Сходячи зі сцени... Фото автора.

Поезія є пророцтвом. Особливо справжня. Перечитайте вірш Віталія Коротича, написаний ним 39 років тому, коли 17-літній школяр Вітя Ющенко і гадки не мав про свою майбутню долю наприкінці далеких тоді 2003-2010 років, а слово «Майдан» ніяким чином не асоціювалося ані з площею у центрі Києва, ні тим більше з подіями на ній.

Переведіть мене через майдан

(Останнє прохання старого лiрника)

Переведiть мене через майдан,

Туди, де бджоли в гречцi стогнуть глухо,

Де тиша набивається у вуха.

Переведiть мене через майдан.

Переведiть мене через майдан,

Де все святкують, б'ються i воюють,

Де часом i себе й мене не чують.

Переведiть мене через майдан.

Переведiть мене через майдан,

Де я спiвав усiх пiсень, що знаю.

Я в тишу увiйду i там сконаю.

Переведiть мене через майдан

Переведiть мене через майдан,

Де жiнка плаче, та, що був я з нею.

Мину її i навiть не пiзнаю.

Переведiть мене через майдан.

Переведiть мене через майдан

З жалями й незабутою любов'ю.

Там дужим був i там нiкчемним був я.

Переведiть мене через майдан.

Переведiть мене через майдан,

Де на тополях виснуть хмари п'янi.

Мiй син тепер спiває на майданi.

Переведiть мене через майдан.

Переведiть...

Майдану тлумне тло

Взяло його у себе i вело ще,

Коли вiн впав у центрі тої площi,

А поля за майданом не було.

Віталий Коротич 1971 р.

Уважно прочитали? Звернули увагу, як герой вірша просить перевести його через той майдан, «Де все святкують, б'ються i воюють, Де часом i себе й мене не чують», на якому «дужим був i там нiкчемним був я»? Здивувалися, що там пророчо сказано про такі суто особисті деталі, як бджоли, та покинуту ним дружину: «Де жiнка плаче, та, що був я з нею. Мину її i навiть не пiзнаю»?

А які спогади будить у нас рядок «Переведiть мене через майдан, Де я спiвав усiх пiсень, що знаю»! Адже серед тих «пісень»-обіцянок були такі, як «Бандитам - тюрми», як «5 мільйонів нових робочих місць», як «Боротьба з бюрократизмом» та «Подолання корупції», як «Економічне зростання» та «Підтримка малого і середнього бізнесу», «Зміцнення національної валюти», «Народна влада», «Міцна держава» та багато ще яких пісень «співав» зі сцени Майдану у 2004 році тодішній лідер опозиції та масових симпатій Віктор Ющенко.

І до чого «доспівався» колишній народний улюбленець за 5 років свого президентського правління? Бандити не в тюрмах, а при безконтрольній владі, влада не народна, а приватизована кланами, причому уся - і законодавча, і виконавча, і судова; безробіття зростає, бюрократизм просто зароговів і простій людині не пробитися через чиновну байдужість, корупція виросла в рази і стала ще більш масовою; бізнес, окрім олігархічного, занепав, особливо малий; національною валютою та її курсом так безсоромно спекулювали, що вона навіть офіційно вдвоє подешевшала, а з урахуванням надрукованих останнім часом порожніх паперових гривнів і взагалі дивом тримається за рахунок безкінечних запозичень, внутрішніх та зовнішніх. А держава з розхитаною та знекровленою взаємопоборюванням владою і підірваною економікою хіба може вважатися зміцнілою?

Заходячи з Майдану у найвищий кабінет країни потрібно було не правити, а управляти, не повчати усіх у менторському стилі, а, засукавши рукава, ставати чорноробом до роботи.

Цього наш майданний «співак» не зміг. Ось і отримав собі оцінку народу. Ось і має тепер зійти зі сцени, з найвищих підмостків з принизливою кличкою «Вітя - 5 процентів».

