Тарас Шевченко написав для свого народу пророчі слова:

Такими Шевченковими словами ще у 90-х роках розпочинав знамениті концерти «Соколів» соліст гурту Іван Мацялко. Без булави, а лише своїм рідкісним лірико-драматичним голосом закликав від імені предків до боротьби: «Встань Тарасе, встань Богдане, повставайте всі гетьмани...», «Хлопці підемо, боротися будемо за Україну за вольнії права...», «На вулиці Сурма грає, нас до бою закликає...», «Ми вище прапор піднімемо, тризуб повернемо до чола і крикнемо: «Слава, слава Україні, так, щоб здригнулася Земля.» Це лише невеличка в'язанка слів, взята з духовного оберегу українського народу.

Створений 20 січня 1989 року гурт «Соколи» став передвісником і пісенним провідником Незалежної України. Це був знак неба і поклик матінки-землі: оспівати, звеличити, нагадати світові, що є такий народ ім'я, якому - українці. У 1990 році вони взяли участь в червневому фестивалі «Одна в нас мова солов'їна», який відбувався у Львові, а вже 27 липня на Першому львівському міжнародному українському фестивалі «Громада» вибороли звання лауреата. Українці Канади і Німеччини, Югославії, і Польщі, США й Англії, Словаччини, Бельгії зустрічали «Соколів», як героїв України і були вдячні за те, що вони визволили українську пісню з полону, з ярма і гімном Івана Франка звертались до світу: «Не пора, не пора москалеві й ляхові служить, бо вершилась України кривда стара й нам пора для України жить!»

У травні 1991 року українським гопаком затанцювало Чорне море. Над Кримським півостровом літали не чайки, а «Соколи». На своїх крилах принесли вони з франкової землі мову колискову і українську пісню. Особливе турне «Захід-Схід» до 50- річчя Української Повстанської Армії допоміг організувати в Криму Василь Дзера. Він відіграв дуже важливу роль у проведенні цього туру. Тоді Василь Дзера був головою франківської районної Ради народних депутатів міста Львова і палким шанувальником гурту «Соколи». Звичайно візиткою була пісня: «Там, десь далеко на Волині створилась армія - УПА, щоби воскресла Україна і завітала свобода...» Хіба могли на концертах, українці Севастополя, Ялти, Сімферополя, Красноперекопська, Азовська не піднятися з місць на словах пісні: «Україно, Україно, Україно краю мій, я за тебе Україно муки тяжкії терпів...» Під українським небом на українській землі співав Іван Мацялко українську повстанську пісню: «Рости, рости, черемшино.» У цій своїй пісні-молитві він завжди ставав перед народом на коліна, де б він у світі не був. Хвилями національної гордості вкривалось Чорне море, лунали громи і блискавки, як відгомін козацької слави і вщухали хвилі, як тільки Марія Шалайкевич вела своєю піснею у світ української мови: «Над колискою, ген над колискою - українська мова піснею живою. Ніжний щебет, душі трепет лине з серця, як з відерця рідна мова колискова...»

Як два соловейки, що забралися на кримську гілочку українського дерева, переспівувались Марія та Іван. Кримські гори замовкали, коли співав найкращий український тенор: «Чужої мови я не знаю, а чи на світі є чужа, та лиш тією заспіваю, котрою мати нарекла...»

Після туру «Захід-Схід», який відбувся у шістнадцяти областях України, «Cоколи» з тріумфом виступали у заключному концерті у київському палаці «Україна», стали лауреатами у Вітебському міжнародному фестивалі «Слов'янський базар-92», також брали участь в урядовому концерті до Дня Незалежності 1992 року, провели тридцять чотири концерти В США, виступили у Колонному залі Москви на з'їзді українців Росії у 1993 році, стали лауреатами київського «Вернісажу-93»... В пісенно-музичній історії «Соколів» яскравий слід залишили меценат Георгій Кірпа і Укрзалізниця. Якби пан Кірпа передчасно не відійшов у потойбічний світ, то ще дуже довго разом вони будили б Україну піснею від сну.

З яким великим запалом говорить завжди Михайло Мацялко про колишнього міністра транспорту і зв'язку України Георгія Кірпу. Найкращої думки про незабутнього керівника укрзалізниці є і всі учасники гурту. Не можна було не захоплюватись цим неординарним чоловіком. На залізниці він творив дива. Пан Кірпа дав благословення на проведення туру: «Майстри мистецтв - залізничникам України» і вказівку, щоб Львівська залізниця надала «Соколам» спеціальний вагон для проведення цього туру. Вагон причіпляли до поїздів, що рухалися в напрямку Одеси, Харкова. Луганська, Полтави, Вінниці, Ужгороду, Кіровограду, Дніпропетровська. За дуже короткий час «Соколи» дали понад 120 концертів по всій Україні, на найвіддаленіших її теренах. Вони жили в «соколівській хатці» на колесах з просторими купе, з гостинним залом, з кухнею і поваром-провідницею. Пан Кірпа вважав, що про артистів потрібно дбати. Так дивно було бачити у вагоні величезний стіл з великими і зручними кріслами. За ним пізніми вечорами збирались стомлені артисти, але затишок оселі на колесах додавав їм нових сил. Щодня поїзд рухався в якомусь іншому напрямку. В концертному турі брали участь Народний артист України Василь Зінкевич і сьогодні вже Народний, а тоді ще Заслужений артист України, відомий гуморист Гриць Драпак. Василь Зінкевич, будучи таким яскравим світилом на українській сцені, перед Марією Шалайкевич прихиляв свої коліна. Для нього вона була і залишається Богинею української пісні. Зінкевич був ще й дуже близьким приятелем покійного Георгія Кірпи. Я чула, як в Києві на одній вечірці після концерту в управлінні Укрзалізниці співав сам Кірпа пісню «Дивлюсь я на небо.» Яке це було виконання! Він також був артистом, але без титулів, співав серцем і мав чудовий голос. Можливо це і буде поясненням великої любові людини-управлінця до музики і пісні.

