Не помилюся, коли скажу: після обрання Віктора Януковича Президентом національно-демократична громадськість особливо чутливо відстежує та реагує на найменші сигнали, які б свідчили про посилення російського фактору у владному та громадському житті України. І ось буквально через тиждень після інаугурації, 4 березня в Києві на базі університетської бібліотеки ім. Максимовича відкрився новий «Русский центр». «Це що, почалося?», - запитали себе патріоти. Як свідок події, поділюся з читачами своїми враженнями та думками з цього приводу і спробую оцінити подію.

Зліва направо: Л.Губерський, В.Ніконов, В. Лоскутов

Чия ідея?

Ті, хто пов'яже відкриття Російського центру з політикою новообраного Президента України Віктора Януковича, помиляться. Ректор КНУ ім. Т.Шевченка Леонід Губерський підписав угоду про відкриття цього центру ще у 2008 році, за часів Президента В.Ющенка. Довелося мені на відкритті чути й думки про можливу "російську експансію" в Україну через цей центр. Щоб відповісти на це питання, варто уточнити, що собою являє подібний центр, де ще подібне існує тощо.

Ну, почнемо з найближчого. У Москві уже не перший рік існують два українських урядових заклади. Підкреслю - урядових: Центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» та Культурний центр, яким Президент Ющенко перед завершенням президентської каденції надав статус національних. Відтепер Український дім буде іменуватись - Національний центр ділового та культурного співробітництва "Український дім", а культурний центр у Москві - Національний культурний центр України у Москві. Чи є це загрозою для Росії? Чи є ці два центри проявом української експансії до північного сусіда? Ні, відповість вам будь-хто, пов'язаний з діяльністю цих центрів. Чи маємо ми оцінювати аналогічні установи у Києві, як загрозу? Розберемося.

Російський урядовий фонд «Русский мир» започаткував з 2008 року проект «Русский центр» як міжнародний культурний проект у партнерстві з провідними світовими освітньо-культурницькими центрами. За 2 роки створено уже 48 подібних центрів, зокрема, в США. Які цілі проголошують фундатори таких центрів?

Перш за все це цілі популяризації російської мови та культури, розвитку міжкультурного діалогу та зміцнення порозуміння між народами. Чи оригінальні тут росіяни? Ні, вони наслідують приклади інших держав. Відомо, що доволі давно існує загальноприйнята практика підтримки та розвитку світових мов - англійської, французької, німецької, іспанської, китайської та інших. Кожна країна, яка зацікавлена у просуванні свого впливу у світі, практикує подібні речі. Можна тільки побажати, щоб Україна активізувала свої зусилля у цьому напрямі і також відкривала «Українські центри» по світу.

Передбачаю, що хтось з читачів скаже: «А навіщо нам популяризувати російську мову в Україні, її тут  і так більше, ніж досить, ніяк не можемо скоротити сфери її вживання». У цьому питанні позиція пересічного громадянина і освітянина, науковця, суттєво розійдуться. Чому?

«Русский центр», як ресурсний осередок

Науковці та освітяни для вивчення іноземних мов та культур прагнуть мати якомога більше інструментів - тих організаційно-технічних та культурно-духовних засобів, за допомогою яких вони вивчають певну мову та культуру. Найперше такими засобами мають стати науково-методичні видання, монографії, енциклопедії, довідники, періодика, класична та сучасна художня література, альбоми тощо. Відомо, що вже доволі давно Україна офіційно не закупляє значної кількості іноземних науково-методичних ресурсів, фінансування на цю статтю є низьким і, на жаль, не зростає. А у науково-освітніх закладах України є доволі значна плеяда русистів, які вивчають і викладають російську мову та культуру і прагнуть мати новітні актуальні видання з цих питань. Ось саме цю потребу і прагне частково втамувати «Російський центр», як уніфікований модульний комплекс, що має типову базову комплектацію і спеціальне програмне наповнення, зорієнтоване на країну перебування.