Але задумаймося, з чим і як сходить сьогодні з найвищої політичної сцени той, хто вже звик на ній бути? Які його останні меседжі, що за сигнали він посилає суспільству і як ці меседжі та сигнали сприймаються; як їх можна зрозуміти та оцінити в умовах, коли вся суспільна увага вже зосереджена на двох політиках, що вийшли до другого туру і зараз прагнуть переважити один одного у мобілізації ресурсів?

День Соборності, який за останні роки вже став доволі звичним святом, розпочався традиційно - вранішнім покладанням вінків та зверненням Президента. Наведу його повністю.

«Шановні співвітчизники! Щиро вітаю вас із Днем Соборності України. 22 січня 1919 року Акт Злуки об'єднав Українську та Західноукраїнську Народні Республіки і на рідних землях знову постала єдина Українська держава. Значення цієї події виходить далеко за межі політичного і навіть історичного виміру. У ній сконцентровано могутній національний, моральний і духовний зміст. Попри століття неволі й розділеності між ворогуючими імперіями українці проявили колосальну життєву силу й довели світові, що ніхто й ніщо не може упокорити єдиний народ, який прагне свободи й доброго життя у власній державі. Акт Злуки - велике послання для нас, нинішніх українців, і для наших нащадків. Тільки коли ми єдині в своїх помислах, цілях і зусиллях, ми можемо мати успіх. Тільки коли нас об'єднує спільний національний дух, Україна має майбутнє. Сьогодні ми розбудовуємо незалежну Українську державу, утверджуємо демократію, відроджуємося як сучасна політична нація, що бачить своє місце в об'єднаній європейській спільноті. Бережімо як найвищу цінність нашу українську соборність, і ми досягнемо мети.У день свята зичу всім доброго здоров'я, щастя, миру і злагоди в ім'я процвітання України».

Як завжди, тексти, з якими виступає Президент Ющенко добре підготовлені і в них закладені важливі думки та ідеї. Підкреслю, що з вищих керівників держави саме Ющенко, і часто тільки він один, піднімає та утверджує питання національного розвитку України у історичному та сучасному вимірі. Підтвердженням цього послужить і вечірня промова Президента у Національній опері на урочистому засіданні з нагоди цього свята. Оскільки вона є дуже об'ємною, то наведу з неї тільки деякі фрагменти:

«Дорогі українці, «Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України - Західноукраїнська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка». Я щойно зачитав витяг із Універсалу Директорії Української Народної Республіки. 22 січня 1919 року цей документ підписав Винниченко як Голова Директорії і члени Директорії - Петлюра та інші політичні діячі. 91 рік тому Акт Злуки явив усьому світові колосальну життєву силу нашої нації.

Про українську соборність можна говорити в багатьох аспектах. Це - соборність державна й географічна, національна і політична. Це - соборність культурна, моральна чи духовна. Я гордий тим, що за п'ять років мого президентства дух соборності, дух патріотизму, сучасний дух українства, як живе зерно, ожив в душах десятків мільйонів українців. Я хочу подякувати всім співвітчизникам за той шлях, який ми разом пройшли за ці роки. Сьогодні, коли Україна на порозі змін, хочу означити головну тему своєї промови - це моральний вибір України на наступні роки.

Говоритиму про те, чого ми досягли, які наші перспективи, які загрози і що маємо спільно робити. Сьогодні скажу про ті основні речі, які назавжди змінили, на мій погляд, українське суспільство. Це, я вірю, незворотні явища і процеси. Перше - це національна ідея, ідея сильної, справедливої і вільної нашої держави, відродження української мови, культури, відродження нашої пам'яті і самої нашої ідентичності. Друге - це європейський вибір України, у найширшому значенні цього слова. Третє - не менш важливе, ніж перше й друге. Це - здобута нами свобода й демократія.. Реальність нашої свободи продемонстрував перший тур президентських виборів, який відбувся в Україні менше ніж тиждень тому. Це були істинно вільні, чесні й прозорі вибори Глави Української держави. Я виконав свої демократичні зобов'язання Глави держави перед своїм народом».

