдене і створене для тебе...Тому хочеться, щоби талант не скнів від думок про хліб насущний, а вибухав, розсіюючи іскри Божі в наших душах для народження нових прекрасних емоцій, асоціацій, ідей. Допомогти цьому ми можемо, відвідуючи виставки цього чудового митця, слухаючи його коментарі до полотен, замовляючи портрети найрідніших, натюрморти, пейзажі. Кожний з нас має навіть тут, у Чикаго, місцинку, де око купається в гармонійних формах, колористичних підходах, особливому затишку для душі, що має ненаситну тягу до прекрасного.

Вечір у майстерні Володимира Монастирецького був задуманий і заанонсований як презентація Тараса Шевченка - художника. Олег Музика, голова ради «Помаранчевої Хвилі», запропонував запросити прихильників творчості Тараса Шевченка, послухати про народження і розвиток його таланту як живописця. Адже ми традиційно відзначаємо тут, в Америці, дні Шевченка, вшановуємо його поетичний дар, пророчий, громадянський, а художній - рідше. Тому й взявся за цю справу фахівець. Дружина художника, пані Ольга, з істинною любов'ю, на мистецтвознавчому рівні оформила приміщення. Світла дерев'яна підлога підкреслювала барвисто завішані стіни, білі рушники на стендах і невисоких подіумах; яскраве світло знаходило навіть найнепомітніші стежки різних технік-вишивок на гостях свята. А їх зібралося чимало! Майже всі були між собою знайомі: музиканти з «Черемшини», члени трупи «Гомону», хор «Сурма», гості з України, прихильники і друзі пари Монастирецьких, працювала віде- і фотозйомки.

Всіх зустрічала пані Ольга Монастирецька, провадила залом, запрошувала переглянути роботи чоловіка, відповідала на запитання шанувальників мистецтва. Вечір передбачав невелику доповідь пана Монастирецького про становлення Тараса Шевченка як художника. Ми почули не тільки про відомі біографічні віхи малого, пізніше - молодого і, нарешті, зрілого митця, а й цікаві життєві й філософські спостереження за тим, як генія видно змалку; як він, відаючи круговий тиск обставин, задовільняючись мізерним, виріс в абсолютного майстра рисунку, передовсім, а далі - істинного живописця, того, кого не можна навчити, таким можна тільки народитися! Стенд з репродукціями Шевченка лише малою долею знайомить з тими численними техніками, в яких він працював: це олійна і акварельна фарби, сепія, офорт, акватинта(кольорова графічна робота)і - найголовніше - рисунок олівцем, у якому художник є неперевершеним.

Художник Монастирецький, являючись і сам людиною високоморальною, наголосив на почутті вдячності до тих, хто турбується долею талантів, допомагає їм вирішити побутові проблеми, розчищаючи шлях для зростання, закладеного в «Обраних». Він мав на увазі художника Карла Брюллова, поета Василя Жуковського, друга Тараса Шевченка - Івана Сошенка. Ці люди здійснили майже нездійсненне і подарували нам вільну людину, реалізованого поета, художника, конструктора головної української ідеї. Шевченка ми знаємо як живописця, що уникав великих полотен і став майстром інтимних речей. Певна ідеалізація, романтична піднесеність характерні для його жанрових композицій та й для портретів також. Проте суворість життя простежується в час заслання і опісля. Звідси і рисунок італійським олівцем, який розкриває світ співпереживання моделі, накладення власного горя на горе суспільне.

Художнє слово на такому вечорі органічно продовжує занурення у світ Шевченка. Читали дітки, читали дорослі. Хор «Сурма» здійняв своїм співом шерег почуттів: захоплення, тихий сум і жаль за втраченими надіями, готовність до борні.

За фуршетом, спонтанною шевченківською піснею, дружніми бесідами минав благодатний час. Благодатний, бо ніщо, крім добра, вдячності світу, чудового настрою, омитого музикою, поезією великого художника пера і пензля не відчувалося!

Дякуємо Вам, Володимире, за популяризацію шевченківської творчості, за можливості жити в художньому світі картин у Вашій майстерні і придбати їх до власних колекцій.