Едіта П'єха належить до тих живих легенд естради, які у кожній країні і світі є уособленням Пісні. Напевне, половина нинішнього населення України (як і Росії та інших країн СНД) народилися уже в «епоху П'єхи» і змалечку чули її пісні, адже ця суперзірка на естраді уже понад півстоліття. Але не зважаючи на цей «робочий стаж», свій вік та стан здоров'я пані Едіта й не думає йти на творчу пенсію. Вона активно гастролює і її маршрути сезону 2009-2010 - це Росія, від Калінінграду до Хабаровська, країни Балтії, США, Ізраїль, Білорусія, Молдова і, нарешті, Україна, де вона також є дуже популярною уже півстоліття. Легендарна співачка, народна артистка СРСР Едіта П'єха знову у Києві і говорить своїм глядачам «Здрастуйте!» - так називається її нова концертна програма. Запрошую читачів на передконцертну прес-конференцію співачки, що відбулася 6 березня у Києві.

Перше враження

Звичайно, як і усі любителі пісні в Україні та колишньому СРСР, Едіту П'єху я багато разів бачив, але останніми роками переважно по телебаченню. Було цікаво, як пані Едіта виглядає тепер, з яким настроєм приїхала до Києва. Мелькнула думка - наскільки позначився вік співачки та проблематичний стан її здоров'я, про який писалося, на її теперішньому жіночому та артистичному іміджі. Очікування тільки загострило увагу присутніх, бо пані Едіта, як кожна жінка, дозволила собі трохи запізнитися, або, точніше сказати, примусила себе чекати, хоча в рамках пристойного. Коли вона, нарешті, зайшла до зали, ми побачили струнку жінку з прямою спиною, гордою поставою, яка зробила декілька кроків, потім повернулася до зали, схилила голову і привіталася з присутніми - усе це відбулося просто і велично. Отож перше враження було позитивним - ми переконалися, що суперзірка естради чудово тримається і знаходиться у формі, як і усі минулі роки.

Автор має честь супроводити Королеву Пісні. Фото Олександра Яремчука.

Присутні побачили елегантну, витончену жінку, яка, як завжди, прекрасно виглядала, хоча й не приховувала свого віку - з посмішкою сказала, що їй уже 73 роки і більше півстоліття вона на сцені. Уся прес-конференція пройшла захоплююче, ніхто не відчув плину часу. А розмовляла артистка з пресою майже 2 години. Можливо, це сталося тому, що легенда естради відповідала не стереотипно, прагнула щирості та відвертості, зізнання слідувало за зізнанням і це повністю захопило аудиторію. Відчувалося, що пані Едіта за фахом психолог і уміє майстерно спілкуватися.

Оскільки зустріч відбувалася напередодні широко популярного в Україні (як і в країнах СНД) жіночого дня 8 березня, то перше питання до гості із зали було таке: «Як Ви відзначаєте це популярне свято»? - «А я його не вважаю святом, - відповіла зірка, чим надзвичайно здивувала аудиторію. - З дитинства мене привчили і я звикла відзначати день Матері. Жили ми дуже бідно, мій тато поляк працював на шахті у французькому гірничому містечку Нуаель-су-Ланс, де я і народилася. І ось, коли мама мені щоденно давала у школу декілька су (по нашому - копійка) на молоко та булочки, я цілий рік відкладала, щоб мати змогу купити мамі якийсь скромний подарунок на День Матері. І досі я дуже шаную це свято. А 8 березня, вже за ці роки життя у Росії, звикла теж відзначати, вітаю з ним знайомих жінок, які б дуже здивувалися, якщо б я їх не привітала, бо також звикли до привітань цього дня. Вітають і мене, я приймаю ці вітання. Але повторюсь, для мене не 8 березня, а саме День Матері - це жіноче свято ¹1». Думаю, для чималої кількості наших читачів така позиція пані Едіти буде приємною і схвально сприйнятою.