Друга частина промови Президента була присвячена його оцінці підсумків першого та перспектив другого турів виборів. Віктор Ющенко був відвертим і висловлювався прямо: «Попереду в нас другий тур виборів і новий Президент України. Хочу відверто сказати те, що думаю про нинішню ситуацію і про обох претендентів. На жаль, виборець, втомлений постійними політичними чварами й труднощами економічної кризи, повірив популістським обіцянкам. Переконаний, переміг чужий, неукраїнський проект, і всім нам доведеться дуже скоро це усвідомити. Розпочинається новий політичний етап. Його парадоксальність в тому, що українці на вільних виборах, по суті, не мають справжнього українського вибору. Повторюю, що сказав раніше: не бачу принципової різниці між обома претендентами. Голосувати за одного - втратити голову. Голосувати за другого претендента - не мати серця».

 Ось так нині карта лягла для України

Характеристики Ющенка обох фіналістів були жорсткими: «За обома стоять олігархічні кланові системи, для яких Україна є лише поживою. В обох немає національної ідеології. Їхня ідеологія - популізм. Обоє своїми конкретними діями довели, що демократія для них - це просто ширма, яка прикриває авторитаризм і корупцію, а європейські та національні цінності - чужі й, думаю, незрозумілі».

Далі Президент назвав своє бачення двох рядів антиукраїнських загроз. Перший - загрози від Юлії Тимошенко: «Це й загроза банкрутства «Нафтогазу» України, втрати права власності на газотранспортну національну систему, а з нею - і втрата енергетичної та економічної незалежності. Це - «ручне управління» економікою. Це - вже неукраїнська металургія. Це - старі й нові десятки мільярдів доларів державних боргів, які вже лягли на наші плечі й плечі наших дітей. Це - російська військова присутність в Україні. Це - згортання євроатлантичного курсу. Це - забуття всього українського, це - маскування під українське. Це - Україна без реформ. Це - Україна без української душі».

Про загрози від Віктора Януковича В.Ющенко сказав так: «Це - згортання європейського і євроатлантичного курсу України. Це - денаціоналізація і деукраїнізація нашого народу, маргіналізація української мови, культури й освіти, забуття. Це я кажу, далеко не повні».

Далі він резюмував: «Обидва ряди загроз, які я перечислив, це - тріумф «малоросійства». Нарешті, це загроза свободі слова, яку не терпить ні Тимошенко, ні Янукович. Це загроза Конституції, яку вони разом вже намагалися декілька разів за кулісами перекроїти під себе, щоб узурпувати владу в державі на роки вперед».

Намалювавши таку тривожно-песимістичну картину, Президент став перед необхідністю довести свою думку до кінця. Адже, якщо обидва такі погані, то що робити виборцям: «Повторюю, я не поділяю ці цінності, я не поділяю такий вибір, але хочу сказати як громадянин цієї країни, як демократичний Президент: я завжди буду вітати будь-який вибір людей, будь-який вибір українського виборця, який він зробить 7 лютого поточного року. В чому я бачу вихід? На мій погляд, вихід - один. Сили, що йдуть до державного керма, повинні добре зрозуміти: сваволя в Україні більше не пройде, у влади повинна бути межа. Маємо також, шановні, усвідомити, що боротьба між двома претендентами буде надзвичайно жорсткою, мені здається, настільки жорсткою, що може принести серйозні ускладнення в суспільному діалозі і в суспільному порядку».

Закликавши і претендентів, і виборців керуватися 7 лютого одним: законом, Президент зробив і більш стратегічний заклик: « Незалежно, повторюю, від остаточних результатів другого туру виборів, я закликаю українську націю до згуртування навколо наших правдивих національних цінностей, ідеї громадянського захисту демократії в країні і європейської мети України. Цей заклик я хочу адресувати простій людині і кожному, незалежно від того, під яким прапором ви стояли до сьогоднішнього дня. Це заклик до людей, які хочуть не втратити свої права, мають розум і мають бажання утвердити ту Україну, про яку мріємо і шлях до якої ми розпочали декілька років тому».

Як співвіднести ці заклики і той вибір, який стоїть у другому турі перед українськими виборцями, особливо зважаючи на те, якими фарбами В.Ющенко змалював портрети обох фіналістів? Як конкретно це зробити? Адже, якщо припустити, що песимістичні прогнози Ющенка збудуться і будь-хто з переможців все одно занапастить Україну, то що зробити 7 лютого виборцю?

