Забігаючи наперед, зауважу: цієї неоціненної для нашого суспільства виставки, на жаль, навіть всупереч усім намаганням її організаторів, могло б і не бути, якби не щедра фінансова допомога великого мецената багатьох українських справ - Екзекутивного директора Фундації геноцидного голоду в США пана Миколи Кочерги з Чикаго, про славні діяння якого не раз уже писала наша газета. Зокрема, нещодавно, коли за його сприяння й організації українців Америки в Батурині, на славній його малій батьківщині, постав величний храм Покрови Пресвятої Богородиці. До речі, зовсім недавно, до Дня благодійника, Президент України Віктор Ющенко нагородив Миколу Кочергу медаллю «За працю і відвагу». Пан Микола також опікується художниками вже кілька років поспіль. Ще після першої виставки він купив картину Миколи Данченка "Меншиков у Батурині" і передав її Батуринському державному історико-культурному заповіднику "Гетьманська столиця". А згодом у пам'ять про своїх рідних братів Микола Кочерга подарував Батуринському музею дві картини Олександра Івахненка на козацьку тематику.

Тож закономірно, що сам пан Микола прилетів до Києва аж з-за океану, щоби бути присутнім під час відкриття згаданої вище виставки. Хоча, як не прикро, деякі представники української еліти не спромоглися на неї прийти. Дехто із запрошених (імена не буду називати, вони всі читають нашу газету і себе пізнають) послалися на надзвичайну зайнятість, політичну ситуацію тощо. Однак гадаю, справжні патріоти, у серцях яких квітне Україна, були на цьому надзвичайно важливому заході. Серед них і заступник Міністра Культури України Ольга Бенч, яка в своєму виступі на відкритті виставки наголосила: "Як прекрасно, що проект продовжується..."

Виставка відкрилася, на жаль, у холодному приміщенні, де майже всі присутні були у верхньому одязі. Тож доктор мистецтвознавства, професор Київської Православної Богословської академії Дмитро Степовик навіть вибачився, що, мовляв, йому не зручно виступати перед присутніми у кожусі. І при тому сказав: "Я об'їздив чимало країн Європи, бував в багатьох штатах Америки, добре обізнаний зі світовою культурою і пишаюся тим, що наше мистецтво є найкращим. Українське образотворче мистецтво випереджає літературу, музику, кіно... Ви, художники, працюєте з порожніми гаманцями, але отримаєте від потомків усе: і визнання, і славу".

В істинності цих слів переконалася, оглянувши представлені твори. А їх, за словами автора проекту і куратора виставки, відомого художника Олександра Мельника, - 225. До речі, про нього я вперше, як не дивно, довідалася в Америці ще понад 10 років тому. Серед робіт представлені: живопис, скульптура, мозаїка, гобелен митців з усіх регіонів, що передають нашу історію усіх основних періодів, починаючи від Кам'яної Могили, Трипілля, Київської Русі, козаччини до 1917 року, часів петроградського заколоту та громадянської війни 1917-1922 рр., радянського періоду, часу незалежності. Тож, як бачимо, основною метою виставки є відродження в образотворчому мистецтві історичного жанру. Завдячуючи тому, що експозиція вибудована в хронологічному порядку, ми, глядачі, змогли здійснити своєрідну подорож у часі, осмислити разом із митцями всю грандіозність буття наших предків. Назву бодай деякі з представлених на виставці творів.

Картина Олександра Мельника "Щек, Кий, Либідь, Хорив". У ній, начебто в ранньому візантійському стилі, але у своїй авторській манері виконання художник зображує наших славних предків, які сумними, допитливими очима дивляться на нас, своїх нащадків, і намагаються зрозуміти, які ми, як живемо, чого не господарі на власній землі. В іншій своїй картині- "Український Спас. Пам'яті Івана Гонти" Олександр Мельник подав інтерпретацію з образу Спаса. Іван Гонта, і не тільки він, терпів, як Ісус Христос. Героя четвертували і на страх повстанцям усі частини тіла і голову на кіл повиставляли. Цю голову художник зображує, як Спас нерукотворний. Це- і як зібраний образ, і найвідоміший, і найславетніший із повстанців за нашу волю і честь.

Чимало допомагав Олександру Мельнику в підготовці виставки художник Олесь Соловей, випускник майстерні Миколи Стороженка Київської Академії мистецтв і архітектури. Він чимало працює з молодими художниками, постійно проводить поїздки до історичних місць. Його картина "Крути", як пам'ятаємо, була представлена на II Всеукраїнській виставці, а "Знищення гетьманства"- на III-ій. Цього разу Олесь Соловей разом із Левком Воєдилом підготували банер "Золотий вересень". Дем'янів Лаз". Адже там, як відомо, була катівня НКВС, де знищено чимало українських патріотів.

На виставці широко представлені й твори інших випускників школи Миколи Стороженка. Серед них і тих, хто їздив в Батурин і надихнувся героїкою цього міста. Зокрема, Ольга Ковтун представила картини "Покрова", "Гетьман", Тетяна Кашкарова- велике полотно, присвячене Івану Мазепі, під назвою "Сон. Видіння", Андрій Краснощоков- "Мазепа". Леонід Сотник, автор портрету Олега Ольжича, цього разу створив портрет нескореної Олени Теліги. А сам Микола Стороженко представив на виставці фрагмент із серії мозаїк "Києво-Могилянська Академія XVII-XVIII століть"- "Максим Березовський".

"Дуже сильна харківська школа",- захоплено мовив, проходячи повз мене, директор українського центру народної культури "Музей Івана Гончара", його син Петро Гончар. І, справді, вражаючі твори випускників Харківської школи Віктора Гонтарова. Скажімо, монументальна картина Олександра Сердюка "Дума про кобзарів". У її сюжет лягли жахливі події: представники тоталітарного режиму зібрали начебто на з'їзд кобзарів з усієї України. Потім їх вивезли поїздом і знищили. На картині ми бачимо, як кобзарі сліпими очима дивляться в небо, де, мов їхні душі, відлітають лелеки. Робота Тетяни Іванової "Театр Леся Курбаса" показує Курбаса на Соловках, де йому дали можливість створити театр із в'язнів. Отже, на картині в'язні водночас і актори, і глядачі. Світлана Сьянова представила роботу "Земля Довженка", присвячену фільму "Земля". А Ганна Саєнко- "Михайло Бойчук. Розстріляне відродження", присвячену пам'яті розстріляних художників. Харків'янин Олег Омельченко цього разу запропонував на виставку картину "Спогад про вчителя". Як зізнався автор, цією картиною, він хотів віддати світлу шану людині, яка передає нам мудрість, знання, і тим самим показати відродження та продовження життя. Великий учитель Микола Гонтаров постає на виставці перед її відвідувачами двома роботами з Гоголівської серії "Мій Гоголь": "Шлях до Миргорода", "Вечори на хуторі поблизу Диканьки". Нагадаємо, торік Віктор Гонтаров за серію творів "Мій Гоголь" отримав Шевченківську премію.

Я щаслива, що на виставці мені поталанило не лише побачити високохудожні твори, а й поспілкуватися особисто з художниками, деякі з них, як, наприклад, харків'яни Вадим Петров, Олег Омельченко та одесит Сергій Савченко подарували свої буклети, тим самим давши змогу ще більше зануритися в таїну і глибину їхнього високого мистецтва. Про них детальніше, сподіваюся, я розповім згодом. А зараз запрошую Вас, шановні читачі, встигнути до сьомого лютого відвідати цю унікальну, потрібну та актуальну виставку.