Пані Едіта згадала свої корені і присутні здивовано почули історію Попелюшки з можливими краплинами аристократичної крові у жилах. На питання, як їй вдається так завжди триматися, у чому розгадка її видимого аристократизму, уславлена співачка побіжно торкнулася історії свого роду та деяких моментів дитинства.

Її батько польський гірник Станіслав Пеха (саме так, без пом'якшення Едіта П'єха промовляла його прізвище) був гастарбайтером у Франції, сім'я потерпала. Її батько та 18-літній брат (який з 14 років уже працював у шахті) померли від непосильної праці. Проте в сім'ї існувала легенда, що колись прізвище їх було Сапеха і, можливо, вони були генеалогічною гілкою знаменитого шляхетного роду Сапега. Принаймні, пані Едіта такі розмови у сімейному колі пригадує, проте нічого конкретного не знає. Але свій аристократизм пов'язує саме з такою можливою часточкою «блакитної» крові у своїй звичайній польській.

Коли після смерті батька мама з вітчимом та 9-літньою донькою переїхала до Польщі, Едіта закінчила там школу та вступила до педагогічного ліцею, який закінчила з відзнакою. «Врахуйте, що я вчителька молодших класів», - підкреслила пані Едіта трохи іронічно, делікатно поправивши одну із журналісток у вимові. Вона співала у хорі та ходила на курси російської мови, і саме цей факт через декілька років визначив її долю. Коли у 1955 році у Польщі почали формувати групу на навчання у СРСР, то 17-літня Едіта потрапила до її складу, оскільки російську вже добре знала. Так вона опинилася у тодішньому Ленінграді і могла стати моєю колегою, оскільки вступила на відділення психології філософського факультету місцевого університету (через 14 років я також вступив на відділення психології філософського факультету але Київського університету). Проте не судилося юній полячці стати психологом, бо уже через чотири місяці після початку її занять, у новорічну ніч з 1955 на 1956 рік вона на запрошення молодого керівника студентського ансамблю місцевої консерваторії Олександра Броневицького виступила з ними у концерті і виконала польською мовою свою першу публічну пісню - Autobus czerwony польського автора Владислава Шпильмана. Пані Едіта сміючись згадала про свій тріумф тієї ночі та власне здивування, бо її викликали на «біс» чотири рази і вона, ще не знаючи цієї концертної традиції, кожного разу питала Броневицького, який примушував її повторювати пісню: «Чому я повинна знову співати, хіба я з першого разу погано її проспівала»? Після цього виступу юна співачка стала шалено знаменита у молодіжному середовищі і щось там на небесах радикально повернулося, остаточно накресливши шлях польської студентки. Так визначилася її доля, бо пані Едіта забула про психологію і повністю поринула у пісню. Олександр Броневицький на 20 років став її чоловіком, ансамбль «Дружба» під його керівництвом - її творчою домівкою.

Ті з наших читачів, які жили тут, в Україні чи Союзі у кінці 50-х - початку 60-х років минулого століття, добре пам'ятають, як резонансно прозвучав дебют Едіти П'єхи. Згадую, як мене, ще зовсім маленького хлопчика вразив її низький голос з явним акцентом, її незвичайне ім'я та прізвище - за всім цим відчувалося щось екзотичне, незвичайне. Дивувало те, як легко запам'ятовувалися та співалися дорослими ці перші пісні, що одразу ставали надзвичайно популярними, афористично-формульними (хоча співалися вони російською, спробую перекласти назви пісень українською, не втративши ритму назви) - «Стань таким, як хочу я», «Так вже буває, так вже виходить - хтось вже втрачає, а хтось вже знаходить», «Надія - мій компас земний», «Пісня залишається з людиною», «Вийшла болгарка на берег Дунаю» та десятки інших. Першим твістом на суворо цензурованому тоді радянському телебаченні і радіо була запальна і дуже темпова пісня Едіти П'єхи «Валентина-твіст». Її і дозволили виконати тільки тому, що була вона присвячена польоту у космос Валентини Терешкової і являла собою переклад польської пісні, а інакше жодного шансу потрапити «ідеологічно чужому» твісту у молоді радянські та українські вуха тоді не було.