Є три варіанти: голосувати за одного, другу, або викреслити обох. Сам Ющенко дав зрозуміти (і неодноразово), що вибере третій варіант. Зараз люди у розмовах між собою обмізковують варіанти і задаються питаннями. Припустимо, що так виборці зробили б масово. Що тоді? Вибори були б оголошені такими, що не відбулися і Ющенко залишився б ще на своїй посаді певний час? Скептики уїдливо цікавляться - то чи нема у такому згущенні фарб перебільшення і прихованого бажання Ющенка залишитися на посаді ще якийсь термін?

Але масовий варіант викреслення обох фіналістів у бюлетенях 7 лютого видається малоймовірним. Зате цей заклик Ющенка прихильники Юлії Тимошенко і вона сама одразу ж оцінили як такий, що працює на Януковича. Адже низька явка спрацює ймовірніше проти Тимошенко, їй треба надолужувати відставання у 10% і зробити це можна за допомогою мобілізації тих, хто у першому турі на дільниці не пішов.

Тому Тимошенко та її прихильники активізувалися. Основним адресатом їх став електорат Ющенка, зокрема і інтелігенція.

Оперативно на підтримку Юлії Тимошенко з'явилися два вагомі листи - один від наукової спільноти за підписом Президента Академії наук України Бориса Патона, другий - за підписом 13 громадських діячів, серед них Героїв України Івана Дзюби, Івана Драча, Дмитра Павличка, а також І.Юхновського, М.Поповича, Роланда Франка інших. Автори звернення зазначають, що «Україна опинилася у драматичній ситуації, коли вибір Президента перетворюється на референдум щодо долі Української держави та її цивілізаційної орієнтації». Розуміючи сильні та слабкі сторони діяльності Ю.Тимошенко, підписанти, однак вважають, що саме вона здатна захистити найвищі національні інтереси України, сприяти зміцненню громадянського суспільства і забезпечити демократичний розвиток нашої держави, її європейський вибір: «Той, хто вважає, що ми не маємо вибору, що 7 лютого не треба брати участь у голосуванні, насправді робить вибір на користь Януковича. Пам`ятайте, Янукович - не самодостатній, керований ззовні політик, який прагне повернути минуле, перетворити Україну на сателіта відроджуваної московської імперії з євразійським безнаціональним обличчям», - йдеться у зверненні. Колишній посол України у США письменник Ю.Щербак, наголошує, що Ю.Тимошенко є виразником інтересів Майдану і здатна забезпечити зміцнення української державності на історичних традиціях боротьби за свободу, на духовних цінностях нашого народу та на європейських засадах. У свою чергу, поет Д.Павличко зауважив, що перемога на виборах Віктора Януковича призведе до втрати всіх надбань у національному та демократичному житті України часів політичної самостійності.

Такий підхід, як ми бачимо, йде врозріз з підходом Віктора Ющенка. Прямо не полемізуючи з ним, національно-патріотична інтелігенція закликає до зворотного - не викреслювати у другому турі з бюлетеню обох, а чітко проголосувати за Тимошенко.

Цікаво й те, що підтримка Юлії Тимошенко йде не тільки з різних сторін, але й з неоднакових мотивів. Так, колишній Глава Адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук також покритикував Тигіпка і Яценюка за небажання голосувати за когось у другому турі і закликав їх зробити це у підтримку Тимошенко.

Загалом вимальовується доволі складна і багато у чому суперечлива картина: з одного боку Віктор Ющенко різко акцентує свої ідейні та політичні позиції як захисника національних інтересів України і називає Юлію Тимошенко московським проектом та загрозою для України. Його відкритий противник, якщо не сказати б ворог, Віктор Медведчук, який усі роки правління Ющенка, як стверджують, просидів переважно у Москві, де має міцні зв'язки з Кремлем, нині теж агітує за Тимошенко і, як дехто стверджує, випірне при її правлінні у Києві на високій посаді - чи то Генпрокурора, чи то глави її Секретаріату, чи ще щось подібне. Чи підтверджує друг Кремля В.Медведчук слова Ющенка, що Юля є проект Москви? Сам Медведчук, до речі, свою позицію називає зваженою і ворогом України себе не вважає. Звертаючись до Тигіпка та Яценюка, він заявляє: «Якщо ви думаєте про народ, а не про владу - об'єднайтесь навколо одного з кандидатів і реально боріться за подолання кризи, за політичну та економічну стабільність, за об'єднання країни»... Ясно, кого має на увазі Медведчук.

