Сорочка - один із елементів комплексу вбрання кожної людини. В різні часи її називали по-різному - сорочиця, вишиванка, кошуля, станки, тощо. В добу Київської Русі сорочка відігравала роль як натільного, так і верхнього одягу. Перші сорочки виникли в сиву давнину і мали найпростішу форму крою. Шматок тканини складали вдвоє, вирізували горловину, а по боках пришивали прямокутні полотнища, що відігравали роль рукавів. Чоловічі і жіночі сорочки були однакового крою. В залежності від призначення, сорочка виконувала ряд функцій - захисну, обрядову, оберегову та естетичну. Починаючи з кінця ХІХ століття, магічна роль декору поступово витіснилася естетичною...

З одинадцятирічного віку кожна буковинка починала готувати своє придане. Серед великої кількості вишиваних рушників, ширинок (весільних хусточок), подушок головну увагу акцентували на вишиванні сорочок, без яких не мислиме було весілля. По кількості вишиванок та їхньому оздобленні судили про працьовитість та охайність дівчини. Найбідніша дівчина мала 14 сорочок, а придане дівчат із заможніх родин нараховувало до 80.

Виробництво тканини для одягу займало цілий рік, включаючи стадії посіву, вирощування, збору та обробки. Урожай збирали двічі на рік - влітку та восени. Літній врожай "плоскінь" давав м'ягші і тонші волокна, з яких виготовляли полотно вищого гатунку для святкового вбрання. З осіннього врожаю "матірки" виготовляли грубше полотно для буденного одягу та подолів святкових сорочок. Процес виготовлення сорочки починався навесні посівом прядива. Зібраний урожай коноплі чи льону складали у сніпки, вимочували на дні водоймища, били, терлили, розпушували, розчісували, сортували волокна. Волокно "повісьмо" отримували трьох видів - плоскінь, матірку та зугріби. Зугріби використовували для виробництва мішковини. Із повісьма пряли нитки, золили, висушували, звивали в клубки, снували та ткали полотно. Потім його вимочували і відбілювали на сонці. Шматки полотна, відрізані на сорочки, ще раз відбілювали взимку на морозі - в золі, в дерев'яному кориті. В давнину зоління проводили в видовбаній дерев'яній колоді без дна. Туди кидали сувої полотна, пересипані попелом із соняшника, картоплиння, кукурудзяних качанів, дубової та березової кори, заливали окропом та гарячим лугом. В золінні вбачали магічний зміст, тому це заняття вважалося небезпечним та відповідальним, адже люди мали справу із попелом, вогнем і водою. Вогонь і вода мають велику силу, а з попелу Бог створив Землю. Зола і попіл використовувалися у ворожінні, так як вони пов'язані з родючістю. Особливою цілющою магією наділена "четвергова зола" (зібрана у Великий четверг).

Всю роботу, пов'язану із виготовленням полотна, починаючи від посіву прядива і закінчуючи відбілюванням, дівчина повинна була зробити сама - інакше судженого відіб'ють. Після цього вона приступала до найважливішої роботи - оздоблення сорочки вишивкою.

В и ш и в а н к а - біла сорочка, оздоблена вишивкою. Вишивати сорочки почали досить давно. Під час археологічних розкопок знайдено бронзові статуетки людей у вишитому одязі, які датуються 5 - 7 століттями.

Кожна буковинська родина виготовляла сорочки на всі життєві потреби. Це були буденні та святкові, дівчачі та жіночі, хлоп'ячі та чоловічі. Вишита сорочка була індивідуальною і неповторною, адже вишивальниця виводила на полотні свої власні візерунки. Вкладаючи в ту вишивку свою душу, фантазію, вона закодовувала свої потаємні мрії та сподівання.

Поруч із виготовленими власноруч, існували і родинні сорочки, які передавалися в спадок від матері до дочки, зберігаючи таким чином родовий орнамент, який доповнювався і збагачувався протягом поколінь новими перлинами.

Одинакових сорочок в селі не було, тому що запозичені орнаменти висміювались. За народним повір'ям орнамент, як і щастя, не позичається, а відшитий орнамент веде долю за водою. Шлюбні сорочки шили ввечері, при каганці, подалі від стороннього ока. Уміння і талант дівчини демонструвався в день її весілля. Кожну сорочку виставляли на показ, проносячи її почерез подвір'я, заповнене гостями. Найошатнішою, найдорожчою була шлюбна сорочка, яку молода одягала двічі в житті - в день весільний і в день останній. Таким чином, найцінніші народно­мистецькі шедеври відійшли в землю разом з їхніми власницями.

В основному буковинські сорочки поділяли на святкові (морщанки) та буденні (хлоп'янки), які відрізнялися між собою багатством оздоблення та кроєм. Спільною ознакою для обох видів було те, що нижню частину сорочки (підтичку), яка прикривалася горботкою, виготовляли із полотна низького гатунку. Розміщення декору на сорочках наших предків пов'язувалось з обереговою, захисною, магічною, а пізніше і естетичною функціями. Розміщення декору було пов'язане з магічним призначенням сорочки. Тому орнамент вишивали в місцях відкритого доступу до тіла, тобто на горловині, в низах рукавів та подолі. В геометричному орнаменті старовинних буковинських вишиванок збереглися давні знаки­символи, наділені великим магічним змістом.

Особливу увагу зосереджували на оздобленні рукавів - в знак вшанування рук роботящих. Для оздоблення рукавів сорочок були характерні лінійна, шахова та вільна композиції декорування.

С в я т к о в і сорочки одягали в неділю до церкви, на данець, на різні родинні свята (весілля, христини). Вишивали святкові сорочки на тонкому вибіленому полотні. Орнаментація та кольорова палітра вишиванок залежала від віку власниці сорочки. Сорочки дівчат та жінок молодого віку прикрашалися пишніше, використовуючи складні орнаментальні композиції. Кольорова гама в оздобленні була веселою, використовували нитки рожевого, малинового, жовто­оранжевого, світло­зеленого кольорів. Сорочки жінок середнього віку прикрашалися нитками більш стриманого, спокійного відтінку. В орнаментації сорочок жінок похилого віку за основу брався чорний або темно­бордовий ("бурячковий") колір з незначними вкрапленнями ниток помаранчевого, жовтого, червоного та зеленого кольорів.

Святкові сорочки відрізнялися від буденних більш складнішим кроєм і називалися "морщанками". Верх сорочки та низ рукавів призбирувалися міцною ниткою, яка утворювала навколо шиї та зап'ястя безліч зморщок - звідси і походить назва сорочки - морщанка. Рукав морщанки мав тридільний поділ і складавcя з:

"плечика" (полика) - верхня частина рукава;

"уставка" (зморшка) - середня частина;

"стовп" - нижня частина рукава.

Особливим багатством в оздобленні святкових сорочок відрізнялося Буковинське Поділля, зокрема, Заставнівський повіт. Композиція сорочок цього регіону чітко продумана. Лінії крою підкреслювали декоративність вишивки. Окремі частини сорочки з'єднували між собою при допомозі ажурних швів.