Боснійські серби ненавидять свою державу. Вони говорять про це відверто і часто. Мій приятель Обрад вважає, що цю країну треба поділити пропорційно і, відповідно, приєднати до Сербії, Хорватії, а решту залишити мусульманам. Інший приятель Мілован налаштований радикальніше. Він вважає, що країну потрібно розділити між сербами і хорватами, а мусульман повиганяти. Але ніхто не пояснює, хто би це мав зробити і в який спосіб. Так само не кажуть про наслідки такої політики. Справді, державне утворення Боснії і Герцеговини (скорочено БіГ) для більшості європейців є незрозумілим, бо країна не має однієї титульної нації. Багато людей навіть не уявляє, де ця держава знаходиться і хто в ній живе. Кілька років тому, пригадую, попросив оператора телефонного зв'язку з'єднати мене зі знайомим з цієї країни, а вона запитала: "Це - Африка?" Отож, це європейська держава - одна з республік колишньої Югославії. Зараз є незалежною федерацією, де проживають мусульмани (72,9 %), хорвати (21,6 %), серби (4,5 %) та інші (1 %). Минулого року мені вдалося, з третьої спроби, побувати в цій країні.

Місто Мостар (міст через Неретву) фото: Крістіан Бікель

Трохи історії

Боснійське село

В перші століття нашої ери територія БіГ входила до складу Римської імперії (провінція Іллірія). Відомості про заселення Боснії і Герцеговини слов'янами знаходимо ще з 6 ст. В 12 ст. Боснія потрапляє у васальну залежність від Угорщини. Спроби угорських королів посилити вплив католицької церкви призвели до створення там місцевої патаренської церкви (різновид богумильства). На початку 14 ст. правителі Боснії розширюють свої володіння за рахунок сусідніх земель, приєднавши Герцеговину. В другій половині 15 ст. БіГ, ослаблена феодальними міжусобицями, була завойована турками. Більшість феодалів прийняли іслам і зберегли свої володіння та привілеї. В 50- х - 60- х роках 19 ст. у країні широко розгорнувся національно-визвольний рух. У 1875 році проти соціального і національного гніту місцевих феодалів і турецьких властей вибухнуло велике Герцеговинське повстання, підтримане Сербією і Чорногорією, внаслідок чого Туреччина в 1876 році опинилася з цими країнами в стані війни. За рішенням Берлінського конгресу 1878 року, який переглянув Сан-Стефанський мирний договір, Австро-Угорщина одержала право на тимчасову окупацію Боснії і Герцеговини. Окупація затягнулася на 30 років і у 1908 році закінчилася анексією австро-угорських імперіалістів. У 1918 році БіГ увійшла до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців, а з 1929 - до Югославії. Проте національні права народів БіГ в цій державі ігнорувалися. Країна вела вперту боротьбу проти фашистських загарбників, була ареною масової партизанської боротьби. В 1945 році була визволена Народно - визвольною армією Югославії. З 1992 по 1996 рр. Боснія і Герцеговина була у горні жорстокої громадянської війни. 18 березня 1994 року здобула повну незалежність від Югославії. Адміністративно складається з десяти кантонів та автономії "Республіка Сербська". Населення країни становить 4 67 000 чоловік. Президія складається з трьох осіб - представників мусульман, хорватів і сербів, які правлять державою по черзі протягом року. Політична система - демократія, що розвивається. Державними мовами Боснії і Герцеговини є: боснійська, сербська і хорватська.

Здавалося, що в другій половині ХХ ст. у Європі настав спокій і так триватиме завжди, але насправді було інакше. Після розпаду Югославії у 1990 році почалася сербсько-хорватська війна, яка поширилася і на БіГ. Сербська армія зайняла прикордонні райони республіки в 1991 р. Цього ж року Боснія і Герцеговина заявила про суверенітет, але з цим не були згідні боснійські серби, які захотіли залишитися в складі Югославії. Тоді й виникли жорстокі конфлікти на національному грунті. У квітні 1992 року ЄС і США визнали незалежність Боснії і Герцеговини, а в травні вона була прийнята в ООН, але громадянська війна продовжувалася. Югославська армія проводила етнічну чистку. У 1993 році план ООН про мирне врегулювання конфлікту знову був відкинутий. Контингент ООН неодноразово піддавався нападам. У 1994 році війська НАТО провели серію бомбардувань сербських позицій, щоб зняти блокаду Сараєва - столиці БіГ.