З іншого боку група вищезгаданої провідної інтелігенції, яка негативно, якщо не сказати б різкіше, ставиться до Медведчука, також дружно виступає за Тимошенко. А голова Спілки письменників давній член фракції БЮТ Володимир Яворівський взагалі вважає, що Ющенко ненавидить Юлію Тимошенко і це зумовлює його позицію та кроки.

Отож не дивуйтеся, що у пересічного українця подекуди голова йде обертом. Якщо він вірить Ющенку, то має ігнорувати другий тур виборів, або викреслювати обох, як це збираються зробити Тигіпко, Яценюк, Гриценко та деякі інші. Якщо виборець вірить лідерам національно-патріотичної інтелігенції (і, виходить, Медведчукові?), то повинен голосувати за Тимошенко. Як же правильно вчинити - гадає сьогодні не один українець.

Більш глибоко проаналізував ситуацію і більш стратегічно мислить очільник Української Православної Церкви КП. Прес-служба УПЦ КП повідомляє, що Глава УПЦ КП також зайняв активну, хоча й більш зважену позицію. 24 січня 2010 р., під час проповіді після літургії у Володимирському кафедральному соборі Києва, Предстоятель Київського Патріархату Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет закликав громадян прийти 7 лютого на виборчі дільниці та віддати свій голос на захист України. Патріарх нагадав історію боротьби за незалежність України і наголосив на тому, що сьогодні, в час випробувань, треба зберегти отриманий нами дар. «Наші предки боролись за Україну зі зброєю в руках - але не досягли незалежності. А коли поклали надію на Бога, то незалежність і державність впали нам, як манна з неба. І цей дар, який ми отримали від Бога, треба зберігати. Бо Господь євреїв, які їли манну в пустелі, але ремствували, виступали проти Бога - відкинув. Коли не стало в них води і помирали від спраги, то Господь через Мойсея дав їм воду з каменя. Проте навіть Мойсей не повірив, що Бог може з каменя виточити воду. І через те, що він не повірив спочатку, Господь не впустив його в обітовану землю, а тільки показав її з гори. Так і ми. Молилися за незалежність - і Господь дав нам її, як манну з неба. І тепер, коли настав час випробування - не втратьмо Україну!»

Патріарх Філарет вказав на те, що проти незалежності України вороги продовжують боротьбу. «Ворогів багато, вони озброюються і неправдивим словом, і грошима, і переконують нас: не йдіть на вибори - відзначив Предстоятель Київського Патріархату. - А що означає не йти на вибори? Це означає віддати Україну. Тому ви не слухайте цих неправдомовників. Треба на вибори йти і захищати Україну».

Святіший Патріарх підкреслив, що свободу потрібно захищати, але свобода не означає свавілля. Бо свобода має виявлятися у любові до Батьківщини, до свого народу, до своєї сім'ї й ближніх, а не в гріхах.

«Не захистимо свободу - тоді й не треба скаржитися, що ми не свобідні - наголосив Патріарх. - Просили свободу? Бачите цінність свободи? Не втрачайте її!

Але свобода не є свавілля. Бо багато хто плутає свободу і свавілля. Свобода - це життя в добрі, а свавілля - це життя в гріху. Свобода, насамперед, - це любов до своєї сім'ї, до рідних, бо хто не любить сім'ю, той уже не свобідний.

Це також і любов до свого народу, до України. Бо хто не любить свою Батьківщину, той теж не свобідний. Бо він є рабом якоїсь пристрасті: чи то грошей, чи то влади, чи то слави. Такий є раб. А свобідний той, хто насамперед служить Богові, служить своїм ближнім, нарешті - служить своєму народу і своїй Батьківщині».

