Із загальної колії вибився лише Національний екзит-пол. Настав час підбити і політичні підсумки першого раунду сутички за президентське крісло.

Вихід у другий тур Юлії Тимошенко і Віктора Януковича не став несподіванкою - ці політики з 2005 року виглядають «скованными одной цепью». Їх протистояння багато в чому визначало розвиток країни після Майдану, і голосування 7 лютого стане кульмінацією цієї сутички. Лідери БЮТ і Партії регіонів, які то зближувалися в прагненні поділити країну на двох, то обсипали одне одного градом докорів і звинувачень, сьогодні кинули всі ресурси на підготовку до вирішальної битви за президентське крісло.

Віктору Януковичу не доведеться спочивати на лаврах, більш того - в разі перемоги йому доведеться вибирати між двома ймовірними сценаріями реалізації президентських повноважень. Лідер «регіоналів», очевидно, не задовольниться реваншем за поразку в 2004-му, а спробує діяти з прицілом на дві президентські каденції. Сьогодні в оточенні Віктора Федоровича з різним ступенем вірогідності обговорюються два сценарії президентства Януковича. Перший - «олігархічний», в якому зацікавлені представники бізнес-крила Партії регіонів, неабияк виснаженого економічною кризою і необхідністю фінансувати політичні потреби свого Лідера. Цей варіант передбачає повернення до ідеї створення широкої коаліції за участю Юлії Тимошенко і БЮТ. Такий варіант багато в чому знівелює результати президентської кампанії і дозволить заощадити кошти і ресурси на невизначений термін. Віктор Федорович зможе досхочу насолоджуватися тенісом і гольфом, а Юлія Володимирівна стане канцлером, який у кращому разі ставитиме свого політичного партнера перед фактом здійснюваних змін. Не секрет, що створення коаліції двох найбільших парламентських фракцій може ввести Україну в стан політичного летаргічного сну. Обійти ПРіБЮТівську стіну, а тим більше - пробити її, нинішні молоді пагони під прапорами третьої сили не здатні.

Другий сценарій - «політичний» - передбачає створення неформальної коаліції для проведення ротації уряду, наступним кроком після якої стане проведення позачергових парламентських виборів. Про такий варіант розвитку подій говорять і в БЮТ. Мабуть, можливість появи у Верховній Раді сьомого скликання значної фракції Сергія Тігіпка, представників політичного проекту Ющенка (оновленого) і деякої кількості «фронтовиків» і комуністів лякає «регіоналів» менше, ніж збереження мега-фракції БЮТ. Чи готовий Янукович і його соратники до проведення дострокової (швидкоплинної і економної) виборчої кампанії та подальшого копіткого процесу формування парламентської більшості? Прямо кажучи - чи готові вони піти на поступки потенційним політичним партнерам? Відповідь сьогодні не очевидна.

Втім, навіть послідовні опоненти не чекають від Віктора Федоровича за будь-якого сценарію його президентства масштабних політичних переслідувань. Йому б з економічними зобов'язаннями перед спонсорами розібратися. Судячи з того, наскільки яскраво зазвучала останнім часом у виступах вождя Партії регіонів «газова» тема, група Фірташа - Бойка почувається поряд з Януковичем упевнено. Та й решта генералів і маршалів українського бізнесу готові довести, що є не олігархами, яких проклинає Тимошенко, а міцними господарниками і відповідальними бізнесменами.

Якщо Віктору Януковичу в разі перемоги доведеться докласти чимало зусиль для переформатування парламенту, то Юлія Тимошенко виказує упевненість (і не лише в публічних заявах), що лояльна до неї коаліція буде сформована досить оперативно. Юлію Володимирівну надихає досвід її першого прем'єрства, до того ж за п'ять минулих років вона стала ще досвідченіша в питаннях політичної боротьби. Лідерці БЮТ сьогодні на руку закриті списки, наповнені покірними представниками великого бізнесу, а не політиками. Тож Тимошенко не лукавить: «плану Б» вона може й не мати, адже в разі поразки вона залишається прем'єром, і цей статус вона може змінити тільки на лідерство в опозиції. Не виключено, що «регіоналам» ще доведеться пошкодувати про давнішнє внесення змін спільно з бютівцями в закон «Про Кабінет Міністрів», що наростили повноваження глави уряду.