Хто прийшов і хто не прийшов на відкриття

Відкриття центру відбулося на третьому поверсі бібліотеки, яка розміщується за 50 метрів від центрального Червоного корпусу Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Хто там бував, чи вчився, добре пам'ятає цей невеликий кремово-жовтого  кольору будинок з дуже містким книжково-журнальним фондом, у якому ми за студентських часів любили пропадати годинами.

Народу набилося багатенько, але прийшли далеко не всі анонсовані ВІП-персони. Не було обіцяних спікера В.Литвина, М.Азарова, посла РФ в Україні М.Зурабова, Президента Академії наук Б.Патона, академіка Толочка, поетів І.Драча та Є.Євтушенка, деяких інших.

Центральними персонами на церемонії були Ректор КНУ ім. Т. Шевченка, Герой України академік Леонід Губерський, який відкривав Центр разом із виконавчим директором правління Фонду "Русский мир" В'ячеславом Ніконовим, за активної участі радника-посланника Посольства РФ в Україні В.Лоскутова. Участь у заході з українського боку взяли народні депутати України Дмитро Табачник, Василь Горбаль, Георгій Крючков, директор Інституту філософії НАН України, академік М.Попович, член-кореспондент АН України  В.Шелест, представники Академії наук, кінорежисер М.Мащенко та інші. Зверну увагу, що представників інших фракцій, окрім ПР та КПУ, не було. А в них же є чимало науковців та освітян. Чому не прийшли? Тому що відкривався центр російський? Тому що вважали це акцією не культурологічною, а політичною? Чи тому, що активно кували нову парламентську коаліцію?

Церемонія відкриття та оглядини Центру

Після коротких вітальних промов Л.Губерського, В. Ніконова та інших ВІП-персон учасники та гості церемонії мали змогу ознайомитися з новоствореним центром. Він розмістився у доволі невеликому приміщенні, де майбутніх гостей (включно і студентів) чекає бібліотека з новітньою науково-методичною літературою, історичними та художніми виданнями, а також конференц-зал з відеотекою, комп'ютерами з постійним безкоштовним підключенням до Інтернету.

Я сказав би, що приміщення центру є тісненьким, площею десь близько 50 квадратних метрів і фактично складається з однієї кімнати. Проте тут розмістилася бібліотека у 1000 томів, медіатека - банк мультимедійної інформації, що включає в себе аудіо-, відео- і медіа матеріали, комп'ютери з безкоштовним доступом до російських  інформаційно-довідкових баз даних.

Обмін думками

Після церемонії відкриття відбувся Круглий стіл у залі засідань Вченої Ради Червоного (центрального) корпусу. Гостей привітав університетський ансамбль виконанням українських народних пісень. Напевне, це мало символізувати гостинність і гостям, судячи з усього, сподобалося.

Віншування піснею

Відкриваючи засідання, ректор КНУ академік Л.Губерський підкреслив, що Київський національний університет ім. Т.Шевченка уже має у своєму складі з добрий десяток подібних науково-дослідних та культурних центрів (німецький, арабський та інші), і ось сьогодні поповнився ще одним, що є помітною допомогою навчально-дослідному процесу в КНУ. Він представив присутнім університетських русистів, розповів про стан вивчення русистики в КНУ, про зв'язки університету з провідними університетами Росії та разом зі своїми співробітниками подарував щойно відкритому центру повне зібрання творів О.Солженіцина.

В.Ніконов розповів про стратегію діяльності Фонду "Русский мир". Він підкреслив, що розглядає щойно відкритий центр в КНУ як корисний інформаційно-довідковий ресурс, укомплектований грунтовними, актуальними виданнями останнього часу в царині науки, освіти, культури, мистецтва. Окрім освітньої функції, Ніконов наголосив ще на двох напрямках нововідкритого центру  - творчому (організація художніх акцій) та комунікативному (сприяння науковому, пізнавальному та між культурному спілкуванню).

Радник-посланник Посольства РФ В.Лоскутов, який виступав гарною українською мовою, висловив сподівання, що українсько-російські зв'язки будуть зміцнюватися і наповнюватися конкретними справами.