Найближчим часом Патріарх Філарет має намір оприлюднити окреме звернення з приводу необхідності участі у голосуванні 7 лютого 2010 р. Також йдуть консультації щодо прийняття звернення з приводу другого туру виборів від імені Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

Поки зі сцени Національної опери та інших сцен і підмостків лунали палкі промови та напружені роздуми, що чередувалися із зверненнями та закликами, в стані обох фіналістів йде мобілізація усіх ресурсів.

Перший ресурс - це виборці. Низька їх явка у другому турі, особливо у Західній Україні, на користь Януковича. З його штабу пролунало попередження, що начебто БЮТ готує в Західній Україні акти вандалізму (напевне, щоб потім звинуватити у цьому регіоналів), Тут же з стану БЮТ пролунало різке спростування і контр звинувачення - цим повідомленням, мовляв, регіонали хочуть залякати західноукраїнського виборця, щоб той, побоюючись ексцесів на вулицях, сидів вдома 7 лютого і тим знизив явку. Зазначу, що низька явка небезпечна для обох кандидатів, а крім того, залишає простір для фальсифікацій, оскільки на деяких контрольованих однією із сил дільницях в руках залишиться пакет невикористаних бюлетенів.

Другий ресурс - це бюлетені, можливо, й додаткові. Останніми днями в Києві відбувається безпрецедентна війна навколо поліграфкомбінату «Україна», на якому мають друкуватися бюлетені. Зняття директора не допомогло, і вчора відбувся штурм головного офісу. Як розповідає директор видавництва «Молодь» Ольга Полонська, чий офіс міститься у цьому ж корпусі, прийшовши учора на роботу, вони остовпіли. Невідомими у камуфляжах було проведено штурм корпусу. Усі кімнати, зокрема і видавництво було розгромлене, двері його вибиті, увесь посуд перебитий, вазони розколошкані, рукописи та книги викинуті із шафів та розкидані по підлозі. Особливо її вразила книга Героя України П.Тронька, який тут колись видавався, яка лежала на підлозі якраз розкрита там, де стояв автограф Тронька пані Ользі. Рукою автора було написано: «З любов'ю до України». На цьому автографі чорнів слід чобота штурмовика. А штурмовики у камуфляжі заповнили увесь корпус, чомусь з кранів лилася вода, яка залила усі 5 поверхів. Так вчиняли хіба що найбільші дикуни та варвари.

А хто ж вони, хто це за штурмовики, звідкіля вони взялися і чому спеціально провели цю страшну та безглузду акцію масового залякування? Адже ні видавництво, ні багато інших офісів, які у цьому корпусі містяться, ні до виборчих бюлетенів, ні до друкування чогось виборчого не мають. Судячи з усього, що в корпусі у обороні стояли народні депутати-регіонали, значить штурмували, виходить, «орли Луценка»? Нічого не зрозуміло. У голові не вміщується, що бійці спецпідрозділів можуть так дико і варварськи нищити ні у чому не винне видавництво. Коли видавництво звернулося з заявою до міліції, там попросили написати, що до них увірвалися... «невідомі у камуфляжі». Коли Ольга Ігорівна мені це розказувала, я їй відповів: «Хто ж жаліється на вовків до вовчої зграї»?