Свої перші гастролі П'єха, до речі, провела в Україні, а загалом вона побувала у десятках країн світу

Пані Едіта зізналась - вона багато років страждала від того, що не було за що гарно вдягнутися на сцену. З посмішкою згадувала, як мама пошила їй білу спідничку, а юна Едіта до того ж вмовила її докупити блузку і у цьому вбранні виступала ще, як любитель, відчуваючи себе красунею. На початку кар'єри подібне вбрання і складало її артистичний гардероб, хоча вона завжди мріяла про шикарні концертні сукні. Але подібне у молодого, проте вже тоді знаменитого модельєра Слави Зайцева, на той час коштувало 1000 карбованців. Пані Едіта сказала, що ніколи не брала «лівих» неофіційних грошей у конвертах від імпресаріо, тому й довго не могла накопичити кошти на розкішні сценічні сукні, а офіційні гонорари були принизливо маленькими - її розчаровували закони радянської естради, коли співаки давали своїми концертами колосальні прибутки держконцерту, а від нього отримували жалюгідні крихти. Тож настав час, коли уже всесоюзно відома співачка, заслужена артистка РСФСР Едіта П'єха якось одного разу наважилася, напружилася і дала на Далекому Сході підряд щодня ледь не півсотні концертів, отримала за кожен з них аж... по 48 крб. (тодішня максимальна концертна ставка), і, повернувшись додому, щаслива, прямо з аеропорту поїхала до Зайцева - за сукнями своєї мрії.

Другим розчаруванням стало погіршення стосунків з улюбленим чоловіком, який її шалено ревнував до кожного стовпа, а собі дозволяв амурні вольності. «Все одно я кохаю тільки тебе», - говорив він у подібних випадках, але Едіту це не заспокоювало, адже сама вона була чоловіку вірною. Так сталося головне розчарування її життя - розлучення з О.Броневицьким та подальше життя з донькою Ілоною на руках і напруженим концертним графіком, розписаним уперед на місяці та роки.

Доля була щедрою до Едіти на успіхи, нагороди та звання. Вже через рік після дебюту у 1957р. з програмою «Пісні народів світу» ансамбль «Дружба» та Едіта П'єха завоювали золоту медаль і звання лауреатів УІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів. На ІХ Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Софії вона завоювала аж 3 золоті медалі та першу премію. Здобувши низку премій та нагород, ставши лауреатом ряду фестивалів, заслуженою артисткою Росії пані Едіта стала у 31 рік, народною Росії ще через 8 років, а найпрестижніше звання у тодішній країні - народна артистка СРСР - вона отримала у 1988 році, вже за часів перебудови.

Вона має 4 ордени, премію «Овація» у номінації «Жива легенда», іменну зірку на Площі зірок у Москві. З минулого року пані Едіта - Лауреат музичної премії «Бог Ефіру» в номінації «Радіорекорд» як виконавиця, чиї пісні звучать у ефірі більше 50 років та премії «Діамантовий грамофон».

Едіта П'єха багато у чому на радянській естраді була першою. Вона першою заспівала твісти і шейки, першою взяла у руки мікрофон і відійшла від стійки, вільно походжаючи по сцені, першою стала розмовляти з публікою, першою стала відзначати свій ювілейний день народження на сцені грандіозними сольними концертами, першою здолала неймовірні вершини успіху. На всесвітньо відомій фірмі звукозапису «Мелодія» П'єха записала понад 20 дисків-гігантів, тож не дивно, що на міжнародному музичному ярмарку «МІДЕМ» у Каннах за багатомільйонні тиражі пластинок їй присудили головну нагороду - «Нефритовый диск». Вона гастролювала у більш ніж 40 країнах світу. Зокрема на суперпрестижній сцені паризької «Олімпії» Едіта П'єха у складі великої концертної програми 47 днів підряд (що є рекордом) виходила на сцену з величезним успіхом і як ведуча концерту, і як співачка.