Взагалі варто звернути увагу, що конституційна реформа, протиснута в 2004 році, перетворила політичну систему України на пародію на європейську демократію. Її основні гравці (Віктор Ющенко до них об'єктивно не належить) є або прем'єром, або лідером опозиції, немовби інших політичних позицій в державі не існує. Заклики до переписування Конституції, що регулярно лунали з вуст Тимошенко, реально відображають її бажання дістати всю повноту влади, не пересідаючи з бажаного президентського крісла.

Натомість пропозиція Сергію Тігіпку прем'єрського портфеля виглядає, м'яко кажучи, дещо нещирою. По-перше, Юлія Володимирівна робить її з наполегливістю, гідною кращого застосування. По-друге, амбітний Тігіпко навряд чи схоче керувати урядом, в якому йому підпорядковуватиметься хіба що патронатна служба прем'єра, а решта складу Кабінету Міністрів буде сформована без його участі. Банкір повинен уміти нарощувати рейтинг, інакше марно він повернувся у велику політику. По-третє, стан економіки країни навряд чи викликає приступ ентузіазму у лідера «Сильної України». Тимошенко намагається скоротити відставання від Януковича до відстані, що дозволяє говорити про спотворення результатів народного волевиявлення в другому турі, але далеко не факт, що Сергій Тігіпко зіграє в цю гру.

До речі кажучи, результати Сергія Тігіпка та Арсенія Яценюка укупі з показниками Анатолія Гриценка дозволяють зробити ще кілька висновків. «Третя сила» з абстракції перетворилася на реальну політичну конфігурацію. Кожен п'ятий виборець, переважно з великих міст і столиці - це не статистичний показник, а реальне електоральне поле, з якого можна знімати урожай. Звичайно, за умови правильного використання. Невипадково «третя трійця» навідріз відмовляється від підтримки фіналістів президентських перегонів, декларуючи намір «грати в довгу» і вже 30 травня опуститися зі столичного Олімпу на місця. Здобуття влади в столиці при цьому вітається як окрема опція.

Слід звернути особливу увагу на Сергія Тігіпка, що провів кампанію, яку ще навесні чекали від Арсенія Яценюка. Він був двомовний, конструктивний, пропонував реформування економіки, а не хибні політичні цілі, не цікаві активній частині суспільства. Успіх Тігіпка свідчить про помітну втому електорату від біполярного протистояння лідерів українського політикуму. Сергій Леонідович здобув рідкісний шанс: він може спробувати стати буревісником еволюції, яка прийде на зміну ідеології Помаранчевої революції. Все ж таки краще, ніж реакція або авторитарні тенденції.

Чинний глава держави відреагував на результати президентських виборів хай не блискавично, але гідно. Ющенко не став чіплятися за владу, хоча деякі представники його оточення говорять, що Віктор Андрійович «був і залишається президентом». Заперечення результатів екзит-полів увечері 17 січня - не найсильніша сторона дій президентської команди. Чи зможе Ющенко забезпечити демократичне проведення другого туру, в якому визначиться новий господар Банкової, - цікаве питання. Повноважень для цього у добуваючого каденцію Президента небагато, а відповідальності - аж надто.

Прагнення «запропонувати політичне майбутнє» своїм прихильникам робить Віктору Андрійовичу честь. Щоправда, зовсім не факт, що вітчизняним націонал-демократам удасться об'єднатися після обвального падіння популярності «героя Майдану». У їхніх лавах дуже багато просторікуватих базік, хронічно не здібних до конструктивних дій. І Ющенку доведеться «злізти з печі», якщо він не хоче перетворитися на політичного статиста.

Незалежно від алгоритму завершення президентської кампанії (хор експертної спільноти прогнозує «останній і рішучий бій» в багатостраждальному Вищому адміністративному суді), її завершення буде не фіналом, а початком. Не лише роздачею владних портфелів, а й необхідністю приймати непопулярні рішення в питанні затвердження бюджету-2010, розв'язання питань енергетичної політики, ухвалення чи то анти-, чи то посткризових заходів. Новому президентові належить сприяти політичній структуризації суспільства, оптимізації партійної структури, забезпечити чесну конкуренцію політиків. Врешті-решт - вирішувати загальнонаціональні завдання ідентифікації в Європейському просторі.

Але все це буде після 7 лютого. До першої лютневої неділі нас чекає «полювання на Януковича», пов'язане з прагненням затягти його на теледебати, критика уряду за невиконання закону про підвищення соціальних стандартів і гейзери компромату. Адже ставки в сутичці за президентське крісло, аби розраховувати на дуель Леді і Джентльмена, надто високі.