Ситуація зайшла так далеко, що Президент учора виступив із спеціальною заявою: «Мою стурбованість викликало пряме протистояння Блоку Юлії Тимошенко і Партії Регіонів навколо державного підприємства поліграфічного комбінату «Україна», що друкує виборчі бюлетені. Причиною конфлікту стало рішення Кабінету Міністрів України нашвидкуруч змінити статут і замінити керівництво поліграфкомбінату «Україна» відразу після першого туру виборів. Такі кроки вважаю недалекоглядними, недоцільними і сумнівними. Це провокує підозри у непрозорості, маніпуляціях і намірах використати державне підприємство, яке друкує бюлетені, в інтересах однієї із сторін виборчих перегонів. У результаті розгорнувся конфлікт, який нагадує кримінальні розборки і рейдерство. Як провокаційні, так і агресивні дії показали нездатність обох політичних сил - і Блоку Юлії Тимошенко, і Партії Регіонів - толерантно, зважено, у рамках закону вести підготовку до другого туру виборів. Закликаю правоохоронні органи повною мірою забезпечити законність виборчого процесу і не допустити власного втягування у політичні конфлікти. Нагадую, що українські правоохоронці присягали не політикам і чиновникам, а Українському народові. Прошу діяти виключно у вірності до цієї присяги. Я закликаю народних депутатів з обох політичних таборів залишити приміщення поліграфкомбінату «Україна» і усвідомити свою відповідальність перед законом і країною. Прошу зрозуміти, що роль депутата є дещо більшою, ніж функція бійців із штурмових загонів. Закликаю обох кандидатів на посаду Президента, лідерів обох сил, які увійшли в протистояння, повернутися у русло спокійної виборчої роботи, вгамувати пристрасті і не провокувати конфліктів.

Зверніть увагу на спеціально підкреслену мною лексику глави держави - «вважаю, закликаю, прошу, нагадую...». Хіба так має говорити той, у кого верховна державна влада, у кого в руках Генпрокуратура, СБУ? Ось таке невміння жорстко втрутитися у перебіг подій, боляче дати при необхідності комусь по руках, а комусь і по голові, нездатність бути господарем у хаті, чиє слово є вагомим, а санкції швидкими, невідворотними і при необхідності рішуче-безжальними - усе це за минулі 5 років спричинило падіння авторитету Ющенка, як верховного керманича. До нього швидко перестали прислухатися, на його слова зважати саме тому, що зрозуміли - можна нахабніти без міри, можна сідати на голову і ноги звішувати і ніхто ці ноги і тим більше голови нахаб не відірве, а він все буде закликати та просити, нагадувати та наполягати. І все це при повному паралічі дієво-силової складової частини своєї влади.

Президент все-таки доручив Службі безпеки України забезпечити дотримання правопорядку навколо друку виборчих бюлетенів на поліграфкомбінаті «Україна», запевнивши, що саме СБУ гарантуватиме захист друку бюлетенів від зовнішніх втручань.

Але ось пройшла доба і нічого не змінилося, розгромлений корпус блоковано, рукописи видавництво не може взяти для подальшого опрацювання, до комп'ютера не може доступитися. А пройшла ж уже доба! Ось вам і розгадка усіх загадок печальної долі Ющенка-правителя.

Третій ресурс - голоси переможених, особливо 13% Сергія Тигіпка. За них розгорнулася справжня боротьба між Януковичем і Тимошенко. Кожен з них одразу ж запропонував Тигіпку посаду Прем'єра, причому Тимошенко навіть додало до цього і 50% складу Кабміну для людей Тигіпка. Це те, що відомо громадськості. Що ще, можливо, конфіденційно пропонують на додаток Тигіпку - невідомо. Але перетягування триває.

Тигіпко у перший же день відмовився від такої пропозиції, особливо уникаючи визначення до дня голосування 7 лютого, але тепер уже відчутно вагається. Сьогодні Юлія Тимошенко публічно заявила: « Я хочу офіційно запропонувати Сергію Тігіпка посаду прем'єр-міністра України після моєї перемоги на президентських вибора. Звертаюся до Сергія Тігіпка з проханням очолити уряд після президентських виборів. Я розраховую на те, що він дасть чітку відповідь, щоб люди могли визначитися в день голосування в другому турі", - додала Прем'єрка.

Тігіпко, який зайняв третє місце в першому турі виборів президента, тепер уже схильний готовий очолити уряд, причому і у разі перемоги на президентських виборах Юлії Тимошенко, і у разі перемоги Віктора Януковича: "Я не залишатимуся осторонь всіх цих процесів. І якщо новий президент - чи Юлія Тимошенко, чи Віктор Янукович - зберуть в парламенті більшість і запропонують мені посаду прем'єр-міністра, я відмовлятися не буду", - відповів Тігіпко сьогодні ж.