Народний депутат України, доктор історичних наук Дмитро Табачник у своєму виступі наголосив на необхідності виваженої міждержавної політики, на неприпустимості перекосів та загострень у стосунках між країнами та народами, історично спорідненими, пов'язаними століттями культурного та людського співжиття. А депутат Георгій Крючков побажав нововідкритому центру стати справжньою ареною співставлення думок, науково-творчих надбань і фактором дружби наших народів.

Зліва направо: М.Попович, Г.Крючков, Д.Табачник

Слово взяв директор Інституту філософії НАНУ академік Мирослав Попович і зазначив, що наукові зв'язки українських та російських вчених ніколи не переривалися, розповів про проект створення Міжнародного інституту філософії за участі вчених країн СНД, які пов'язані давнім науковим та людським спілкуванням. Він вказав на незмінно високу місію вчених та освітян.  Кінорежисер Микола Мащенко розповів про зв'язки українського та російського кіно, висловив сподівання, що спільні проекти будуть не тільки у царині науки та освіти, а і культури загалом, зокрема, в кінематографії.

Син колишнього керівника України Петра Шелеста, професор-фізик Віталій Шелест на прикладі своєму і багатьох українців розповів, як долі наших співвітчизників перепліталися з російською наукою і культурою. Почавши свою наукову діяльність у Києві, в Інституті теоретичної фізики АН УРСР (1962 - 74), ставши заступником директора цього Інституту (1966 - 1974), професором Київського університету, він з 1974 разом з батьком (якого туди перевели примусово) опинився в Москві. Пан Віталій пропрацював там багато років і зараз, окрім усього, є головним науковим співробітником у своєму рідному Інституті теоретичної фізики у Києві. Водночас у Москві він є єдиним науковцем, який носить почесне звання професора КНУ ім. Т. Шевченка.

Прозвучали ще декілька виступів, серед них мав слово й автора статті. Для тих, кому це цікаво, додам: усі, окрім москвича В.Ніконова,  виступали українською мовою, зокрема, і В.Шелест і депутати з ПР та КПУ і радник-посланник посольства РФ в Україні В.Лоскутов. Інколи, частково, у якості жесту поваги до гостей, переходили на російську, потім поверталися до української. Росіянам ніхто не перекладав, було видно, що українську вони розуміли і так.

Третьою частиною церемонії стало дружнє неформальне спілкування, під час якого присутні змогли у невимушеній атмосфері обмінятися тостами, побажаннями, думками і контактами.

 В.Шелест (другий зліва), М.Мащенко (у центрі), Л.Губерський, Д.Табачник, науковці у невимушеній обстановці.

Післямова.

Підведемо підсумок сказаному. Звичайно, у всіх подібних проектах,  хто б їх не втілював у життя, американці, росіяни, українці, італійці тощо, культурно-освітній аспект нероздільно пов'язаний з політичним. Уряди, ініціюючі подібні проекти через урядові та неурядові фонди, бажають головного - розширити свій вплив і присутність у світі в інших державах. І це природно для будь якої країни. Чи має нововідкритий центр окрім культурницької ще й політичну місію? Звичайно, має, бо, принаймні,  чим більше ми знаємо мову та культуру один одного, тим сильніше це впливає на політику. Боятися треба не цього, а того, що Україна не дає адекватні відповіді на виклики часу, зокрема, і у подібних проектах. Адже поки тут, в Україні, влада та бізнес лаються, змагаються і ніяк не можуть консолідуватися, то у світі вмирають, так і не відбувшись, нові і нові проекти ненароджених «Українських центрів», на відкриття яких не вистачає патріотизму, політичної волі, фінансування, та іноді, прости Господи, клепки у вельможних головах.

Тому, констатуючи, що цей центр стане у пригоді науковцям, викладачам та студентам КНУ, наголошу: хотілося б, щоб подібні центри по усьому світу розпочала створювати і Україна.

4 березня 2010 року, Київ. Спеціально для «Час і Події». Світлини автора.

Адреса для відгуків та листування: [email protected]