За плечима Ігоря Козака неабиякий різносторонній досвід та насичене цікавими подіями життя. Протягом військової кар'єри він брав активну участь у багатьох дипломатичних місіях під егідою ООН, НАТО, ОБСЄ, які мали місце, зокрема в Україні, Росії та на Кавказі. В 2003 році був задіяний у антитерористичних операціях в країнах Перської затоки та в Афганістані, за участь у яких отримав державні нагороди з рук Віце-Прем'єра і Генерал-Губернатора Канади.

2006 рік приніс йому здобутки на ниві науковій: він захистив кандидатську дисертацію в галузі бізнес-менеджменту. Потім Ігор Козак працював на керівній посаді в Управлінні Стратегічних Проeктів Міністерства Оборони Канади.

У 2008 році він звільнився в запас. В даний час займається міжнародною підприємницькою та консaлтинговою діяльністю.

Багато часу приділяє громадській роботі в діаспорі та Україні.

Є директором з міжнародних відносин Ліги Українців Канади. А сьогодні Ігор Козак є гостем редакції «Час і Події».

Я приїхав до Чикаго з двох причин. По-перше, виступити з промовою на святі Соборності України, що є для мене надзвичайно великою честю та, по-друге, поспілкуватися з українською громадою в Чикаго, яка є однією з найбільш чисельних та активних у світі.

Продовжуючи традицію лобіювання українських інтересів на міжнародному рівні, Ліґа українців Канади (ЛУК) цьогоріч зробила наступний крок у цьому напрямку, значно поглибивши співпрацю із політичними колами Америки. Була проведена ціла низка успішних робочих зустрічей з урядовими структурами США, зокрема, з членaми Pеспубліканської i Демократичної партій, представниками Конгресy та федерального суду США, штат-департаментом, Пентагоном та іншими. Водночас, ми поглибили ділові стосунки з такими неурядовими організаціями як Міжнародний Республіканський Інститут, Національний Фонд Демократії, Американсько-Українська Фундація, Бізнес Рада США-Україна. Також під час вищезгаданих зустрічей було обговорено цілу низку конкретних ініціатив і проектів, таких як: лобіювання європейської та євроатлантичної інтеграції України; поширення у північній Америці i серед світової спільноти історичної правди про Голодомор та визвольні змагання українського народу; протидія анти-українській пропаганді, що ведеться зі сторони Росії; проведення програм спрямованих на розвиток демократії, зміцнення економічної бази та зростання соціального добробуту в Україні.

Питання НАТО стало пріоритетним для України відтоді, як вона твердо задекларувала свою готовність вступити у Північноатлантичний Альянс. Адже йдеться про зовнішньополітичний вектор нашої держави, який є настільки ж важливим, як і встановлення внутрішньополітичних орієнтирів. Ми живемо в період глобалізації, в стрімкі потоки якої з кожним роком занурюються все більше держав. Відтак, Україна не може стояти осторонь цього процесу.

Для визначення зовнішньополітичного вектора держави, в першу чергу, потрібне волевиявлення її народу. Саме тому українські політики наголошують на необхідності скликати всенародний Референдум, на якому наші співвітчизники висловили б свою точку зору щодо вступу України в НАТО. Але справа в тому, що українці перебувають у повному незнанні з приводу того, що собою являє ця міжнародна організація. Ось чому я вважаю, що перш ніж проводити Референдум, українцям потрібно надати достовірну інформацію про Північно-Атлантичний Альянс. Адже, для того, щоб вирішувати таке важливе питання, люди повинні бути обізнаними і свідомими у своєму виборі.

Не так давно, на вулицях Харкова ми проводили опитування серед місцевого населення. Питання звучало так: « Україні пропонують вступити в НАТО або в Північно-Атлантичний Альянс (що, звісно є одне й те саме). Яка ваша думка з цього приводу?» Відповіді були практично аналогічними. Майже усі опитувані відповідали, що про вступ України у Північно-Атлантичний Альянс необхідно трохи подумати, зваживши всі «за» і «проти» та можливі економічні і політичні прерогативи. А щодо НАТО, то у даному випадку, чи не кожен українець, навіть не замислюючись, категорично відповідав: «ні». При цьому люди опиралися на різноманітні міфи, якими огорнута діяльність Північно-Атлантичного Альянсу.

На жаль, вся інформація про НАТО, якою володіють українці, базується на базі радянських стереотипів і на новітній російській пропаганді, яка просочується в Україну через засоби масової інформації.

Дуже часто ті, хто виступають проти вступу в Північно-Атлантичний Альянс чи Європейський Союз, радять Україні брати приклад зі Швейцарії, яка є незалежною, нейтральною державою і не потребує членства чи покровительства тої або іншої міжнародної організації. Звісно, було б просто ідеально, якби наша рідна країна була на такому ж рівні, як Швейцарія, але, на жаль, це не так.