Громадянська війна, яка розгорнулася на території Боснії і Герцеговини, була найжорстокішою в Європі після ІІ Світової війни. Це була безглузда війна, у якій постраждали невинні люди, які жили у мирі і злагоді. Було зруйновано багато будинків і пам'яток архітектури. У 1995 році тільки в одному м. Сребрениця за одну ніч було вирізано 8 тисяч боснійських мусульман. За словами мого знайомого з Хорватії, сербські солдати гвалтували мусульманок і змушували їх родити дітей, що було заборонено їхнім законом. Згодом винуватців війни і численних злочинів покарали, але в душах людей залишився гіркий осад.

Говорити про повний спокій у цій державі ще зарано. Наприклад, британська газета "Індепендент" зазначає, що сербське керівництво Боснії добивається розширення автономії з кінцевим результатом виходу її зі складу держави. До того ж, націоналізм підігрівається за російські гроші. Сербське керівництво також вимагає закрити секретаріат Вищого представника ООН в Боснії і Герцеговині, котрий спостерігає за дотриманням мирного договору. Газета зазначає, що не варто виводити з країни європейських миротворців. Ця криза уповільнює вступ до ЄС Хорватії, Сербії і Туреччини. Адже в серці Європи може виникнути проблема нелегальної міграції.

Коли до мене приходили листи з Боснії і Герцеговини і в адресі зазначалося "Республіка Сербська", я довго не міг збагнути, що це за держава у державі. Та згодом усе стало зрозуміло.

15 жовтня 1991 року мусульмани і хорвати, без участі сербів, проголосили декларацію про суверенітет БіГ, а 24 жовтня була утворена Боснійська Сербська Асамблея всіх шістьох Сербських Автономних областей Східної Боснії і Герцеговини. Цього ж місяця на референдумі боснійські серби проголосували за те, щоб залишитися в складі Югославії.

На початку 1992 року голова Президіуму БіГ боснієць Алія Ізетбегович вимагав у Белграда визнати незалежність БіГ. А депутати, які представляли боснійських сербів, 9 січня 1992 року проголосили Республіку Сербського народу Боснії і Герцеговини із Боснійської країни Східної Боснії. У той же час боснійські хорвати заявили про створення у Західній Герцеговині і Центральній Боснії держави - Хорватська Співдружність Герцег. 28 лютого 1992 року була прийнята Конституція Сербської Республіки Боснії і Герцеговини як частини Югославії. Боснійські серби бойкотували референдум про незалежність БіГ 29 лютого 1992 року. 7 квітня цього ж року було проголошено незалежність Республіки Сербської Боснії і Герцеговини. 12 серпня 1992 року назву самопроголошеної держави змінили на «Республіка Сербська». РС була ключовою у кровопролитній боснійській війні і залишалася невизнаною до жовтня 1995 р., коли під тиском НАТО і ООН було підписано Дейтонський договір і створено Федерацію Боснія і Герцеговина в складі Федерації БіГ і РС під егідою ООН. Оскільки РС територіально відділяла БіГ від двох хорватських районів, тому була зобов'язана надавати безперешкодний коридор по своїй території.

22 лютого 2008 року була прийнята резолюція парламенту про те, що боснійські серби мають право вийти зі складу БіГ, якщо більшість країн-членів ООН визнають незалежність Косова.

Площа РС складає 25 053 км. кв. Кордон між РС і БіГ співпадає з дунайсько-адріатичним водорозділом і проходить руслами річок Посавина і Подриння. Боснія знаходиться ближче до півночі і північного сходу, а Герцеговина до південного заходу.

