Ясно, що коли у вечір в день виборів виступав обраний, згідно з даними екзит-полів, президент України Віктор Янукович російською мовою, то мої враження не можуть бути позитивними.

Одначе свого роду депресію я переміг замисленням, аналізом і кращим зрозумінням: якщо так сталося, то чому?

У день виборів я виконував роль міжнародного спостерігача від Світового Конгресу Українців. Робив я це в Житомирській та Київські областях. Відвідав шістнадцять дільниць, обласні штаби обох кандидатів.

На перший вигляд все було нормально, одначе деякі явища для мене як людини, яка часто буває в Україні і по натурі трішки скептик, були незрозумілим. Ніхто нікому у цьому процесі не погрожував. Ніхто не тиснув.

Згідно з виборчим законом, у кожній дільничній комісії було по вісім представників від кандидатів, тобто разом - шістнадцять.

Якби я був звичайним міжнародним спостерігачем, з такої країни як, наприклад, Росія, я не бачив би проблеми. Якби я був англомовним чи франкомовним спостерігачем від ОБСЄ, чи других держав, чи міжнародних західних структур, користувався перекладачем чи навіть власною українською мовою, і приглядався до процесу, вів розмову тільки формально, все виглядало би нормально.

Одначе я був здивований тим, що чимало представників Віктора Януковича, а то й голів чи секретарів у комісіях були відносно або дуже молоді люди. Я чомусь був під враженням, що електорат Віктора Януковича - це передусім літні особи.

Я вирішив поговорити приватно з деякими службовцями комісій та майже при кожній розмові довідався, що вони служать представниками Віктора Януковича за зарплату тому, що не мають на що жити. Серед тих представників Януковича були навіть люди, як належать до Народної партії чи НУНС, тобто партій, які зовсім мало спільного мають з Віктором Януковичем.

Від других спостерігачів я пізніше довідався, що штаб Януковича влаштовував транспорт для голосуючих скрізь по східній Україні. На перший вигляд транспорт був організований з гуманітарних причин, може тільки для явки, але чи було і ще щось.

Пригадалось мені коли на другий тур президентських виборів в Україні в 2004 я служив міжнародним спостерігачем у Придністров'і. Там проросійський президент Смірнов теж організував транспорт для громадян України. Людям, які знаходилися в тих автобусах, надавали фото та інформацію про кандидата Януковича. Звичайно про другого кандидата нічого не згадувалося.

Важкі економічні обставини часто використовують. І використовують цю бідність не чесні люди, і не тому, що вони користуються власністю, здобутою сумнівними способами, і зовсім не для гуманітарних міркувань, але щоби використати політичну ситуацію і цю нещасну бідність для власної цілі.

Кажуть, що теперішній мер Києва переміг на виборах серед літніх людей завдяки гречці. І говориться про це не з осудом, а з насмішкою. Може, в тому й проблема?

В традиційних демократичних суспільствах, де економічний рівень кращий, мабуть теж купується голоси. Одначе робиться це впливом на внутрішні переконання виборця. В таких суспільствах постійно йде дискусія навколо того, як зреформувати фінансування виборчих кампаній.

Нажаль, в Україні до такої дискусії далеко. Тому що маємо сьогодні демократію, побудовану на бідності.

Я пишу цю статтю в час, коли дійсний результат виборів ще не остаточно відомий, бо між двома кандидатами заледве два відсотки різниці, а всі голоси ще не обчисленні. Результат мабуть зміниться, але не характер демократії.

До речі при цій мінімальній різниці між кандидатами маємо майже п'ять відсотків "проти обох кандидатів". Це - заслуга соромливих пристрастей чинного президента та "патріотичного" табору, який вкотре вже у нашій історії віддав Вкраїну москалям. Але про це пізніше.

Аскольд Лозинський