До слова нагадаю, що російський парламент прийняв резолюцію, відповідно до якої війська Російської Федерації в односторонньому порядку можуть увійти на територію будь-якої країни, якщо там розгортаються події, які створюють загрозу для безпеки Росії. Хочу наголосити, що спровокувати такі причини не так вже й важко. А, ви, пригадайте, закиди щодо ущемлення прав російськомовного населення в Україні, які останнім часом лунають зі сторони нашого Східного сусіда, постійні проблеми з Чорноморським флотом та багато інших претензій. Треба пам'ятати, що Росія все-таки залишається агресором, відтак, вступ України в НАТО варто розцінювати, як забезпечення незалежності та суверенітету на перспективу.

Прикро констатувати, але країни Північно-Атлантичного Альянсу до певної міри розчаровані, оскільки, розмови про вступ України тривають вже довший час, а зі сторони нашої держави лише одна риторика і жодної конкретики. Також країни, члени НАТО, дорікають, що від України немає офіційної особи, з якою можна вести ділові переговори з приводу приєднання до Північно-Атлантичного Альянсу, а усі дії та заяви українського парламенту є вкрай неузгодженими. Наприклад: перебуваючи свого часу з офіційним візитом у Брюсселі, Президент Віктор Ющенко зробив офіційну заяву про готовність Україна вступити в НАТО і попросив видати їй ПДЧ (план дій щодо НАТО). Через два дні після цього Віктор Янукович написав у Брюссель офіційного листа, в якому від імені народу України заявив, що українці відмовляються від вступу в Північно-Атлантичний Альянс, відтак ПДЧ вже надавати не потрібно. Таки стан речей пригнічує, оскільки у світі не знайдеться жодної цивілізованої держави, яка б виносила на такий високий рівень «сміття з власної хати».

Сьогодні Німеччина і Франція де-факто блокують вступ України в НАТО. Адже вони співпрацюють з Росією, тому переслідуючи власні геополітичні інтереси, не хочуть зайвий раз її дражнити. Але трагедії в цьому немає. Проблема криється в іншому, а саме - у відсутності будь-яких конкретних кроків з української сторони, які могли б наблизити нас до вступу в НАТО.

На жаль, за кордоном імідж України відчутно зсунувся вниз, і Захід суттєво понизив свої ставки щодо нашої країни, тому ближчим часом нам не бути повноправним членом Північно-Атлантичного Альянсу. Але, тим не менше, Україна знаходиться у дуже важливому геополітичному положенні, відтак зсунути її з міжнародної шахівниці - неможливо.

Українська діаспора Північної Америки є доволі потужною. Вона володіє надзвичайним потенціалом, оскільки у її лавах зосереджено дуже багато мудрих, освічених, цілеспрямованих людей. Але, як відомо, для будь-якої співпраці потрібен двосторонній зв'язок, оскільки «грав в одні ворота» не може призвести до бажаного результату. Той самий принцип спрацьовує і у відносинах між діаспорою та рідною країною. Тому, для того, аби діаспора, щось зробила на благо України, необхідно, щоб з боку нашої держави у цьому було певне зацікавлення. На жаль, сьогодні воно - мізерне. Українські політики цікавляться лише тим, як втриматись на деякий час при владі, у них повністю відсутнє державницьке, стратегічне мислення і бачення. Відтак, той потенціал, яким володіє наша діаспора, не використовується вповні з боку України.

Та, не зважаючи на це, українська світова спільнота все-таки може пишатися конкретними здобутками. Наша діаспора постійна допомагає українським навчальним закладам, сиротинцям, сприяє обміну молоді між Україною та іншими державами. Так, наприклад, завдяки роботі канадсько-української парламентської програми, за останні 15 років з України в Канаду на стажування виїхало декілька тисяч молодих людей, які, завдяки цьому, здобули новий досвід та безцінні знання. І, звісно, варто пригадати події «Помаранчевої революції», під час яких українська діаспора відіграла важливу роль, привертаючи до цього явища увагу світової спільноти, тим самим згуртовуючи її на підтримку зростаючих паростків демократії в України.

Як каже одна стара, добра приказка: «Бог дає народові таких лідерів, на яких він заслуговує». Тобто, вибір Президента країни, який безпосередньо залежить від українського народу, демонструє рівень його мислення, зрілості, світосприйняття і готовності до демократії. Ми повинні розуміти, що Україну, як і кожну державу, сприймають у світі відповідно до того, який вибір робить її народ. Насправді - це велика відповідальність і, чи готовий український народ до неї, покаже тільки час.