Громадянинові України складно потрапити до Боснії і Герцеговини. Мабуть, так само, як і до країн Євросоюзу. Закордонні гості тут небажані. У цьому переконалося багато людей, зокрема, й автор статті. Вісім років тому я отримав запрошення до цієї країни від українського священика о. Петра Овада з Прнявора, але через брак часу для виготовлення візи і відсутність в Україні дипломатичної установи не поїхав. Другий шанс мені випав у травні минулого року, коли я мав їхати в якості перекладача з танцювальним ансамблем "Горгани" зі Львова. Проте не поїхав з вини угорського консульства в Україні. Проблема полягала в тому, що мій паспорт був продовжений на 10 років, а вони вимагали на 8, відтак, не дали транзитної візи. Справа в тому, що між Україною та БіГ досі не існує дипломатичного зв'язку. Інтереси українців представляє посольство БіГ в Угорщині. Відтак щоб запросити громадянина України, боснієць повинен спочатку подати обширну інформацію в поліцію і заплатити за це 5.5 євро, а тоді вислати запрошення. Для отримання візи потрібен паспорт, запрошення, фото, 31 євро, медичне страхування. Але проблема в іншому: як подати документи, коли консульство в Угорщині, і для того, щоб потрапити туди потрібна Шенгенська віза? Вихід є: потрібно отримати транзитну угорську, але спершу необхідно поклопотати про отримання боснійської візи. Відтак для цього Посол БіГ в Угорщині повинен переслати в консульство Угорщини, що знаходиться в Ужгороді, гарантійного листа про те, що він гарантує відкриття візи і просить видати транзитну. Мені довелося багато разів телефонувати до Будапешта і розмовляти з консулом. Консул сказала, що дасть такого листа лише в тому випадку, якщо я наперед оплачу вартість візи, а також надішлю факсом копії запрошень і паспортів. Отож, колективу довелося переслати в Угорщину до незнайомих людей по 31 євро за кожну особу, що сумарно склало 900 євро. На жаль, БіГ не визнає того, що за європейським законодавством передбачена безкоштовна культурна віза, принаймні для дітей. Хоча я з колективом не поїхав, зате візу отримати допоміг.

Моя мрія побувати у Боснії і Герцеговині не згасла і я попросив свого приятеля Обрада Стояковича зробити запрошення до БіГ з можливістю отримати візу у Сербії, адже готувався до поїздки у цю країну. Мій добрий приятель запевнив мене, що зробить усе можливе, щоб я побачив його країну. У Сербії мені говорили, що отримати візу громадянинові України у їхній державі неможливо і треба звертатися виключно до Будапешта. Але мій приятель звернувся з листом у Міністерство закордонних справ БіГ у Сараєво і попросив, аби візу для мене зробили у боснійському консульстві у Белграді. Для того, щоб затвердили запрошення, потрібно було подати не лише мої координати, але й довідку про його майно (з усіма характеристиками), рахунок у банку і гарантію повернення в Україну. Усе було надано і тоді міністерство дало вказівку до Белграда видати візи. Нарешті я і моя дружина отримали довгождане запрошення.

Прибувши у боснійське консульство, про нас уже знали, відтак чемно прийняли. Дали заповнити анкету на 4 сторінки, де було багато запитань. Наступного дня видали візи і побажали щасливої дороги.

Із Сербії до БіГ автобуси курсують щогодини. Щоби зекономити час, ми вибрали нічний рейс, яким їхали до Прнявора 6 годин. Сербський кордон переїхали спокійно, а на боснійському виникла проблема. До нас двох причепився молодий боснійський прикордонник: його дуже здивувало, що в нас віза видана всього на 4 дні. Він довго обурювався, а потім запитав: "Хто їде з Вами?» «Дружина» - відповів я. «Нехай вона залишається, а ви ходіть зі мною» - наказав прикордонник. Я пішов з ним до контрольного пункту, де сидів ще один старший прикордонник і передав йому наші паспорти. Він почав засипати мене запитаннями: «Куди і до кого їдете?», «З якою метою?», «Чому віза на 4 дні?», «Скільки грошей маєте зі собою» тощо. А вкінці заявив: "Слухай, друже, якщо у зазначений термін не повернешся з держави, будеш мати великі проблеми". Тон його розмови та жести відверто анонсували, що він хоче грошей, але я не заплатив йому жодної копійки. Незабаром він мене відпустив і ми продовжили подорож.