Бажаючи мати певну підстраховку, він вбачає її у публічності угоди: Ні на які змови "під килимом" ні до другого туру, ні після нього я не піду", - заявив Тігіпко. Янукович поки що мовчить. Чи то впевнений, що більшість виборців Тигіпка таки схилиться на його бік і без згоди та закликів свого фаворита, чи то готує ще більш заманливу пропозицію, ніж Прем'єрка.

Закінчу статтю подією, яка сталася у тому ж таки Оперному театрі, наприкінці промови Президента. Заявивши, що зобов'язання національні і державні не дають йому морального права полишити політичне життя країни, і він йде, щоб знову повернутися, Ющенко таким чином акцентував свою приналежність: «Ми - національна, ідеологічна та принципова сила в цій країні. Хочу підкреслити: ми жодного разу не зрадили національної ідеї та національних інтересів. Ми - національно-демократичний рух, який має енергію і тверду волю йти далі, боротися за рідну справу і перемогти задля України, нашого народу і держави. На завершення я хочу сказати про те, що чекали мільйони українських патріотів, і багато років. Я підписав Указ: «За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю: Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Бандері Степану Андрійовичу. Слава Україні»!

Після секундної паузи, викликаної сенсаційністю цього рішення, присутні дружно та гаряче привітали оголошений крок. На сцену вийшов онук Провідника Степан Бандера, який і прийняв із рук Президента нагороду, заявивши, що цього вже давно чекали.

Таким чином можна констатувати - Указ став для Ющенка продуманим кроком, який мав символізувати його намір стати лідером правого крила українського політикуму, потіснивши при цьому інших, у тому числі і Тягнибока з Костенком. Кажу потіснивши тому, що на заклики Ющенка до об'єднання вони обидва відповіли перед Новим роком відмовою.

Реакція на це нагородження була в цілому передбаченою Москва, а за ними і Партія регіонів заявили, що таке рішення розколює Україну. Севастопольський депутат міськради К.Заруднєв на знак протесту спалив публічно український паспорт. І знову ж таки у відповідь беззубість влади, яка дозволяє глумитися над такими речами.

Були і несподівані коментарі. Так голова Спілки письменників України В.Яворівський, визнаючи значимість боротьби Бандери, тим не менше заявив, що Указ про нагородження Бандери є наслідком ненависті Ющенка до Юлії Тимошенко і має на меті привести до влади Януковича. Логіка Яворівського, певне, була така - цей Указ буде змушувати Юлію Тимошенко висловити своє ставлення до нього, а це призведе до втрати її виборців або на Півдні-Сході України, якщо вона підтримає Указ, або на Заході, якщо вона його не підтримає.

Проте, у будь-якому випадку Вікторові Ющенку спокійно зійти зі сцени не дадуть ні противники, ні, можливо, деякі соратники, ні, що найгірше для нього - він сам.

Ось сьогодні вже з'явилася інформація про те, що останні дні команда Ющенка вчиняє певні дії. Які можна трактувати, як останню спробу вирішити якісь свої справи. Так повідомляється, що буквально днями на ремонт та обладнання для Мерседесів Секретаріату витрачено понад 10 млн. гривень, що звання Героя України раптом отримали міністр-аграрник Ю.Мельник та його тесть, Президент Української академії аграрних наук М.Зубець. Подібних повідомлень, напевне, слід очікувати ще більше. Ясно, що Ющенкові не дадуть зійти з української сцени з високо піднятою головою.

Проте сам Віктор Ющенко, загартований жорстокими боями та безжально-конкурентними порядками українськими політики, тримається і ще раз наголошує, що сходить зі сцени, щоб з часом знову піднятися на неї. Але, щоб таке трапилося у майбутньому, Ющенкові потрібно глибоко та самокритично все переосмислити і перш за все - свою діяльність на посаді глави держави, причини втрати довіри виборців, корені глибокого падіння авторитету, тобто йому знову і знову подумки потрібно «перейти через Майдан». Обставини, вороги та друзі можуть допомогти у цьому, чи завадити. Але все залежить передусім, від нього самого.