Так як Михайло Мацялко завжди захоплювався Георгієм Кірпою, вважаючи його найвеличнішим спонсором «Соколів», я завжди і у всьому захоплювалась неперевершеним таланом керівника гурту «Соколи», організатором незабутніх концертних видовищ, Народним артистом України Михайлом Мацялком. Сьогодні в Україні не створено такої навчально менеджерської структури, яка могла б так високо-професійно навчати підростаюче покоління керувати творчим колективом, «летіти» над світом, осяюючи землю сонцем української пісні і зрошуючи її дощами української музики. У Михайла треба вчитися цього особливого мистецтва.

Марія Шалайкевич вела і веде аскетичний спосіб життя по відношенню до сцени. Задовго до концерту, вона занурюється в себе з молитвою, а потім так вибагливо розспівує свій голос, що не помічає сторонніх. На одинці залишається з Богом і з піснею, а коли вона виходить на сцену, то пісні у її виконанні зупиняють биття людських сердець, викликають захоплення, сльози радості й жалю і найпотаємніші емоції. Скільки разів, слухаючи пісню «Мама» з репертуару Робертіно Лоретті, казала сама собі, що не буду плакати. Але на словах пісні: «Мамо, не плач кохана ти за мною...», я плакала, щиро плакала не соромлячись своїх сліз.

Володимир Качкан - прозаїк, поет, фольклорист, історик, і теоретик української літератури та етнокультури, пресознавець, педагог, завідувач кафедрою українознавства державного медичного університету в Івано-Франківську написав книгу: «Хлопці, як соколи.» Він словом збудував пісенну фортецю гурту «Соколи», а всесвітньо відомий фотохудожник Ігор Фецяк наповнив її фотошедеврами. Від початку заснування «Соколів» він супроводжував їх завжди на гастролях з камерою в руках і своїм всевидющим оком зупиняв миттєвості для прийдешніх поколінь. Володимир Качкан детально описав три мистецькі долі: братів Михайла та Івана Мацялків і Марії Шалайкевич. Його розповідь вилилась в літературно-пісенну трилогію. Взагалі літературний геній не писав, а вишивав долі немеркнучих зірок на канві буття, де все так пов'язане між собою: люди, які творили пісенну історію, слухачі, які милувались «соколівськими» дзвонами-піснями і меценати, які давали можливість цим пісням облетіти цілий світ.

Працюючи ведучою на радіо «Міст» і радіо «Голос України», яке впродовж декількох років репрезентував українській громаді Чикаго президент компанії «Міст-Карпати» Богдан Бухвак, ловила себе на думці, як часто звучать в радіоефірі пісні гурту «Соколи». Радіо вела з Олесем Хрипливим, а Олесь ще не так давно був учасником відомого в Україні і по за її межами гурту «Світозари». Вся технічна сторона залежала від нього. Слово він мережив з піснею, і пісні «Соколів» звучали на американській землі майже щотижня. Для мене пісні гурту «Соколи» були, як повітря. Це українська пісенна класика і дух нації. На чужині важко уявити себе без пісень: «Усе - від Бога», «Тихий Дунай», «Гей, зі Львова до Мукачева», «Ой, на ставі», «Така її доля», «Соколи», «Коло млина - яворина», «А зорі та зорі», « Колиска яворова», «Мова колискова», «Коні на вигоні», «Там десь далеко на Волині», «Ой, у лісі на полянці», «Рости, рости, Черемшино» - всіх пісень не перелічити і сьогодні вони належать до найбільших скарбів України. Їх можна по праву вважати народними, бо вони виспівані і закарбовані в серці кожного українця. Колись почула фразу: «Він убогий, тому що ближчий до Бога.» Таке тлумачення хотілось би і надати званню «Народний артист України». Таке високе звання від Української держави отримали: Марія Шалайкевич, Михайло Мацялко і покійний вже нині Іван Мацялко. Народні, бо вийшли з народу, для народу живуть у пісні-вишиванці. Івана Мацялка забрав Бог до себе, щоб розвеселити небеса, щоб його голос з небесної висі звучав на цілий світ, бо пісня, як душа - вона невмируща.

У сузір'ї «Соколів» є так багато музичних зірок. Всі учасники гурту такі талановиті, надзвичайно скромні і правдиві: Ігор Піхоцький (гітара), Роман Наконечний (клавіші), Іван Остапчук (бас-гітара), Юрій Клок (клавіші), Роман Касперський (скрипка), Ігор Лешишак (скрипка), Ярослав Дуб, Наталя Дуб, Ліля Кобільник, звукорежисери: Богдан Маліш, Іван Сокіл, Роман Остапчук - це ті люди, які звуками музики підносили на своїх соколиних крилах пісню до найвищих висот. Сьогодні гурт «Соколи» зустрів свій двадцятилітній ювілей. Незабаром розпочнуться ювілейні концерти. «Соколи» не можуть мовчати, бо вони належать народові України і українській діаспорі.