Моїм землякам, моїм щирим і дорогим серцю друзям - Заслуженим артистам України Оксані Савчук та Іванові Кавацюку - славнозвісній «ПИСАНЦІ» присвячую.

Багато думок снується, коли слухаєш сучасну українську пісню, подану в різних жанрах, видах, інтерпритаціях різноманітних талантів. А так хочеться, особливо, тут на чужині, серед переповненого багатомовного ефіру почути своє, рідне, яке жевріючи, запалює наші душі і серця любов'ю до рідної землі, отчої хати, родини; до свого високого чистого синього неба і безмежного колосистого поля, де тополі підпирають небеса, а гостроверхі ялиці несуть до Бога звуки трембіти, флояри, скрипки і цимбалів. До тієї землі, в якій живе, пульсує і ворушиться наше коріння, наша історія, не вікова, а тисячолітня! Пісня - душа народу! Пісня - дзеркало народу!

Жодна нація в світі не має відтворених безпосередньо з вуст народу 500 тисяч пісень, як це маємо ми, українці. Повне видання їх охопили б 200 томів по 1000 сторінок кожен. А якщо вважати, що праукраїнській нації 5 тисяч років, то це десь по 100 пісень на рік. Тому та народна скарбниця, як невичерпне джерело є сильнішим доказом нашої культури, ніж багатомільйонне населення, розсіяне по всьому світу. Наша пісня вмирала з народом і разом з ним воскресала, діставала від Господа Бога крила і підіймала людину над стелею, яку вона вічно зводить над собою. У історії народу бачимо минуле його пісні, а у пісні - минуле народу!

Нелегка сьогодні доля української сучасної пісні, як нелегка доля її носіїв. І тільки тоді вона виживе і житиме, якщо питиме джерельну воду із надр корінних глибин, коли буде віддзеркалювати національний колорит свого, рідного, бо все чуже, нав'язане, запозичене і куплене - приречене на вивірення. Воно безбарвне і ніколи не приживеться. На превеликий жаль, мало сьогодні у нас виконавців, які серцем і душею були б близькі до українського мелосу, які мали б свій витончений стиль виконання і, власне, свою пісню. Але вони є! Ми раді, що у тій горсточці розквітлих пуп'янків по праву своє місце займає незвичайний буковинський дует «Писанка». Уже впродовж 20 років заслужені артисти України Оксана Савчук та Іван Кавацюк вірно служать своєму народові і його тисячолітній спадщині - українській пісні. Зі своїми концертами вони об'їздили півсвіту. Брали участь у престижних конкурсах і фестивалях, звідки поверталися з нагородами. Їм аплодували: польський Сопот, Румунський Лугаш, український Трускавець, австрійський Наттербах, чеський Угерське Градіше, французький Люрд, американський Нью-Йорк, Чикаго, канадський Монреаль, Торонто, фінський Тамперс, Турку та італійський Рим. Про них знято цікаві музичні фільми: «Карпатські мотиви», «Барви», «Писанки», «Свят-вечір», «Миріться, люди», «А ми такі паровані», «Забута пісня». В Україні цей славнозвісний дует «Писанка» ще називають ангелами української пісні, Божими дітьми.

Кожного року на Різдво і на Великдень Оксана з Іваном організовують святкові дійства, де залучаються мистецькі колективи з багатьох регіонів України, де виступають діти. У пісенно-музичних сценічних проектах задіяні провідні співаки, артисти, самобутні музиканти. Дійства тривають 5-6 годин і ніхто не покидає залу. Бо саме тут вчаться любити своє, рідне, українське, бо саме тут дихається вільно! Тут вирує аура любові, доброти і милосердя, тут очищається душа від суєти і буденності, тут народжуються світлі почуття обов'язку перед лицем пращурів.

На одному із таких Великодніх дійств отець Валерій Сиротюк подарував «Писанці» свою пісню «О, Всехвальна». Ця пісня і творча співдружність із цією Божою людиною змінила мистецьке життя «Писанки». Саме за пісню «Киріє, Елейсон»! о. Валерія Сиротюка автор і артисти отримали першу премію та «Золоту Ніку» фестивалю «Пісенний вернісаж». Видзвонюють срібні струни Іванкових цимбалів і ллється, наче місячне сяйво, ніжний голос Оксани, який зігріває і живить, вертає до життя убогу душу, причащаючи її. Пісні і мелодії переплітаються легендами і притчами, а ще просто щирою розмовою, яка червоною невидимою ниточкою несе до глядача любов, щирість, глибину земної краси, що цвіте дивовижною квіткою в серці кожного.

Вони завжди бажані і рідні, чи то на великій сцені, чи на малій, чи у себе вдома, на Україні, чи за її межами, чи у місті, чи у віддаленому від доріг хутірцеві. Їм радіють, як найдорожчим гостям, зустрічаючи з хлібом-сіллю, як прийнято у нас з давніх давен. Любі наші і дорогі, ми вас пам'ятаємо, ми вас згадуємо, бо ви усміхнені і осяяні божою благодаттю, писанково вишиті, надзвичайною спадщиною закосичені. Ваше пшеничне перевесло, сповите піснею, в'яже вас в одне ціле і йдете ви пліч-о-пліч от уже 20 нелегких літ - літ пошуків і знахідок, утвердження і визнання. Ваша стежина бринить неповторною автентичністю, де голос і цимбали зливаються в один струмок, від якого квіткою розцвітає душа.

Мені і всім вашим друзям тут, за океаном, ще й досі вчувається таке миле ваше і рідне:

«Дорога наша родинонько!

Мирімося, люди! Любімося, люди!

Віри вам великої в серце, вічності в душу, мудрості в скроні, статку в долоні!

Шануймося, бо ми того варті!»

Уклін вам, дорога і рідна «Писанко» від усіх українців, бо у вас тут є велика родина, свої брати і сестри, які люблять вас, горді за вас і чекають на новий віночок вашого доробку, яким ви щедро завжди обдаровуєте всіх, як писанками у Великодню днину.

Із прекрасним вас 20-річним Ювілеєм! Ви маєте найсвятіший і найдорожчий скарб від Господа Бога - вміння любити все і всіх і випромінювати ту любов, бо у вас - пісня у душі, а душа - у пісні!