До речі, паризькі газети відзначали її бездоганну французьку - позначилася школа дитинства у Нуаель-су-Лансі. Перед нею схилився сам великий іпрессаріо Бруно Кокатрікс, директор «Олімпії», на честь якого цей легендарний мюзик-хол тепер офіційно іменується «Olympia Bruno Coquatrix».

Пані Едіта зізналася, що, хоча й народилася у 1937 році, боїться цифри 37, на якій пішли з життя Пушкін, Маяковський, інші, і тому сприймає свій вік - 73 роки, як небезпечний, бо це 37 навпаки, проте сподівається, що доля буде до неї милостивою. Вона зізналася, що іконка Матки Боски Ченстоховської, яку їй подарували у 10 років, завжди з нею і зараз пані Едіта мріє поїхати до Польщі, поклонитися цій іконі та побувати на кладовищі у мами. Майже усіх її друзів по школі та педагогічному ліцеї у Валжбшисі, немає серед живих, три роки тому померла її краща подружка дитинства, з якою Едіта сиділа за однією партою. «Так що відносини з Польщею у мене сумні», - додала пані Едіта. Вона вважає себе послом Польщі у СРСР і Росії, але без вірчих грамот. Звернувшись до присутнього редактора українсько-польської газети пані Едіта сказала, що має радянські та російські нагороди, але мріє про польську. «Ви натякніть їм про це там, в Польщі», - посміхнулась співачка. На питання, яку країну вона вважає своєю Батьківщиною, пані Едіта відповіла так: «У мене нема Батьківщини, у мене є дім. Я народилася в сім'ї польського гастарбайтера у Франції. Ми жили в чужому домі. Потім переїхали до Польщі і я також відчувала себе погано, оскільки з вітчимом були складні стосунки, я мріяла кудись поїхати. Так я опинилася в СРСР у гуртожитку і знову у мене не було відчуття Батьківщини, дому». Лише після одруження з Олександром Броневицьким, коли молодята отримали свою кімнатку у комуналці, у Едіти вперше у житті з'явилось відчуття свого дому. «Тепер у мене є дім під Санкт-Петербургом і я говорю: «У мене нема батьківщини, у мене є мій дім».

Донька Ілона Броневицька та внуки співак Стас П'єха і студентка Еріка живуть у Москві, отож у своєму домі пані Едіта живе одна з двома помічницями-пенсіонерками.

Під кінець розмови Едіта П'єха з глибоким зітханням зізналася, що, незважаючи на свої шлюби та особисті історії, кохала лише першого чоловіка Олександра Броневицького і тепер дуже шкодує, що розлучилася з ним. «Він ще міг би жити, я його енергетично підтримувала. А так він одружився на молодій, вона на гастролях у Нальчику закрила його в готельному номері (напевне, щоб не виходив за спиртним), а сама пішла у гості. У Олександра вже тоді були проблеми з судинами, він, можливо, хотів вийти за коньяком, щоб розширити судини. Але не зміг. Його найшли мертвим біля закритих дверей номеру з телефонною слухавкою в руках. І я дуже шкодую про це розлучення», - тихо сказала пані Едіта і сльоза зблиснула у її очах.

Найкращими своїми нагородами пані Едіта вважає не ордени і звання, а два неформальних титули, які їй присвоїли. Перший на Кубі - «Синьора ла Канцона» (Синьора Пісня), другий - у грамоті від першого мера Санки-Петербурга Анатолія Собчака - «Королева пісні». «Я не примадонна, не імператриця, як називають себе інші естрадні зірки, я королева і це не випадково, адже моя мати - Феліція Королєвска», - посміхнулася пані Едіта.

Наприкінці вона подякувала журналістам за те, що не було жодного безтактного чи провокаційного питання. «Значить, тут нема жовтої преси, тут справжні журналісти», - вдячно мовила Королева Пісні. І аудиторія вибухнула оваціями. «Синьора ла Канцона», яка відкрила своє серце Києву, з елегантною гідністю Королеви покинула залу і поїхала на телебачення. Я мав честь подати їй руку і супроводити.